Telegram statistics channel - @ontologia_ua

Але тут, розумієте, не лише чорнозем.Бувають інші ґрунти.Чутливі сипкі піщаники, грудки вологої глини,каштанова оранка півдня, сіре підніжжя лісу,тривожний болотяний торф, крейдяна порода – довга пам'ять про море,і жовтий підступний льос, і солончак прилиманський, на якому втримується лише цупке і колюче – також комусь потрібні.Бо це така земля, з якої життя росте.Усе, що було важливим, пекучим –таким і лишається. Все, що бігло задихано,щоби виговоритися нарешті,викручувало вихудлі руки текстам –залишається туті росте.Земля така: що не встромиш – усе росте.Встромиш війну – за ніч виростаєвідчайдушна козацька держава.Посадиш відірвану ногу, а виростепереможець у міжнародному спринті.Закопаєш перерізану замертво пуповину –виросте здатність любити знову.Бо любов, що малою спиналась на ноги,а дорослою – опускалася на коліна у підворітні,і відсмоктувала у порожнечі, ковтала,втираючи губи – залишалась любов’ю.Ковзаючись у баюрі бруду й розхитуючись –завжди залишалась любов’ю, залишалася туті втомлено, мовчки росла.Бо всі тутешні ножі з однієї сталі,бо вони, закривавлені, обіймаються після бою,бо рута росте поміж ними з кожного ґрунту.Бо коли захищаєш себе – для тебе немає втомиКатерина Калитко

30-ті роки! Тоді всім здавалося, що людство досягло апогею свого технічного і духовного розвитку. Молоді, що вчилася у вищих школах і мріяла своєю працею прислужитися народу, це додавало сил і впевненості. Таким же впевненим у собі був і 22-річний студент права Львівського університету, а водночас учень Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка та заповзятий учасник популярної на той час молодіжної "Капели Яблонського" Богдан Весоловський, коли перша його пісня стала абсолютним львівським шлягером. Богдана впізнавали на вулицях і хизувалися знайомством. Повселюдно співалися: "Прийде ще час", "Ти і твої чорні очі", "Усміх"... Здавалося, що щасливе музичне майбутнє само стелиться під ноги Богдана Весоловського, і, що невдовзі Україна в його особі матиме потужну силу в царині легкого, як тоді казали, жанру музики. Та нараз життєва дорога молодого музики круто повертається. Здобувши правничу і музичну освіти, він виїздить у 1938 році до Закарпаття - тодішнього острівця української незалежності. Після цього він вже ніколи не повернувся додому. Політичні переслідування змусили його податися на чужину. Там і проминуло все життя. У Відні захистив докторську дисертацію і розпочав трудову діяльність. У Канаді її продовжив, розвинув і завершив. Пісенна спадщина композитора нараховує понад 100 позицій. У першому періоді творчості вони написані, в основному, за еталоном тогочасної західної естрадної музики, в манері, якою він почав писати ще у Львові. Танцювальні ритми танґо, фокстроту, легкого вальсу були тут домінуючими. Багато пісень написав композитор на тексти українських поетів з материкової України. До Вашої уваги пропонуємо декілька пісень Богдана у виконанні культового львівського барда Віктора Морозова. Справжня Україна почнеться, коли з кожної української таксівки звучатиме не радіо-шансон, а пісні Веселовського. І так буде. I have a dream ))Текст за матеріалами https://www.pisni.org.ua/persons/209.html

1900 року на березі річки Рось неподалік села Сахнівка, що на Черкащині, місцеві селяни знайшли два горщики із давньоруськими прикрасами 12-13 століть. Через перекупників більшість предметів Сахнівського скарбу потрапила до зібрання Богдана і Варвари Ханенків, а згодом – набули статусу музейних предметів.Провівши розкопки, Гезé дослідив залишки 30 жител, знайшов чимало цікавих предметів, матеріальних свідоцтв того часу, та подальшим дослідженням завадили грабіжницькі ями: віднайдення коштовних предметів спричинило в Сахнівці й сусідніх селах «золоту лихоманку», і майже вся площа городища була перерита селянами у пошуках скарбів.Серед знайдених прикрас були і чотири золоті намистини.Намистини – сферичної форми, масивні, порожнисті. Прорізавши отвори, майстер намагався надати їм ажурності. На трьох намистинах міститься зображення вписаних у коло трьох рівнобічних хрестів, між ними – три пари птахів, співставлені головами. На четвертій намистині, чітко поділеній поясками зерні, зображено три пари звірів.

