Руда стерлядь про книжки

🌟«Бахтало. Історії українських ромів» Єва РайськаНе зовсім те, чого я очікувала, і я розчарована.🪸Не зрозумійте мене неправильно: книга непогана. Просто я ввела себе в оману, очікуючи, що тут буде багато про культурні особливості ромів, їхні традиції, соціальні взаємодії та те, як вони співіснують із сучасним світом. Але нітЦе насамперед збірка історій ромів, яких інтерв’ювала авторка.💚І це по-своєму добре, але не те, що я шукала.Авторка показує дуже широкий зріз ромської спільноти. Тут є митці, поети, громадські діячі, військові, різноробочі, безробітні. Усі вони розповідають про себе: як живуть, з якими проблемами та проявами дискримінації стикаються, що роблять для покращення життя ромської громади, які громадські, наукові та освітні організації створюють, як підтримують одне одного….І все це цікаво, але…🌺є інтерв’ю з етнографом і мовознавцем. Авторка описує його зовнішність, манеру триматися, розповідає про дитинство, навчання, про те, як він опинився в Берліні, де читає лекції про ромів. Паралельно згадується, що різні ромські групи: кримські, польські, угорські - мають свої особливості й навіть не розуміють одна одну. І все.🌺А мені хотілося дізнатися більше саме від цього етнографа й мовознавця. Він очевидно знає безліч цікавих фактів про культуру та традиції. Але чи авторка не ставила таких запитань, чи він сам не хотів про це говорити незрозуміло. Натомість акцент зроблено на його життєвому шляху та професійних досягненнях.Десь у середині книги ми дізнаємося, що серед ромів є мусульмани, православні й католики. Добре, тему релігії трохи зачепили.🌺Ближче до кінця є невеликий екскурс про кримських ромів. Там згадується, що вони зберегли свої музичні традиції й сповідують іслам. дуже побіжно всеБуло трохи про ворожіння. Це було цікаво, але все подано лише через досвід однієї людини. Тому незрозуміло, чи це поширена практика серед ромів, чи особливість саме її родини.Також у книзі порушується болюча тема геноциду ромів під час Другої світової війни. 🌺Саме порушується -і це ключове слово. Ми дізнаємося, що масштаби трагедії були жахливими, а також про те, що активісти домоглися офіційного визнання цих подій геноцидом.Я не живу в рожевому світі й чудово знаю, що роми досі стикаються з упередженнями та дискримінацією. Часто лише через свій традиційний одяг чи зовнішність.Наприклад, було інтерв’ю з головою громадської організації, яка вдягнулася у традиційний ромський одяг - довгу спідницю, яскраву хустку, браслети - й почула вслід образливі вигуки про «брудну циганку».Але мені хотілося дізнатися інше: як вони сьогодні зберігають свої традиції, свою культуру, свій стиль одягу, як усе це поєднується із сучасним життям.Натомість головний посил книги для мене звучить так: роми - такі самі люди, як і всі інші. Вони навчаються, працюють, займаються громадською діяльністю. Просто мають свої традиції та побут. Щоправда, про самі ці традиції нам розповідають дуже мало.З окремих згадок я запам’ятала лише кілька фактів:🌺престижно відвідувати весілля, і чим більше весіль людина відвідала, тим більшої поваги вона має;🌺є традиція особливого заварювання чаю в казанку на вогнищі (щоправда, незрозуміло, чи це загальноромська традиція, чи звичай однієї родини);🌺дівчата не обрізають волосся;🌺барон вирішує суперечки та важливі питання громади.І це всеУ підсумку книга показує, що роми - такі самі люди, як і всі інші. Вони також захищають Україну від русні, працюють, займаються волонтерством та роблять багато корисного для своєї спільноти.