Telegram statistics channel - @poroblenopodcast

Чому будівельники в українській традиції — це люди з магічною компетенцією?Наші предки вірили, що земля під ногами належить померлим. А оскільки раніше будували у землі, то виходило, що навіть викопати котлован під хату — означало вдертися в чужі володіння.Мешканці того світу могли розгніватися й нашкодити. Тому майстер мав уміти себе захистити.«До майстра був величезний пошанівок, бо він займав особливе місце в народних уявленнях. На Бойківщині казали, що кожен майстер мусив "знати від себе": уміти відвернути небезпеку демонологічного характеру. Якщо він не володів потрібними знаннями, то навіть за перероблення вікон не брався», — розповідає етнолог, доктор історичних наук Роман Сілецький.Тому майстрів одночасно поважали й боялися. А самі майстри часто користувалися своєю репутацією. Більше про те, як майстри могли закласти долю під час будівництва, яких правил та обрядів дотримувалися, зводячи хату, а також реальні історії, як будівельники мстилися господарям, які їх образили, у випуску «Як будували українську хату: могорич майстрам, закладні жертви і священні дерева» з Романом Сілецьким – етнологом, доктором історичних наук, професором кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка:https://youtu.be/GcXzKEWuJFM

Чи могли дівчата відмовити хлопцям на вечорницях? Формально — так. Реально — ні.Важливо розрізняти вечорниці та досвітки. Перші — це досить цнотливе дійство, де спочатку потрібно було в компанії переробити роботу, а тоді вже можна було більш активно розважатися. Близько півночі всі розходилися по домівках. А от досвітки — це зовсім інша реальність. Стелили солому, лягали парами, паніматка гасила світло і починалося те, що Олекса Ріпецький у 1918 році називав «телесуванням» — пізнавання тіл одне одного. Це щось на кшталт того, що ми сьогодні назвали б петингом.Дослідники зазначають, що в темноті часто хлопці могли вимагати серйознішої близькості. Чи могла дівчина відмовити? Формально — так. Фактично — ні. Адже відмова могла обернутися поговором про «недоступність», осудом або навіть побиттям.Етнографи неодноразово фіксували випадки, коли хлопці просто «передавали» своїх дівчат приятелям з інших сіл за могорич. Це той бік вечорниць, про який зазвичай мало говорять.Кого брали в паніматки? Чому хлопці могли обійти кілька хат за вечір? Як батьки лякали «кривавими вечорницями» та чортами, щоб діти не швендяли ночами? Де проходив кордон між нормою та насильством у традиційній культурі? Більше про це — у випуску «Чим займалися на вечорницях: правда про українське дозвілля» з Дар’єю Анцибор та Анною Ніколаєвою.Серед коментарів під відео розігруємо книжку Анни “А тепер і спитати ні в кого” з її автографом. Розкажіть, яким було ваше дозвілля замість вечорниць 👯🕺Дивитися і коментувати тут:https://youtu.be/XbQ3to_AvD0

Чи дійсно в українців були власні «ляльки-вуду», тільки з захисними властивостями — мотанки?Насправді "мотанок" у давній українській традиції дослідники не фіксують. Так, існували антропоморфні фігури, які використовувалися в календарній обрядовості, але вони не називалися мотанками й не були схожими на них ззовні.У побуті наших прапра були ляльки — дитячі іграшки без додаткових магічних підтекстів. Виготовляли їх з глини, деревини, сиру, тканини, тіста чи рослин.Дослідники Марко Грушевський та Зенон Кузеля в праці «Дитина в звичаях та віруваннях українського народу» згадують також вузликові ляльки, які в основі мали вузол з тканини, що утворював голову, а залишки тканини – тіло.То звідки взялась «мотанка»? Чи правда, що вона має російське коріння? Що не так з Берегинею і як цей образ використовували проти жінок? Міфи про хрести на ляльках, віночки, день хустки та вишиванки — про все це і більше у випуску з етнологинею й популяризаторкою науки Марією Курячою @bez_verby_i_kalyny та Анною Ніколаєвою «Коли традиція стає фейком: що не так з Берегинею, мотанкою і Днем хустки?»:https://youtu.be/RA98l64smQE

