Telegram statistics channel - @nt_orthodox

​​КУЛЬТ ДЕШЕВОГО БОГАОдин із найпопулярніших коментарів, який регулярно зʼявляється під моїми дописами, звучить приблизно так: «Бог не потребує храмів, золота, латини, співу та кадила, і як добре, що Церква від цього нарешті очищується!»Такі коментарі — типовий приклад того, коли правильне твердження приводить до хибних висновків. Це правда, що Господь, який є Володарем усього, не потребує нічого з того, що має людина (Дії 17:24–25). Але це зовсім не означає, що людина не повинна Йому цього віддавати.Моя дружина, наприклад, не потребує квітів, щоб жити, або моїх слів, щоб існувати. Але насправді це потрібно нам обом: мені — щоб висловити свою любов, а їй — щоб цю любов пережити. Любов, яка не шукає зовнішнього втілення, по суті, не є любов’ю.Любов — це серце християнської віри. Наш Господь є любовʼю (1 Ів. 4:8), і саме любов була мотивом для найвеличніших «жестів віри» праведників. Пригадаймо Давида, який так любив Бога, що прагнув побудувати Йому храм (пор. 2 Цар. 7:1–2), або Марію, яка через щиру любов до Ісуса вилила дорогоцінне миро на Його ноги (Ів. 12:1–3).Люди, які сьогодні повторюють як мантру, що «Богові це все не потрібно», у своєму утилітарному мисленні уподібнюються до Юди, який так і не збагнув жесту Марії. Але його оцінив Христос (Ів. 12:4–8). Він розгледів любов у марнотратстві, а глибоку віру — в безглузді.Літургійні жести, краса та знаки потрібні не Богові, а нам. Йому не потрібне золото. Воно потрібне людині, щоб навчитися ставити Бога вище за золото. Йому не потрібен храм. Він потрібен людині, щоб пам’ятати, Хто є центром її життя. Йому не потрібне кадило. Воно потрібне людині, щоб відчути, що вона стоїть перед Таємницею.Людина пізнає невидиме через видиме, а тому краса храму та літургії не лише підносить нас від земної буденності до небесної слави, але й дозволяє висловити щирий порив душі до Бога, віддавши Йому найкраще з того, що ми маємо.Проте саме тут прихильники спрощення висувають свій улюблений аргумент. Мовляв, перші християни не мали храмів, помпезності та урочистих літургій не тільки через постійний тиск переслідувань, а насамперед через переконання. Вони проповідували «просте» християнство, і тільки за імператора Костянтина, коли Церква стала religio licita («дозволеною релігією») і вийшла з катакомб, вона вступила в союз із державою, отримала імперські ресурси і почала своє «велике будівництво».Але це лише частина історії. Зауважте, що навіть у катакомбний період Церква не зрікалася естетики, а плекала її за першої ж нагоди під час нетривалого затишшя. Яскравий приклад — домова церква в Дура-Европос (III ст.), де ми бачимо спроби створити фрески й архітектурно виділити сакральний простір для Євхаристійних зібрань.Прекрасні храми будувалися й у часи бідності, війн, чуми та занепаду цілих імперій. Ба більше, християни Сходу (наприклад, вірмени чи сирійці), які століттями перебували під гнітом ісламських правителів і не мали жодної державної підтримки, зберегли неймовірно пишну, багату та містичну літургію. Отже, прагнення до краси в богослужінні — це внутрішня потреба віри, а не політичне замовлення.Я вже писав, що простота не тотожна мінімалізму. Простота — це не антонім краси та естетики. Перші християни були виховані на літургіці Єрусалимського Храму з його золотом, літургійним одягом священників та кадилом. Сам Христос брав участь у цих храмових богослужіннях і ніде їх не засуджував.Навіть юдеї, які були простими людьми, через свою віру прагнули створювати прекрасні сакральні простори. Коли перський цар Кир фінансував відбудову Храму за часів Зоровавеля, повертаючи колись загарбане золото, юдеї не казали: «Ой ні, це брудні імперські гроші, давайте краще побудуємо сарай із гівна і палок і будемо там молитися».Я знову повторю, що вже казав: намагання імітувати катакомбний період Церкви у XXI столітті — це не більше, ніж рольова гра. Причому з присмаком повного нерозуміння. Любов не обмежується мінімально необхідним. Вона завжди прагне віддати.Далі буде.#una_sancta

