Telegram statistics channel - @pastormykola

Псалом 15: ДЕСЯТЬ ОЗНАК ЗА ЯКИМИ РОЗПІЗНАЄТЬСЯ ПОБОЖНИЙ ХРИСТИЯНИН«Псалом Давида. Господи, хто може перебувати в оселі Твоїй, хто може проживати на Твоїй святій горі?»Перекладаю на церковну розмовну: Господи, хто з віруючих Тобі милий? З якої конфесії? З консервативних чи з сучасних?1. Той, хто живе бездоганно і чинить справедливо, 2. хто говорить правду від щирого серця; 3. хто не обмовляє інших своїм язиком, 4. не робить зла своєму ближньому 5. і не ганьбить інших людей. 6. Хто лиходія вважає за ніщо, 7. але поважає тих, що шанують Господа; 8. хто, присягаючись навіть собі на шкоду, не порушує присяги, 9. хто грошей своїх не позичає на лихву і 10. не бере хабарів супроти невинних. Перекладати на церковну розмовну не потрібно: і через три тисячі років ці принципи кришталево зрозумілі і гостроактуальні. «Хто так чинить, не захитається ніколи.»Перекладаю на церковну розмовну: людина принципів, які виходять з віри в Бога не буде популярна поміж людей, в тому числі й церковних. Справи такої людини головним чином є правилом щоденної поведінки, а не матеріалом щоденного вихваляння себе перед людьми. Їх положення перед людьми не буде видатним, але видатне й непохитне місце приготовлене для неї Господом.

«І відкрилися їм обом очі, й зрозуміли вони, що були нагі, тож вони зшили листя смоківниці й поробили собі пояси.» Буття 3:7 «Той відповів Йому: Я почув Твій голос у саду, – і злякався, бо я нагий, тому й сховався... Адам відповів: Жінка, яку Ти дав, щоби була зі мною, це вона мені дала з дерева, і я їв.» Буття 3:10, 12 Що змінює в людині гріх, бунт проти Бога?▪️спотворює відношення до себе: «зрозуміли вони, що були нагі, тож вони зшили листя смоківниці й поробили собі пояси. 3,7. Гріх викривлює самосприйняття, незворотньо пошкоджує внутрішній світ. ▪️спотворює відношення до Бога: «Я почув Твій голос у саду, – і злякався, бо я нагий, тому й сховався.» 3,10. Гріх нівечить богословʼя людини, фальшує уявлення про Бога, відкриває двері до усього ідолопоклонства. ▪️спотворює відношення до ближнього: «Жінка, яку Ти дав, щоби була зі мною, це вона мені дала з дерева, і я їв» 3,11. Гріх зломлює гармонію міжлюдських стосунків, веде до використання іншого, робить егоїстичну гордість відправною точкою усього міжлюдського спілкування. Ось вам і базова психологія та корінь усіх людських негараздів, усієї людської біди і горя, усього трагічного у людському бутті. Бунт проти Бога завжди є руйнівником людської ідентичності.

