Telegram statistics channel - @pastormykola

У березні 235 років тому помер Джон Веслі (1703–1791) — видатний англійський богослов, пастор, проповідник і благовісник, засновник методистського руху. Усе почалося з Оксфордського університету, де його брат Чарльз разом з іншими студентами, які прагнули жити правдивим християнським життям, зуснували малу групу, яка здобула назву Holly Club — саме так, святий клуб. Втім назву придумали інші студенти, насміхаючись над святенниками. А учасники збиралися, щоб поглиблено читати Писання, молитися, бути підзвітними один одному та служити людям у потребі. Вони відвідували вʼязниці, допомагали бідним і навчали дітей — заняття зовсім не звичні для студентства того часу. Саме в атмосфері таких груп учнівства, — як ми назвали б це сьогодні — і народилися практика духовної підзвітності через запитання. Відомий список з 22 запитань набув поширення вже пізніше. Їх повʼязують з іменем Веслі тому, що саме він започаткував практику регулярної духовної підзвітності у малих групах. У його листах, щоденниках і творах можна знайти численні відсилання до подібних запитань. До речі, цікаво, що сам Джон Веслі дуже любив ставити запитання. У своєму духовному щоденнику він нерідко записував питання для самоперевірки. 22 запитання для духовної самоперевірки як особисто так і в колі групи учнівства:1. Чи не створюю я свідомо або несвідомо враження, що я кращий, ніж є насправді? Іншими словами, чи не є я лицеміром?2. Чи чесний я у всіх своїх вчинках і словах, чи маю схильність перебільшувати?3. Чи не передаю я комусь довірену мені інформацію, сказану конфіденційно?4. Чи можна мені довіряти?5. Чи не є я рабом одягу, друзів, роботи або якихось звичок?6. Чи не схильний я до самозосередженості, жалю до себе або самовиправдання?7. Чи жило сьогодні в мені Боже Слово (Біблія)?8. Чи даю я щодня час, щоб воно говорило до мене?9. Чи знаходжу я радість у молитві?10. Коли востаннє я говорив з кимось про свою віру?11. Чи молюся я про те, як витрачаю свої гроші?12. Чи вчасно я лягаю спати і вчасно встаю?13. Чи не був я в чомусь неслухняний Богові?14. Чи наполягаю я на тому, щоб робити щось, що тривожить моє сумління?15. Чи є якась сфера мого життя, де я зазнаю поразки?16. Чи є в мені заздрість, нечистота, критиканство, дратівливість, образливість або недовіра?17. Як я використовую свій вільний час?18. Чи не є я гордим?19. Чи не дякую я Богові так, ніби я кращий за інших людей, подібно до фарисея, який зневажав митаря?20. Чи є хтось, кого я боюся, не люблю, відкидаю, критикую, на кого тримаю образу або ким нехтую? Якщо так — що я роблю з цим?21. Чи не схильний я постійно нарікати або скаржитися?22. Чи є Христос для мене реальною, живою дійсністю?

Здається десь восени 22-го року прийшло чітке усвідомлення, що кожен українець — це мішень. Так, російські шахеди і російські ракети, які несуть смерть в наші міста і села можуть вразити будь кого і будь-коли на дорозі, на вулиці і в помешканні.Дяка Богу, що збитий шахед у 100 м. від нашого дому привів лише до того, що картини зі стін попадали ну і нагнав страху. Дяка Богу що сусіди цілі, лише частина майна пошкоджено. Дякую Господу за військових, які цю смерть старанно збивають. Бережи Господи кожну родину і подай цьому людиноненависницькому ворогу по скорше згинути.Як коректно і нормально жити усвідомлюючи себе мішенню?- жити в посвяті себе Господеві, бо насправді то Він володар нашого життя;- вибухи і звуки вистрілів варто супроводжувати молитвою посвяти Господеві, молитви за військових, молитви за тих, хто страждає і рятує;- ще маю звичку сповідатися — вразливість упокорює;- нагадувати собі що хоча смерть і є невмолимою силою і жоден не мине її поцілунку, Господь Ісус переміг смерть, Він не покидає нас у момент її наближення і радісно зустрічає своїх на тому боці.

