Telegram statistics channel - @painpleasure

​​Помучитися в снігу я хотіла вже давно. Але все ніяк не виходило: то Дорм хворів, то діти, то я, то Дорма не було вдома. Але ми все ж таки зуміли вибратися в ліс і ледь там не залишилися практично в останній сніжний день.Що я можу вам сказати... Було холодно. І весело.І в мене тепер купа дуже емоційних фоточок на яких я то підскакую, щоб зігріти ступні, то намагаюсь левітувати на снігу, щоб зменшити площу доторку.Дорм, звісно, хотів щоб на фото була пристрасть, і пристрасть в мене навіть періодично виходила. Хоча набагато більше було страждань і щирої радості від них.Але насправді все було швидко. Для мене так взагалі злилося в чергу підстрибувань, притискань до холодних поверхонь, писку та сміху.Дорм закував мені руки, загнав на стіл. Змусив сісти - в перший момент мені здалося, що він металевий. Але ні - просто вкритий льодом. Зате удари падлом по змерзлій дупці відчуваються особливо кусючими. Як іскри, що розлітаються від сідниць вверх по хребту.Я тікала. Я сміялась. Я намагалась вирватися, коли Дорм схопив мене за волосся, щоб я не бігала по всій поляні. А потім кинув мене на сніг, затис ногами і все ж таки випоров, поки я кричала і здригалась.І по снігу мене поваляв. В два заходи - трошки одягненою, і абсолютно голою. І це було... шокуюче. Я молила мене пощадити.Я страждала.Я задихалася від відчуття холодного снігу під собою, від того як Дорм хапав рукою пригоршню і притискав до лобку, до грудей. Я насолоджувалась.Навіть тоді, коли намагалася втекти і просила мене відпустити.Зараз згадую і посміхаюсь. Це було класно. Тільки дуже мало.Обов'язково треба буде повторити на наступний рік. І в сильніший мороз.P.S. а потім я грілася в машині під пледиком і Дорм заварював мені чай і цьомав. І це було так ми-и-ило...

Взагалі, я не фанат психоаналітичного тлумачення сновидінь (хоча й вмію це робити), тому найчастіше інтерпретацією я не займаюсь. Але буває, звісно, що ми з клієнтами розбираємо якісь сни, якщо вони занадто цікаві.А от для самої себе я якось розбирати сновидіння не думала. Бо ну серйозно, мені такий трешачок на тему того, що відбувається навколо, сниться. Чого тільки вартують мої спроби здавати іспити уві сні. Там були тести в яких фігурували дерева і тентаклі одночасно.Смішні сни, смішними снами, але... насправді, я людина, яка може розповісти про повторювані кошмари все. І ще трішечки зверху.Скільки себе пам'ятаю, мені сняться сни про переслідувача, провальні спроби боротися, спроби втекти, які закінчуються тим, що переслідувач мене наздоганяє і вбиває.Антураж завжди різний, персонажі різні, способи померти - теж (я, блін, стількома мерзотними способами помирала уві сні, що можу писати психологічні трилери). Але сюжет - один і той самий. Кошмари, які були не про це, я пам'ятаю буквально на пам'ять і, здається, можу перерахувати на пальцях однієї руки.*зітхає*І тут вже не важливо любиш ти інтерпретацію сновидінь чи ні. Повторювані сни, а особливо жахи - свідоцтво неінтегровного, часто травматичного досвіду.А в мене травматичного досвіду, хоч жопою жуй.(Щоб прояснити - ні це не птср, а жахіття - діагностичний критерій не лише для птср).І отут мені б по всім маркетинговим законам прорекламувати себе і свій супер-пупер-заєбумба курс роботи з нічними жахами.Але курсу в мене немає, а рекламувати себе я не хочу. І бігти, задихаючись від паніки та безсилля, кожну ніч - теж. Але що вже поробиш.Тут і аналізувати нічого особливо не треба: батьки, які були джерелом небезпеки, які ніколи не захищали і вибирали не мене - привіт нападник, від якого неможливо захиститися.Висновок... А який тут висновок робити? Усе хуйня, буде краще.

