Telegram statistics channel - @politikosmos

👆Недовіра до намірів один одного, скептицизм щодо західних гарантій та політичні вигоди від балансування на межі етнічного конфлікту підштовхнули обидві сторони до односторонніх дій на півночі Косова. Коли Приштина ліквідували незаконні паралельні структури управління Сербії, сербські повстанці в кінці 2023 року здійснили невдалий збройний напад, а більшість косовських сербів відмовилися від законних інститутів Косова. Результатом стало посилення контролю центрального уряду над північною частиною Косова, але також і посилення етнічної сегрегації в країні та зростання міжнародної ізоляції. У 2023 році ЄС ввів обмежувальні економічні заходи щодо Косова, більшість з яких залишаються в силі. Процес вступу Сербії до ЄС також був заморожений.Внутрішня політика поглибила тупикову ситуацію. Через шість місяців після невизначених виборів Косово все ще не має нового уряду з мандатом на ведення переговорів. Тим часом Сербія зіткнулася з низкою антикорупційних протестів, очолюваних студентами, які змусили її президента Олександра Вучича оборонятися. Зміни у керівництві Вашингтона та Європи ще більше обмежили увагу Заходу.Адміністрація Трампа могла б розпочати переговориУ січні ЄС призначив датського дипломата Петера Серенсена новим посередником у діалозі між Косово та Сербією, але, схоже, йому бракує політичної підтримки, необхідної для нового початку. Брюссель наполягає, що немає альтернативи угодам 2023 року, які він вважає юридично обов'язковими і включив до програми вступу обох країн до ЄС. Однак останні два роки показали, що вступ до ЄС — головний важіль впливу ЄС — більше не має ваги для того, щоб змусити обидві сторони дотримуватися угод.У Косово, яке не визнане п'ятьма державами-членами ЄС, зростають сумніви щодо реалістичності шляху країни до вступу в ЄС. З огляду на цю недовіру, лідери Косово не бажають поступатися Сербії в тому, що вони вважають недосяжною метою. У Сербії як громадськість, так і політична еліта, здається, все більше розчаровуються в ЄС. Белград фактично відмовився від процесу вступу і в основному не реагує на тиск ЄС.Цю безвихідь може розірвати лише зовнішній поштовх. Вашингтон все ще має вирішальний вплив на обидві сторони. Білий дім може мати більше важелів впливу, ніж ЄС, про що свідчать цьогомісячні переговори між Азербайджаном і Вірменією. Хоча друга адміністрація Трампа досі не виявляла зацікавленості в посередництві в переговорах між Косово і Сербією, вона продемонструвала непередбачуваність у своїх дипломатичних ініціативах. Адміністрація Трампа може, наприклад, зрештою взятися за це питання, щоб досягти «перемоги» у зовнішній політиці, якщо прогрес у мирних ініціативах в інших регіонах виявиться недосяжним.Однак завдання полягає в тому, щоб уникнути повторення минулих помилок. Якщо США відновлять свою участь у переговорах між Косово і Сербією, вони повинні шукати довгострокові рішення, а не швидкі результати. Для цього необхідно доповнювати, а не конкурувати з діяльністю ЄС, а також домагатися укладення остаточної, юридично зобов'язуючої угоди, зосередженої на взаємному визнанні, яка дозволить Косово повністю консолідувати свою державність і приєднатися (принаймні) до західних багатосторонніх інституцій. Угоди, які передбачають менш значні поступки, виявилися нестійкими і нежиттєздатними, просто перекладаючи проблему на наступну адміністрацію США.

👆Можливо, "жертва" Байру виявиться недаремною і запустить у французькому суспільстві дискусію про те, що продовження життя у борг є неприйнятним. Невипадково прем'єр визнає, що його рішення "поставити на кін" свій уряд було узгоджено з президентом. А якщо цей план не спрацює, може виявитися, що у президента Макрона є інший.Зокрема, прем’єр Байру вже заявив про необхідність радикальної зміни виборчої системи Франції на користь пропорційної "німецької" моделі. І навіть припустив, що восени може відбутися голосування з цього питання.Нинішня виборча система Франції дає переваги лідеру перегонів, дискримінуючи інші політичні сили. Така модель добре працювала за умови конкуренції двох політичних сил, проте у нинішній ситуації скоріш дає переваги радикалам: або лівим, або правим.Перехід на "німецьку" модель унеможливить існування однопартійних урядів, змусивши партії домовлятися між собою.А це буде непросто, адже, по суті, це буде відмовою від політичної спадщини Шарля де Голля.Проте схоже, що у Емманюеля Макрона більше немає вибору – інших шляхів покласти край політичній кризі у Франції не видно.

