Рябоконь Михайло (Підкований)

Привіт. Мене звуть Рябоконь Михайло, зазвичай звуть за гроші. Якщо це не благодійний захід.У моїй родині ходять чутки, що я найкращий ведучий в місті, але моя родина вміє зберігати таємниці, а тому мені доводиться розпускати їх самостійно.Я один з небагатьох ведучих, у кого є власний проектор. Та я одним ним не користуюсь, бо мені 35 і вже важко таскати його з собою.Тому я використовую величезний словарний запас і неймовірну пам’ять. І з легкістю оповідаю гостям слайд-шоу про молодят, яке немає на чому показати.Ви не пошкодуєте, що заплатили мені величезний гонорар за роботу, бо моя головна чеснота — це вдячність. На відміну від деяких гостей, яким обов’язково щось не сподобається. Окрім моєї фантастичної роботи додатково ви отримуєте щиросердечне благословення від моєї родини.Після весілля я обов’язково надішлю вам фотографії того, на що ми витратили ваші гроші. Нагадаю — мені 35, а тому там можуть бути МРТ, КТ, зубні панорами, а все інше — то суміші, памперси, комуналка і т.д.Не зважаючи на різкий ріст цін на бензин — доставка мене на ваш захід безкоштовна. Бо я ведучий, який дбає про своїх клієнтів.Пишіть, дзвоніть 24/7. Зазвичай відповідаю дуже швидко, а іноді дуже довго, бо всі ми люди.Обняв.

Ще один рік, який ми назвемо важким. Ще один рік, який ми проводжаємо з радістю, бо він закінчується. Ми знову нагадуємо собі, що треба бути вдячними, бо ми живі, а це розкіш у наш час.Що в голові?В голові каша від купи думок, планів, травм, втрат, радісних подій. І так може виглядати тиждень українця.Особисто я в цьому році працював багато, як ніколи. Сильно втомився, вигорів, посадив зір, втратив радість від грошей (бо які гроші з такими цінами на памперси), пив багато кави, провів таку кількість заходів, що вона перевершила довоєнні сезони.Ще як ніколи сильно ненавиджу тих, кого не хочу навіть тут згадувати, але ви і так знаєте.Рік болю, втоми, втрат…Але все написане вище стає блідим спогадом, коли мої малі посміхаються мені вранці.Часто вони поводяться як дементори, коли розбирають нашу з дружиною і бабусею нервову систему на атоми, але вони — це джерело любові. Любові, яку ти не можеш не відчувати, навіть коли вони поводяться як варвари ❤️На початку останнього дня 2025 року я загадую, щоб мої діти не бачили війни, а знали про неї виключно від нас. Загадую, щоб мої друзі та близькі повернулися з війни, щоб ми разом оплакали тих, кого вже не побачимо.А ще я хочу часу для нас двох, моя кохана

Нещодавно діагностував собі «синдром дефіциту уваги».Це нейророзлад розвитку, при якому людині складно довго зосереджуватись, вона може бути імпульсивною або надто активною.Не гарантую, що воно і справді так, але поки це дуже логічний спосіб пояснити свої перепади настрою, бажань, мотивації і т.д.Мене часто навалює стан гіпермотивації, через це я створюю 300 сторінок в Інстаграм, каналів у Ютубі та Телеграмі з думкою: «ну вот і настав момент ставити зіркою».Але якщо через два-три тижні не виходить — то я ці стартапи кидаю до «кращих часів».І це ментальне пекло, якщо чесно. Бо я з дитинства знаю, що я дуже класний і талановитий (мені мама казала, а вона ніколи не брехала), але я чогось все ще не мільйонер, філантроп, успішний комік, техноблогер, філософ-сучасник. Ну, ви поняли.Я знаю дуже багато всього. Занадто багато.Хто знає мене близько — той бачив мої припадки: «А ви знали, що…»Тож якщо бачите мене на вулиці — уникайте зорового контакту, бо доведеться годину слухати, як я своїми словами пояснюю, що таке сингулярність.Мій мозок іноді веде себе, як погано налаштована таргетна реклама, коли ви раз загуглили «де купити штопор», а вам пів року рекомендують, де купити штори.Беззаперечний бонус такого мозку — це потік імпровізацій та приколів, коли голівонька просто генерує жарти, каламбури та всякі дурості.Серед мінусів — це глибока емпатичність. У моєму випадку я часто відчуваю емоцію глибше, ніж вона задумана. Тому можу заливатися сльозами навіть від найменшої ліричної іскри.На тому і виросла моя кар’єра ведучого.Цей текст теж потік. Дякую, що почитали.Розумію, коли відписуєтесь.