Четверо вагітних в одному сюжеті? Беріть вище! Четверо пологів! Як це взагалі можливо? Як у будь-якій незрозумілій ситуації казала дорога мені людина, що власне закохала в живопис - "Se Dio c'è - possibile tutto" - "Якщо Господь існує - можливо все".Отже, сюжет "4 Різдва" є не надто поширеним, але канонічним у східному обряді християнства. Особливо любить його московитська традиція і подає під назвою "Доброчадіє". Тому, якщо побачили подібну ікону одразу знайте - радше за все вона запорєбрікового письма і не поспішайте розсилати рідним у вайбері. Зізнайтесь, ви ж іще не видалили цей фсб-шний чатик з телефона? ) У сюжеті зображено народження чотирьох найвизначніших на думку ортодоксів постатей — Марії (Богородиці), Ісуса, Іоанна Предтечі (Хрестителя) та Миколая Мирлікійського, якого зазвичай називають Святим Миколаєм Чудотворцем.Іконографія народження та раннього життя біблійних персонажів, таких як Марія, Ісус та Іоан - складна, і базується не тільки на біблійних розповідях, а часто поєднується з апокрифічними, а іноді і народними історіями. Приміром, старий пастух в народженні Іісуса асоціюється з чортом і походить зі старовинних вертепних сценок спокушання та накручування старого Йосипа. Три з цих типів «народження» — Марії, Іоана та Миколая — дуже схожі (рис 1-2). Московитські іконописці мали доволі обмежену та консервативну живописну лексику, тому просто повторювали старі візантійські елементи: лежача мати, батько сидить праворуч, троє служителів і новонароджена дитина, яку миє служниця. А от народження Ісуса, як правило є сумішшю більш раннього «східного» типу з деякими елементами «західного» письма, що з'явилися там лишень у XVIII столітті. Здогадуєтеся чому? Авжеж, це час активного переселення до московії майстрів з Гетьманщини, котрі вже кілька сторічь малювали зовсім інакше. Чому сюжет не став популярним в Україні? Невже тут не цінували Святого Миколая? Аж ніяк! Він був одним з основних святих і у козаків, в першу чергу як покровитель судноплавців, і у волиньських князів-лицарів. Тільки гляньте на живописний фрагмент житія Миколая острозької школи (рис.3.). Краса, чи не так? Гадаю, що основна причина - відсутність цього сюжету в західноєвропейській традиції, на яку, починаючи з 14-го сторіччя переважно орієнтуються українські іконописці. Саме тому, мені б хотілося завершити сьогоднішній екскурс на іншому сюжеті. Чотири жінки на іконі чи картині також повинні наштовхнути вас на думку, що на зображенні можуть бути Віра, Надія, Любов та їхня премудра мати (рис.4-5). Відомості про святу Софію та її дочок відсутні в найдавніших мартирологах, й перші згадки про них відносяться до VII століття. На думку болландистів, ці мучениці є персоніфікацією християнських чеснот, а не реальними особистостями. Втім, хіба це важливо? Авжеж ні. Важливо інше - втрата Софії-Мудрості здатна позбавити і віри, і надії, і любові. Їх просто нікому буде народити. Берегти мудрість у думках і вчинках - ось чого постійно бракує нашому народу, щедро сповненого рештою чеснот. Тож, будьмо мудрі. Не знецінюймо Софію, особливо в час, коли весь світ, схоже добровільно відрікся неї.

...а сьогодні, у День Європи, саме час зафіксувати на моїй сторінці зображення т.зв "Козачого Марса" із Синодика Батуринського Крупицького монастиря.Чому саме його?Святий Дмитро Ростовський (Туптало) поселився у монастирі 1679 р., в статусі придворного проповідника гетьмана Івана Самойловича. У 1682–1683 рр. та з 1686 по 1692 рр. був ігуменом цього монастиря, а для Синодика написав передмову й, - ось воно! -замовив голландський папір з філігранню “Голова блазня” і літерами “ІСО” у прямокутнику.Спокійно так замовив папір для одного з монастирских видань. Де уміщено зображення гетьмана Івана Самойловича як кремезного воїна в античних обладунках і в оточенні мілітарної арматури. Хто автор? Ієромонах Полтавського монастиря Серафіон Захарієвич Б.А ви сваритесь через "в указі дозволив парад"...Паради у нашій Гетьманщині зображали ієромонахи, а описували святі. На голландському папері. Бо ж ми були Європа, і себе нею вільно почували, з усією античною спадщиною включно.Так чому про це забули?Книжковий раритет з "козацьким Марсом" зберігає Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського (Діана Клочко)

