https://youtu.be/0EFHbruKEmw?si=KaryU1FhTHKjFSL0Був такий французький філософ Гі Дебор, який написав цілу книгу під назвою "Суспільство спектаклю".Суть сучасного стану суспільства Гі Дебор визначає як втрату безпосередності: «Все, що раніше сприймалося безпосередньо, відтепер відтиснуто в уявлення». Маса «глядачів» суспільства спектаклю приречені на самотність. Відчужені один від одного, атомізовані індивіди можуть відновити єдність лише через спектакль, в якому видимість дійсності створює безкінечний потік образів, що з дійсністю мають спільного не більше аніж галюцинації. Зв’язок один з одним люди встановлюють тільки через завершене розділення у спектаклі.Кажуть, що пан Гі не витримав цієї цивілізаційної фальші і пішов із життя. Та жив він ще у середині 20 ст., що би він сказав про нинішній спектакль? Шоу?Цього притворства вже повно. Шоу повсюди.Гляньте ось це коротке відео-ілюстрацію і нехай живого та справжнього у вашому житті буде більше.Культура фантиків. Розгублене покоління зі щасливими фото.#іпросуспільство
Самовдоволений після ситого обіду Арестович смачно витер останній присмак ітілійського сухого на губах, звично причмокнув і впав на м'який диван. Все навколо спонукало до того, щоб солодко заснути. Затишок дому та тепло, яке зимою завжди відчувається по особливому, дихали дрімотою. Однак, Олексію не спалось. В думках було неспокійно:- Ну як це ніхто не бачить?! - запитував себе Олексій, - Мені навіть звідси, з далекої Америки, із-за туманів океану видно, який же то позор! Ні, я маю їм відкрити очі.Відчуття героїзму та відваги наповнювали його силою, здавалося, що зірвався б зараз із цього дивану і воював би, бився би, як тигр, перемагав би... Рука сама потягнулася за телефоном, який не зразу впізнав фейс Олексія. Пальці побігли по клавіатурі. Арестович писав туди - через океан в Україну, в тил і на передову, в самі окопи. Писав спокійно, але відверто, серйозно. Він відчував своїм обов'язком навчити синів і дочок українського народу правильно помирати від рук здичавілих росіянців. Щоб без приниження, сміливо так, безстрашно, як би то може зробив він. Колись. Якось. Може.Тут Олексій почув якийсь шкрябіт. Сяйнула холодна думка, що це совість повертається до нього з докором:- Ну що ти мелеш? Ти ж злякався навіть простих політичних утисків, втік хто зна куди, про яку ти смерть говориш, що ти знаєш про честь? - але, хвала небесам, це лише кіт шкрябав у двері і просився в туалет.Ситуація ясна, незрозумілим залишалася тільки міра цинізму та нахабства - чи тегнув Арестович Христа у Гефсеманії?Бо чи то Олексію снилося вже, чи то він собі так і справді думав, що він і Йому написав би щось ніби:- Зберись, тряпка! Що Ти тремтиш, Ти ж Божий Син. Спаситель Ти чи як? Вспотів он весь зі страху. Може Ти ще й обгадився? Ех, от обрав би Отець мене, я б показав, як треба...Прости, Господи***Співчуття рідним і близьким, уклін і дяка хлопцям. Мир їхнім душам та вічна пам'ять. Росіянцям позорище, суд Божий на їх голови за кожне невинне життя.Moscovia delenda est!#війна
"Я просто правдивий!" або Як хамовитість маскують під щирість та відвертість.Напевно ви теж зустрічали таких людей, це не рідкість. Вони ведуть себе безцеремонно, легко переступають ваші особисті межі, особливо перед іншими, ставлять запитання до нахабності відверті і незручні, грубі у словах, інколи це просто зненацька тощо. Але все це так подається, що це ні в якому разі не агресія проти тебе, чи конфлікт, це:- Та я просто відвертий, я такий, як є, я не притворяюсь, що думаю, те й кажу. Зато я чесний! Не те, що оце ви, святоші, сноби та інтелігенти рафіновані.І ти такий вже думаєш: "А може й правда, може так воно і є. Може то я дурний і мої лижі не їдуть".Однак, такій вульгарщині до правди життя так само далеко, як і напускній святошності, дві сторони однієї дешевої медальки.Чим правда відрізняється від грубості?Правда — це чеснота, яка базується на бажанні допомогти чи донести істину. Грубість — це спосіб підняти себе, принижуючи інших. Людина, яка дійсно щира, знайде спосіб бути відвертою, не завдаючи болю.Що стоїть за цією вульгарною "відвертістю"?