АЛЕ ХОЧУ І ПРО СУМНЕ.Думав писати чи ні, але вважаю, що треба.Сьогодні рівно рік, як поховали мого найкращого друга.З урахуванням обставин та особливостей моєї роботи не зміг бути присутній.Але мені важливо згадати про нього і розділити це разом з вами. Славік був людиною, що сильно вплинув та сформував мене таким, як я є.Уся моя ностальгія по дитинству — це час із ним.Він — той самий друг, який назавжди залишається найкращим, скільки б років не пройшло.Він був чесним, добрим та справедливим.Справжнім прикладом чоловіка, батька, сина.Ця війна забрала частину моєї душі, здоров’я та дитинства. Але вона не зможе забрати любові, вдячності та пам’яті. Дякую, що розділили це зі мною, прочитавши цей текст.Знайте, що неймовірна людина В’ячеслав Твердохліб, мій найкращий друг та захисник України, продовжує жити у спогадах та вчинках. А ми продовжуємо жити, бо такі прекрасні люди, поклавши своє життя, подарували нам можливість жити.Будьте щасливі, менше жалійтеся, підтримуйте армію, виховуйте дітей хорошими людьми.

Привіт) треба ваша допомога, написав текст для промо ведучого, як Вам? Мене звати Михайло Рябоконь.Я — ведучий, комік, волонтер.Веду приватні заходи, організовую квізи та стендап-вечірки.Я люблю свою роботу. Мені дуже подобається, коли люди сміються з моїх жартів,а потім дають мені за це гроші 🙂Не робота, а мрія.Моя любов — це спілкування та імпровізація з гостями.Частково виконую місію психолога, але у мене дешевше, бо працюю без диплома.Легко знаходжу спільну мову з людьми. Особливо, якщо вони говорять українською.Якщо англійською — то шукаю трохи довше.Не ображаюся, коли мене називають “тамада”,але залишаю за собою право провести конкурс з пляшкою та олівцем.Не вживаю алкоголь на роботі, бо нормально заробляю і можу дозволити собі кокаїн.Під час церемонії можу заплакати — бо болісно переживаю, що такі гарні хлопці дістаються не мені.Не жартую на політичні теми.Хоча, іноді, коли наречені кажуть один одному “Так!” —можу ніжно прошепотіти в мікрофон:“Ющенко…”А ще я серйозний і відповідальний.Чесно-чесно.

Хотів поділитися спогадами до Дня матері, але не вистачало часу зібрати цей текст до купи, а тому ділюсь зараз.Наступного дня, коли не стало мами, мені наснився сон. Цей сон був продовженням спогаду, коли я бачив маму востаннє — коли тато відвозив її у лікарню.На вулиці було дуже світло, аж занадто.І я побачив, що мама йде зі сторони зупинки, звідки вона часто поверталась з міста.Звичайно, я побіг до неї, обняв, розплакався, пожалівся, що мені страхіть розказали — що її більше нема. А вона посміхнулась і дуже спокійно сказала, щоб я не хвилювався. І що в неї все добре, що їй не боляче і спокійно.На той момент мені було 12 років, але після нестерпної доби болю й страждань — після найстрашнішої новини в моєму житті — я наче отримав шанс попрощатися і відпустити.Я раціональна людина, а тому не вірю, що це і справді прийшла мама. Я знаю, що це мозок зібрав усі найважливіші поради мами й створив мені з них «відео» для мого розуму. Тому, в певному сенсі, це і справді була вона.Мама мене привчала до читання, знань, розвитку та мислення. І я за це їй безмежно вдячний.На спілкування і час разом з мамою життя дало мені тільки одинадцять років. Як на мене — це дуже мало, але це були одні з найважливіших років мого життя.Люблю тебе, мамо.«Мама» — це найприємніше слово у світі. Вам дуже пощастило, якщо прямо зараз можете його сказати як звернення.Усі люди, як і ми, рано чи пізно підуть, а тому — швидко пишіть, дзвоніть, їдьте до батьків, якщо маєте таку можливість.Але якщо батьки не проти. Бо раптом ви токсік і душніла.

Життя — занадто швидке.З кожним роком стає ще швидше, бо у нас змінюється початкова точка сприйняття одного року.Коли нам один рік — то ще один рік — це все життя.А коли нам сорок — то один рік це всього 2,5%.Тож ще раз нагадую: життя — це тут і зараз.Це проблеми, біль, сміх, фільми, новини, плани, речі, кава, душ, прання,а ще смішні відоси, страждання — це і є життя.Тож якщо ти, як і я періодично, бачиш життя як відпустку на островах — біда.Треба роздуплятися.На мою думку, життя — це не обов’язково про ідеальний таймінг, досягнення та багатство (хоча це гарний варіант).Для мене комфортне життя — це коли ти знаєш, що робити далі.Маєш плани, чекліст, а ще мрії та гроші на їх реалізацію.У мене поки не так, але я до цього йду.Ще круто мати план Б, бо план А сто відсотків наїбнеться.Іноді круто вміти бути горою, яка просто є.Стоїть собі і дивиться, як люди знімають тік-токи або витрачають час на перегляд «Вагітна в 16».І при цьому не засуджує, а просто існує.Бо все проходить. Ми теж пройдемо.