🌺Так, серед них є злодії чи жебраки. Але книга пояснює це не «національними рисами», а бідністю, низьким рівнем освіти та соціальними проблемами. І показує, що сама ромська громада намагається це змінювати.У мене залишилися неоднозначні враження. Мені дуже не вистачило саме історії, культури, традицій, особливостей життя ромів у минулому й сьогодні. Після книги в мене з’явилося більше запитань, ніж відповідей.🐈Зате тепер я знаю, що існує багато різних ромських спільнот, і всі вони трохи відрізняються одна від одної.Руда стерлядь про книжки

Керстін Ґір «Смарагдова книга»Трилогія Timeless 💙Нарешті дочитала. Нарешті - бо читала її майже два роки. І не тому, що було нудно, а тому, що люблю читати цикли дозовано. Хоча цикл про Патріка Мелроуза став винятком ось він, на диво, пішов дуже швидко.💙Враження загалом такі самі як і від «Рубінової книги» та «Сапфірової книги»: це книжка на ніч - легка, динамічна й ненапружна. Не можу сказати, що це саме те підліткове фентезі, яке хочеться рекомендувати всім без винятку, але історія справді хороша. 🌟Під час читання не раз ловила себе на думці, що якби ця трилогія потрапила до мене років у дванадцять, я була б верещала б від захоплення Зараз же можу впевнено сказати: це непогане фентезі. Місцями трохи дитяче…але якщо хочеться розслабитися й зануритися в легку пригодницьку історію то це саме те що треба 💙Коротко про сюжет. Цикл розповідає про дівчину на ім’я Гвендолін, яка успадкувала ген мандрівника в часі й може переноситися в минуле. Щоправда, робить вона це не за власним бажанням, а спонтанно. Щоб мінімізувати небезпеку для мандрівників (контрольовано відправляти в минуле) і зберегти таємницю їхнього існування, було створено Ложе, яке опікується носіями цього дару.Усі були переконані, що ген успадкувала кузина Гвендолін - Шарлотта, тому саме її з дитинства готували до цієї ролі. Але все складається інакше. Головній героїні доводиться вчитися на ходу, розплутувати численні таємниці, закохуватися й опинятися у вирі небезпечних пригод.Руда стерлядь про книжки

🌟Ненсі Еткофф «Виживання найгарніших. Наука краси»Написана 1999 року, неймовірно застаріла та напрочуд очевидна книжка ☀️Може з основ психології сприйняття тут і є фундаментальні речі…. Проте я читала її здебільшого із незмінним виразом: «та ладно. Оце так здивувала» *максимально саркастично*Ще тут є прекрасні вислови типу того, що лише білі (за кольором шкіри), білі (за кольором волосся), з великими блакитними очами, з тонкою талією, великими грудьми, максимально покладисті жінки вважаються чоловіками здоровими, фертильними та красивими. *істерично сміється* пояснюється це еволюцією *продовжує ржати». ⚡️Загалом бідна еволюція, що на неї тільки не вішалиУсе зводиться що багаті і сильні світу цього диктують світу, що таке краса. А сама краса потрібна тільки для розмноження ☀️А і ще прекрасне: авторка каже, що краса закінчується, коли тобі виповнюється тридцять... розквіт - у 18 і далі спад. Ось такі справи🐳З цікавого - теорія конкуренції сперми. Доречі, я її не знала. Цікаво було прочитати, потім пішла в Google Scholar дочитувати. 🩷Тож якщо коротко то чимбільшполігамнимєвид, тимбільшийрозміряєчок (відносномаситіла) маютьсамціцьоговидуНайкраще цю теорію ілюструє порівняння приматів. Наприклад яєчки у горил крихітні. В стаді один самець має доступ до всіх самиць, конкуренції немає і як наслідок яєчка зовсім малі, бо їм ні з ким змагатися на клітинному рівні. Таж історія у гібонів (тільки у них не гарем, а пара на все життя, але суть та ж сама).А ось шимпанзе - найбільші яєчка відносно свого тіла серед приматів. Самки в період спарювання злучаються з багатьма самцями групи один за одним. Конкуренція шалена.У людей середні. Нащо вам ця інформація я не знаю, але можна використати в момент важливих перемовин 🪼☀️Оце, власне, найцікавіша частина книги. Інше - бла бла блаТож, не знаю. Я не сильно бачу цінність цієї праці. Прочитала - та й прочиталаРуда стерлядь про книжки

