Сьогоднішнє євангельське читання, де друзі приносять паралізованого до Христа (Мф.9. 1-8), дає нам можливість говорити про таку важливу річ, як дружба.Чи потрібна сьогоднішній людині дружба? Не зв'язки, не підписники, а саме дружба?Серед споживацької культури стосунки теж часто стають просто споживацькими. Люди намагаються бути товаром, щоб їх могли обрати, ну або хоча б облайкати. Про це багато писав ще Еріх Фром, та і не лише він. Сьогоднішній світ навчив нас швидко підписуватися, але не так охоче — вкорінюватися.Ми звикли до постійної доступності онлайн, але забули про глибину живої присутності.У нас тисячі контактів, але часто немає з ким поділитись наболілим чи побути мовчки. Григорій Сковорода казав:"Людська душа і друг, безсумнівно, цінніші за все інше" Як гадаєте, якби сьогоднішню умовну середньостатистичну людину запитати, що для неї, безсумнівно, цінніше за все, що би вона відповіла? Це цікаво, але підозрюю, що то навряд чи були би душа і друг. І саме тому ця євангельська сцена з друзями, які несуть розслабленого до Христа, звучить сьогодні як виклик. Бо справжня дружба: - це не просто симпатія чи вигідне знайомство; - це нести іншого, коли йому самому не під силу; - це прикладати зусилля, навіть коли не знаєш, чи буде результат; - це розбирати дах — тобто ламати перепони, йти на ризик, втручатися, коли простіше було б пройти повз; - це, врешті-решт, впустити когось у свою власну вразливість, довіритись, визнати свою несамодостатність;Тож, можливо, найглибше питання цього Євангелія не до розслабленого, а до нас: - Чи є в нас ті, кого ми готові нести — і кому дозволимо нести нас? Бо дружба — це не розвага, а форма любові. І не кожне серце готове її витримати. "Хто хоче мати друзів, сам має бути дружелюбним" (Соломон) Живи і будь 🤍#думидуховні #іпросуспільство
Клієнтка каже:"Я втомилася від людей. Я вже їх починаю ненавидіти, вони мене просто бісять."Перші думки — що це? Вигорання? Мізантропія? Втома інтроверта? Гріх? Що? Але в ході розмови виявляється, що людина просто втомилася від нав'язливості оточуючих, які бачать лише себе — навіть у її обличчі. "Я говорю — а мене перебивають. Я ділюсь — а мені дають поради. Я мовчу — і це теж чомусь не окей. Де там взагалі я? Мене немає!"Знайомо?У вашому оточенні теж є люди, які питають, як у вас справи, тільки для того, щоб одразу ж почати розповідати про свої? Ті, хто плутає турботу з контролем, а щирість — з нескромністю і хамством? Хто хоче, щоб ви лише їм підсвічували, а не самі маякували? Таке не може не втомлювати.***Вчений нейро- й психобіолог Яак Панксепп, який вивчав емоції тварин і проводив багато різних експериментів із мишами, зауважив: коли доросла миша грається з молодшою, вона має давати тій вигравати не менше ніж у 30% випадків. Інакше мала миша втратить цікавість — і більше грати не буде. Висновок простий, але життєвий:Хочеш, щоб з тобою грали — дай іншим теж вигравати.Хочеш бути побаченим — помічай інших.Хочеш жити сам — дай жити й іншим. Живи і будь 🤍#психомудрості
І про любов, красиво:"За найменшого знаку ВЗАЄМНОСТІ виникає безмірність радості. Виникає смак повноти життя, який п'янить як ніщо інше. Тоді у погляді, в посмішці Іншого приноситься цілий світ. В улюбленому погляді відчуваю — вперше — що таке людське око. У ніжності прочитую незнайому мову дотиків. Кожен найменший жест, непомітний рух тіла, кожна ледь помітна усмішка є словом, з яким знайомишся вперше і яке має захоплююче велике значення. Все, чого разом торкаємося, кожна краса, на яку ми разом дивимося, все, що пробуємо на смак, на той момент стає новим і нетлінним. Коли народжується кохання, народжується життя. Здивовані, ми відчуваємо, як убогість існування перетворюється на несподіване багатство життя. Щоденні хвилини рутини змінюються на досвід свята, тому що буденність вдягається тепер у взаємність зв'язку. Тепер немає ні часу з минулим та майбутнім, ні простору з близькістю та віддаленістю. Час має лише теперішнє, а простір — лише безпосередню присутність."Христос Яннарас, грецький богослов і мислитель, "Варіації на тему Пісні Пісень"Взаємності вам 🤍#цитатка