Шамани vs українські мольфариМольфари могли впливати на погоду, спілкуватися з духами, просити їх допомогти, щоб вилікувати когось або знайти загублену людину чи тварину в горах тощо. Їхні здібності перегукуються з магічними здібностями шаманів. «Чи можна мольфарів також називати шаманами? Питання доволі провокаційне, але я наважусь і скажу — так. І на це є кілька причин», — зазначає релігієзнавець, кандидат філософських наук Віталій Щепанський у випуску «Ті, хто тримають зв'язок між світами: шаманізм від Алтаю до українських Карпат». Наприклад, найвідоміший мольфар Михайло Нечай сам себе називав шаманом. По-друге, історик Карло Ґінзбурґ досліджував бенанданті — це щось на зразок добрих відьмарів, які в духовних світах воювали з поганими відьмами. І він знаходив паралелі між ними та шаманами. Інші дослідники також знаходили подібні практики в Угорщині, на Балканах (у Хорватії, Словенії, Сербії, Болгарії). Ці люди мали різні назви: тальтоші, кресники, здухачі, соломонари, змієвити, до цього списку можна додати й мольфарів. Однак всі вони мали спільні риси з шаманами. Де зʼявився шаманізм?Звідки походить сама назва?Як виглядали шамани?Чому сучасні політики звертаються до шаманів? Більше — у випуску «Ті, хто тримають зв'язок між світами: шаманізм від Алтаю до українських Карпат» з Віталієм Щепанським — кандидатом філософських наук і автором телеграм-каналу «Обранці духів» @obrancidukhivhttps://www.youtube.com/watch?v=oz3MC1iAoNk

Хто такі шамани — містичні провідники між світами чи звичайні практики з глибоким знанням людської психіки? Звідки походить саме слово «шаман» і чому воно стало універсальним для опису різних духовних практик — від Сибіру до Амазонії? 🌒 У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо з релігієзнавцем Віталієм Щепанським — кандидатом філософських наук і автором телеграм-каналу «Обранці духів» @obranciduchiv.🌒 Розбираємо, як шамани спілкуються з духами, чому для цього потрібні гриби, тютюн чи таємничі напої та як українські етнографи ще у XVIII столітті описували подібні практики.🌒 Чи можна наших мольфарів назвати українськими шаманами?🌒 Чому шаманізм став частиною політики й пропаганди?🌒 Навіщо тиранам криваві ванни з оленячих рогів і чи справді існують "відьми путіна"?Вмикайте новий епізод, щоб почути про острівці європейського шаманізму і дізнатися, в якому романі українського класика є описи шаманських ритуалів:https://www.youtube.com/watch?v=oz3MC1iAoNk 🌒 Серед коментарів під відео розігруємо книжку мандрівних нарисів польського письменника Фердинанда Оссендовського “Тінь похмурого сходу”, яку переклав Віталій Щепанський. У книзі розповідається про повсякденне життя росіян кінця XIX і початку ХХ ст. з численними описами релігійних рухів, ритуалів та уявлень про шаманів

Традиція прикрашати придорожні хрести: навіщо це роблять?Найчастіше придорожні хрести одягають в рушники, хустки або ж фартухи. Наприклад, на початку XX століття на Волині на хрест одягали сорочку дитини, яка померла. Жінки, які втратили дитину, а згодом знову змогли завагітніти, шили фартух і повʼязували його на хрест на знак вдячності. На Поліссі чоловіки перед військовою службою пов’язували на хрест стрічку, щоб повернутися.Також можна побачити придорожні хрести, прикрашені списом, цвяхами, молотом, драбиною тощо. Подекуди зображають тридцять срібних монет, за які Юда зрадив Ісуса. Це все атрибути Страстей Христових.На Гуцульщині трапляються хрести з півниками, що символізують святого Петра, який тричі відрікся від Христа.А чи доводилось вам бачити хрести з півмісяцем?«Носії традиції дуже люблять легенду, що це символізує перемогу християнства над мусульманством. Однак можна зустріти трактування, що хрест є символом Ісуса, а місяць — Богородиці. І якщо ви бачите храм, де є хрест з півмісяцем, то це найчастіше буде церква Пресвятої Богородиці», — розповідає Анна Ніколаєва.Про хрести, які маркують місця поховання чумаків і «неприкаяних душ», про «холерні» хрести й обряди захисту від недуги та інші цікаві факти — у повному випуску «Придорожні хрести: обітниці та обереги в традиційній культурі» https://www.youtube.com/watch?v=yT7UQfnagnc

А чи знали ви, що деякі фото на давніх надгробках, наприклад, з дітьми, які щасливо граються, можуть виявитися так званими «живими фото після смерті»?Явище посмертної фотографії — post-mortem photography — набуло популярності у XIX столітті. Покійників знімали так, ніби вони живі.Приміром, для знімка мертву дитину могли посадити поруч із живими братами й сестрами або батьками.Як до такого дійшли?«Бувало, що дитина помирала, а її не встигли сфотографувати за життя. Для надгробка не хотіли робити світлину в труні. Тому традиція посмертних фото була своєрідним способом зберегти пам’ять про людину живою», — пояснює пані Ганна.Подібні посмертні знімки взагалі могли бути єдиним фото людини. Чому знімки на надгробках розбивали? Чому в оздобленні могил так часто з’являються сови та урни? І навіщо деякі поховання накривали клітками та сітками? Що можуть розповісти могили на Личаківському кладовищі? Більше історій — у випуску «Секрети Личакова: символіка надгробків, вкрадені пам’ятники та посмертні фотосесії» з історикинею Ганною Гошко:https://youtu.be/XZjGpb7X5rw