​​ДЕМІФОЛОГІЗАЦІЯ ЛІТУРГІЇЯкщо ви колись вивчали біблеїстику, то ви напевно знайомі з імʼям Рудольфа Бультмана — відомого лютеранського дослідника XX століття.Бультман запамʼятався насамперед своїм проєктом із «деміфологізації» Нового Завіту. Його суть полягала в спробі «очистити» євангельське послання (керигму) від міфологічного світогляду давньої людини — чудес, ангелів та містицизму, — аби зробити християнство раціональним та «зрозумілішим» для сучасної людини.У тому ж XX століття Католицька Церква здійснює глибоку реформу літургії, під час якої багато чого було вилучено, спрощено, скорочено або докорінно змінено. Фактично вона «деміфологізує» Святу Месу, прибираючи з неї майже весь символізм, містику та «складні» обряди.Намір був зрозумілий: зробити Месу доступнішою, зрозумілішою і здатною залучити сучасну людину. Але що ми отримали в результаті? У багатьох місцях ми отримали літургію, яка через ексцес виконавця легко перетворюється на прісну, раціоналізовану і суто «горизонтальну» дійсність.— Навіщо потрібно під час хрещення дитини розгортатись від «темряви» заходу до «світла» сходу? Це якийсь забобон.— Навіщо дути на людину під час екзорцизму? Це якась магія.— Навіщо потрібні багаторазові хресні знамення над Святими Дарами під час Євхаристійного канону? Чи не достатньо одного? Якийсь варварський ритуалізм.— Навіщо всі ці багаторазові поклони, колінопреклоніння, знаки хреста? Це якийсь духовний ОКР.— Навіщо священнику після консекрації тримати з’єднаними пальці, щоб не загубити навіть найменшу частку Євхаристії? Це якесь ідолопоклонство.Ці питання не вигадані — саме так часто мислить сучасна людина, яка дивиться на літургію крізь призму функціональності та раціональності. Але парадокс ситуації в тому, що коли Меса все-таки стала «зрозумілою» і «доступною», ті самі люди, які раніше скаржилися на її складність, просто розвернулися й пішли. Адже буденність обряду і побутовість мови роблять Святу Месу не ближчою, а непотрібною.Парадокс «деміфологізації» полягає в тому, що коли ти забираєш із літургії Таємницю, ти не відкриваєш Бога — ти Його ховаєш. Сучасна людина й так живе в абсолютно раціональному світі, а тому, приходячи до храму, вона шукає не продовження своєї буденності, а прориву у Вічність. Вона шукає Те, що перевищує її розум.Рудольф Бультман щиро вірив, що, очистивши Новий Завіт від «міфів», він змусить молодь ХХ століття нарешті почути Євангеліє. Католицькі літургісти щиро вірили, що, очистивши Месу від «середньовічного ритуалізму», вони заповнять храми. Але досвід останніх десятиліть, особливо в Західній Європі, змушує поставити складне питання: чи ми не помилилися?Моя дружина і старша донька, які ніколи не вивчали літургіку, після першого ж відвідування Тридентської Меси сказали мені, що це найкраща Меса, яку вони коли-небудь бачили. Чому? Тому що вони пережили те, чого прагнула їхня душа: святість, глибину, гідність, красу, таємницю і невимовну любов до Бога.Спроба заговорити з сучасною людиною суто побутовою мовою призвела лише до того, що вона пішла геть. Щоби вона повернулася, Церква має знову відкрити для самої себе прекрасну літургічну традицію Римської Церкви, яка говорить мовою знаків, жестів і повторень, вводячи людину в Таємницю і не намагаючись бути повністю «зрозумілою».Я чудово розумію, що ніякого повернення до Тридентської Меси в найближчому майбутньому не буде. Але вже сьогодні видно, що серед молоді зростає інтерес до насиченішої, глибшої і зосередженішої літургії. Вже зараз постає покоління молодих священників та вірних, які покладають своє життя заради збереження літургійного скарбу Церкви. Тому я не просто contra spem spero. Я знаю, що все буде добре.Майбутнє належить тим, хто вміє берегти вічне. В наших храмах знов засяє велич Христа.Далі буде.#una_sancta

Ін. 17:1-13¹ Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;² як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне.³ Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа.⁴ Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.⁵ І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу.⁶ Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.⁷ Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.⁸ Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.⁹ Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.¹⁰ І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.¹¹ Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.¹² Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.¹³ Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.НТП

Лк. 24:36-53³⁶ Коли вони про це говорили, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: мир вам.³⁷ Вони схвилювались і злякалися, гадаючи, що бачать духа.³⁸ Але Він сказав їм: чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших?³⁹ Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене.⁴⁰ І, сказавши це, показав їм руки і ноги.⁴¹ Коли ж вони від радости ще не вірили і дивувалися, Він сказав їм: чи маєте тут якусь їжу?⁴² Вони подали Йому частину печеної риби і стільниковий мед.⁴³ І, взявши, їв перед ними.⁴⁴ І сказав їм: ось ті слова, що Я говорив вам, коли ще був з вами, як належить справдитися всьому, написаному про Мене в законі Мойсеєвому і у пророків та в псалмах.⁴⁵ Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання.⁴⁶ І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день,⁴⁷ і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима.⁴⁸ Ви ж є свідками цього.⁴⁹ І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба.⁵⁰ І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх.⁵¹ І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо.⁵² Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю.⁵³ І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога. Амінь.