- Брак самоконтролю. Нездатність подумати, як твої слова вплинуть на іншого.- Бажання домінувати. Нахабство маскується під "щирість", щоб нав'язати свою перевагу.- Уникнення відповідальності. Зручно прикриватися такою "правдою" - моє діло сказати, а ви робіть, що хочете.Вихованість — це не маска і не лукавство, а ознака зрілості. Це не означає, що ви маєте бути "святошею" чи боятися висловлювати свої думки. Але якщо ваші слова ранять або викликають відторгнення, можливо, проблема не в правді, а в її подачі.Тож наступного разу, коли хтось буде виправдовувати свою грубість "правдивістю", не спішіть тому вірити.Живи і будь в безпеці 👌#психомудрості
Але що таке толк?Інтуїтивно ми ніби розуміємо, про що мова. Однак якщо людина вирішить взятися за це всерйоз і скаже: — Ось моє життя, ось я. Якщо я хочу, щоб із завтрашнього дня все було якось із толком, то як це, власне, має виглядати?Виявляється, що схопити цей "толк" словами не так уже й просто. Проте перше слово, яким варто описувати толк, — це порядок. Толк завжди про порядок, який ти вносиш у своє серце, стосунки, життя. Порядок як протиставлення хаосу. Тому егоїстична вигода, яка тебе дуже тішить, але від якої інші постраждають, — це не толк, це примноження хаосу. Толк — це не тільки про те, що для тебе, але обов’язково і завжди про те, що від тебе. Від тебе є толк — це правильно. Це означає, що біля тебе є порядок. Порядок як простір культури, як місто, яке ти будуєш посеред джунглів і хаосу. Порядок як розуміння й безпека. Як мудрість і благочестя проти дурості й гріха. Проти своєї дурості й свого гріха — в першу чергу. Ось що таке толк. І ще одна важлива істина про толк: не мусить бути ідеально. Ідеально не буває. Але має бути толк, хоч якийсь. Найменший толк — це завжди вже успіх перед хаосом і загубленістю. Толк — це також завжди про будні. Малі, змістовні кроки. Береш і робиш. Застеляєш за собою ліжко і вносиш у будні порядок. Чуєш іншого, говориш про себе і вносиш у стосунки порядок. Можна, звичайно, відчувати себе обраним, покликаним до великих справ, генієм, святим тощо, але якщо ти не можеш потурбуватися про себе й своє життя на цьому повсякденному рівні, то все оте уже безтолку. Толк можливий всюди. За будь-яких обставин чи погоди. У будь-якій ситуації можна себе повести так, щоб стало або краще, або гірше, аніж є. Буде толково, або ні. Живи і будь ❤️#думи
До вчорашнього допису про справжністьМені щастить часто зустрічатися з людьми більш безпосередньо і бачити їх більш відверто, аніж то зазвичай буває поміж нас.Це через священниче служіння. Священнику, в принципі, прийнято довіряти. Люди легше відкриваються нам, приносять часто до нас те, що в інстаграм не запостиш і навіть близьким не завжди розкажеш.І ти бачиш людей у їхній справжності. У їхніх невдачах, добрих поривах і розчаруваннях, у сумнівах і надіях, у гріхах і в покаянні. І що я хочу вам сказати - люди у справжності своїй прекрасні. Ви дуже красиві коли справжні. Інколи це аж захоплююче. І це те, із небагатого, що мені подобається у цьому служінні, - бачити живі людські душі.Ми красиві, коли ми НЕ намагаємось приховати свою слабкість дешевим марнославством, коли ми НЕ стараємось егоїстично нав'язати себе світу, але хочемо тут бути, коли ми НЕ виправдовуємо свою низість, але нерідко саме із неї шукаємо вищого, високого, правдивого, справжнього... святого. І може людина не завжди ставить собі ось таке пафосне завдання у своїх життєвих перепетіях, щоб бути там власне святою, та кожна справжність саме в цю сторону. У справжності завжди є доля розкаяння, яке веде до скромної розважливості, а це вже про добро і красу.Безперечно, ми не можемо бути ось такими справжніми, відвертими і відкритими всюди і з усіма, це просто небезпечно, та і було би по-дурному, бо не всім ваша справжність ще треба. Тож нам потрібні і маски, і ролі. Але нам потрібні і ті, з ким ми могли би бути справжніми. А особливо нам потрібне ще вміння бути справжніми, бо то непросто. Справжність завжди непроста і це може лякати. Часто люди бояться справжніх навіть самих себе. Але звідси й варто починати.І як казала неймовірна Ліна:"Люди, будьте взаємно красивими"Живи і будь 👌 #життянавчило