«але він насолоджується Господнім Законом, і над Його Законом він роздумує вдень і вночі.» Псалом 1:2Мега важливий текст, який ставить надзвичайно серйозне питання і подає дві відповіді. Головне питання: чого багато християн не насолоджується Господнім Законом і як же почати насолоджуватись ним?«...над Його Законом він роздумує вдень і вночі.»Відповідь перша: треба перестати читати Писання і почати розмірковувати над прочитаним. Давидове слово «роздумує» має цікаву родину значень у давньоєврейській: הָגָה (hāgāh): тихо промовляти, бурмотіти, повторювати вголос, обмірковувати, ʼпережовуватиʼ думку. Тобто саме слово містить рецепт кращого і якіснішого читання: ми не пробігаємо очима рядки — ми їх вдумливо, у півголоса перечитуємо, непоспішно обмірковуємо побачене, почуте і проговорене нами ж. І все це повторюється знову, і знову, і ще раз... Таким чином Слово немовби «поселяється» в наші думки щоб далі йти з нами, шукаючи собі місця в серці. Відповідь друга: «...роздумує вдень і вночі» — тобто, людина, яка вирішила «взятися» за Божу мудрість, стає на шлях дисципліни і постійності, які не залежать від настрою, але є результатом прийнятого рішення. Усе, у що ми вкладаємо час і зусилля, набуває для нас більшої цінності. Тепер повернемося до питання насолоди Божим Словом: коли ми «чуємо» Бога через Слово, коли ми привчили себе зосереджуватися на пізнанні Бога і Його волі, у нас розвивається і радість від пізнання Автора, і бажання знати Його краще, і бажання бути біля Нього ближче. Отже, наше глибоке занурення, повільне прочитання і розмірковування над прочитаним, наші ʼвідкриттяʼ зі Слова помножені на тривалу і постійну практику породжують насолоду: ми вже краще знайомі з Автором, і нам приємно і радісно бути з Ним, відкриваючи те, що Він має для нас. Через проведений час зі Словом і пережиті результати у нас росте бажання і розвивається прихильність до Писання. У нас росте радісне прагнення до читання Слова і воно стає приємним нашому серцю. Тепер вже читання і розмірковування — це наш внутрішній вибір, наше серце зорієнтоване на Слово. Розмірковування (і занотовування) стає нашою життєвою практикою, через що Слово постійно присутнє в думках, серці і устах.Подальша думка першого псалму розвивається у напрямку, щоб показати людині прагматичну користь від наближення до Бога через Слово і шкоду, якщо релігійна людина свідомо себе ізолює від нього. Бажаю собі і кожному у 2026 році вирости у здібності насолоджуватися Божим Посланням до нас.

Контрасти землі і неба за книгою Обʼявлень«І двадцять чотири старці, які сиділи перед Богом на своїх престолах, попадали долілиць і поклонилися Богові, промовляючи: Дякуємо Тобі, Господи Боже, Вседержителю, що є, і був, бо Ти прийняв Свою велику силу і зацарював.» Обʼявлення 11:16-17 Всі небожителі не залежно від позицій і рангів, наближення до трону і значимості за найбільшу честь і найзначимішу справу мають поклонятися Богові. Причина такої поведінки одна - споглядаючи Безначального і Вічносутнього Бога всієї любові і всього суду, всієї влади і всієї сили вони не можуть не захоплюватись Ним. Бачене і пізнане про Бога ще при житті привело їх до трепету, пошани, невпинного пізнавання і побожного життя, а у вічності, поготів - відркрите перевершило все уявлення і захопило їх. Тому поклоніння - це і живий порух всього їхнього єства, і потреба, і радість, і насолода збиратися після численних справ у присутності Вседержителя. А от християни, які ще на землі, можуть навіть запросто не поклонятися, бо... зайняті роботою і служіння, собою і своїм. Бо не знають (і навіть особливо й не прагнуть знати) як належало б Того, Чиїм іменем називаються і до Кого приходять зі своїми численними потребами. Бо тратять здібність зупинятися, відкривати Книгу і розум щоб розмірковувати і споглядати, а тоді відкривати серце і уста щоб хвалити й захоплюватися Богом Отцем, Богом Сином, Богом Духом Святим.

