Закохуючи в Україну | Але тут, розумієте, не лише чорнозем.Бувають інші ґрунти.Чутливі сипкі...

Але тут, розумієте, не лише чорнозем.Бувають інші ґрунти.Чутливі сипкі піщаники, грудки вологої глини,каштанова оранка півдня, сіре підніжжя лісу,тривожний болотяний торф, крейдяна порода – довга пам'ять про море,і жовтий підступний льос, і солончак прилиманський, на якому втримується лише цупке і колюче – також комусь потрібні.Бо це така земля, з якої життя росте.Усе, що було важливим, пекучим –таким і лишається. Все, що бігло задихано,щоби виговоритися нарешті,викручувало вихудлі руки текстам –залишається туті росте.Земля така: що не встромиш – усе росте.Встромиш війну – за ніч виростаєвідчайдушна козацька держава.Посадиш відірвану ногу, а виростепереможець у міжнародному спринті.Закопаєш перерізану замертво пуповину –виросте здатність любити знову.Бо любов, що малою спиналась на ноги,а дорослою – опускалася на коліна у підворітні,і відсмоктувала у порожнечі, ковтала,втираючи губи – залишалась любов’ю.Ковзаючись у баюрі бруду й розхитуючись –завжди залишалась любов’ю, залишалася туті втомлено, мовчки росла.Бо всі тутешні ножі з однієї сталі,бо вони, закривавлені, обіймаються після бою,бо рута росте поміж ними з кожного ґрунту.Бо коли захищаєш себе – для тебе немає втомиКатерина Калитко