Святий великомученик ГеоргійМужній воєначальник був улюбленцем імператора Діоклетіана, прихильника римських богів. Почувши на суді жорстокий вирок про винищення християн, Георгій прихилився до них. Він роздав майно, відпустив на волю рабів й оголосив себе християнином, викривши Діоклетіана в несправедливості. Георгія засудили на муки, постраждав він за Христа 303 року в Нікомідії.На іконах великомученика зображують верхи на білому коні зі списом, яким він проколює змія. Неподалік від Бейрута, де народився святий, змій з озера пожирав людей, і залякані мешканці час від часу кидали йому юнака чи дівчину. Одного разу жереб випав на доньку правителя, яку врятував Георгій на білому коні, заколовши змія. Посмертне явлення святого багатьох навернуло до Живого Бога. Сьогодні - день пам'яті великомученика за юліанським календарем, тож попросимо в нього, щоб і для нас сотворив диво, сокрушивши й духовного змія, який полює за нашими душами, і змія геополітичного, який намірився знищити всю Україну й кожного з нас.Натхнення Пафнутія
Преподобний Віталій Александрійський. Зі святими іменинами, друзі й побратими Віталії!Сьогодні святкується пам'ять преподобного Віталія, ченця монастиря преподобного Серіда, що в Александрії Єгипетській, який жив у VII столітті. Він записав до свого помянника усіх блудниць Александрії і почав молитися за них. Преподобний трудився з ранку до вечора, але більшість грошей віддавав одній із блудниць, до яких приходив щоночі.Він замикався з блудницею в її кімнаті, і доки та спала, всю ніч молився за неї, а вранці тихо йшов, беручи клятву, що вона до часу мовчатиме. Жителі Александрії, не знаючи правди, обурювалися, всіляко ображали Віталія, доносили на нього архиєрею, але старець покірно зносив усі глузування та наклепи, і тільки просив не засуджувати інших.Коли монах помер, на його похорон зійшлися всі колишні блудниці Александрії, оплакуючи свого благодійника. А в його руках знайшли хартію зі словами: «Мужі александрійські, не засуджуйте завчасно, поки не прийде Господь, Праведний Суддя».Натхнення Пафнутія
Преподобний Паїсій Київський, Христа ради юродивийДивна поведінка святого шокувала не лише парафіян, а й братію Києво-Печерської Лаври: в церкві він ніколи не читав по книжці, лиш напам’ять, перевернувши книгу догори. До Пресвятої Трійці та Матері Божої звертався на “Ви”. Підрясником витирав перила. Одягався неохайно, на голові носив брудну пов’язку, а на ногах діряві чоботи без підошов. Якщо хтось дарував йому рясу, він спершу забруднював, і роздирав у кількох місцях і тільки тоді одягав, а підрясники завжди віддавав жебракам. Але за кожну подану йому милостиню клав земні поклони, поминаючи всіх жертводавців поіменно. Терпів багато глузувань, не раз був побитий, але все прощав своїм кривдникам і молився за них. За таке смирення, добровільне мучеництво й любов до людей Господь прославив Паїсія даром чудодійної молитви, прозорливості та зцілень. До кожного преподобний звертався “душечко” або “душко”; всі проступки й гріхи, таємні наміри й думки співрозмовника ніби перекладав на себе, викриваючи немов свої власні.Спочив старець 1893 року в Китаївській пустині, поховали його на кладовищі сусідньої Преображенської. Сьогодні день пам'яті святого.Натхнення Пафнутія