👆У Польщі екологи виявили, що аргументи про клімат часто залишаються непочутими, але коли їх пов'язують із національною безпекою, політики прислухаються. «Як тільки ви починаєте говорити про безпеку, у Польщі всі одразу прислухаються», — сказала активістка Вікторія Єндрошковіак. Сьогодні міністерства оборони та охорони навколишнього середовища Варшави спільно досліджують можливості відновлення водно-болотних угідь.Проте головною перешкодою залишається сільське господарство. По всій Європі більшість осушених торфовищ перетворили на сільськогосподарські угіддя, і фермери побоюються, що повторне зволоження може знищити їхні засоби існування. Вчені стверджують протилежне — сільське господарство може адаптуватися. Але переконати фермерів — і розширити ринки — залишається політичним викликом.Не лише український прикладЗатоплення річки Ірпінь в Україні під час війни було ефективним з військової точки зору, але мало руйнівні наслідки для місцевих жителів. Села були затоплені, порушено життя диких тварин, знищено засоби до існування. Уряди європейських країн мають можливість ретельніше планувати відновлення, збалансовуючи екологічні, оборонні та соціальні потреби.Екологи сподіваються, що різке збільшення витрат на оборону прискорить реалізацію проєктів, які в іншому випадку потребували б років для подолання бюрократичних перешкод. «Військова необхідність може розблокувати ресурси, які нам потрібні», — стверджує Франциска Таннебергер з німецького Центру болотних угідь Грайфсвальда. Природа як союзникПоки що ентузіазм різниться. Країни Балтії обережні, а німецькі військові висловили занепокоєння, що болота також можуть обмежувати пересування військ НАТО на захід від фронту. Але основний принцип — що заболочені землі можуть бути як кліматичним поглиначем, так і військовою перешкодою — набирає обертів.Як довів Дмитрієв під Києвом, іноді найдавніші ландшафти можуть забезпечити найсучасніший захист. Цього разу, однак, Європа має шанс підготувати свої болота не з відчаю, а з передбачливості.

Вибачте, Трампе, але Путін не буде прагнути миру, доки не зіткнеться з військовою поразкою - Atlantic CouncilНещодавні саміти в Алясці та Вашингтоні вдалося повернути російське вторгнення в Україну на перші шпальти світових ЗМІ. Однак ця бурхлива дипломатична діяльність не принесла жодних значущих проривів у хитких мирних зусиллях США, спрямованих на припинення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни.Президент Росії Володимир Путін і президент України Володимир Зеленський досягли низки конкретних цілей під час своїх зустрічей з президентом США Дональдом Трампом. Червона доріжка, якою Путіна зустріли в Анкориджі, стала символічною перемогою, яка в певному сенсі поклала край міжнародній ізоляції кремлівського диктатора, а наступний саміт дозволив йому уникнути загрози нових санкцій з боку США і відхилити заклики до негайного припинення вогню.Тим часом Зеленський забезпечив попередню згоду Трампа взяти участь у гарантіях безпеки для України і зумів уникнути небезпечних територіальних поступок. Важливо, що зустріч у Білому домі також надала українському лідеру можливість продемонструвати, що його відносини з Трампом значно покращилися після їхнього скандального конфлікту в Овальному кабінеті шість місяців тому.Ці обмежені досягнення були вітані в Москві та Києві, але вони не могли приховати загальну відсутність прогресу на шляху до миру. Представники Білого дому спочатку заявили, що Трамп досяг попередньої домовленості з Путіним щодо гарантій безпеки для України та двосторонньої зустрічі із Зеленським, але Кремль спростував ці заяви.20 серпня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров применшив перспективи будь-яких прямих переговорів між Путіним і його українським колегою, вимагаючи, щоб Росія відігравала ключову роль у будь-яких гарантіях безпеки для України. Абсурдна наполегливість Лаврова щодо російського вето на майбутню безпеку України красномовно свідчить про відсутність інтересу Москви до тривалого врегулювання. Потім Росія підкреслила свою безкомпромісну позицію, розпочавши 21 серпня масові бомбардування України, включаючи цілеспрямований ракетний удар по американському заводу «Електронік» на заході країни.