Найдефіцитніший, а від того найдорогоцінніший зараз для нас з Дормом ресурс, це час. Нам його весь час не вистачає. Тому хоч ми і займаємось сексом, це весь час швидко-швидко, похапцем, вихопити свої оргазми, своє задоволення, свій час разом. Нічого вибагливого, нічого особливо цікавого. Просто шкіра до шкіри, просто збите дихання і тихі стогони.Але сьогодні... сьогодні нам пощастило. Був час, були сили, була можливість.Це було... Ох.Ще на початку сексу, я вставила пробку - прямо поки Дорм мене трахав. Було важко - занадто тісно - але я впоралась. А Дорм перевернув мене на спину, замислився на декілька секунд, і хитро посміхнувся: "в мене є одна ідея". Я затремтіла в передчутті.І вже з кілька хвилин я опинилася закутою, з розпоркою між стегон і надувною пробкою спереду. А в руках у Дорма був вібратор.Господибожемій як же я кричала. Я не могла стримуватись, навіть кусаючи губи, навіть знаючи, що треба бути тихою. Дорму довелося заткнути мені рот кляпом - не те, щоб я була проти, звісно. Але навіть з ним я підвивала на одній ноті, звивалась і кінчала-кінчала-кінчала-кінчала. Від того наскільки переповненою я була, від вібрації і руху іграшки в дупці. Здається, я навіть сквіртнула декілька раз. Я не знаю. Всього було забагато, відчуттів було забагато, емоцій було забагато.Я не могла зупинитися. Я не могла замовкнути. Я не могла дихати. В мене закочувалися очі, тремтіли ноги, розпирало всередині. Дорм чергував вібратор з інтимним падлом - біль, задоволення, знову біль... І я приймала все, що він був готовий мені дати.Я не знаю скільки це тривало. Довго, і одночасно — злочинно мало. Рівно до тих пір, поки я не почала вириватися всерйоз, бо мені стало занадто. Бо навіть легкий доторк відчувався сильніше за ляпас.Але на цьому ми не закінчили. О, ні. Дорм ще не отримав свою частку задоволення.Він витягнув з мене надувну пробку - вона була не просто мокра, з неї крапало - і увійшов.І оххх... Я була такою чутливою, а Дорм так безжально мене брав, що я практично розплакалась. Від сили задоволення, від того як давно я не відчувала себе настільки його.Було чудово. Дорм крутив мене, ставив в різні положення, трахав в горло. І казав, що я просто свічусь безсоромною хтивістю. Оооо так! Я була в тому стані, коли вже нічого не було неприйнятним. Мабуть, накажи мені Дорм зробити те, що я завжди соромилась чи боялась - я б зробила. І з великою радістю.Мене добряче так попаяло. Не гірше за сабспейс. Якась дика суміш хтивості, сабмісивності та еротичного туману.Я була така... Хтива.Порочна.Збуджена.Щаслива.А коли Дорм кінчив мені на обличчя - безмежно задоволена.В мене трусились ноги і не сходила посмішка з обличчя.І я хочу ще.

Дисклеймер: в мене були і є дуже класні клієнти чоловіки, і взагалі, я вважаю що сексологів, що спеціалізуються на чоловічій сексуальності злочинно мало.Але.Бувають дні, коли від фрустрації і злості мені хочеться кричати. Як той бабак.Бо ти прокидаєшся, а в тебе всі повідомлення вже заспамлені гидкою порнухою, бо комусь приспічило посеред ночі подрочити.А потім цілий день якесь загострення - контент для "Тупих..." генерується зі швидкістю світла. І це я туди ще рандомний спам і дзвінки о третій ранку не скидаю.І от сиджу я з цією хуйнею, і думаю, що може воно насправді нікому не потрібно? Може плюнути і сидіти собі спокійно, а чоловіки хай самі там з собою розбираються? А для того, щоб нагадати собі що не всі представники протилежної статі мають лише одну звивину в голові, треба робити не аби яку ментальну роботу! І нахуй мені це треба?Насправді, я розумію, що проблема тут комплексна: від відсутності сексуальної освіти до "психологів" які пропонують "консультації" з виїздом на дім. Через "колег" в інстаграмі, які вчать смоктати за букет і що сміх над жартами пов'язаний з оргазмами. Але блядь. Хулі я то в цей замєс потрапила? От реально дуже по дитячому хочеться впасти на підлогу і сучити ногами.

