Ще по спробі знайти найкращого тренера УПЛ. Сам голосував за Ротаня, хоча тут вибір був не таким простим, як здається - і Лупашко, і Шищенко точно заслужили. Просто цього сезону багато тренерів, які добре себе проявили. Але тут спробую ще сказати добре слово про неочевидну кандидатуру в цій категорії - я не дарма Юрія Вернидуба додав в список. Здається, його роботу цього сезону дуже недооцінюють. Так, Кривбас не грав у видатний футбол, але він до останнього туру у боротьбі за єврокубки. Там же шалена кадрова криза була: втрати Бескоровайного, Аду, Стецькова, Драмбаєва, Бізімани, відсутність майже всю першу третину сезону Ілича, травми Дібанго, Хомченовського, втечі Мендоси та Аморосо.Додайте сюди проблеми з грошами в клубі, постійні обстріли у Кривому Розі, які точно впливали і на тренувальний процес, постійні тривоги на матчах, контракт, який закінчується. Дуже важкий та проблемний сезон для Кривбаса. Вважаю, що в цих умовах та обставинах Вернидуб витиснув з цієї команди навіть більше, ніж максимум. І на це чомусь не бачив, щоб хтось звертав увагу.
Вчора на фоні подивився кілька матчів IEM Dallas 2025 з Counter Strike 2. І в такі моменти починаєш розуміти, чому майбутнє за кіберспортом: - шалена динаміка (хоча навіть тут ще є простір для прогресу) постійно щось відбувається;- емоції, все це знято крупними планами, швидко повтори, коли потрібно з криками, здивуванням, розчаруванням;- зміни сценаріїв матчів, непередбачуваність;- дійсно яскраві хайлайти регулярно;- класний коментар від хлопців з Maincast - принаймні мені дуже сподобалося, як працювали на матчі Heroic - Faze: не затиснуті у вузькі рамки якихось іноді дуже дивних стандартів професії, як працюють більшість футбольних коментаторів, ведуть живий діалог з емоціями, жартами, навіть тролінгом один одного, все це динамічно, яскраво - наче просто на чілі десь в пабі люди спілкуються про кіберспорт.При цьому я не є фанатом CS. Я щиро значно більше люблю футбол. І це навіть не був якийсь найтоповіший турнір, наскільки розумію. Але навіть йому футбол програє дуже сильно в яскравості. Особливо все, що поза АПЛ чи ЛЧ.Порівняти умовний жахливий фінал Кубка України чи навіть ЛЄ не можна. Тут інший рівень цікавості для глядача. При чому тобі не треба бути фанатом виду.Звичайно, це не миттєвий процес, в футболу накопичений величезний запас за роки домінування в світі спорту та в принципі загалом розваг. Але якщо у футболі не буде якихось тектонічних зсувів, які зроблять його привабливішим для сучасного світу, то є хороші шанси, що він втрачатиме популярність. Поступово, не одразу, тому це не буде помітно на дистанції року та навіть кількох, але втрачатиме.Років 5 тому я взагалі не міг подумати, що сяду для фану дивитися кіберспорт. А тут просто включив на фоні - і затягнуло подивитися значно довше, ніж планував. Не по роботі, а просто так.А ви дивитеся кіберспорт?
Хороше відео, щоб познайомитися з новачком УПЛ Епіцентром:https://youtu.be/RdL9H9LXMsc?si=aoiwepVGUyTHDQcyВ цілому картина сумна:- мінімальна інфраструктура навіть для першої ліги, стадіон дуже проблемний та взагалі муніципальний;- лише 8 (!!!) людей у клубній структурі - це разом з Нагорняком, штабом;- у 90% гравців закінчуються контракти в кінці сезону. З позитиву: бюджет мають суттєво збільшити, наче в кілька разів, більшість гравців наче хочуть залишитися, і сам тренер хоч і хоче підсилення, але також хоче зберегти склад, щоб зберегти атмосферу. Виходить стандартна ситуація: в УПЛ потрапила команда (набір гравців з тренерами), а не клуб. І навіть цю команду ще треба зберегти. Фактично ознак клубу в Епіцентра немає, але він, безсумнівно, отримає спокійно атестат для участі в УПЛ. Мені все ж підходи Лівого Берега подобаються значно більше, коли в УПЛ заходять вже з повністю вибудованою інфраструктурою, стадіоном, манежами, школою. І є значно менше ймовірності, що власник такий проєкт кине, бо все відбудовано, ціла махіна заведена, а не просто набір гравців - це не гарантія, але досить надійна страховка майбутнього клубу. А такий проєкт, як Епіцентр, можна закрити одним рішенням - і майже ніхто не помітить, що він був. І це сумно. Так, в Герег є гроші, щоб все відбудувати, все залежить лише від бажання. Просто поки шось все виходить стандартно для українського футболу. Має бути навпаки: спочатку готовий базовий фундамент клубу, нормальна чесна атестація від УАФ - а потім вже участь УПЛ.