Тепер має бути абсолютно зрозуміло, що Росія продовжуватиме відхиляти мирні пропозиції Трампа, доки Путін не відчує значно більшого тиску з метою припинення війни. Наразі російський правитель вважає, що може виграти час і в кінцевому підсумку перечекати Захід в Україні, повільно, але впевнено змушуючи українців підкоритися. Економічні заходи, включаючи посилення санкцій і введення додаткових мит, безумовно, можуть вплинути на його мислення, але позиція Путіна навряд чи зазнає будь-яких фундаментальних змін, якщо він не втратить ініціативу на полі бою і не буде змушений зіткнутися з можливістю військової поразки.У той час як інші покладають надії на дипломатію, Україна, здається, добре усвідомлює, що ключ до успіху залишається зупинка армії Путіна. Маючи це на увазі, Київ докладає всіх зусиль, щоб протидіяти помилковим уявленням серед союзників країни про те, що військова перемога Росії є неминучою. Під час понеділкової зустрічі з Трампом у Білому домі Зеленський наголосив, що за останні тисячу днів повномасштабної війни Росії вдалося окупувати менше одного відсотка додаткової української території. Ця інформація була новою для Трампа і, за даними BBC, допомогла змінити його настрій.Триваюча битва за Покровськ на сході України дає важливе уявлення про зменшення наступального потенціалу російської армії. З літа 2024 року Путін пожертвував десятками тисяч солдатів і тисячами броньованих машин, намагаючись захопити невелике, але стратегічно важливе місто Покровськ у Донбасі. Незважаючи на ці великі втрати Росії, місто залишається під контролем України.

Частина 7"Справа Фінляндії - твоя справа. Вступай до Добровольчого корпусу", - йшлося у плакаті, який розповсюджували шведські волонтери під час війни.Понад 11 тисяч добровольців з інших країн прибули до Фінляндії під час війни. Понад вісім тисяч зі Швеції, кілька сотень добровольців прибули з Норвегії, Данії та США.Повоювати з них встиг лише шведський Добровольчий корпус, у складі якого перебували шведські та норвезькі добровольці, зокрема, й майбутній герой норвезького Руху опору Макс Манус (1914-1996), який прославився згодом низкою диверсій зі знищення німецьких кораблів.У період наступу радянських військ, у лютому 1940 року, Добровольчий корпус перебрав на себе оборону Північної Фінляндії, дозволивши фінській армії сконцентрувати війська на головному напрямку удару супротивника біля Виборга.Також під час війни у Фінляндії працювали близько 300 іноземних журналістів. Їхні публікації викликали хвилю закликів допомогти маленькій державі по всьому світу, особливо в США.Хоча у Гельсінкі так і не дочекалися вступу Британії та Франції у війну, інформація про можливу висадку союзників на півночі Фінляндії, яка розповсюджувалася у провідних ЗМІ з подачі західних дипломатів, неприховані збори речей та спалювання документів у посольствах в Москві непокоїли радянське керівництво.У березні 1940 року СРСР погодився підписати мирний договір. Фінляндія втратила 40 тисяч квадратних кілометрів території, де вироблялося 11% ВВП країни і де проживали 12% її населення, а 400 тисяч фінів стали вимушеними переселенцями.Попри територіальні втрати, Фінляндія зберегла незалежність і довела, що за будь-який клаптик фінської території агресор платитиме велику ціну.*У статті використані цитати з документів НКВС та фінської державної поліції, розміщені у спільній праці російських та фінських істориків "Зимняя война 1939-1940 гг. Исследования, документы, комментарии. К 70-летию советско-финляндской войны".