Псалом 29: ПІСНЯ ГРОМУЦе наші предки поклонялися Перуну (а не наші Зевсу і Юпітеру що є те ж саме). Народ Божий дивився на грім, як на сотворене явище, потужна велич якого трішечки привідкривала велич Бога. Чарльз Сперджен, баптистський пастор і один з найзнаменитіших проповідників не лише Англії, писав, що «двадцять дев’ятий псалом найкраще поєднується з темрявою бурі що насувається, блиском блискавок або густим мороком, який провіщає боротьбу стихій. Вірші псалма ніби відбивають ритм під гуркіт неба. Бога видно скрізь і перед Його величною присутністью замовкає земля».Найкраще цей псалом перечитувати впівголоса, не поспішаючи, щоб почути динаміку і ритм, які немов передають гуркіт грому:«Віддайте Господеві хвалу, Божі діти, віддайте Господеві славу і силу! Віддайте Господеві славу Його Імені, поклоніться Господеві в пишноті святості! Господній голос над водами. Бог слави! Загримів Господь над великими водами! Господній голос могутній, – Господній голос величний! Голос Господа і кедри валить, –Господь ламає ліванські кедри. Він змушує Ліван скакати, наче теля, та Сиріон, як молодого буйвола. Голос Господа викрешує полум’я вогню.Голос Господа потрясає пустелю, – Господь трусить пустелю Кадеш. За голосом Господа народжує лань, й оголюються в лісах дерева. В Його Святині все волає: Слава! Господь був на троні в час потопу і як Цар, Господь перебуває повіки. Господь дасть силу Своєму народові; Господь поблагословить Свій народ миром!»ПСАЛМИ 29 : 1 - 11 Кульмінація псалму: «В Його Святині все волає: Слава». У Огієнка звучить краще: «а в храмі Його все належне Йому виголошує: Слава!». Божий храм — це і небо, і всесвіт, це і скинія і храм єрусалимський, а в наші новозаповітні часи — це тіло кожної відродженої людини та зібрання відроджених. Віддати славу Богові — це насамперед не релігійне дійство у культових спорудах, а проста послідовність щоденних справ, які чиняться/приймаються/переживаються з радісною вдячністю Творцю кожним християнином.Дуже добре цю ідею передає Вестмінстерський катехизис (1647): «В чому полягає найвище призначення людини? Найважливіше і найвище призначення людини полягає в тому, щоби прославляти Бога і вічно радіти Ним.» Саме тоді, коли ми радіємо Богом, ми прославляємо Його найкраще.