Офігезна робота Даші Калінчук:🗣 «У нас було покоління сволот, яке жило від зарплати до зарплати»: інтерв'ю Морозюка про «Динамо» та кар'єру Чому це точно цікаво? Прочитайте лише частину розділу з історіями про Дениса Гармаша: – Коли Гармаш тільки прийшов пацаном у «Динамо-2», здається, з київського інтернату, перше – це коли він бігав з іграшковим пістолетом на базі і грався в стрілялки. Темно, він сам по базі ганяє, в когось стріляє. Його раз хтось спалив.А потім одного разу я приїхав з міста, заходжу в ресторан – сидить Гармаш за столом. Починаю робити чай і чую, як він під ніс собі: «7:2, 7:2, 7:2, 7:2, 7:2». Проходить хвилина, він знову: «7:2, 7:2, 7:2». Я до нього повертаюся, кажу: «Б###ь, Гармаш, ти що, й######й? Що з тобою, які 7:2?» Він каже: «Коля, я зробив ставку на точний рахунок, 7:2. Я хочу собі це проговорити». Зараз уже не пам'ятаю конкретно, мені здається, це був якийсь матч Ліги чемпіонів. Повертаюся, думаю: «Й## твою мать».Гармаш завжди був дивакуватим хлопцем, але веселим. З тих моментів – це перше, що згадується. От він тільки прийшов – це вже якась подія. Він або щось ляпне, або зробить щось. Це така людина.– Не знаю, чи дивилися ви Гаррі Поттера, але там був момент, коли професорка сказала трійці друзів: «Чому, коли щось відбувається, ви троє завжди разом?» Мабуть, це можна до Гармаша, Хачеріді та Рибалки застосувати.– Ага. Як згадую – боже, вони як діти. Приходиш, наприклад, у ресторан на базі. Коли в нас заїзд перед грою, нам роблять якісь бутерброди, перекус перед сном. Ми, буває, сидимо, проводимо час, спілкуємося. Сидимо я, Ярмоленко, Сидорчук, Коваль, ще хтось. Тут відкриваються двері – і заходять Біба, Боба, Чіп і Дейл, б###ь. І, наприклад, хтось ще з молодих.Вони сидять, ми розмовляємо, і раптом вони починають гучно сміятися. Потім тиша – і знову вони гучно сміються. Питаю: «Що ви ржете?» Гармаш каже: «Подивись, яка в нього голова». Повертаюся – ну, голова і голова. Він придумав кличку вже цьому пацану. Ця кличка максимально нелогічна, неадекватна.Зараз одразу згадав. Коли Гармаш приїхав до мене в Туреччину, заходжу після тренування, два турки адміністратори в шоці, киплять, червоні. А Гармаш з Борячуком вмирають зі сміху. Заходжу, і вони мені говорять турецькою, бо англійською взагалі не говорили. Та й Гармаш з Борячуком взагалі не говорили. Якщо Борячук знав більш-менш, то в Гармаша взагалі своя мова вигадана – гармашівська.Турок підходить до мене і каже: «Коля, чого той дурак говорить на мене «батон»? Що таке «батон»?» Думаю: «Ну як пояснити йому, що це хліб?» Йому говорю – він не зрозумів: «Я – хліб?». Показую йому картинку – батон. Гармаш просто плаче. Турок запитує: «А чого я – батон?» Гармаш каже: «Подивися на його голову». А він лисий, в нього голова реально в формі батона, і пару волосків. Я сам трошки почав сміятися, але не з турка, а від того, який Гармаш дебіл.Кажу йому: «Б###ь, та перестань». А другий турок каже: «Що таке «стерв’ятник»?» І Гармаш мені сам показує: «Подивися, хіба не схожий?» У другого проблеми з зубами були. І я реально на фоні того всього сам починаю сміятися.Я тим адміністраторам кажу: «Не звертайте уваги. Це лімітовані люди, вони в одному екземплярі у світі існують». І навіть з часом іноземці, всі пацани в Туреччині сприймали Гармаша як максимально позитивного, доброго пацана, але всі запитували: «Він й######й?»ЧИТАТИ ІНТЕРВ'Ю МИКОЛИ МОРОЗЮКА🍿🍿🍿