Ключове слово четвертого розділу Книги обʼявлення — престол: на 11 тексті воно вжито 10 разів. Чому при потраплянні на небеса Іванові кидається в очі саме престол?🔸Очевидно, що мова йде не про місце, а про найвищу у всесвіті видимому і невидимому ВЛАДУ — Триєдиного Бога. 🔸Очевидно, що побачене Іваном перехоплює подих, йому бракує земних слів і він винаходить найближчі зі словника величної розкоші царських палаців але й вони не передають суть як слід. 🔸Очевидно, що центр усього — слава Славного у всьому: вона захоплює і все навколо не може не поклонятися й оспівувати Найвеличнішу Велич. 🔸У біблійній мові престол — це символ влади, суду і вірності. Так бачив і Давид і Даниїл, так бачить і Іван. 🔸Для гонимої церкви престол був надпотужним образ: ні, престол римських імператорів не був головним у всесвіті престолом. Як і не було слово і влада імператора вирішальною (хоч виглядало що так воно і є). 🔸Саме Верховний Небесний Володар є вершителем історії і це у Його владі вирішувати долі народів і країн. 🔸Небесний престол і Той, Хто на ньому є центром поклоніння і саме звідти воно починається і розходиться в усі напрямки досягаючи церкву і кожного християнина. 🔸Ні, Бог не зацарює колись у пізніші часи коли сповна переможе сатану - Він вже зацарював: «Господь Бог, Вседержитель, Який був, Який є і Який приходить!» (4,8). 🔸Що це значить для нас, сучасних християн? А те, що попри всю біль за долю нашої земної батьківщини і страждання і безсилість перед лицем підлого і злочинного ворога ми не зосереджуємося на страху. Ми спрямовуємо наш погляд до Величного Бога: Він вже царює і наша надія на Нього. З Його перстолу йде надія і підтримка. Ми йдемо до Батька з певністю що Він чує і має Свою відповідь Свого часу. 🔸Ось чому книга Обʼявлення підносячи нас з землі до небес поміщає нас перед престолом - це значить що всесвіт має Центр, Царя, Суддю і ... Батька, який керує всесвітом, звершує спасіння, веде Свій народ і це за Ним останнє слово.

«Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною.» Обʼявлення 3,20 👉Ісус ініціатор спілкування з людиною: «Я стою під дверима і стукаю». 👉Його стук — то тихе звернення до мого духа: «хто почує Мій голос» є нагадуванням присісти і Слово почитати, поміркувати, помолитися — побути з Богом. 👉Але Його звернення часто програє погляду, який впав на їжу, на книжку, на пульт, на смартфон. Або ми навіть можемо взяти смартфон щоб ніби біблійну програму відкрити для читання але «по дорозі» зайшли в телеграм чи інстаграм, бо там якесь висить повідомлення — аж раптом ми вже спізнюємося на роботу, чи яку зустріч. В совісніших християн трохи досади в серці виникає що знову не стало часу побути з Господом. Хтось на ходу який віршик дня підглянув. В решти нічого не виникає, бо не розвинена чутливість до Духа, навіть більше — Він давно погашений суєтою. 👉Але Спаситель любить людину і... знову стукає. І ти чуєш. І ніби хочеш. Але розум продукує стільки задач що ніби і не на часі. А коли ніби на часі, ти вже виснажений і спиш. 👉Аж раптом людина зрозуміла, що «відчинити двері» Ісусу це 1) зачинити двері суєті і тим речам, які крадуть час і 2) прийняти рішення виділяти час на зустріч і відкласти все інше, 3) триматися визначеного рішення і виділеного часу. Таке прозріння може стати доленосним для усього життя...👉«Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» — це безцінний час непоспішного спілкування, яке у древньому світі відбувалося саме під час вечері (тому «вечеря» не стільки про час доби, як про якість проведеного часу). Цінність таких спілкувань у тому, що вони смислотворчі — зустрічі з Господом помагають ясніше побачити тимчасове у світлі вічного, вони дарують нові сенси для життя і праці, вони провокують сповідання кривих рішень і думок, вони загоюють рани нанесені іншими і власними не мудрими рішеннями і вчинками. Такі зустрічі формують духовний характер, бо наша дружба завжди відкладає відбиток на нас. Такі «вечері», «обіди» чи «сніданки» з Господом Ісусом доленосні.