«І що ще скажу? Адже мені забракне часу, як розповідатиму про Гедеона, Варака, Самсона, Єфтая, Давида, Самуїла та про інших пророків, які вірою перемогли царства, чинили справедливість, одержали обітниці, замкнули лев’ячі пащі, згасили силу вогню, втекли від вістря меча, одужали від недуги, були сильними у війні, обернули до втечі полки чужинців. Жінки одержували своїх померлих через воскресіння; інші були закатовані, не отримавши звільнення, щоб осягнути краще воскресіння. Ще інші зазнали знущань і побоїв, а також кайданів і ув’язнення. Їх каменували, перепилювали навпіл, вони вмирали, зарубані мечем, тинялися в овечих і козячих шкурах – збідовані, знедолені, покривджені. Ті, яких світ не був гідний, тинялися в пустелях, у горах, у печерах, в земних яругах. І всі вони, засвідчені вірою, не одержали обітниці, оскільки Бог передбачив для нас щось краще, щоб вони не без нас досягли завершення.» Євреїв 11:32-40 🔺Це шматок найвидатнішого трактату про віру коли-небудь написаного. Тут і найкращі визначення і найкращі зразки. А ще тут дуже важливі уроки на всі покоління. 🔺Для нашого покоління, яке формувалося у час комфорту і вже який рік формується під тиском лихоліття війни це дуже важливе послання, яке дає натхнення і силу жити. 🔺Бо, виявляється, віра в Бога часом супроводжується успіхом і перемогами царств, одержаними обітницями, замкнутими левʼячими пащами, погашеною силою вогню, втечею від вістря меча, одужанням від недуги, прогнаними ворожими полки, пережитим воскресінням. 🔺І також, виявляється, віра в Бога супроводжується знущаннями, висміюванням і публічним приниженням, побоями і кайданами, смертю від побиття камінням, перепилюванням, мечем і катуванням, а ще збідованістю і знедоленістю - під постійним болючим тиском через жорстокість.🔺Таким чином Лист до євреїв 11 навмисно руйнує популярну формулу: віра = успіх. Автор показує дві однаково справжні форми віри 1) віра, яка перемагає царства; 2) віра, яка втрачає, і все одно довіряє Богові.🔺І знаєте що? - опис страждання від віри у тексті звучить сильніше і довше, як про успіх від віри. 🔺Тож коли почуєте чергового проповідника успіху, здоровʼя і процвітання від віри як єдиного шляху - то остерігайтеся такого і цурайтеся як фальшивого: це людське лжевчення, яке у випробуванні приведе до зневіри і вимирання віри.

«Я поставлю посеред вас Мій Намет, і Моя душа не гидуватиме вами. Я ходитиму поміж вами і буду вам Богом, а ви будете Мені народом. Я – Господь, ваш Бог, Який вивів вас з єгипетського краю, аби ви не були там рабами. Я розтрощив упряж вашого ярма і повів вас з піднятою головою.» Левит 26:11-13 Це кульмінаційний уривок книги Левит: Бог хоче бути зі Своїм творивом настільки близько, наскільки це можливо. Свіже прочинання не найлегшої книги Біблії - Левит, принесло захоплення Божою святістю і настійливим спрямуванням поширення святості серед народу. Частково може скластися враження, що книга Левит виводить святість за межі скинії, - вона вперто виводить святість з культового зосередження на богослужінні і поклоніннні і інтегрує її в щоденне життя: у бізнес і сексуальність, у здоровʼя і господарство, у сімʼєю і громаду. Але це тільки враження, бо Мойсей показує нам, що святість починається зі Скинії, зі священства і поширюється на весь народ і всі аспекти життя. Святість у книзі Левит - це не релігійна категорія, це щоденне життя перед Богом. Тому для вибраного народу економіка — духовна, тіло — духовне, стосунки — духовні, земля — духовна.Чого це нам актуально, сподіваюсь всі точно розуміють - наш поганський розум постійно локалізує і привʼязує святість до церкви і це якихось елементів домашніх релігійних дій. Але цього для Господа категорично мало - Він святий і Його задум щоб Його святість через нас увійшла в усі сфери життя. Книга Левит вчить нас, що святість, яка виходить з храму має охопити все життя. А оскільки Новий Заповіт храмом вважає тіло відродженої людини та спільноту віруючих, то все життя людини у всіх аспектах є сакральним, священним, духовним. ...Ще за півтори тисячоліття до народження Спасителя Ісуса, Бог Отець прагнув бути між своїм народим настільки близько, наскільки це можливо. Ось чому тема святості більше ніж важлива сьогодні - Ісусове спасіння наблизило Бога до нас незрівнянно ближче. Вчитаймося у слова повільно і декілька разів: «Я ходитиму поміж вами і буду вам Богом, а ви будете Мені народом» Лев. 26,12. Вони повертають нас у Едем - це відповідь на втрату раю (Буття 3) і у книгу Обʼявлення (21,3) - повернення до Раю у Новому Єрусалимі...