Днями на "Трибуні" і NGL.media вийшло розслідування про прикольні закупівлі в зимових видах спорту. Прикольні вони тим, що якимось унікальним чином всі тендери виграють близькі до начальника управління зимових видів спорту Сергія Седнєва - колишнього біатлоніста, якого упіймали на допінгу.Я це все переповідати не буду - читайте за лінком. Але дам кілька прикольних фактів із заголовків новин, які ми зробили з цього розслідування. 1. Понад 59 млн грн з держбюджету на спорт отримали група підприємців, яка пов’язана з чиновником Мінспорту Седнєвим - вітання!2. Начальник відділу зимового спорту профільного міністерства Седнєв заявив, що не знає свою тещу, яка виграла державні тендери у зимовому спорті - буває!3. Теща чиновника Мінспорту Сергія Седнєва заявила, що вона не його теща - і навіть таке буває!4. Теща чиновника Мінспорту Седнєва, ймовірно, вказала фіктивний досвід для укладання угод з «Укрспортзабезпеченням» - та не може такого бути!5. «Укрспортзабезпечення»: «Особливості функціонування електронної системи закупівель унеможливлюють вплив Седнєва на вибір постачальника» - вірю!Зробіть вже щось з цим трешем. Седнєв в офіційній відповіді, що не знає свою тещу, просто плюнув всім в обличчя. Плюнув і вболівальникам, і спортсменам, і чесним чиновникам, якщо такі є. Так не можна.
Натрапив на новину, що фестиваль Книжкова країна в Києві на ВДНГ відвідали 72,5 тисячі людей. І там продали 90 тисяч книг на загальну суму 28 млн грн. Був там, як і минулого року, відчув масштаб, кількість людей, різноманітність пропозиції. І хоч ціни там, здається, були вищими, ніж купувати онлайн, придбав пару книжок. Головне, так сказати, спортивне враження від фестивалю: наскільки ж мало там книжок про спорт. Звичайно, не обходив кожен павільйон, не досліджував суперуважно кожен стенд і кожну книжку, але в найбільшому приміщенні, де були представлені майже всі найбільші видавництва України, в очі кинулася хіба що автобіографія Зінченка - і та англійською. Бо вона ще не вийшла українською - вийде, здається, в кінці травня. З одного боку, це досить показово для розуміння, наскільки в Україні люблять спорт. З цим все погано. З іншого боку, є така очевидна вільна ніша, куди можна заходити та розвивати цей напрямок. Бо, як показують загалом цифри Книжкової країни, читати все ж українці люблять. І готові платити 300+ грн за книжки, а то й суттєво більше. Було б що читати. Тому, якщо хтось давно мріяв написати книгу про футбол, то, можливо, зараз якраз слушний момент, щоб це зробити. Нагадаю також, що в мене тепер є й невеличкий канал про книги:📚 Книги: вчусь читатиПідписуйтесь, там не буде багато постів, не буду вас часто турбувати. І, можливо, знайдете там щось для себе почитати цікавого.