День пам'яті священномученика АнтипиПро апостола Антипу згадує святий Іоанн Богослов в Одкровенні: "І ангелу Пергамської Церкви напиши: так говорить Той, Хто має гострий з обох боків меч: знаю твої діла, і що ти живеш там, де престол сатани, і що зберігаєш ім’я Моє, і не зрікся віри Моєї навіть у ті дні, коли у вас, де живе сатана, був убитий вірний свідок Мій Антипа".Антипа був учнем Іоанна Богослова і єпископом Пергамської Церкви. На час прибуття Антипи до Пергама це місто було третім за величиною в античному світі. У центрі стояв язичницький храм Артеміди - богині полювання, відомої своєю підступністю, яку понад інших богів тут шанували. Але Антипа відмовився припинити свою проповідь про Христа і принести жертву богам, тоді язичники вкинули Антипу у храмі Артеміди в розпеченого мідного вола. Постраждав він у І-му столітті і тільки в V-му над його могилою було збудовано храм, а гробниця з мощами стали чудодійними. Святий Антипа й сьогодні вшановується як помічник у хворобах, особливо при зубному болю.Натхнення Пафнутія
"Весна буде". Виставка молодих українських художників на Андріївському узвозіДрузі, я можу писати, співати, знімати й монтувати відео, але зовсім не вмію малювати. Так уже склалось, не дав Бог. Зате обдарував цим хистом мою племінницю Аліну Тимошик - з чого я дуже тішусь і спішу повідомити, що її картина "Весна буде" експонується на творчій виставці "Пробудження" в музеї-майстерні Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі, буд. 21 в столиці.Сюжет картини - розквітлі шафрани (бриндушки) у весняному буковинському лісі, що продерлись крізь минулорічне опале листя й грають контрастами соковитих барв у перших теплих проміннях сонця. Я дуже люблю таку ірраціональну барвистість, вона відриває від стереотипів і загострює сприйняття, вона нагадує химерність і Приймаченко, й Пікассо, реанімує приспану образність і виводить творчу думку на рівень первородних стихій - землі, сонця й повітря, які ростять для нас такі запашні бриндушки. Дякую, Алінко, за натхнення, нехай ця виставка буде доброю сходинкою для тебе й інших молодих художників України, чиї картини теж представлені на виставці. До речі, поспішайте, друзі, вона відкрита тільки до 26 квітня.Натхнення Пафнутія
Про загробну долю померлих у Старому й Новому ЗаповітіТретя книга Ездри так описує гірку долю померлих за старозаповітніх часів: “Коли піде остаточне рішення від Всевишнього, щоб людина померла... і якщо буде з тих, що знехтували і не служили дорозі Всевишнього, і з тих, що зневажили Його закон, і з тих, що ненавиділи тих, які бояться Бога, то ці духи не ввійдуть до помешкань, але, блукаючи, будуть відразу в муках, завжди в болях і сумні, на сімох дорогах." Як бачимо, посмертна доля кожного була суворо визначена критеріями праведності за версією Старого Заповіту, про милосердя Господнє і Його любов тоді не говорив ніхто.Тому й зійшов Христос перед Воскресінням у пекельні підземелля, де карались померлі, і звільнив не тільки Адама та Єву, а й багатьох інших праведників, умилосердившись за добрі справи, які безперечно й у них були, а також зглянувшись на скорботу їхніх ще живих рідних, котрі не відали загробної долі своїх родичів і не знали, як за них молитись. Так і укріпилась у Новому Заповіті з часом традиція поминати покійних і відправляти спеціальні богослужіння. І в ці світлі пасхальні дні ми відвідуємо могили наших покійних, запалюємо свічки, служимо панахиди, вірячи, що прихилиться Господь до наших молитв і дасть їхнім душам вічний мир, який неможливий без Його жертовної Самовідданої любові.Натхнення Пафнутія
Світла п'ятниця. Свято ікони Божої Матері "Живоносне Джерело"405 року воїн Лев Маркел зустрів у гаю поблизу Константинополя сліпого й шукав джерела, щоб той напився. І був Льву голос: "Не шукай воду далеко, вона тут". Воїн знайшов джерело, напоїв сліпця, омив йому водою очі і той прозрів. Ставши імператором, Лев збудував на цьому місці храм Божої Матері "Живоносне Джерело" й наказав написати ікону.Пам'ять ікони відзначається в Світлу п'ятницю. Сьогодні ми радіємо Воскресінню Христовому, й сумуємо, поминаючи всіх киян та мешканців інших міст України, убитих російськими ракетами вчорашньої ночі. Множиться людське горе, як відновити власний ресурс витримки й сили? В першу чергу - бути ближчими до Бога. Бо Сам Бог захищає Україну з перших днів війни. А від нас з вами треба взаємопідтримка, віра й молитва: Мати Божа, втамуй болі й спрагу всіх стражденних живою водою, Воскреслий Ісусе, не змарнуй віри кожного з нас і благослови всю Україну справедливим миром.Храм "Живоносне Джерело" Києво-Печерської ЛавриНатхнення Пафнутія