Ін. 9:1-38¹ І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження.² Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився?³ Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі.⁴ Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе.⁵ Доки Я в світі, Я Світло для світу.⁶ Сказавши це, плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому.⁷ І сказав йому: іди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим.⁸ Сусіди і ті, що бачили його раніше, як він був сліпим, говорили: чи не той це, що сидів і просив?⁹ Одні говорили, що це той; інші ж — що схожий на нього. Він же сказав: це я.¹⁰ Тоді запитали в нього: як відкрилися в тебе очі?¹¹ Він казав їм у відповідь: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.¹² Тоді сказали йому: де ж Він? Він відповів: не знаю.¹³ Повели цього колишнього сліпця до фарисеїв.¹⁴ А була субота, коли Ісус зробив суміш і відкрив йому очі.¹⁵ Спитали його також фарисеї, як він прозрів. Він же сказав їм: суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу.¹⁶ Тоді деякі з фарисеїв говорили: Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: як може грішний чоловік такі чудеса творити? І сталася між ними суперечка.¹⁷ Знов говорять сліпому: що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі? Він сказав: це пророк.¹⁸ Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків того, хто прозрів,¹⁹ і запитали, кажучи: чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?²⁰ Батьки його сказали їм у відповідь: ми знаємо, що він — це син наш і що він сліпим народився,²¹ а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже.²² Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги.²³ Тому-то батьки його сказали: він уже дорослий, самого запитайте.²⁴ Отже, вдруге покликали чоловіка, який був сліпим, і сказали йому: віддай славу Богові; ми знаємо, що Чоловік Той — грішник.²⁵ Він сказав їм у відповідь: чи Він — грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу.²⁶ Знову запитали його: що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?²⁷ Відповів їм: я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?²⁸ Вони ж докорили йому і сказали: ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні.²⁹ Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; а про Цього ж не знаємо, звідки Він.³⁰ Чоловік, який прозрів, сказав їм у відповідь: це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі.³¹ Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає.³² Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження.³³ Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити.³⁴ Сказали йому у відповідь: у гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш? І вигнали його геть.³⁵ Ісус, почувши, що вигнали його геть, знайшов його і сказав йому: чи віруєш ти в Сина Божого?³⁶ Він відповів і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?³⁷ Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою.³⁸ Він же промовив: вірую, Господи! І поклонився Йому.НТП

Ін. 4:5-42⁵ Ось приходить Він до міста самарянського, що зветься Сихар, поблизу землі, яку Яків дав синові своєму Йосифу.⁶ Була там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці, а було близько шостої години.⁷ Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус говорить їй: дай Мені напитися.⁸ Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі.⁹ Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами.¹⁰ Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.¹¹ Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу?¹² Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?¹³ Ісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим.¹⁴ А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.¹⁵ Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.¹⁶ Ісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди.¹⁷ Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш,¹⁸ бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.¹⁹ Жінка говорить Йому: Господи, бачу, що Ти пророк.²⁰ Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі.²¹ Ісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі.²² Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.²³ Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі.²⁴ Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною.²⁵ Жінка говорить Йому: знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе.²⁶ Ісус сказав їй: це Я, Який розмовляю з тобою.²⁷ В цей час прийшли ученики Його і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто не сказав: чого Тобі треба? Або: про що говориш з нею?²⁸ Тоді жінка залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям:²⁹ ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?³⁰ Вони вийшли з міста і пішли до Нього.³¹ Тим часом ученики просили Його, кажучи: Учителю, їж.³² Він же сказав їм: Я маю їжу, якої ви не знаєте.³³ Тому ученики говорили між собою: хіба хто приніс Йому їсти?³⁴ Ісус говорить їм: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його.³⁵ Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви, як вони пополовіли і готові до жнив.³⁶ Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи.³⁷ Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне.³⁸ Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю.³⁹ І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила.⁴⁰ І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні.⁴¹ І ще більше увірувало в Нього за Його словом.⁴² А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос.