Слово «Ні» — як дарунок Бога Сьогоднішня євангельська історія про гадаринців (Мф. 8:28–9:1) відкриває цінність слова «ні» — такого ж гострого, як і короткого, дуже важливого. Христос приходить у гадаринську землю. Ще не встиг дійти до міста, як мешканці виходять Йому назустріч і просять піти. І Господь, без зайвих слів, іде. Просто йде. У цій історії є два важливі моменти: Перший — про Бога.Він не хоче бути такою ж реальністю, як ліхтарний стовп на нашій дорозі, від якого нікуди не дітись. Від Бога можна дітись.Можна Йому просто сказати:"Ні, не хочу, до побачення, йди" — і Він залишить нас у спокої.Ненав’язливий Бог. Бо Він, як і ми за Його подобою, хоче живих і справжніх стосунків, вільного вибору і свідомої участі, а не зґвалтування необхідною, нав'язливою і категоричною присутністю. Другий — про нас.Хто ми, що можемо Всевишньому сказати "ні" — і Він на те зважає? Сам Бог поважає твоє маленьке "ні", подумай тільки! Але чому? Бо ми тут із Ним на рівних! І це не наша заслуга — це Божий дар і покликання.Бог дає нам життя і дихання, стає перед нами навшпиньки, щоби очі в очі — на рівні — і каже: - Ти можеш сказати Мені "ні", бо ти вільний. Знай про це. Я люблю тебе, але якщо захочеш — Я піду. І що ми робимо після того із цим важливим і страшним словом?Ми не приймаємо його як дорогоцінний дар — обережно, з увагою і відповідальністю. Ми беремо його зухвало — щоб із цієї висоти божественного покликання заперечувати все, що, здається, загрожує нашому егоїзму,що не тішить наше самолюбство. Якщо Бог дає нам — Іншим — бути, якщо Він ділиться Своїм буттям, то ми частіше, навпаки, хочемо Іншого заперечити, щоб ось так, дуже легко і просто, самоствердитися. І так ми поводимось не лише одне з одним, але й із Богом. Згадайте цю біблійну історію з Раю — вже Адам із Євою хотіли відчути свою велич лише через те, щоб сказати Богу "ні". "Ні" — дуже важливе і потрібне слово, але до нього, як і до всього важливого, треба розуму. Якщо у вас в лексиконі немає слова "ні", то ви, може, й добра людина, але — наївна душа. Ваше падіння і розчарування — не за горами. Якщо ж у вас багато "ні", якщо ви його вимовляєте скоріше, аніж думаєте, чи то треба — то мої вам співчуття: у вас буде багато болю. Не може людина, яка хаотично розмахує гострим ножем, не поранитись і не наробити біди. Бо "ні" дано нам не для того, щоб воювати з іншими, а щоб відрізати брудне, фальшиве, зайве, непотрібне й грішне — і зберегти справжнє, здорове та святе. В собі. Жити треба ще вміти ☝️#думидуховні
Ділюсь прочитаним.Еверетт Шостром, "Людина-маніпулятор", 1967 р.Сам автор — відомий американський психолог і лікар-психотерапевт. Учень одразу кількох таких глиб у історії психології, як Карл Роджерс, Абрахам Маслоу та Фріц Перлз, що саме по собі викликає інтерес до його праць.Книга "Людина-маніпулятор" — найбільш відома його робота. Її ще називають Анти-Карнегі — на противагу відомій праці Дейла Карнегі про різні способи маніпуляцій: "Як здобувати друзів і впливати на людей". Основна думка книги:— маніпуляції — це не прийоми впливу, а фальшива філософія життя. І драма в тому, що це твоє життя, яке ти живеш, і воно фальшиве. Ти не можеш будувати нормальних стосунків, не можеш розуміти і відчувати себе, бо плутаєшся у тій фальші, не можеш бути собою;— в кожному з нас сидить маніпулятор, і щоб розгледіти його, треба лише заглянути всередину і краще придивитися;— немає необхідності маніпулювати чи бути під маніпуляцією, можна навчитися просто жити.Чим цікава?