Я люблю носити смішні шапки. Ну, тобто насправді я не люблю носити ніякі шапки, але якщо шапка смішна - в неї є шанс опинитися в мене на голові.Останню шапку я взагалі віджала в дитини, тому що вона її носити не захотіла, а я захотіла. Бо чому б і ні?Ну, і звісно ж мої шапки привертають увагу. Я вже звикла до посмішок, коментарів і питань.Лонг сторі шорт.Стою я в магазині, відважую собі картоплю, нікого не чіпаю. В голові думки про те що ще на суп треба купити, куди посунути клієнта і коли б його ще примудритись поспати.Підходить до мене чоловік поважного віку. І починає щось казати про мою шапку. Я вся в думках, автоматично дякую, посміхаюсь і тут цей когнітивно необдарований видає: "Ви б цю шапку не носили, а то молоді хлопці будуть вас лякатися, і ви так і залишитесь сама!"Була б я може в більш благодатному настрої, подякувала б за комплімент, але настрій був паршивий вкрай. Тому коментатор поважного віку вислухав від мене про те скільки років я заміжня, про кількість моїх дітей і куди йому засунути молодих хлопців, які будуть мене лякатися.Про молодих хлопців не дослухав. Злякався і втік.Працює шапка виходить.

🔼Та й в цілому, в мене дуже довго перебіг - прихований. Я навпаки, стаю активнішою, починаю вписуватися в якісь проекти, всім допомагати, вести занадто різноманітне соціальне життя і взагалі виглядаю як заєць "дюрасель". Підозрюю, що це в мене захисний механізм такий, який не тільки не спрацьовує, а ще й гірше робить. А після цього я доволі консервативна в симптомах: я перестаю спати, не можу нічого робити і стаю дуже дратівлива. Тому вказати якісь свої конкретні симптоми як приклад, я не можу. Перебіг в усіх буде дуже різний.🧐 Яку стратегію маєш для днів-періодів, коли нічого не хочеться і не можеться, а треба — працювати, виховувати дітей тощо 🐍 Роблю мінімальний мінімум, а весь інший час - лежу. Якщо є сили та можливість, то пробую якусь поведінкову активацію, але зазвичай в такі дні і дихати важко, не те, щоб потренуватися. Тому так: тільки необхідний мінімум і максимальна увага до себе. Бо загострення - це як зламана нога. На зламаній нозі не пострибаєш. От і я... не стрибаю. 🧐 АД це на все життя, чи є шанс "злізти"? 🐍 Стандартний курс антидепресантів назначають на три місяці. А далі вже дивляться. В цілому залежить від динаміки хвороби та супутніх обставин. Особисто я приймала довго, але не "все життя". 🧐 Чи мають антидепресанти побічні ефекти? Цікавлюсь бо мій друг їх зараз п'є за рецептом лікаря🐍 Як і будь які ліки - мають. В залежності від групи, будуть різні побочки. А в залежності від удачі - буде різна вираженість.🧐 Дякую, що ділитеся ❤️‍🩹 Тепло чути, що коханий підтримує. Скажіть, чи бувала у вас чи знайомих тривога через те що кохана людина от зараз допомагає, а потім "втомиться" від депресії і піде? Обговорюю це з дівчиною, але страх не зникає, бо є такий досвід = то може погляд зі сторони буде корисним. (П.с. канал вогінь) 🐍 Будь ласка.В мене виникають такі думки, теж є усілякий негативний досвід стосовно мого ментального стану. І страх, що Дорм втомиться і піде - це теж такий собі симптом хвороби (і, частково, поганого досвіду).Насправді, крім того, щоб обривати ці думки, немає ніякого способу їх викорінити. Лише час зможе впевнити, що наявний партнер не піде. Бо інакше переконатися в цьому не вийде.П.с. Дякую! Приємно дуже.🧐 Як ви навчилися жити зі своїм психічним розладом і не з'їдати себе, що робите недостатньо? Не діагностувалася, але я моментально вигораю і буквально готова вмерти коли хоч трохи перепрацьовую. Але ж ми живемо в соціумі, і всім чхати який у тебе стан, треба працювати як кінь, якщо хочеш гарного життя. Тому постійно корю себе, що не можу бути як всі. Чи знайомо вам це? Як справитися? 🐍 Мені це знайомо. Мої хороші друзі - це КПТ та медикаментозна терапія. Ще там десь поруч пробігають не здорові механізми компенсації, проте нікому їх не раджу.Але чесна відповідь буде - ніяк. Я жива людина і час від часу впадаю в спіраль самознецінення і самозасудження. Це, до речі, класичний симптом - негативні румінації, самозасудження, самоприниження, відчуття власної жалюгідності та неспроможності.Особисто вам дуже раджу продіагностуватись, бо такий симптом може бути при різних станах, і сходу казати, що це прояв депресії - неможливо. Може це просте вигоряння. Чи хронічний стрес. Чи та сама хронічна втома. Або сезонне. Тут важлива динаміка і деякі ще ознаки.По питанням, це все. Ну і щоб розставити всі крапки над і: так, в мене післяпологова; так, діагностована; так, лікуюся.Буде краще.