Після двох попередніх дописів про вагітних у живописних сюжетах логічно спитати, а чи є історія про трьох матусь? І, о диво, таких історій одразу декілька.Перша - доволі рідкісна, але вкрай цікава: "Три святі матері" (рис. 1). Праведна Єлізавета з немовлям Іоанном Хрестителем на руках, Діва Марія з Божественним Немовлям Іїсусом і праведна Саломея Зеведеєва з сином своїм, святителем Іоанном Богословом. Цікаво, що Зеведей - не батько Саломеї, а чоловік. Сама ж вона - донька Йосипа Обручника, офіційного чоловіка Богородиці. Тобто фактично Іоан Богослов є онуком Іїсусового вітчима.Чому цей сюжет для мене є максимально цікавим? Минулої неділі мене спитали, ким є чоловік, що споглядає за Марією та Єлізаветою в храмі Святої Софії Київської. Він замолодий для Захарії чи Йосипа і не надто виразний як для архангела Гавріїла. Я не мав однозначної відповіді і часу на заглиблення, але в мене одразу виникла цікавезна гіпотеза, що потребує перевірки. Справа в тому, що в західноєвропейському живописному каноні в сюжеті часто присутній саме Іоан Богослов, який описує події (рис.2), можливо саме він умозірно перемістився з матусиного черева чи з майбутнього і споглядає зустріч? Авжеж, фантазія, але не така вже безпідставна, як може здатися на перший погляд, знаючи виверти та хитросплетення уяви середньовічних містиків. Приміром, Іоан вважається наймолодшим учнем Христа, якому було 20 років на момент початку служіння. Іншими словами, в реальному житті ці три жінки не мали шансу перетнутися в такому складі. Однак, у житті вічному - така опція вочевидь доступна. Або зверніть увагу на роботу Джакомо Пантормо, де Єлізавета і Анна зображені одночасно зараз і у майбутньому (Рис. 3). Біблійні сюжети насправді практично ніколи не є лінійними і майже завжди містять анахронізми та приховані сенси.Другий вкрай цікавий сюжет "Три Марії", що в свою чергу має декілька розгалужень, одне з яких пов'язане з материнством. Справа в тому, що велику кількість жінок у житті та після життя Іїсуса звали саме Марія. Справедливости заради, відмітимо, що "Марія" було найпоширенішим ім`ям єврейських жінок того періоду. Отже: "Три Марії", присутні під час розп'яття Ісуса (Діва Марія, Марія Магладена та Марія від Якова або Марія з Клопаса) - рис.4-5; Три Марії біля гробу Іїсуса у Великодню неділю (2 - ті самі, 3-тя міняється між апокрифами) - рис.6; Три доньки святої Анни (бабусі Іїсуса), всі звалися Маріями (рис. 7).Ясна річ, якщо ми говоримо про "Трьох матерів" мусимо мати і третій сюжет. Він найменш популярний, однак, його треба знати, щоб не плутати з першими трьома. Отже, "Три святі матері ієрархів": Свята Нонна - мати Святителя Григорія Богослова, Свята Емелія - мати Святого Василія Великого, Свята Антуза - мати Святого Іоанна Златоуста. Даний сюжет прославляє великий подвиг материнства - реалізація власної святости у народжених дітях. Іноді цих добродійок зображають разом із синами (Рис. 8.), іноді без (Рис. 9.), тому ймовірність сплутати з Трьома Маріями чи Трьома Святими матерями досить висока. Але, авжеж, не в читачів цієї групи. Тим, хто дочитав до кінця ) урочисто доповідаю, що відповідь на питання, невже існують сюжети з чотирма?...звучить ствердно! Тож, до зустрічі через тиждень!P.S. насправді мої фантазії лише фантазії: фігура за гардиною - служниця, дякую щиро! Втім, вирішив підготований допис не переписувати з ряду причин. По-перше, як на мене, це набагато цікавіше - спостерігати первинний хід думок, нехай і помилкових. По-друге, не можу позбутися сумніву щодо такого виразного акценту на вторинній фігурі в каноні XI сторіччя. По-третє, не знайшов жодного іншого зображення служниці в ортодоксальній традиції сюжету. Тому, з усією повагою до експертної думки, питання для себе не закриваю і зовсім скоро, одразу після перемоги, обов'язково заглиблюся.