Великодні гаївкиЗдавна в Україні на Світлому тижні люди не поспішали розходитись по домівках після служби, на церковних подвір'ях співали веснянок, влаштовували гаївки, зустрічаючи весну, котра принесла свято Воскресіння Христового, а з ним додала кожному з нас витримки й сили.А вони нам вкрай необхідні: війна триває далі, гинуть наші захисники й мирні громадяни, ворог люто нищить міста й села, а людські нерви оголюються, виснажується внутрішній ресурс, і найважче тим, хто не має віри. Бо тільки Бог і Його благодать може вирівняти почуття кожного, тільки спомин про Христові страждання, які передували Його Воскресінню, відновлюють наші сили й зміцнюють віру, що не марними є наше терпіння й наші молитви: вистоїть Україна й повернеться до нас мир, злагода й порозуміння.І нехай благословить Воскреслий Христос кожного, хто плекає таку віру й поширює її довкола - як ці маленькі мешканці села Верхи на Волині, котрі у світлі великодні дні водять біля церкви свої перші гаївки, прославлячи торжество світла, життя й Божественної любові. Джерело відеоНатхнення Пафнутія
Чудо в печерах на ПасхуЯк заходить Дионісій в печери з кадилом,Де лежать святі душею і нетлінні тілом:Він до них "Воскрес із мертвих наш Христос Спаситель!",Ті ж "Воістину воскрес!" почали говорити.Не злякався Дионісій, лиш зачудувався,Й сам до лаврської печери скоро перебрався,Полишив усі спокуси нагорі-надворіЙ до Воскреслого Ісуса молився в затворі.А кого Спаситель любить - посилає диво,І блаженним одкровенням той уже щасливий.І несила одкровення в чистім серці нестиМіж людей, де пересуди, злоба і протести.Та кому ще не відкрилось, той блаженний втричі,Бо несуть його вітрила безтурботні птичі,Бо хто вірить, хоч не бачить, того Бог пробачить,Й за сумління і смиріння до Себе призначить.©Архимандрит Пафнутій (Мусієнко)"6971 року від Різдва Христового (1463) в Печерському монастирі відбулося таке знамення. За князя Семена Олександровича і за брата його князя Михаїла, за архімандрита печерського Миколи за печерою доглядав Дионісій, на прізвище Щепа. Прийшов він у Великий день у печеру покадити тіла померлих, і коли дійшов до місця, яке називається Община, то покадивши, сказав: «Отці і браття, Христос воскрес! Сьогодні Великий день». І прогриміло у відповідь як грім сильний: «Воістину воскрес Христос»". З Києво-Печерського патерикаНатхнення Пафнутія
4 квітня 1918 року чи не увесь Київ зійшовся до Софійського собору, щоб провести в останню путь Івана Нечуя-Левицького1917 року письменник розпочав переклад православного молитовника українською мовою. Це була не перша його духовна робота, 1903 році у Відні вийшла Біблія українською мовою, яку Нечуй-Левицький переклав разом із Пантелеймоном Кулішем. Але до виходу молитовника письменник не дожив, він помер 2 квітня 1918 року в убогому київському притулку, покинутий родиною, забутий суспільством.Києвом пішов поголос, влада схаменулась, Грушевський скликав позачергове засідання Української Центральної Ради, де ухвалили поховати відомого письменника державним коштом. 3 квітня тіло Івана Нечуя-Левицького перевезли до Софійського собору, наступного дня відбувся велелюдний похорон. Процесія рушила через Володимирську на Байковий цвинтар, катафалк супроводжували письменники, громадські й політичні діячі, старшини та козаки Армії УНР. Поховали Івана Нечуя-Левицького на центральній алеї біля могили Миколи Лисенка.Натхнення Пафнутія
TGLIST.COM.UA
