#щоденник 15.01У нашій армії немає расизму. Але жінкам ми ходу не даємо. Ми огортаємо їх у лукаву форму патерналізму, ми їх бережемо, ми відмовляємо їх бачити війну, бо вони ж жінки, бо їм же дітей народжувати, сімʼї створювати: “Куди тобі воювати, — кажемо ми, — ти ж така молода!” І ми ставимо їх діловодами, бухгалтерами ще чортзнаким, але не медиками, дронарями, піхотинцями. Ми навіть не даємо шансу. Власне, це “ми”, дуже обмежене і в масштабі всієї армії геть не репрезентативне: лиш один батальйон, що в стадії формування. Але це те, що я бачу. Дівча (ось уже дещо сексизму) каже: “хочу бути штурмовичкою”, ми (тут вже я) сміємось. Я дивлюсь на неї і думаю, пані, які штурми, ви про що?! Але заразом, я не бачив її навичок, а я б обовʼязково подивився її навички володіння зброї та фізичну кондицію. Вправна зі зброєю і витривала, чому б ні? Я вже не кажу про стабік, де жінки можуть завиграшки працювати. Може, вони у нас і працюють, але поруч зі мною діловодствує одна, молода-молодесенька, сливе дитина, рветься в бій. Встає зранку і бігає до сніданку, хоче бути бойовим медиком. Не певен щодо бойового, але зі стабіку точно могла б почати. Натомість її маринують діловодством. Вона хоче в бій, її звʼязують паперами, вона кричить: “не хочу, відпустіть”, їй затикають рот обіцянками: за пів року, мовляв, підеш, а зараз ти нам тут треба… Та за пів року хто зна що буде, а вона навмисне собі вік завʼязала армією щоб бути корисною хлопцям!.. З діловодами в нас узагалі прикольно: обидва хочуть воювати, обидва займаються бумажками. Але то таке. Це теж відповідально і не так легко. Колись із Пʼєром писали (писав, власне, він) статтю про жінок в армії, в одної діючої, а поза тим поетки, спитали щодо складності жінці здобути собі місце в армії, на що вона нам байдуже мовила щось типу: “з кожним роком проблем для жінок стає все менше”. Ну, це брехня. Жінок в армії багато. Але, з того, що я тут бачу, мене складається враження, що вони тут просто прикрасою, аби мило було оку. Адже ж файно, коли жіночки швендяють поруч, ще й коли гарні. Ммм, ням-ням… На швидку пишу, бо часу катма, та й це всього лиш щоденник. Бувайте здорові. Пробачайте, що так рідко цими тижнями дописую — робота…) За хоботами і світу не бачу) Антоша зайнятий по вʼязи. Ахххх, як-то з мовою погратись хочеться! Слова пожмякати, з фігурами потанцювати, обійняти, огорнути, відшпурити і назЗзад вернути… Посмакувати, словом. Чао!