«Не лихослов глухого і не клади спотикання перед сліпим. Бійся Господа, свого Бога. Я – Господь.» Левит 19:14 Нарешті в наше суспільство прийшов тренд/порядок про увагу і турботу про людей з івалідністю, інклюзія.Але подумайте, що ще майже чотири тисяч років тому Ягве дав Мойсей найбазовіші правила турботи про глухих і сліпих. Може це ще не інклюзія у сучасному сенсі, але точно це біблійний фундамент гідності людини як Божого творива, який значно випереджав стародавній (та й сучасний) світ і вчив якісно іншого відношення до людини з інвалідністю. Нажаль серед християн до сьогодні ходить думка як це було і на Близькому Сході: фізичні вади там часто вважались знаком прокляття, а над слабкими насміхались або використовували.І саме тут закон Ягве радикальний — він забороняє хоч якось зловживати інвалідністю і при цьому посилається на головну підставу: Бога, який є Творцем людини. І хоча гріх спотворив людськість і людяність, Божий порядок — це турбота про людей, які постраждали від гріха.Цей закон — це вимога захистити найбільш вразливих, які:• не можуть почути образу,• не можуть побачити небезпеку,• не можуть самі себе захистити.При чому головний аргумент, чому треба коректно відноситись до людини з інвалідністю полягає у Божому страхові - хто поважає Бога, той поважає людину яку б ваду вона не мала. Людина може не знати, що ти її принизив. Але Бог знає.Глухий не почує.Сліпий не побачить.А Господь і чує і бачить.Тобто заповідь спрямована проти прихованої жорстокості, безкарного приниження і зловживання беззахисністю.Ну і твоя і моя святість перевіряється найкраще там, де немає урядового чи соціального контролю.Тож книга Левит на захисті святості Бога і нас з вами.

На запрошення служителів - студентів семінарії відвідав церкву ЄХБ «Спасіння» у Полтаві. Мали хороші зустрічі і спілкування у братерському колі — полтавська гостинність видатна як і полтавський борщ і галушки. А в суботу у церкві «Віфлеєм» (пастор В. Кузьмич) викладав семінар «Духовне життя і зрілість» студентам сертифікатної програми ІБС. У рамках недільного богослужіння було відкрите спілкування — відповіді на питання членів церкви «Спасіння» на церковні і гостро-суспільні питання. Найкраще запамʼяталось чомусь саме це: «Чи можна віруючого громадянина України, який підтримує росію, назвати сучасним іудою?»А взагалі радію, що служителі відкриті до будь-яких питань. Не дивлячись на маркетинговий заголовок, чимало питань стосувалось і церковного життя. Але це факт, що війна і її богословське осмислення сильно розділили віруючих. Ну а коментарі під відео — то окремий жанр духовних, біблійно виважених і пацифістично миролюбних спостережень… це сарказм, звичайно, і застереження, щоб не отруїтися...

«Відтак Мойсей та Аарон увійшли в Намет Свідчення. Вийшовши звідти, вони поблагословили народ. Після цього Господня слава з’явилась усьому народові. Від Господа вийшов вогонь і поглинув всепалення і жир, що були на жертовнику. Побачивши усе це, люди закричали від радості й попадали долілиць.» Левит 9:23-24 Коли вогонь від Господа зійшов на жертовник, народ одночасно закричав від радості і впав долілиць, тобто фізично поклонилися. Радість і трепет не суперечили одне одному — вони були двома сторонами зустрічі з Божою славою. Благоговіння в Біблії — це не лише холодна, релігійна стриманість і беземоційність, але і глибоке захоплення святістю Бога, яке може мати також гучний вияв з емоціями, радістю і фізичним вклонінням до землі.В історії християнства в різні періоди, зокрема під впливом грецької філософської традиції, з’являлися тенденції підкреслювати духовне й з підозрою та запереченням ставитися до тілесного та емоційного. Проте біблійне бачення людини — цілісне. Ми поклоняємося Богові всім єством: серцем, розумом і ...тілом.Тому суть справжньої благоговійності — не в гучності чи тиші, і не в стилі музики. Це стан серця, яке впокорене і захоплене святістю Бога і радіє Його близькості. Іноді це тиша (як Йов чи Авакум). А іноді благовоління може бути гучним, радісним вигуком. Але завжди — це відповідь на Божу славу.Поклоняймося Богові благоговійно — з трепетом і радістю.