Хочете приколяс? 〰️Книжка червня 2026 року авторитетного польського журналіста та публіциста Збігнєва Парафяновича (Zbigniew Parafianowicz). Загалом це гостра політична аналітика та журналістське розслідування, присвячене внутрішній і зовнішній політиці Володимира Зеленського, а також кризі у відносинах між Києвом та його ключовими західними союзниками (насамперед Варшавою). Політичні аналітики відзначають, що книга стала «холодним душем», який був необхідний для протверезіння польсько-українських відносин. Вона показує, що період емоційних «обіймів» 2022 року минув, і на зміну йому прийшла жорстка Realpolitik, де кожна країна цинічно відстоює свої інтереси.І мене дуже вкурвило, з огляду на нещодавній обстріл, прекрайснійші цитати з книжки дружньої країни. Так, я згодна. Є багато чого правдивого. Але в польській мережі книжка викликала обурення не стільки внутрішній ситуації у нас, скільки «невдячністю» українців На одному з книжкових польських форумів прочитала, що для багатьох читачів книга стала шоком і викликала обурення: 〰️У відгуках часто звучить, щось типу: «Ми їм віддали все, що мали, приймали біженців, а у відповідь отримали претензії», цитують фрагменти книги про те, що Зеленський «не поважає і не вдячний» ні Польщі, ні навіть Байдену, натомість постійно висуває нові вимоги (популярний у польських соцмережах мем «dej, dej, dej»)〰️Критикується те, що українська влада поводиться безжально в економічних суперечках (наприклад, у питанні зерна)〰️Польських політиків (як уряд Моравецького, так і уряд Туска) називають «наївними романтиками», у яких на початку війни «не вистачило яєць», щоб одразу жорстко виставити Україні умови в обмін на допомогу. У польському інфопросторі активно обговорюють наведені в книзі анонімні цитати міністрів Туска про те, що «Українці насправді не хочуть бачити Польщу у відбудові своєї країни» , віддаючи перевагу великому капіталу з Німеччини, Франції чи США.У книзі наводиться показова цитата одного з дипломатів (Дипломат X), яка стосується майбутнього контуру безпеки навколо росії. Він зазначає, що поляки наївно думають, ніби після завершення гарячої фази війни лише Захід буде ділити «пиріг» відбудови України. Насправді ж, за його словами, щойно настане перемир'я з рф, туди одразу зайде білоруський бізнес, і Київ буде прагматично будувати відносини з Мінськом, ігноруючи старі образи Варшави (сука, ну да це ж Варшава має обідки з Мінськом. А у нас то показуха і фільми. а те що Чернігів брали в блокаду і йшли на Київ через Білорусь то хуйня. І те що через її територію обстріл України йшов теж. А ось Варшава все памʼятає. Ну-ну)Єдине, за що дякую, що у питанні росії книга не ставить під сумнів те, що Україна є жертвою агресії. Дуже дякуємо на цеЄ звичайно і критика, типу, що книга написана занадто «кінематографічно», а оскільки всі гучні заяви анонімні (на кшталт «Дипломат X», «Урядовець Y»), читачу доводиться вірити автору на слово. Є підозри, що польські політики використовували автора, щоб через його книгу «злити» свій негатив та виправдати власні прорахунки у відносинах із Києвом.Та й таке. Поки у нас вмирають вночі у себе в будинках людини, горять склади з книжками, вигорають научні інститути (ІнститутбіохіміїіменіО. В. Палладіна) нас звинувачують у невдячності.Просто розумієте, через призму постаті президента, нас усіх трохи полили лайном. Типу, ну да жертви, але могли б вже й трохи попустити зі своїми вимогами та проблемами…Та й таке. Всі цитати брала на польських читацьких форумах. Книгу не читала, тому, може не все так і пріскорбно. Але відгуки дуже невтішніРуда стерлядь про книжки