Відкривайте двері ширше, психологія іде!Психологізація суспільного простору відбувається неймовірними темпами. Війна тільки прискорила цей процес.Гляньте, як чисто психологічні поняття, як-от стрес, депресія, тривожність, тригери, вигорання та ін., щільно увійшли в наші будні й стали частиною нашої щоденної мови.Психологізується все: війна, політика, релігія, стосунки, мистецтво — вже давно.Є тут певна градація, яку я бачу за віком.Старші люди чужі до цих процесів. Це не їхня мова, не їхні поняття, і воно їм не потрібно. Інколи вони сприймають психологію навіть насторожено й підозріло. З ними не варто так говорити. Однак не вони визначають тренди.Люди середнього віку відкривають для себе психологію, придивляються, часто сподіваються на неї.Для молоді ж психологія — життєве середовище. Через соцмережі вони психологізовані часто на рівні студента першого курсу психології. Слово "газлайтинг" вони вживають так само спокійно, як інші слово "аб'юзер". Вони, здається, найбільше й найчастіше звертаються за допомогою до психологів.Поки відбувається захоплення психологією, розчарування буде згодом.Ну а я тим часом радію, що в темі.P.S. Якщо ви хочете познайомитися з психологією чи скористатися її надбаннями, не звертайтеся лише до цієї примітивної попси, яка повсюди на очах. Зайдіть через серйозних авторів, бо ці "8 уроків, як навчитися впевненості", "Як перестати сумніватися в собі за місяць" чи щось у цьому роді — це просто курям на сміх.Живи і будь!#іпросуспільство
Чому ми робимо те, що нам не подобається? або Про граблі.Уявіть: ви знову робите щось, за що себе картаєте. Знаєте, що це вам шкодить, але все одно повторюєте. Прокрастинація, переїдання, конфлікти на рівному місці, алкоголь… Знайомо? Тоді виникає питання: чому ж ми це робимо?Психологія стверджує, що поведінка не буде повторюватись, якщо вона не підкріплена вигодою (це і основний принцип дресирування тварин).Тобто, ти не будеш постійно наступати на одні і ті ж граблі лише тому, що ти такий невдаха, тобі не щастить, життя до тебе несправедливе чи ще щось таке. Якщо ти подружився з якимись граблями, постійно щось робиш, що самому не подобається, то саме час подумати, чому ти за то тримаєшся і що воно тобі дає.Є таке поняття у психології, як вторинна вигода. Хоча дія викликає самоосуд чи дискомфорт, вона може забезпечувати людину певною вигодою.Наприклад:Уникнення страху чи відповідальності.Прокрастинація може захищати від страху невдачі.Підтримка звичного стану.Знайомі патерни, навіть негативні, часто створюють ілюзію контролю чи стабільності.Залучення уваги.Деструктивна поведінка може бути способом отримати підтримку чи співчуття від інших.Якщо бути з собою відвертим і не спішити виправдовуватись, то такі вторинні вигоди не складно буде побачити. Відтак залишається подумати, як ці потреби можна закривати в нормальний спосіб, без деструктиву. Ну а далі найважче - змінити накатані рельси.Так, непросто. Тому то мудрі люди і вважали, що робота над собою - справа не з легких.Але ж воно того варте 👌#психомудрості
Глянув по різдвяних службах, то скажу вам, що людей багато. І у православних, і у католиків. Багато молодих людей. Різдвяна служба не дуже показник, бо у звичайні неділі людей безперечно менше, але я хочу сказати, що якогось обвалу релігійності, як то передбачалося, не видно.Були думки, що бум церковних 90-х давно минув, людьми Церква не сильно займалася, більше все будували, відтак різні скандали, церковні передряги на фоні війни і глобальна криза православ'я. Однак, не все так погано. Не те, щоб дуже добре, але непогано. Я бачу немало молодих людей, які тягнуться не стільки власне до самої церковності, як до євангельських сенсів в Церкві, що радує. Всі ці люди в храмах не стільки завдяки нам, духовенству, і нашій праці, скоріше може навіть попри те. Люди потребують святині і, так чи інакше, тягнуться до неї. Та часи і люди явно змінилися. Здається мені, що з цими людьми не вийде вже просто кадилом і кропилом, їм треба скоріше мудре слово, якому вони могли би