Книжка видалася дуже цікавою. Особливо перша її половина, де Шостром простими словами і прикладами описує різні види маніпуляцій. Неймовірно, як ці речі тісно і глибоко увійшли в наше життя — буквально до буднів. Це проблема всіх стосунків: батьки/діти, чоловік/дружина, колеги на роботі, сусіди, психолог/клієнт, священик/парафіянин і ін. Тут ви можете дізнатися, чому Хороший Хлопець — це теж спосіб маніпуляції, як і Розбишака, наприклад, чи Нитік. Чому жінка-Нитік, дуже ймовірно, вийде заміж за Диктатора і буде навмисно утримувати чоловіка в цій ролі. Чому пасивні маніпулятори, скоріше за все, виграють у активних. Чому стосунки не бувають без сварок і як то робити правильно. Чому не з усіма треба шукати глибини і особистого порозуміння, а достатньо буде ввічливого "добрий день/до побачення" тощо. Ви будете здивовані тим, як часто ми маніпулюємо одне одним — навіть через такі прекрасні речі, як добро і турбота. І що точно — багато чого ви побачите у своєму житті і у самих собі.От тільки не спішіть осуджувати маніпуляторів. Все це, зазвичай, глибинні несвідомі процеси, які, тим не менше, сильно отруюють нам життя і за які ми ховаємося від непевності, страху, невміння жити. Головна риса маніпулятора — бажання контролювати. Не тільки інших, але й себе. Із книги розумієш, що це насправді незавидний спосіб життя.На противагу маніпулятору Шостром пропонує обирати життя актуалізатора — коли ти пізнаєш себе і актуалізуєш себе і своє життя.Все це — простими словами, доступно непідготовленому читачеві. У другій половині — купа прикладів із сімейних стосунків, школи, із терапевтичних сесій — і все це у порівняннях маніпулятора і актуалізатора. Кому читати?Усім, хто хоче розуміти себе і інших. Особливо тим, кому здається, що він підстряг, що йому по життю не щастить. Хто хотів би бути іншим, але вважає, що це просто доля і себе приходиться волокти далі. Хто хотів би навчитися будувати нормальні стосунки з близькими і далекими.Будь ласка, на здоров'я 🤍#читанеібачене
Книга буття дітей АдамовихРозділ 1. 1. І сталося так, що по всьому дому настала порожнеча — не було хліба, ні масла, ні чогось до чаю. 2. І сказала дочка Євина до чоловіка свого сина Адамового: «Встань, піди в магазин, бо земля наша бідна на ковбасу і макарони, а гряде субота. Тільки не спокушайся акціями, бо на вид приємні вони, але то від маркетологів лукавих.»3. І встав син Адамів, і сказав дружині своїй: "Нехай буде так!"4. І взяв він дві торби — бо був муж обачний і мудрий у роках своїх.5. І прийшов до супермаркету, і побачив, що достатком був благословенний АТБ: полиці повні, продавці щедрі.6. І поклав син Адамів у торби свої плоди різнородні, що дав Господь на поживу людям: і картоплю, і майонез, і навіть рулет з маком, бо воно було добре на вигляд і смачне на поживу.7. І передзвонила дочка Євина сину Адамовому ще п'ять разів, і сказала, що взяти ще, чого не було в списку. 8. І злий вже був син Адамів у серці своїм, але взяв ще волошки польові у бабусі під магазином на всяк випадок.9. І вийшов син Адама, несучи повні руки доброти гастрономічної, і тінь його була, як тінь верблюда, що вертається з ринку.10. І побачила дочка Євина, і зраділа, і сказала: «І звідки мені це?! Радість моя від Господа! Воістину, ти — глава дому нашого, бо приніс більше, ніж просила я!»11. І вечеряли вони в мирі, і наситилися, а волошки радували серце дочки Євиної і спокоєм наповнився дім їх.12. Це діяння дітей Адамових, як жили вони по вигнанні із Раю. Бо земля не родила вже щедро їм, а за продукти треба було платити гроші.#сміхтосила