🌟Ріє Кудан «Токійська вежа співчуття»Така химерна книжка. Тут 160 сторінок, а впихнуто такі важкі темі. Вірніше, ні, не важкі, а просто спірні«Токійська Вежа співчуття» — революційний архітектурний проєкт, покликаний переселити злочинців у штучно створений рай. Архітекторка Сара щиро вірить, що зводить фундамент для нового, гуманного світу, де комфорт здатний зцілити душу та викорінити зло. Вона бачить у своєму творінні символ прогресу, що нарешті подолає відчуження між людьми. Проте за досконалим фасадом вежі ховаються питання, на які немає однозначних відповідей.» ⭐Вже коли я замовила книгу, десь прочитала, що був скандал з авторкою, оскільки книжка написана частково (5%) ШІ. Я дуже засмутилась, але шо ж уже 😒Насправді все набагато складніше. Тут ШІ виступає окремим персонажем. І скандал тут теж висмоктаний з пальця ⭐Загалом книга дуже японська. Хоч і підіймаються тут старе як світ «абсурдність радикального співчуття», все ж таки тут це висвітлюється через культурну призму японців. А ще тут цікаво підняте питання мови. Наприклад, чи ви знали, що японці по факту використовують три різні системи письма❔Вони не замінюють одна одну, а працюють разом в одному реченні, де кожна система має свою чітку роль. Я цього не знала. Авторка виступає на захист живої, саме людської мови, а не штучної, коректної та занадто мʼякої ⭐Головним чином, це подається на прикладі діалогів з ШІ, де відповіді вставила авторка слово в слово. І це не просто так. ШІ оперує бездоганними, ідеальними формулюваннями, але головна героїня книги, архітектора Сара, наголошує, що в них немає, так би мовити, душі та помилок *згадала як Ші неправильно написав рецепт хліба* у мене Ші частенько фігню пишеІ ось питання: якщо перейти на спрощену, заздалегідь згенеровану комп'ютером мову, чи не втратить людство, а зокрема японці, свою ідентичність?⭐А ще тут гарно підіймається питання архітектури, яка для головної героїні - спосіб виразити правду. Але проект Вежі заганяє її в пастку🥵З огляду на малий розмір, повторю: 160 сторінок, я #раджу почитати. Не очікуйте неймовірний свіжий погляд на вічні питання, але книга приємна, і один раз прочитати її точно вартоРуда стерлядь про книжки

🌟«Сонцекрес» Яся БілакМені знадобився час, щоб прийняти те, що я не цільова аудиторія книжки. Бо я вперто в цю аудиторію намагалася влізти 🫧Слід віддати належне авторці: вона дійсно гарно пише. Я дочитала до кінця, не пропустивши жодного слова. Все швидко, легко та колоритно. Так, саме дуже колоритно. Мова в книжці прекраснаАле мені не зайшла головна героїня від слова взагалі і деякі сцени в книжці. Сорі, але вони були відверто крінжові. Максимально кринджові, якщо обдумати їх. Так, читається легко і швидко, але.. так ось: народні гуляння, відбуваються бої чоловіків, де переможець може взяти собі дружину. І переможець бере свою суджену, буквально. Просто бере, прям тут, просто тут, на лавці в толпі…Тобто картина: всередині умовно ринг, довкола - лави, де сидять глядачі, хтось стоїть поруч, бо всім нема місця і серед цих всіх масово їбуться люди. Ні дати