Хто я? Для чого я? Ці питання ніколи не покидали мене. Постійно думав над ними, постійно шукав і шукаю відповіді на них. Сьогодні думаю:Я — українець. Не лише індивід, наділений певною подобою, умінням ходити на двох кінцівках, даром членороздільної мови, даром творити та споживати матеріальні блага. Я громадянин СРСР, і як “советский человек”, і, передусім, як українець, я — громадянин світу не як безбатченко-космополіт, а як українець.Я — клітина вічно живого українського народу. Окремі клітини будь-якого організму відмирають, але організм живе. Окремі люди рано чи пізно так чи інакше вмирають, а народ живе, бо народ безсмертний.Я — для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю… Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, композиторів та акторів.Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина. Бачачи кривди рідного народу, примітивізм людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюсь ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за долю німих, затурканих, забитих земляків своїх — донбасівців, за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. (Олекса Тихий, 1927-1984)

якби ти знала яка ти гарна коли у собі не маєш страхуколи смієшся так ніби влітку діти плюскочуться у ріціпечуть безкарно очі сарни а кожен подих штовхає з дахуі стигне серце моє астральне давно забуте в твоїй руціі кожна стигма і кожна айстра висить на сході зове додомуі кожен вітер як варте слово летить на захід і кличе в гонна небі майстер латає дірку ламає мірку ховає втомуа в дні морському знаходить отвір зливає воду і горизонтстоїш нівроку ідеш півкроком шукаєш місце знаходиш методде край за краєм і рій за роєм плетуть навзаєм картату шальто ж з новим раєм! і з новим роком! готуйте каву і сигаретиживу як можу роблю що хочу люблю як знаю і вся печальлюбив як вмів і люблю як знаю і знаки гадів морських і чайокчитав запоєм тепер засвоїв пливу як риба мовчу як мімз колишніх днів не завариш чаю любив як вмів і люблю як знаюі знов чекаю і знов чекаю і знов чужих не пускаю в дімбезхмарні дні витрачаю марно курю безрадно пишу бездарноцілком легально цілком безкарно зриваю шапки календарямприходь як зможеш дзвони як схочеш хоч серед ночі хоч по непарнихяка ти підла..яка ти гарна..і як нам разом..і як нам там..Юрко Іздрик

"В Твоїй душі була блакить стоячих вод, оздоблених блідо-зеленою ряскою. В ній була тьмава імла давноминулих віків, вкритих таємничим серпанком чародійних явищ. Первісний шал і дикунська невибагливість.В Твоїй душі була блакить безмежних глибин холодних океанів. В ній було омління південних місячних ночей і млявість застиглого болотяного повітря, насиченого отруйними гострими пахощами. І міріядами бактерій жахливих хвороб.В Твоїй душі була блакить одвічної порожнечі.Ти прагнув знати все і нічого. Ти не хотів. Спроваджував хвилини в безвість небуття.Іна — твоя наречена. Ти не знав цього, але відчував. З самого початку.У Іни була блакитна душа, і Ти не знав її, а відчував байдужий. З самого початку. В її душі була блакить свіжого весняного неба, блакить веселих квітів сонячної левади, омитих прозорою росою. В ній був простір і міць вільного моря і бадьорість ранішнього вітру гірських верховин.В її душі була осліпляюче-яскрава сонячна блакить.Її душа була овіяна згагою життя.Іна була повна віри, надії, любови і ненависти."Гнат Михайличенко, "Блакитний роман", 1921 (уривок)

Георгій Феодосійович Вороний - український математик, один із засновників геометрії чисел, автор відкриття, відомого як діаграма Вороного. Його праці стали підґрунтям для сучасних застосувань у фізиці, інформатиці, географічних інформаційних системах і штучному інтелекті. Вороний зробив видимою структуру хаосу. Те, що здається випадковим, насправді має форму.Народився: 28 квітня 1868, Журавка (нині Чернігівщина, Україна)Помер: 20 листопада 1908, Варшава (Польща)Викладав: Варшавський університет, Варшавський політехнічний інститутОсновні наукові здобуткиВороний розвинув алгоритм узагальнених неперервних дробів, що став проривом у теорії чисел. Його роботи “Nouvelles applications des paramètres continus à la théorie des formes quadratiques” (1908) ввели поняття, яке нині називають діаграмою Вороного — розбиття простору на області навколо заданих точок. Це поняття знайшло численні застосування в геометрії, фізиці, комп’ютерній графіці, хімії, біології й навіть архітектурі. Викладання і визнанняПрацюючи у Варшаві, Вороний виховав нове покоління математиків, серед яких — Вацлав Серпінський і Борис Делоне. СпадщинаХоча помер у 40 років від жовчнокам’яної хвороби, вплив Вороного на світову науку величезний. Його ім’ям названо діаграми, мозаїки, клітки й алгоритми, які залишаються фундаментальними для просторового аналізу. Його син, Юрій Вороний, став хірургом і здійснив першу у світі пересадку нирки людині (1933 р.), продовживши родинну традицію наукових новаторів.