Ірпінська біблійна семінарія: 35 років вірного служіння Ісусу Христу та Його Церкві15 лютого Ірпінська Біблійна Семінарія відзначає 35-ти літній ювілей. За минулі три з половиною десятиліття сотні випускників стали пасторами, головами обʼєднань, засновниками нових церков, викладачами, капеланами, керівниками різних служінь та посвяченими служителями у церквах і навчальних центра: ІБС стала справжньою «кузнею» посвячених служителів для всеукраїнського братства церков євангельських християн баптистів. За роки служіння підготовлено майже 4000 братів і сестер, які звершують служіння в Україні та за її межами. Початок шляху🔸Рішення про створення семінарії було прийнято у грудні 1990 року на Всеукраїнському з’їзді служителів церков ЄХБ. А 15 лютого 1991 року, на завершення пасторської конференції, коли 57 студентів були прийняті на навчання за програмою «Пасторське служіння» ми прийняли як дату дня народження семінарії. Наші засновники від початку задумували семінарію не просто як навчальний заклад, а як місце формування особистості служителя, глибоко вкоріненого у Слово Боже та відповідального перед Богом і церквою.Ким ми є сьогодніІрпінська біблійна семінарія реалізує 15 освітніх програм ✔️ 2 магістерські програми ✔️ 5 бакалаврських програм ✔️8 сертифікатних програм, на якими навчаються 670 студентів. 🌍Філії семінарії активно діють в Україні – у Миколаєві, Умані, Полтаві та Хотині, а також у Польщі – у Варшаві та Ґданську.📖Від початку створення наша семінарія обрала своїм девізом слова з Книги Йова 23,11: «Трималась нога моя коло стопи Його, дороги Його я держався й не збочив». І дивлячись у майбутнє наша мета не змінилась: формувати покоління служителів, які будуть вірно служити на збудування помісних церков, які у швидкоплинний світ будуть нести незмінну Добру Звістку про спасіння в Ісусі Христі усіма можливими шляхами. Дякуємо Богові за минуле! Вірно служимо сьогодні! Довіряємо Йому наше майбутнє!

Вітаю усіх з великим християнським святом — Днем святого Валентина і всіх закоханих. Під які б смисли сьогодні не нагинали цю дату, оригінально це свято сімʼї. А тому це дуже біблійне свято, бо сімʼю (разом з коханням і сексом) задумав і створив Господь Бог. На побажання нагадаю нам апостольське послання про любов: «Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого, не радіє з несправедливості, а радіє з істини; все переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить.» Апостол Павло у першому листі до церкви у Коринті 13 : 4 - 7. Правдива любов не здається в кризі. Справжня любов не зникає, коли важко — вона загартовується. Вона не роман про «ідеальну пару», а жива історія про людей, які не здалися одне в одному.У країні, що живе у війні, варто памʼятати: любов — це не емоція на зручні часи, це вірність у важкі дні. І саме така любов будує міцні шлюби, сильні сім’ї та здорові спільноти.Коли люди кажуть, що любов пройшла — обманюють: це значить, що її там ще і не було. Коли люди кажуть, що більше «цю людину не люблять, бо…» правду кажуть: та людина більше не тішить і пестить їх егоїзм і похіть. Любов, справжня любов, про яку пише Апостол і про яку мріє кожна нормальна людина має не земне походження і для дотику до неї треба віра в Бога, Який є любов. Саме правдива віра і постійний дотик до Ісуса перетворюється на невичерпне джерело незгасної любові, яка витримує час і кризи.