Росія контролює ключові ресурси країн Сахелю - RLIРосія посилює свій вплив у країнах Сахеля, поєднуючи військове співробітництво з доступом до ключових природних ресурсів регіону. У липні 2024 року Буркіна-Фасо, Малі та Нігер створили Альянс держав Сахеля (АГС), також відомий як Конфедерація держав Сахеля, який став інструментом взаємної оборони та політичної взаємодії. Після виходу з Економічного співтовариства західноафриканських держав на початку 2025 року ці режими дистанціювалися від Заходу і переорієнтувалися на Росію.У квітні 2025 року міністри закордонних справ трьох країн відвідали Москву для обговорення військового співробітництва, включаючи підготовку кадрів і створення об'єднаних збройних сил. А вже в серпні міністри оборони АГС провели перші офіційні військові консультації з російським міністром Андрієм Білоусовим. Візит завершився підписанням меморандуму про взаєморозуміння в сфері оборони і підтвердженням готовності Росії надати допомогу для забезпечення регіональної стабільності.Росія робить ставку на формалізацію партнерства з АГС і просування своєї моделі «безпека в обмін на ресурси». На тлі ослаблення впливу Заходу Москва позиціонує себе як нового головного партнера цих країн. Підтримка Росії допомагає легітимізувати об'єднані сили чисельністю 5000 осіб, які повинні боротися з джихадистськими загрозами. Одночасно Росія закріплює військову присутність через розширення Африканського корпусу і двосторонні угоди.Досвід у Малі та Центральноафриканській Республіці показує, що військова допомога Росії зазвичай супроводжується отриманням доступу до стратегічних ресурсів. У Малі структури, пов'язані з Росією, отримали концесії на видобуток золота, а в ЦАР компаніям, близьким до Москви, були передані права на видобуток золота і алмазів. У країнах Сахеля аналогічна схема може охопити уран Нігеру і золото Малі та Буркіна-Фасо. Військові угоди можуть включати приховані пункти про економічне співробітництво, а російські підрозділи охороняють шахти і транспортні коридори, що фактично дає Москві контроль над потоками ресурсів.Особливе значення для Росії має уран Нігеру, який може стати альтернативним джерелом для «Росатома» і зміцнити позиції Москви в ядерній сфері. Однак це викликає ризики для країн Сахеля. Посилення контролю Росії над видобутком може призвести до втрати економічного суверенітету, довгострокових непрозорих угод і соціальних протестів. У Нігері вже зафіксовані кризи на підприємствах з видобутку урану, що викликало протести робітників і місцевих жителів. У Малі та Буркіна-Фасо жорсткі заходи влади проти кустарних шахтарів призводять до зіткнень і сприяють вербуванню повстанців.Джихадистські угруповання активно використовують невдоволення населення, стягуючи податки з шахтарів і конвоїв. В результаті саме охорона ресурсних об'єктів стає осередком напруженості. Жителі все частіше сприймають російську присутність як експлуатацію: ресурси вивозяться, а населення стикається з репресіями і погіршенням умов життя.Росія не має ресурсів для повного захисту всіх родовищ у Сахелі і концентрується на найцінніших — уранових копальнях у Нігері та промислових золотих шахтах. Це дозволяє Москві посилити свій економічний і військовий вплив, але не гарантує стабільності в регіоні. Для країн АГС така політика означає зростання залежності від зовнішнього партнера і ризик втягнення в нові кризи.Таким чином, стратегія Росії в Сахелі зводиться до контролю над ключовими ресурсами в обмін на безпеку, що зміцнює позиції Москви, але одночасно підриває суверенітет і стійкість країн регіону.

👆Поки Хасіна залишається у вигнанні, Міжнародний трибунал з військових злочинів (ICT), бангладешська судова установа, створена в 2009 році, розпочав судові процеси проти неї та інших осіб, які несуть відповідальність за дії її режиму в липні та серпні 2024 року. Тим часом тимчасовий уряд вшанував пам'ять про ці злочини, створивши музей на території колишньої офіційної резиденції Хасіни в Дацці. Багато жертв уряду Хасіни продовжують стикатися з матеріальними та психологічними проблемами, а ресурсів для задоволення цих потреб залишається недостатньо. Вже зроблено перші кроки для створення Комісії з правди та примирення, яка буде документувати злочини, скоєні під час режиму Хасіни, та сприятиме відшкодуванню збитків жертвам та їхнім родинам.Наразі, здається, що ані жертви, ані винуватці не виявляють особливого бажання до примирення. Авамі Ліга, колишня правляча партія під керівництвом Хасіни, залишається забороненою до завершення судових процесів в ICT, і, ймовірно, їй не буде дозволено брати участь у наступних виборах. Правозахисні організації продовжують висловлювати занепокоєння щодо членів та прихильників Авамі Ліги, які наразі перебувають під вартою, багато з яких звинувачуються в злочинах, для яких, як видається, немає достатніх доказів, щоб виправдати їх утримання під вартою. Найімовірніше, рішення про долю цих затриманих буде приймати наступний обраний уряд у рамках свого більш широкого підходу до відповідальності, справедливості та примирення.Хоча Бангладеш є восьмою за чисельністю населення країною у світі, вона не отримує належної уваги, і лише небагато експертів у США та інших країнах приділяють пильну увагу подіям у цій країні. Як наслідок, тим, хто бажає поширювати неправдиву або дезінформацію, легко впливати на уявлення про країну. Це, безсумнівно, було характерно для минулого року, коли з'явилася думка, що після відходу Хасіни Бангладеш почав поширювати дезінформацію. Це, безперечно, було так протягом останнього року, коли з'явився наратив про те, що після Хасіни Бангладеш розпочав геноцид проти меншини індуїстської громади, відкрив двері ісламському екстремізму та продав країну Китаю. Ніщо з цього не відповідає дійсності, і важливо виправити ситуацію, оскільки країна рухається до нових виборів.Протягом п'ятнадцяти років правління Хасіни Бангладеш все більше закривався від решти світу. Країна відмовляла у видачі віз журналістам, науковцям та дослідникам і суворо обмежувала свободу слова. Тепер, коли країна знову відкрила свої двері, настав час світові приділити більше уваги Бангладешу, який працює над зміцненням своєї економіки, домагається справедливості та відповідальності за злочини режиму Хасіни і відновлює демократичне врядування.