Пам'ятаю, як на початку ведення каналу мені намагалися дорікнути тим, що я дуже мало пишу про своє ментальне здоров'я.Потім мені намагалися дорікнути тим, що я не займаюся своїм ментальним здоров'ям.Особливо смішно це було через те, що канал я створила на фоні прийому антидепресантів. Я просто вперше в житті перестала відчувати себе унилим гімном і в мене вперше в житті з'явилися сили на щось крім того, щоб себе жаліти. Я тоді нарешті стала системно тренуватися, перестала переїдати та й задоволення від життя стала отримувати теж ледь не вперше в житті.Енівей. Потім всіх стало хвилювати, звідки в мене депресія. Популярний хедканон - тому що Дорм мудак. Бо чому ще мені мати такі трабли, правда?Неправда.Відкрию вам секрет.Депресія в мене ендогенна. Трохи спадковості: чи то мало серотоніну, чи то мало до нього рецепторів, чи то рецептори погано працюють. Про спадковість я говорю недарма, бо в мене є родичі з тим же самим розладом (але там все складно).Трохи їбанутого виховання, яке натурально зламало мені мозок і до депресії ще й подарувало підвищену тривожність. Взагалі, я неймовірно рада, що роки життя з моїми батьками залишили мені тільки це, а не біполярку, наприклад. Бо були всі шанси.Трохи травматичних подій в дитинстві, які дуже сильно вплинули на мій психічний стан ще тоді, але "діти легко все переживають", тому всі просто забили. Взагалі перша маніфестація депресивного розладу в мене сталась років в десять. Плюс-мінус рік, точніше не скажу, бо ніхто мене не діагностував, це я так ретроспективно вже дивлюсь. Я дуже добре пам'ятаю як одного разу прийшла до матері і сказала, що мені погано - занадто сумно весь час, настільки, що аж боляче дихати. Мати запропонувала мені не вигадувати, бо я занадто маленька, щоб так себе відчувати.Потім мені, звісно, покращало, потім знову погіршилось, потім покращилось, потім знову... Тригерило початок зазвичай щось зовнішнє і я радісно (ні) спускалася по спіралі.А потім в моєму житті з'явився Дорм, подивився на ці охуїтельні розваги мого мозку і відправив мене на терапію.З тих пір я навчилася менеджити свій стан, навчилася розраховувати ресурси, бо вилікувати це не вийде ніколи, тому потрібно пристосовуватись.Підбиваючи підсумки... А не знаю які підсумки тут зробити. Я ще багато чого можу сказати про власний досвід, але боюся скотитися в нікому не цікаве ниття.Отака хуйня, малята.

Це було весело.Анат приїхала буквально на один вечір. Дорм вдало опинився в цей же вечір вдома ііііі......це було бурхливо. Дуже помітно як ми всі один за одним сумували. Багато цілувалися, багато торкалися, багато сміялися. Дорм брав Анат. Я цілувала то її, то його, дивилась, торкалась притискалась. Насолоджувалась її виразом обличчя та тихими стогонами. І вона так соромилась, коли Дорм посадив її зверху на себе!Це було весело.Коли Дорм підім'яв мене під себе, трахав сильно і швидко, а Анат пестила мою ніжку і груди. Взагалі, про груди, то окрема розмова: ці двоє примудрялися трахатися і одночасно гратися з моїми цицьками! Збоченці (мені подобається!)Я підмахувала і підтягувала Дорма до себе, мотала головою і старалась бути тихою - виходило дуже погано.А потім Дорм поставив мене навколішки, поклав Анат вниз і трахав мене так, наче намагався витрахати з мене всю душу. А я попискувала, уткнувшись обличчям в подушку і могла думати тільки про його член всередині, як добре і міцно він відчувається, як солодко, коли Дорм мене їбе.І коли Дорм кінчив всередину, Анат ретельно зібрала всю сперму губами і язиком. Настільки ретельно, що я примудрилась ще двічі кінчити від її дій.Після я врешті решт втомлено впала обличчям в матрас.І захіхікала.Я ж казала, що було весело.