ні взяти - просто відосік з порн хабуІ знову ж таки, написано добре, реально добре. Але крінжово 🫧Я не зрозуміла, що там з фізикою і технологіями у всесвіті. То всі подорожують кіньми і за допомогою якихось переходів через тунелі/гори, то раптом магічний, кровожерливий жадібний поїзд, і він нікого не смущає. навіть є легенда і ще щось там про нього. Як на мене, було мало часу, щоб зануритися у всесвіт 🫧Відносини. Так. То брати як брати, то різко схаменулися і згадали що жінки - то щось типу хатньої тварини і обсуждають/тбсирають сестру прям у неї на очах. А вона мовчить бо чи то дуже мудра/хитра, чи то їй пофіг, чи то ще щось. Багато дій і діалогів на логічні. Просто нелогічні- і всеІ при всьому цьому авторка створила дійсно цікаву ідею всесвіту. Мені не вистачило дрібки, щоб все розкрити. 🫧Маю підстави думати, що друга частина буде набагато сильніше. Я відслідковую канал авторки і так зрозуміла, що в другій частині вона дуже здивуєТож, але я Продовження читати не буду, так як попадання всесвіту в моє серденько не сталося. Але з радістю почитаю інші твори авторки.тим більш це був дебют, і як для дебюту - це прям огого Тож якщо темне фентезі - це ваше, читайте і насолоджуйтесь Руда стерлядь про книжки

🌟«Чужинець на чужій землі» Роберт ГайнлайнКласика наукової фантастики… проте мене вона майже відвернула від читання.〰️Насправді перші сторінок 60 мені дуже подобалось. І я була впевнена, що це 100% моя історія. Починалося все як цікава науково-фантастична історія про людину, яка виросла на Марсі, з марсіанами. 〰️вона прибуває на Землю і намагається зрозуміти землян та всі їхні дивні звички, які ніц не схожі на всі відомі речі на Марсі. Тут же політика, великі гроші, влада, втечі та переслідування, трохи релігії…але…Так, важлива ремарка, яку я постійно собі нагадувала: час написання 〰️вперше опублікована в 1961 році, а пізніше - знову в 1968 році. Ну, ви зрозуміли: космічна лихоманка всі дела…Тож що мені не сподобалось і чому я закинула книжку:〰️Сексизм. Тааааак, незважаючи на прогресивні (для того часу) ідеї автора, сексизм тут огого який…«ти справді розумна, як для жінки» 〰️Друга половина книги схожа на підручник з філософії. Не найкращий підручник з філософіїФілософські дискусії - це, звісно, дуже добре, але…тут занадто нудно. 〰️Усі ці роздуми про різницю марсіан і землян… написано от просто незахопливо. І все. Взагалі це все не зацікавило.Не знаю, чи там розібралися з марсіанським «ґрокнути», але перевіряти я не хочу. Сподіваюсь, що розібрались. Не моє Руда стерлядь про книжки

🌟Андрій Сагайдак «Загублений світ Полісся»Як би мене попросили б дуже коротко розповісти, про що книжка, я б обмежилася фразою: «про любов до боліт»😉Ось справді, книжка просто кричить про цю любов. Вона намагається закохати в це, здавалося б, зовсім непримітно і, тим більш, небезпечне місце Автор бере цікавий тон розповіді і тримає її впродовж книжки. 😉Тут нема недолугих жартів, що для мене дуже дивно, бо останнім часом у нонфікшн Віхолі, щось дивне з хіханьками і хаханьками…Тож книжка про болота, їхню природу, флору і фауну. Дуже цікаво написано про сьогодення боліт, про їхнє промислове використання, про непоправні лиха меліорації 😉Ну і на останок скажу, що цікавих фактів в книжці повно. Кожен точно щось знайде для себе. Для мене було здивування, що дикі кабани -матріархальні«Тимчасом як у стаді кабанів панує виключний матріархат. Очолює його досвідчена стара самиця. А складається стадо з дорослих самиць із виводками та молодих нестатевозрілих особин.Саме такі тварини обʼєднуються задля безпеки і спільного захисту. Вепри ж навідуються до стада лише у шлюбний період у грудні-січні.» Ось так вот. #раджу. Це цікаво про болотаРуда стерлядь про книжки