повірити, і особистісне свідчення того, що проповідуєш. Такі речі на конвеєр не поставиш. У Церкві немало проблем, особливо з нами самими, з церковниками, але у Церкві є і багато красивого, доброго, справжнього, мудрого та святого, до якого ще треба дотягнутися, дорости. І наші гріхи того не відміняють, хоча то нас і не виправдовує. Варто просто розуміти, що немає нічого такого святого і прекрасного, що людина не могла би зіпсувати, але кожен може взяти свою частку святині у Христа і спробувати понести її далі. Відповідальність допоможе позбутись споживацтва і пустого критиканства, дасть мудрості і сенсу. Одним словом, все непогано, якби от тільки не росіянці зі своєю війною. Святкуєш, колядуєш, але відчуття того, що поряд біда і горе, не покидає навіть у найсвітліші миті свята. Але ж коли було легко ❤️#іпросуспільство
Дорогі брати і сестри, дорогі друзі!У цей святий вечір, коли небеса нахиляються до землі, а наші серця наповнюються очікуванням, дозвольте привітати вас із великим святом – Різдвом Христовим!Це час, коли Бог приходить до нас не у величі, а у скромності. У Немовляті, яке лежить у яслах, Він відкриває нам найголовніше: любов – це не сила, яка нав’язує, а дар, який пропонується. Любов – це те, що змінює нас зсередини.Як священник, я хочу нагадати вам, що Христос народився для кожного з нас. У вашій радості, у вашому болі, у ваших найглибших пошуках – Він із вами. Він приносить мир там, де, здавалося б, панує хаос, і дає світло в найтемніші моменти нашого життя. Хай сьогоднішні темні дні будуть просвічені Різдвяною зіркою надії і віри, що веде вас до Христа.Як психолог, я хочу сказати: дозвольте собі зупинитися сьогодні, відчути красу і значення цієї події. Подивіться на своїх рідних, на себе, на все, що є у вашому житті. Подякуйте за це. Навіть у труднощах завжди є те, що варто цінувати. Знаєте, я переконався вже, що якими б ми прагматичними не були, у кожній живій душі завжди буде місце для чуда - нехай воно прийде до вас.Наша радість неповна, бо сьогодні багато печалі і сліз посеред нас. Хтось не вдома, у когось немає вже дому, хтось без рідних, а у когось рідні чи то на війні, чи де в лікарні, чи може в полоні, хтось пропав безвісти, а хтось загинув... Ми не можемо сьогодні не думати про це. І якщо наші рідні не можуть бути з нами, то ми будемо з ними подумки і молитовно, ми будемо разом. Будемо разом хоч ось так дивитись на Різдвяну зірку, разом будемо дивитись на Різдвяний Вифлиєм і пастухів, що йдуть до Новонародженого, разом будемо плекати надію на зустріч, хто би де не був, навіть якщо вона сьогодні зі сльозами. Не переставайте любити.У цей вечір я молюся за кожного з вас. Нехай ваше серце стане яслами, де народиться Христос. Нехай Він наповнить вас любов’ю, вірою і надією. Кожного. Хай Він обійме тих, кого ви так хочете може сьогодні обійняти, але не можете. Обійме вашими молитвами, вашою любов’ю. Нехай це Різдво принесе мир у ваші душі, всім нам мир і перемогу, радість вашим домівкам.З любов’ю і молитвою 🙏#зісвятом
Сьогоднішня неділя перед Різдвом і євангельське читання родоводу Христа дає нагоду сказати про ще щось важливе. Про родину. Більша половина клієнтських запитів у роботі психолога - це проблеми з рідними і близькими. Так само і у священника) Ймовірно, що і у вашій сімейній, родинній історії є щось... болюче. Те, чого ви соромитесь, що ви несете на собі, чого боїтесь і що старанно ховаєте? Ми плоті від плоті своєї сім'ї і родини, то й не дивно, що наші тіні сягають аж десь туди. У родоводі Христа зустрічаємо людей також всяких та різних, і не завжди великих та праведних. Минуле деяких із них було би соромно розповідати і сьогодні, але Христос не відцурався від них. І це нагадує нам про важливу істину прийняття. Ми не можемо змінити свій рід чи стерти те, що було. Але ми можемо навчитися приймати свої корені такими, як вони є. Прийняття не означає виправдання помилок чи погодження з несправедливістю, яку ви могли пережити. Це означає побачити у своїй історії ґрунт з якого ви можете рости вже так, як ви самі то розумієте і Бог вам в поміч. Мати коріння ☝️#думи
TGLIST.COM.UA