Загалом думаю, що найбільша проблема ЛНЗ, що вони минулого сезону зайняли занадто високе місце. Так склалися обставини, не те що вони нічого для цього не робили, але це був очевидний стрибок вище поточного рівня клубу.Все це трошки закрутило голови всім - і власникам, і керівництву. І почалися ставитися цілі, які б не ставилися, якби не було того результату. Хоча очевидно, що певний відкат можна було б очікувати, бо немає в ЛНЗ ще тієї глибини, щоб обов'язково розраховувати одразу на щось велике.Звідси і метання: 1. Зруйнували вже побудований фундамент під нуль, фактично все почали заново. Замінили успішного тренера, який є прагматиком та не про красиву гру, на іноземця, який по суті ніде себе не проявив, але наче мав би поставити яскравий футбол. 2. Напідписували під цього тренера склад - купу легіонерів, багато молодих. І це не бразильці по 17 мільйонів - таким гравцям дійсно потрібен час. Як і клубу потрібен час, щоб навчитися з ними працювати.3. Не отримали ані яскравого футболу, ані результату - не дали тренеру часу протрималися одне коло, не стерпіли, поспішно переграли все з голови на ноги, звільнили. 4. Взяли тренера з зовсім іншим стилем. Який є фактично диктатором та вперто ставить один стиль, де потрібні специфічні гравці та терпіння. Не є гнучким, не є зручним.5. Знову змінили вектор трансферів - напідписували інших гравців вже під нового тренера. Хоча старих не було куди дівати.6. Тільки трошки знову натрапили на труднощі - істерично звільнити всіх навколо в менеджменті. Навіть адміністраторів погнали) Чим вони-то завинили?***Не знаю внутрішньої кухні, не маю інсайдів. Але тут очевидно одне, що в ЛНЗ середині коїться казна що. Якась боротьба за увагу та ресурси власників.Бо у мене є сумніви, що умовний Колісник, який начебто складав план розвитку клубу на 5 років, обирав ось такий шлях розвитку, коли клуб буде метатися раз на кілька місяців з однієї крайнощі в іншу.Не буду його захищати. Очевидно, що частина відповідальності за весь цей хаос і на ньому. Але, думаю, він тепер нарешті зрозумів, який гадюшник наш футбол. І там - ти або як всі, або тебе з'їдять. А то Андрій говорив, як мріяв у футболі працювати, неодноразово. Мене завжди дивувала ця мрія у багатьох людей, наче вони не знають, де опиняться. Ви не бачити, що таке наш футбол, серйозно? За цим тільки зі сторони можна спостерігати. Ну, виключення є, але поки не так багато. І ідеалістом тут точно бути неможливо.А щодо ЛНЗ, щоб закінчити. Це ж явна шизофренія - наче кілька людей одночасно шепчуть в голову протилежні ідеї та навіть не мають терпіння почекати результату їх реалізації. А голова і рада слухати, бо давно від ліків відмовилася, навіщо їй це, вона і сама краще знає.Тепер уявіть, якби минулого сезону ЛНЗ фінішував не сьомим, а, наприклад, одинадцятим. Можливо, навіть з певною загрозою вильоту. Напевно таких наполеонівських планів та очікувань у власників не було б. І тоді б могли спокійно розвиватися.А тепер - ну, це ж очевидно, як говорив про Металіст 1925: очищення Першою лігою таким клубам край необхідне. Коли є гроші, але немає досвіду та терпіння їх використати. І все перетворюється на повний цирк.
День #14: 15 хвилинВідгук: "Шляхетна сила", Андрій Шевченко, Алессандро Альчатто, 252 сторінкиТематика: біографіяІнвестований час: 7 днів, близько 5 годин чистого читанняЯкий шикарний початок! Здивував та налаштував, що далі буде дійсно цікаво та в такому ж руслі.На жаль, це не виправдалося.Що найбільше бісило - це її редактура. Для розуміння: хоч Шевченко й українець, але книга була написана італійським журналістом та італійською мовою. І тільки потім перекладена на українську.І це відчувається всюди: як структура речень, які вимагали перефразування, вдосконалення, так і елементарні помилки. До того ж в авторки перекладу дуже специфічний погляд на пунктуацію, від якого хотілося битися головою об стіну.Здавалося, що деякі, а може й всі глави, професійний редактор взагалі не бачив в очі. І це руйнує сприйняття і без цього не ідеальної книги.Друга проблема: частина тексту нагадувала Вікіпедію трішки приправлену емоціями. Ось тоді ми грали з тими - я забив, ми виграли і я був дуже радий. А ось тоді ми грали з тими - і програли, це було розчарування.