Це був той самий секс, після якого ще пів дня ходиш та тільки й видихаєш "ух, бля... ух, бля..."Я була зуджена. В тому самому стані, коли всі думки крутяться лише навколо бажання отримати твердий та гарячий член всередину. Пробка в дупці теж не додавала раціональності мисленню. Я текла, я натякала, я казала прямо і ніяк не могла дочекатися коли ж ми опинимося з Дормом наодинці."Ти повинен мене зараз трахнути!" - заявила я, як тільки видалася можливість.Дорм не відмовив. Він взагалі ніколи не відмовляє. Ми давно не трахались з пробкою і я вже й забула як вона відчувається під час фрикцій. Як вона дражнить, і як весь час здається, що цього відчуття неостатньо.Тому не дивно, що я дуже швидко її витягнула, повернулась на бік і підставила свою дупку.Оххх... Це було важко, щільно, гаряче. Член відчувався трохи занадто великим, коли вже трохи боляче, але при цьому дуже добре. Дорм рухався, я видихала і стогнала, закочувала очі і, здавалося, перетворилася на клубок оголених нерві по яким пробігає задоволення.Але мені було мало. Мало щільності, мало відчуттів.Тому я додала спереду ділдо. Не найбільше з тих, що могла, але навіть воно зробило мені важко. Я стогнала.Я хапала ротом повітря.Я закочувала очі, а в голові не було жодної думки.І я відчувала-відчувала-відчувала.Хотілося втекти, але я не тікала. Лише прогиналася в попереку, лише підставлялася, лише тихо скрикувала на особливо сильних рухах.Дорм щось спитав... Я не пам'ятаю насправді що саме. Пам'ятаю лише, що відповіла про своє бажання вставити пробку назад, коли він кінчить.Його рухи стали просто шаленими. Такими, що вибивали повітря і розплавляли мізки. Я не могла нічого. Тільки приймати і насолоджуватись. І відчувати його член всередині - все так як я й хотіла.Відчувати і його гарячу сперму в собі. А потім я кінчила з його рукою на горлі - так сильно, що не могла стримати крики. Так сильно, що потім ще декілька годин в мене тряслись ноги і мене хилило в сон. Так сильно, що я відчувала неможливо приємне спустошення - так, наче з мене разом витягли всі кістки.Було просто неймовірно.Дупка трохи відпочине, і треба буде повторити.

Наша психіка це дуже потужний механізм, який захищає нас за будь яку ціну.Психологічні захисти - штука дуже реалістична і добре працююча, раз за стільки часу, який нам знадобився, щоб еволюціонувати нам як виду, вони не тільки не зникли, а ще й покращились і розвинулись.Енівей, про захисні механізми, ми можемо поговорити окремо, якщо вам буде цікаво (напишіть, якщо цікаво, щоб я знала). А зараз я б хотіла поговорити про штуку, яка не відноситься до "офіційних" захисних механізмів, але є дуже потужним проявом нашого психічного захисту. І я говорю зараз про таке явище, як "нормалізація".Якщо з нами регулярно відбуваються травмуючі події, то наша психіка починає їх нормалізовувати. Інакше вижити в здоровому глузді при тотальному пиздеці просто неможливо.Насправді, я думаю, що вже багато хто з вас стикнувся з такою нормалізацією: обстріли, відключення, вибухи, сирени... - ми сприймаємо це як щось буденне, нормальне в нашій парадигмі. Хоча явище "нормальним" від того не стає.Але це теж одна з причин, чому жертвам аб'юзу складно піти від кривдника - те, що відбуввється, нормалізується психікою до "та нічо такого, живемо ж". Це одна з причин, чому люди не йдуть з жахливих місць роботи (крім банальних матеріальних причин). Це одна з причин, чому діти не найкращих батьків, часто не бачать в тому, що робили їхні батьки нічого поганого.Тому що якщо бачити, треба зануритись в увесь цей жах і пиздець. А якщо й немає перспективи змінити становище в найближчий час, то існування в такому тотальному кошмарі буде нестерпним.Але коли обставини змінюються, коли травмуюче оточення і травмуючі події залишаються позаду, нормалізація не зникає по клацанню пальців. І навіть через роки, навіть після терапії, ми можемо знаходити в собі звичні патерни поведінки, звичне реагування на пиздець, який стається навколо нас. Звичне "а чо такова, все ж ок".Взагалі, ця тема виплила на моїй особистій терапії (те як я вправно нормалізую те що виробляли мої батьки - окрема неперевершена історія!). А потім я озирнулась навколо, подивилась на те, що ми вважаємо нормальним сьогодні, і зітхнула.Обіймемось, чи що?