Всім привіт! Ми запустили цікаву експериментальну для нас штуку. Це MonoBaza. Це платформа, на якій ми створили різноманітні підписки, з якими ви можете нас підтримати. І поки що одна з найцікавіших пропозицій, яку ми придумали, це StandUp Друг. В чому полягає фішка цієї підписки? В тому, що ви отримуєте доступ до закритого Telegram-каналу, а також запрошення на вечірки та події, які не будуть публічними, не будуть виходити у продаж. Також в цьому каналі будуть анонси та попередній продаж квитків на усі наші концерти. Умови максимально прості. Ви можете підписатися на підтримку 500 гривень щомісяця. А перші 5 підписників, які підпишуться до 7 березня, отримають 5 безкоштовних квитків на концерт Наталі Скорик 8 березня.ПОСИЛАННЯ НА МОНОБАЗУЩо ти отримаєш?✅ Доступ до закритого Telegram-каналу.✅ Запрошення на безкоштовні тестові вечірки, які не виходять у продаж.✅ Участь у читках – приходь і пиши жарти разом з коміками.✅ Доступ до зйомок подкастів та іншого контенту.✅ Бізнес-бонус – знижки на рекламні інтеграції для підприємців.🎁 А ще – подарунок для перших 5 підписників!Оформи підписку до 6.03 і отримай безкоштовний квиток на концерт Наталі Скорик 08.03.

Як же багато всього ми пройшли за ці жахливі роки. Ми пройшли період, коли нас розбудили вибухами, нищили місто ракетами, забрали у нас питну воду і тепло. Знищили наше життя, а ще назавжди змінили наше майбутнє. Вони хочуть забрати у нас нашу ідентичність, територію, свободу. Вони хочуть, щоб ми зникли.Але попри весь цей жах, що ми пройшли, ми залишалися тут.Ми волонтерили, допомагали, найсміливіші з нас пішли воювати. Ми діставали з попелу наше знищене життя і повертали у нього душу.Ми навчилися жити під час війни. І, на щастя, більшість із нас не втратили людину в собі.Так, ми втомлювалися, нас наповнювали сумніви, страх, біль. Але ми все ще тут.І от перед нами ще один кризовий момент, коли ми бачимо обличчя справжнього світу. Обличчя тиранії, жорстокості, жадібності та несправедливості. Але якимось чином ми й це витримаємо. Йо*ані діди колись точно здохнуть.Нам треба знайти в собі той внутрішній ядерний реактор, що вивільнить енергію, яка чекає свого часу. Бо здається, що час настав.Світ бачив, як ми боролися, відстоюючи своє. Але світу не вистачало сміливості змінитися.Нам давали три дні, а ми тримаємося вже три роки.Це заслуга Збройних Сил та кожного, хто вірить в Україну. Вірить, коли важко. Вірить, коли це здається безглуздим та марним. Кожного, хто просто хоче жити, але не готовий жити з куркою у паспорті.Неодноразово чув, що мої дописи були сильною підтримкою в складні часи. Дуже сподіваюся, що і сьогодні зможу трохи вас підтримати.Пам’ятайте, що ми не самі. Поруч — наші близькі та рідні. Для когось ми — найміцніший щит і найточніше ППО.Допомагайте тим, кого любите, відправляйте донати тим, кому вірите.

Коли здається, що все погано, — може, так і є. Але в більшості випадків — то накрут.На 2025 рік запланував купу всього.Часу зараз настільки мало, що в мене є пункт «помити взуття», бо навіть на дрібниці не вистачає часу.З важливих планів — це відчепитися від себе.Не накручувати зайвого, трошки менше себе критикувати, а ще спробую відпочити. Бо 2024 рік був найважчим, але й найщасливішим у моєму житті.Цей рік забрав дуже багато сил, а ще додав лишніх кілограмів. І це я не про дітей, а про живіт.Вдалося назбирати чимало грошей, але в реверсивному сенсі слова.Цей рік підкинув мені не одну купу лайна. Це вже про дітей 😂Але це означає, що ми їх гарно годуємо.Цей рік був значно слабшим з точки зору волонтерської роботи.Було менше часу, менше сил, але дуже багато факапів зі сторони тих, кому ми довірили свої голоси.Усе це наклало свій відбиток.Особисто я пережив не одну ситуацію, яка мене змінила, скоріше навіть зламала.У цьому році все частіше в мозок лізла думка: «А чи хороша я людина?»Разом з тим я зустрів багато чудових, сильних і сміливих людей. Коли мені це було необхідно.За це я дуже вдячний. ❤️Наші їбані жахливі сусіди нас вимотують. Треба визнати, що місцями їм це вдається.Вдається настільки, що внутрішніх ворогів ми бачимо краще, ніж зовнішніх.І от, здавалося б, ми летимо в прірву, аж раптом життя підкидає мені зустріч із гарними людьми, які дістають мене з цієї соціально-мережевої бульбашки.Дивлюся на малих, що посміхаються мені просто тому, що мене побачили, — і світ стає кращим.Від усієї душі бажаю вам витримати, щоб настав день, коли ці часи стануть минулим.Знаю, що ви зможете.