👆Більше того, посилення військової та економічної могутності Росії може підштовхнути її до опору китайському вторгненню в Центральну Азію, де Москва вважає себе історичним гегемоном. Китай, який надає пріоритет економічній домінації, може толерувати безпекову роль Росії, але наполягатиме на більшому контролі над торгівлею та ресурсами, що потенційно може напружити їхні відносини та відродити можливості для впливу Центральної Азії.Переможна Росія, яка, як вважається, протистояла об'єднаним силам НАТО та ЄС, може надихнути деякі центральноазіатські держави на опір західним пропозиціям, що опосередковано сприятиме нейтральній позиції Китаю. Крім того, якщо скасування санкцій стане частиною угоди про закінчення війни, економічна залежність Росії від Китаю може зменшитися. Однак, якщо після війни Росія переоцінить свої сили, надавши пріоритет інтеграції завойованих українських територій над взаємодією з Центральною Азією, Китай може скористатися нагодою, щоб заповнити вакуум, особливо в галузі енергетики та торгівлі.Незалежно від того, як в кінцевому підсумку буде виглядати угода про припинення війни в Україні, взаємодія геополітичних амбіцій Росії, стратегічного терпіння Китаю та прагматизму лідерів Центральної Азії визначить суперечливий і динамічний післявоєнний регіональний порядок.

👆Шаріф Джаміль з організації Riverkeeper Bangladesh назвав план Китаю щодо проєкту Медог «одностороннім і географічно чутливим», підкресливши, що без прозорих консультацій Бангладеш ризикує зазнати комплексних екологічних, гідрологічних та соціально-економічних потрясінь.Цей проєкт додав терміновості та нового рівня складності переговорам між Індією та Бангладеш щодо розподілу вод річки Тіста. Понад десять років Дака чекала на схвалення у Нью-Делі давно очікуваної угоди, яка мала забезпечити справедливий розподіл вод річки Тіста. Однак внутрішня політична опозиція в Індії, особливо в штаті Західна Бенгалія, затримала укладення угоди.Тепер, коли Китай вступив у регіональні гідрологічні переговори, Бангладеш може зіткнутися як з ризиками, так і з можливостями. З одного боку, зростаюче стратегічне значення транскордонних річок може змусити Індію бути відкритішою в переговорах з Бангладеш, щоб уникнути посилення співпраці Даки з Пекіном у питаннях водопостачання. З іншого боку, власні безпекові та екологічні проблеми Індії стосовно Китаю можуть змусити її ще більше зміцнити свої позиції з усіх питань розподілу водних ресурсів, включаючи річку Тіста.З ширшої точки зору, ситуація надає Даці можливість наполягати на більш інституціоналізованому підході до управління водними ресурсами, який би охоплював усі п'ять прибережних держав: Китай, Індію, Непал, Бутан та Бангладеш. Такі експерти, як Шаріф Джаміль, стверджували, що Бангладеш повинна ратифікувати Конвенцію ООН про водотоки 1997 року та очолити спільну систему управління басейном Ганг-Брахмапутра-Мегхна в цілому. Таке багатостороннє бачення пропонує подвійні переваги: воно створить систему регіонального управління водними ресурсами, засновану на нормах, та захистить Бангладеш від потрапляння в китайсько-індійську суперечку.В епоху, коли річки стають інструментами як дипломатії, так і конфліктів, Дака повинна плисти за течією, але тримати свій курс. Бангладеш стикається зі значними перешкодами в цьому складному гідрополітичному ландшафті. Проєкт угоди з Індією щодо річки Тіста, запропонований у 2011 році, все ще зустрічає опір з боку уряду Західної Бенгалії, що підкреслює складність балансування інтересів федерації та штатів навіть у рамках двосторонніх відносин. Зростаючий вплив Китаю на генеральний план річки Тіста також ставить Бангладеш у скрутне становище між двома потужними сусідами. Це вимагає техничної далекоглядності та дипломатичної гнучкості, щоб запобігти негативній реакції з боку Нью-Делі та забезпечити співпрацю з Пекіном.