«Але те маєш, що ненавидиш вчинки николаїтів, які і Я ненавиджу... Але Я маю дещо проти тебе, бо там у тебе є деякі, котрі тримаються вчення Валаама, який навчав Валака вводити в спокусу ізраїльських синів: їсти ідольські жертви та чинити розпусту. Також ти маєш і тих, які тримаються вчення николаїтів, яке Я ненавиджу.» Обʼявлення 2:6, 14-15 Вкрай скупі рядки Обʼявлення про николаїтів різноманітним чином висвітлюють ранні отці:▪️Іриней Ліонський вважав їхні ідеї спотворенням вчення диякона Миколи й ранньою формою гностичного антиномізму, головна теза якої в тому, що тілесні гріхи не шкодять духові. ▪️Климент Александрійський, навпаки, захищав самого Миколу, але зазначав, що деякі християни перекрутили його вчення про умертвіння плоті й перетворили його на виправдання гедонізму та сексуальної розпусти. ▪️Тертуліан описує николаїтів як секту, що не лише практикувала статеву аморальність, але й толерувала участь у поганських трапезах і культових бенкетах. ▪️Іполит Римський називає їх гностичною течією, яка виправдовувала бажання плоті переконанням, що тіло призначене для бажань, а дух лишається чистим незалежно від поведінки. За отцями церкви можна сказати, що николаїти — це течія, чи секта всередині церкви, яка на основі фальшивого вчення спотворила Павлові слова про свободу у Христі, що вело до сексуальної вседозволеності та участі у корпоративах з язичниками, які неодмінно включали застілля з їжею, якою свідомо поклонялися ідолам. Єдиний шанс на такий погляд на николаїтів — це друге згадування апостола Івана про них у посланні до церкви у Пергамі (Об. 2,14-15): там цей гріховний спосіб життя слідує за описом старозаповітньої історії, де Валаам навчив царя Валака, як аморальністю позбавити євреїв Божого благословляючого захисту (Числа 31,16). Ототожнення у тексті («також…»), виглядає, дало отцям таке натхнення. Ну і, ймовірно, могло існувати ще й яке усне передання з подібним тлумаченням. Як би не було, що николаїти, що Валаам дозволяють нам побачити що ненавидить Ісус. (Ріже вухо словосполучення «ненавидить Ісус»? — мені теж, але то правда: є вчинки і вчення які Господь ненавидить). Яке може бути з цього застереження для нас сьогодні? Очевидно, що глобально нічого не помінялося і в середовищі українських євангельських віруючих росте кількість духовно незрілих християн і християнок, які вважають що сексуальні стосунки поза шлюбом чи до шлюбу — це не такий вже і гріх, що споживання порноконтенту — то не такий вже і гріх, що цікавість до різних духовних окультних практик інших релігій — то не такий вже і гріх. На превеликий жаль, росте і кількість служителів, які толерують такий погляд або таємно його поділяють. Двічі апостол передає відношення Ісуса: «Я ненавиджу». Це виказує Ісусове відношення до таких практик і такого розуміння. Це відношення формує і нашу поведінку до сексуальної аморальності і окультних (ідолопоклонницьких) практик. Бережи нас Господь!

Сьогодні — на день річниці смерті Нестора Літописця маємо День української писемності та мови.Цей учений монах дуже цікавий і корисний і як джерело нашої історії так і своїми письмовими міркуваннями: зі сторінок літопису «Повісті временних літ» він ділиться вкрай цікавими то теологічними то суспільно-політичними роздумами. «У РІК 6562[1054]. Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим.Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно…»Особливо ці роздуми Нестора люблю:«У РІК 6545[1037].…І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на словʼянську мову і Письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розмʼякшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм учення приймаючи книжнеє.Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина.Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [i] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх Господній; у мене — порада, у мене — мудрість, у мене — сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать». Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із Богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику.»