Сьогоднішня євангельська історія про римського сотника, який скромно так повів себе перед Христом (Мф. 8. 5-13), надихнула на думки про скромність посеред наших трендів самопросування.Сьогодні ми живемо в культурі, де нам постійно кажуть: «Не сиди тихо. Говори про себе! Просувай себе! Будь найкращою версією себе! Якщо ти не покажеш себе — тебе ніхто не побачить.» На цьому фоні слово «скромність» звучить... як щось із музею - колись було, цікаво знати, але вже нікому не треба. Та от парадокс:ніколи ще люди не говорили про себе самих так багато, і водночас, схоже, що ніколи ще не відчували себе такими самотніми, відчуженими, а світ - таким фальшивим.Придивіться, культура без скромності, це коли: - навіть добрі вчинки треба зняти на відео; - звичайна турбота про себе стає контентом з пафосними підписами про саморозвиток; - і навіть молитву часом хочеться поширити, аби її хтось лайкнув.Воістину інфляція і девальвація! "Мідь дзвінка і бубон гудячий". Навіщо вам таке? *** Скромність — це не про те, щоб бути тихим і непомітним. Це про звільнення. Скромна людина — не та, яка не має таланту або боїться проявитися. Скромна — це та, яка вже не зобов’язана доводити, що вона гідна цього життя і вашої притворної уваги. Справжня скромність — не в тому, що їй нема що сказати. А в тому, що вона немає потреби перекрикувати вас. Дайте справжній скромності слово і ви будете вражені. Вона є. Вона живе. Вона слухає. Вона знає. Вона неймовірно сильна у своїй правдивості.Скромність — це риса сильних, а не слабких. Це форма зрілості - коли ти знаєш себе, знаєш свої межі і тому можеш діяти впевнено. Коли ти живеш, а не піаришся. У світі, де всі хочуть бути помітними — скромність стає революцією. У добу, коли найкраще губиться у крикливому пафосі — вона знає дорогу. Бог нас закликає до скромності і це не до того, щоб ми зникли в тіні. Це про те, щоб ми не боялись приймати себе і дійсність. Скромність звільняє 👌#думи
Ви не вигоріли, вигоріли не ви. Ви просто живете в реальності, яка вигорає. Субота. Ви живі. Це вже статистично підозріло, але добре. Добре, правда, не всім. Хтось виживав і вижив, то їм добре, хоч і страшно. Хтось сказав: "Та як уже буде!" - і йому дано, ну то нехай буде. А комусь дано, хоч йому вже й не треба, бо новий день йому, як тягар вини перед тими, кого вже немає... Як би не було, але ми тут, ми є, ми живі. Субота. Давайте вже поживемо, подивимось. *** Не треба від себе очікувати хтозна чого, коли у тебе: — 3 тривоги з ранку, ще до кави;— купа думок про те, як поміж війну розгребсти свої будні;— бажання зупинити планету і зійти, але сховатися виходить поки хіба у туалет;— і... легка форма ненависті до всього людства, яка минає після сніданку. Це не діагноз. Це — версія базового функціонування у світі, який залякані невротики з безмежною владою і самозакохані тупі нарциси довели до ручки.Але давайте серйозно: - Якщо ви сьогодні встали, заправили своє ліжко і принесли в цей світ себе та свої добрі наміри — це вже вчинок гідності. - Якщо ви ще й потурбувалися за когось: помолилися за близьких, відповіли на повідомлення, приготували щось смачне чи таки пішли на роботу — ви тримаєте світ! - Якщо у вас є думка: "Щось я так втомився, замахує мене те все" — вітаю, у вас все ще працює саморефлексія, здоровий глузд на місці, ви можете йти далі.Ну що ж. Субота. Ви досі тут. Значить — світ ще тримається. Давайте поживемо, подивимось 🤍#іпровійну
Сьогодні, очевидно, багато розгубленості поміж людей.Вже з'явилося навіть поняття: Homo confusus - з лат. сплутаний, розгублений, збентежений, - на противагу Homo sapiens - людина розумна.Одна із важливих причин такого конфузусу - людина сьогодні не знає, якою їй бути. Розуміння того, як жити це життя, як себе в ньому вести - так само цінне знання, як розвести багаття і виростити хліб. Бо людина є істотою не просто ковбаси і батона, але й значень! А що сьогодні означає бути людиною, то все важче розуміти, все більше хаосу і плутанини.Карл Густав Юнг, про якого ви, безперечно, чули, показав, як раніше дивилися на людину - через архетипи і тінь.