Повені та корупція: подвійна криза на Філіппінах - The DiplomatПрезидент Маркос присвятив останню частину своєї промови про стан країни критиці корупційних проєктів з боротьби з повенями.Минулого тижня президент Філіппін Фердинанд «Бонгбонг» Маркос-молодший у своїй четвертій промові про стан країни пов'язав нещодавню стихійну катастрофу з поширеною корупцією в уряді. Маркос згадав кілька аномальних проєктів, як-от завищені ціни на ноутбуки, що були придбані для шкіл, а також будівництво мосту, яке тривало 10 років, але який досить легко почав руйнуватися, та залізничні вагони, придбані в 2014 році, які так і не були використані.Але останню частину своєї промови він присвятив критиці корупційних проєктів з протипаводкового захисту. Він звинуватив корупцію в сильних повенях, які в липні затопили кілька регіонів країни. Він викрив недосконалі, неякісні і навіть неіснуючі проєкти з протипаводкового захисту, про які він дізнався під час моніторингу ситуації на місці.Він пообіцяв покарати корумпованих підрядників. «(Ми) розглянемо список проєктів і надамо звіт про ті, які були провальними, ті, які не були завершені, і ті, які, як стверджується, є фиктивними проєктами», – сказав він у своїй промові. Окрім оприлюднення списку, він попередив, що не підпише законопроєкт про бюджет, якщо той не буде повністю відповідати пріоритетам уряду, що свідчить про його негативне ставлення до численних доповнень, які регулярно вносять законодавці під час обговорення бюджету. Ці доповнення зазвичай стосуються інфраструктури, зокрема проєктів з протипаводкового захисту, які, як відомо, є великим джерелом корупції. Незважаючи на його рішучість у питанні відповідальності, Маркос не згадав кілька ключових моментів, які б повністю пояснили кризу, пов'язану з повенями та корупцією.По-перше, катастрофічні повені слід розслідувати у зв'язку з відновленням після пандемії гірничодобувних, кар'єрних, гідротехнічних та меліоративних проєктів по всій країні. Президент навіть призупинив меліорацію Манільської затоки в 2023 році через побоювання щодо повеней та шкоди навколишньому середовищу. Під час своєї промови Маркос згадав проблему сміття та про відповідальність громадян, але не згадав про вплив видобувних операцій.По-друге, бюджетні доповнення, внесені Конгресом, можуть викликати підозри, але саме президент розпоряджається більшою частиною бюджетних коштів. Його офіс контролює виділення одноразових сум, таких як конфіденційні фонди, фонди спеціального призначення та непланові кошти.І по-третє, він не сказав ні слова про імпічмент віцепрезидента Сари Дутерте, яка звинувачується в корупції, пов'язаній із сумнівним використанням її конфіденційних коштів. Маркос міг би підкреслити значення процесу імпічменту для притягнення чиновників до відповідальності або повторити заклик до більшої прозорості державних витрат, враховуючи, що багато установ мають власні конфіденційні кошти.Його мовчання з питання імпічменту відображало його попередні заяви, в яких він висловлював побоювання щодо того, що він назвав політичною діяльністю, яка розколює суспільство. Це також може бути пов'язано з тим, що процес імпічменту може бути незабаром скасований Сенатом після того, як Верховний суд визнав скаргу неконституційною на підставі процедурної помилки.Мовчання Маркоса щодо майбутнього закриття справи про імпічмент Дутерте підриває його риторику щодо боротьби з корупцією в уряді. Він хотів заспокоїти незадоволених громадян, які страждають від повеней і високих цін, що змусило його покласти провину на недобросовісних чиновників. Але він не міг зробити сміливіший крок для боротьби з безкарністю, оскільки це могло стосуватися членів його родини, які досі не провели жодного дня у в'язниці за розкрадання багатств країни, поки його батько правив країною як диктатор під час воєнного стану.