Автобіографія - це про цікаві внутрішні історії, які ніхто не чув. Що відбувалося з відомою людиною за лаштунками, яка він людина, яке його оточення. І не те що цього немає, але цього, здається, замало.Через це від книги таке дивне враження: з одного боку, вона наче занадто квапиться закінчитися, вкладає цілі етапи кар'єри в одну-дві глави, а хочеться значно більшого дізнатися про Лобановського, Анчелотті, Суркісів, Мілан, Динамо. З іншого боку, навіть про всьому відчутті поспіху також одночасно здається, що наявний текст можна було ще суттєво скоротити. Бо цікавих історій в ньому недостатньо. Сумнівна робота автора остаточно зруйнована перекладом та редактурою (точніше її відсутністю).Чи пораджу читати? Хіба що якщо ви сильно любите український футбол. Шевченко занадто дипломатичний та обережний. Але все ж окремі моменти цікаві тут є, і не те що вона взагалі не дає цікавої інформації. Хоча точно не взірець цікавої автобіографії. Шкода, бо Шевченко - людина, в якої була дуже насичена кар'єра.#книговідгук
От що ще не можу зрозуміти по Шахтарю та Пушичу.Купують нападника за 17 мільйонів. І він з 12 матчів один раз лише виходить в старті та 6 разів взагалі на поле не з'являється. При цьому в Пушича: з Динамо - 4 заміни, з Колосом - 4 заміни, з Оболонню - взагалі три заміни.Потім Пушич виходить та розповідає, що його команда втомилася та не витримала другий тайм. Або буде розповідати, що багато молодих гравців, які помиляються.Те ж саме ж було у 2024-му. Коли постійно не використовувалися заміни, ротації. І коли продали Сікана та Зубкова, відпустили Степаненка, виявилося, що бразильці не готові стабільно давати результат. А як вони можуть бути готові, якщо вони могли отримати значно більше часу на полі, щоб розвиватися - і не отримали.Зараз все по колу з Еліасом. І не треба мені розповідати, що це молодий гравець, йому потрібен час та адаптація. Це не АПЛ. Де йому ще грати, як не в УПЛ - помилятися, набирати потрібні хвилин, щоб зростати та адаптовуватися. Але ніт, Пушич і результат не дає, і не розвиває гравців.З опорником же ситуація ще абсурдніша. Віддали Степаненка, Срна розповідав, як у них все добре та позиція укомплектована, три гравці (Криськів, Назарина, Марлон), і зрештою тепер там грає центрбек Матвієнко. Бо, як виявилося, все ж опорник має вміти відбирати м'ячі та покривати простір в захисті. А не тікі-таку грати. Ну, абсурд же.
Хочу поговорити з вами серйозно з приводу вчорашнього поста про поразку Реала та Куртуа.Я жодного слова не написав про Луніна, а такий срач розпочався з його згадуваннями, що аж страшно стало. І тут, і в інстаграмі мені кілька людей писали у відповідь на цю сторіс про Луніна (до речі, підписуйтеся - там може бути не тільки футбол, а й гітара, книги та наше сумне сьогодення. по суті інстою активно став користуватися останні кілька місяців, хоча був там років 10 напевно).Ну, не подобається мені саме Куртуа - чисто по-людськи. Незалежно від того, хто в нього конкурент.Ну, набрид мені Реал на пізніх стадіях Ліги чемпіонів. Не обов'язково все має зводитися до одного Луніна. Якби хотів порівняти його з Куртуа, то першим вам би кинув цей чудовий текст Діми Ватраса, який чітко пояснює, чому Андрій - гірше за Тібо:🧐 У чому Лунін гірший за КуртуаІ насправді розумію, що оскільки пишу тут переважно про українській футбол - комусь могло здатися, що це пост на захист українського гравця. Але, можливо, не варто надумувати зайвого. Принаймні можна завжди уточнити в коментарях, що я маю на увазі. Бо кожну тезу не маю можливості розжувати - особливо якусь коротку емоцію після матчу. Але готовий спілкуватися з вами завжди, коли є час. І намагаюсь читати всі коментарі та хоча б точково відповідати. Або, як зараз, навіть реагувати на якісь історії в коментарях постами.Ось ця біда часто буває, коли висновки робляться не з того, що сказано, а з того, як люди хочуть додумати самі, що не сказано. І твердо вирішують, що це думка автора, хоча це не так. І від цього зайві емоції, сварки, які не потрібні зовсім.
TGLIST.COM.UA