Наука побожності і задоволення «Адже благочестя із задоволенням – велике надбання. Бо ми нічого не принесли у світ і нічого не можемо винести. Маючи їжу та одяг, цим будемо задоволені. Ті ж, хто прагне до збагачення, потрапляють у спокуси, у тенета, в численні нерозумні та шкідливі пожадання, які приводять людей до знищення і загибелі.» 1 Тимофія 6:6-9 Побожність і задоволення — це дефіцитний товари завжди і особливо зараз. Якщо далекі від Бога люди з війною і переселенням часом цікавляться духовними питаннями і деколи починають шукати Бога, то ряд віруючих віддалились від Бога, немовби Його менше у їхньому виселенні і їхніх дорогах. Віддалились не словесно а практично — Боже слово вже не має для них ваги, виживання — єдина справжня чеснота, яка багатьом ніби віруючим «дозволила» руйнувати свої сімʼї, обманювати заради всілякої шкурної вигоди на чужині, робити інші речі, які соромлять вчення Господа Ісуса. Тому ще більше як раніше зараз актуальна практична побожність кожного, хто іменується Христовим. Вона починається з віри в Спасителя Ісуса й розкаяння та розбудовується і зростає завдяки прийнятті усіх життєвих поворотів, як Господню дорогу, практичній вірності записаній Божій волі та самовідданому служіння ближньому у помісній громаді насамперед. Ось така правдива побожність (це слово значно краще описує своє грецьке першоджерело) має видатний зовнішній знак: життя з вдячністю, задоволене життя. Це не залежить від інтенсивності обстрілів, тривалістю відключеного світла, особистим переживанням. Реальність Бога в Ісусі перевершує всі інші реальності.Задоволення тим, що вже є, таке, яке ні від чого і кого не залежить надзвичайно важка і не підйомна для українців чеснота. Бо ми міряємо себе по відношенню один до одного, замість по відношенню до Ісуса. Бо Боже благословення оцінюємо виключно гаманцем, гаражем і холодильником. Рятівна істина проста і важка —фокусуватися на Бозі і пізнавати Ісуса зі Слова та у власних життєвих поворотах і гойдалках. Усе отримане і втрачене перетворювати на молитву вдячності і залежності. Шукати і оточувати себе вдячними і люблячими Бога людьми. Робити добро людям навколо і служити своїми дарами в спільноті і за її межами. Привчити себе дякувати про найменше і радіти найменшому як дитя. …І кожен раз починати немов з початку….

ГАЛЕРЕЯ ЛЮДЕЙ ВІРИВірою Авель приніс Богові кращу, ніж Каїн, жертву, Вірою Енох був перенесений, щоб не побачити смерті; Вірою Ной... зробив ковчег для спасінняВірою Авраам ... послухався і пішов, не знаючи, куди йде. Вірою ж і сама Сарра, будучи неплідною, дістала силу зачати і [народила], Вірою в майбутнє поблагословив Ісаак Якова та Ісава. Вірою Яків, помираючи, поблагословив кожного з Йосифових синів Вірою Йосиф, помираючи, нагадував про вихід синів Ізраїля і зробив заповіт про свої кості. Вірою Мойсей, коли народився, три місяці був переховуваний своїми батьками, Вірою Мойсей, коли виріс, відмовився називатися сином дочки фараона; Вірою повія Рахав, прийнявши з миром розвідників, не загинула з невірними. мені забракне часу, як розповідатиму про Гедеона, Варака, Самсона, Єфтая, Давида, Самуїла та про інших пророків,»Євреїв 11:4-5, 7-8, 11, 20-24, 31-32 Цікаво спостерігати за галереєю старозаповітних лютей віри:👉15 чоловіків і 2 жінки (для древнього часу це ще добрий розклад);👉9-ро неодноразово були переселенцями;👉8-ро були долучені до різних воєн за свою країну;👉більшість зазнавало найжоростокішого тиску важких обставин і не раз знаходилися за крок від передчасної смерті;👉жодного з них не було досконалого, без вад - кожен з них пройшов біль, сумнів, помилки і гріхи;👉Але завдяки вірі в Бога вони - перемагали найбільші сумніви і страхи, - долали значні барʼєри і перепони у тому числі і сатанинські, - якнайкраще служили і поклонялися Богові у житті і праці, - збройно перемагали більших і сильніше озброєних ворогів, - завойовували царства, - здійснювали правосуддя. Віра — це дуже особливий і безцінний Божий дар для людини, який уможливлює долати прірву між видимим і невидимим, що дає надзвичайну силу для щоденних і особливих справ та різних викликів живлячись невичерпною Божою силою і перспективою. Віра — це зброя, якою Дух Божий спорядив кожну Божу людину. Користуймося! — наш час війни нагально потребує більше простих герої у всіх сферах життя. Галерея Євреїв 11 розділу є прикладом, як Бог через віру працює у світі, звершуючи Свою волю та натхненням на прості подвиги віри мене і тебе.