Архетипи - це такі життєві ролі, образ персони, спосіб життя і поведінки, певні типи індивіда, які були сформовані тисячоліттями людського досвіду і виражені в міфах, релігії та традиції. Фактично образи того, ким і якою людині варто бути. Для прикладу: архетип матері/дружини/дівчини, архетип вчителя/священника/мудреця, архетип воїна/героя тощо. Кожен у своєму контексті знав і розумів ці ролі, знав яким треба бути і що робити, щоб ним бути.Тінь - це те направду гірше в людині, гидке, сороміцьке, страшне, конфліктне і протирічиве.Якщо мовою релігійною, то річ, фактично, про праведність та гріх.Людина сьогоднішньої культури наївно так, дуже легковажно і самонадіяно вирішила, що оте все така дурня, а вона ж така розумна, що грати в ті вигадані ігри вона не буде, а докопається до своєї правди і буде тою, якою вона є насправді.От тільки правда в тому, що то були не вигадані ігри, а так сформульований досвід людства, який у вигляді звичаїв та традиції був кинутий кладкою над прірвою екзистенційної порожнечі та нігілізму.В результаті людина відкинула оте юнгіангіаське архі ( грецькою архе - початок, зачин, головний, вищий, перший, влада), яке звало людину вгору, організовувало її, пояснювало що це значить бути людиною, і докопалася до своєї тіні, яку намагається визнати тепер, як норму, бо не знає, що ще із цим можна зробити.Здається, що сьогодні людині доводиться вигадувати себе на ходу. І часто є ілюзія, ніби так і є, ніби можна себе вигадати. Однак! По-перше, вигадати себе дуже тяжко і виснажливо, щоб не сказати неможливо. А по-друге, якщо ви придивитесь, то не складно побачити, що вигадуємо не ми себе, а нас вигадують маркетологи. Але це вже зовсім інша історія.***"І так сказав Заратустра людям:– Настає той час, коли людина поставить собі за мету саму себе... Її нива для цього ще досить родюча. Але нива ця колись зубожіє і виснажиться, і вже не зросте на ній жодне високе дерево. Лихо! Настає той час, коли людина вже не зможе пустити стріли своєї пристрасті вище й далі за людину, а тятива її лука розучиться бриніти! Дивіться! Я показую вам останню людину: "Що таке любов? Що таке творення? Що таке пристрасть? Що таке зірка?" – так запитує остання людина і кліпає очима."Ми придумали щастя", – кажуть останні люди й кліпають очима". (Ніцше)Живи і будь 🤍#іпросуспільство #думи
Є періоди і відчуття, що вся моя ця писанина - в нікуди. Так само, як і проповіді. Що воно нікому не треба. Навіть коли вдається щось сказати правильне і правдиве, воно губиться серед гулу говоріння.Сьогодні мало не в кожного свій канал, мало не кожен щось вчить, розповідає і умнічає. Таке інколи враження, ніби ти на торжищі:- Гарячі думки! Натуральні, без ГМО і без Єшок! Сам вкладався! Підходьте, пробуйте, актуальненько! А публіка вибаглива, носом крутить. Бо приходить на торжище не для того, щоб щось собі придбати, а щоб теж поумнічати і випендритись. Культура така пішла - культура торжища: або ти ставиш лайки, або тобі.Інколи все це так пафосно і вульгарно, що аж до непристойності.Психологія все це вирішила заздалегідь: не вмотивованими людьми, - каже, - не займаюсь!Найперше, що робить психолог - визначає запит: чого, типу, прийшов і що хочеш. Потім дивиться чи має щось по темі і тоді вже пропонує:- ось дивись: два рази в тиждень, десь пів року/рік, -сот грн. за кілограм. Береш чи ні - воля твоя. Якщо просто поумнічати, то це он навпроти, до побачення.Отцям такої розкіші не дано. Інколи вони, як ті діти з Євангелія, що до блюзнірства готові на все - грати веселої чи співати жалібної, аби попит був. В результаті виходить якось прикро.Але такі думки і відчуття періодами. В інший час хочеться ділитись, хочеться говорити - люди, а ви чи знаєте?!І в обох випадках є своя правда.Не прийміть відвертість за хамство.Дякую, що ви тут 🙏#думи
TGLIST.COM.UA