Як стародавні традиції братерства оживають на фронті?Насправді про побратимство ми дізнаємося з дитинства, коли слухаємо казки про Котигорошка, Іллю Муромця та інших, де поруч із героєм завжди є хтось, хто підтримає — його побратим. У традиційній культурі, щоб стати побратимом, треба пройти певний ритуал — процес ініціації, коли людина відрікається від старого життя і приєднується до нового братства. Це могло бути «хрещення зброєю», клятва на крові, обмін хрестиками, ножами чи навіть спільне частування. Як народжується братерство у сучасних умовах?«Найчастіше форматом переходу в побратими стає перший бій. Немає значення, чи застосували зброю, чи ні. Після бою вже отримуєш "офіційний" статус побратима», — розповідає антропологиня, кандидатка історичних наук, співзасновниця Чернігівського науково-дослідного центру антропології війни Світлана Маховська.Хто такий побратим сьогодні? «Чи можна кожного у підрозділі вважати побратимом? Не зовсім. Побратим — це той, хто стоїть поруч пліч-о-пліч, хто забере твоє тіло з поля бою. У ширшому сенсі побратимами можна назвати всіх, хто нині служить. Але в кожного є свій справжній побратим», — пояснює пані Світлана у випуску «Побратим — хто він? Давня традиція у сучасному війську».Звідки взялася фраза «прийми, що ти вже загинув» і що вона означає насправді? Як народжується і зберігається зв’язок між людьми, які пройшли через війну? Чому побратимство — це не просто військова дружба, а духовна спорідненість, яка живе навіть після смерті? Більше — в ексклюзивному випуску «Побратим — хто він? Давня традиція у сучасному війську» із Дарією Анцибор і антропологинею, кандидаткою історичних наук Світланою Маховською Це бонусний епізод, який ми опублікували спеціально до Дня захисників та захисниць України:https://youtu.be/_N7DY5xt6K8

Як давні сороміцькі традиції переродилися в сучасні ритуали святкування ювілеїв?Коли доходило до еротики, наші пра особливо не церемонилися. Наприклад, народна загадка: «Стоїть корова — у неї дірка здорова, підійшов бик — у дірку штрик». Відповідь проста — це замок і ключ. Подібні псевдоеротичні загадки дівчата на вечорницях загадували хлопцям, щоб перевірити, «чи він тямить».«Той самий кабачок, ковбаса, огірок — популярні в народі фалічні символи, які зустрічаються у тисячах текстів сороміцького фольклору. Ми знаходимо їх і в прозових, і в поетичних творах, і навіть в анекдотах», — розповідає фольклорист Михайло Красиков.Тож не дивно, що на Полтавщині, в також у деяких районах Харківщини та Сумщини існує традиція святкування 40-річчя, де ювілярові на пояс вішають ковбасу, кабачок, огірок чи хрін як символ чоловічої сили. А потім «відрубують» зайве. Натомість жінку запрягають у вуздечку і замикають там на замок, щоб «стримати від гуляння».40-річний ювілей чоловіка називають «відрубини». А жіночий — «вузда» та «зашивання».Усе це — не «пошлість», а сучасний сороміцький фольклор, який має коріння і в традиційній народній сміховій культуріДля чого проводити обряди «відрубин», «вузди», «зашивання»? Чому ці традиції можна назвати сучасними? Які костюми, жарти й ритуали можна побачити на таких гуляннях? Звідки ж тоді взялося твердження, що 40 років не можна святкувати? Коли наші предки почали відзначати свої дні народження?Більше цікавого — у випуску «Ритуальні обрізання, обмивання й зашивання, або як українці святкують ювілеї» з Михайлом Красиковим та Дарʼєю Анцибор:https://youtu.be/S9OwOJFKT9Q

🎂 Чи святкували українці дні народження в минулому? Чому 40 років вважають «небезпечним» ювілеєм, який зазвичай не відзначають? А де навпаки саме цей День народження справляють з особливими обрядами? У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо з Михайлом Красиковим — фольклористом, етнологом, професором кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «Харківський політехнічний інститут». Разом досліджуємо традиції святкування днів народження та незвичайних ювілеїв в українській культурі:🎂 Чим відрізнялися іменини від дня народження та як імена пов’язували з датами й святими покровителями?🎂 Коли з’явилася мода святкувати день народження?🎂 Звідки взялося вірування, що 40 років не можна відзначати?🎂 Де навпаки фіксується яскраве святкування сорокаріччя і наскільки давніми є ці обряди?🎂 Як відрізняються обряди святкування сорокаріччя у чоловіків та жінок і до чого тут сокири, лікарі й вуздечки?🎧 Це розмова про вітальність традицій, сміхову культуру та оригінальний спосіб прийняти новий етап у своєму житті:https://youtu.be/S9OwOJFKT9Q