«… завдяки шкільній програмі зі світової літератури більш знайомий інший такий напій - напівлегендарний шотландский вересовий мед (або вересовий трунок чи вересовий ель), так поетично оспіваний у баладі Р. Л. Стівенсона…» Вересовий мед…✨Історія вересового меду дійсно оповита міфами, легендами та баладами. І тут важлива ремарка йдеться про питний мед, тобто алкогольний напій, отриманий шляхом бродіння меду, води та різних рослинних додатків, зокрема вересу.У народів Північної Європи такий напій мав, в тому числі, і сакральне значення. Він був важливою частиною свят, ритуалів і бенкетів.✨Археологи знаходять сліди медових ферментованих напоїв у різних регіонах Європи ще з доби неоліту.Найвідоміша легенда про вересовий мед походить зі Шотландії. Вона пов’язана з давнім народом пиктів, якому приписували таємний рецепт особливого напою з квітучого вересу. ✨За переказом, завойовники намагалися будь-що дізнатися цей секрет, але останні носії рецепта - батько й син - віддали перевагу смерті, ніж зраді традиції.Саме цей сюжет наприкінці XIX століття поклав в основу своєї знаменитої балади «Вересовий трунок» Роберт Льюїс Стівенсон. Хоча сама історія не має достовірних історичних підтверджень, вона перетворила вересовий мед на символ гідності та нескореності.На українських теренах питні меди також були дуже популярні. ✨Ще за часів Русі вони були одними зі святкових напоїв, а в козацьку добу залишалися важливою частиною застільної культури. Медоваріння було поширеним ремеслом, а рецепти напоїв передавалися між поколіннями.Сьогодні вересовий мед залишається радше рідкісним. Набагато легше знайти традиційну медовуху та питні меди, які виробляють за давніми рецептами або їх сучасними інтерпретаціями. це також не дуже масовий продукт, але поласувати їм можна #різне_алкогольнеРуда стерлядь про книжки

🌟«Хмарні шляхи» Марта ВеллсЦя книга - справжнє відкриття для мене. Брала без особливих сподівань, але це виявилося шикарно💎Я думаю, це один з нвйпродуманіших світів, які я зустрічала. Мені сподобалося, що авторка дотримувалася встановлених у всесвіті правил, а якщо вони порушувались, то детально описувала чому так сталося і чому це можливо було. Тож. Анотація:«Місяць усе життя приховував, ким є насправді, — крилатим перевертнем, здатним літати. Ще в дитинстві втративши родину, він роками намагався знайти домівку серед різних племен та рас. Коли його викривають і прирікають на смерть у черговому поселенні, Місяця несподівано рятує інший перевертень, дуже схожий на нього. Незнайомець запрошує його приєднатися до Індигової Хмари — двору раксур.» Як я вже казала, мені не дуже імпонував головний герой - Місяць, але ближче до кінця, я вже звикла до нього, плюс авторка гарно його розкривала, тож я змирилась з Місяцем🪶Як я вже казала, всесвіт тут дуже колоритний і не схожий ні на що інше. Тут багато різних народів, які відрізняються не тільки побутом і кольором шкіри, а й суттєвими фізіологічними та культурними особливостями Мені б хотілося трохи більше дізнатися про народи і сам всесвіт Трьох Світів. Про раскур (ось саме цієї раси Місяць) ми дізнаємося по ходу справи разом з головним героєм, який сам нічого не знає як зручно, с про інші раси інформації не так і багато. Але це тільки перша частина, тож думаю, далі авторка буде все більше розкривати світ💎Точно #раджу. Дуже гідне фентезіРуда стерлядь про книжки