8 чи 9, Вітчизняна чи Світова, Перемога чи ні, але одне зрозуміло точно: українці, які загинули на тій війні, варті пошани і пам'яті, на якій стороні вони б не воювали. Порівнювати українців, які воювали в червоній армії, із сучасними колаборантами, які воюють за РФ - не коректно, бо в поточній війні РФ напала на незалежну Українську державу. Тоді Україна була залежною, але все одно була, юридично оформлена як УРСР, і на УРСР в тому числі напала Німеччина. Об'єктивно для українця тоді мабуть краще було б підтримати Німеччину, адже саме СРСР буквально на днях заморив голодом і розстріляв під час репресій мільйони українців. Проти такого варто було воювати на стороні абсолютно будь-якого окупанта. Але, на жаль, наші діди і прадіди не мали можливості про це прочитати в геніальних УкрТг каналах і ми маємо те, що 9 мільйонів українців воювали на стороні СРСР - і багато з них цілком добровільно. Чому вони це робили? Бо воювали не за сталіна і не за москву, а за свою рідну землю, на яку напали окупанти. Так само, як і сьогодні, багато українців воюють не за Зеленського, не за ЄС, можуть не підтримувати безбожні дії нашої влади, яка наживається на війні, пропагує содомію і бореться з Православ'ям. Але українці воюють за свою землю.Тому, якщо ми не шануємо українців, полеглих у тій війні, руйнуємо їм пам'ятники, усіх називаємо окупантами, то так і наші нащадки не будуть шанувати полеглих у війні сьогоднішній. Адже зміниться партія і блогери на фейсбуці з легкістю придумають причини, чому полеглі на російсько-українській війні українці не герої. Але ми пам'ятатимемо подвиг українських воїнів, яка б партія не прийшла.Слава героям! Царство Небесне усім полеглим українцям, які захищали свою землю!НТП

Ін. 5:1-15¹ Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима.² В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів.³ У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,⁴ бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.⁵ Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.⁶ Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?⁷ Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.⁸ Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.⁹ І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.¹⁰ Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.¹¹ Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи.¹² Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи?¹³ А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці.¹⁴ Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого.¹⁵ Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.НТП

З Патерика, взято зі сторінки архієпископа Іони (Черепанова):Одного разу авва Макарій, ідучи в Нітрійську гору в супроводі свого учня, наказав цьому учневі йти трохи перед собою. Учень, пішовши на деяку відстань уперед, зустрівся з ідольським жрецем, який дуже поспішав, несучи великий відрубок дерева. Учень вигукнув йому: Куди біжиш, демон? Жрець, розгнівавшись, прибив його жорстоко, залишив ледь дихаючим, і знову поспішно продовжував свій шлях. Пройшовши трохи, він зустрівся з блаженним Макарієм, який вітав його так: «Здрастуй, працелюбце, здрастуй!» Жрець, здивувавшись, відповів: Що знайшов ти в мені доброго, щоб вітати мене? Старець сказав: «Я зробив тобі привітання, бо побачив тебе трудящим і дбайливо поспішав кудись». Жрець на це: «Від вітання твого я зворушився і зрозумів, що ти – великий служитель Бога, навідміну від того іншого, не знаю який, окаянний чернець, зустрівшись зі мною, вилаяв мене; тому я й прибив його». З цими словами він упав до ніг Макарія, обійняв їх і вигукнув: «Не залишу тебе, аж поки не зробиш мене ченцем». Вони пішли разом. Дійшовши до того місця, де лежав побитий чернець, вони підняли його і віднесли на руках до церкви, бо він не міг іти. Братія гори, побачивши, що жрець ідольський іде разом із блаженним Макарієм, дуже здивувалася цьому. Жрець прийняв Християнство, а потім і чернецтво; наставлені прикладом його, багато хто з ідолопоклонників звернувся до Християнства.З цієї нагоди сказав авва Макарій: «Слово горде і зле спрямовує до зла і добрих людей, а слово смиренне та добре звертає до добра і злих людей». НТП

Володимирецький районний суд Рівненщини виніс вирок учаснику бойових дій Дмитру Ковальчуку за розпалювання релігійної ворожнечі:"власноручно поширив на свою сторінку в соціальній мережі «Facebook», допис користувача « ОСОБА_7 » із заголовком «Філарет мав дожити до 96 років, щоб підтвердити, що те що він створив не благословение. У Томасі не згадується про ОСОБА_8 , там написано СЦУ», у відеоролику відображається дискусійна думка в українському православ"ї щодо ролі ОСОБА_9 та його відношень із створеною Православною Церквою України (ПЦУ) і Томосом; воно стосується його заяви в жовтні 2025 року (напередодні 96-річчя), де він критикував ПЦУ, називаючи її не українською, а «Московською» (що суперечило його попереднім позиціям) та стверджував, що Томос насправді був наданий не для нього як лідера Української Православної Церкви Київського Патріархату, а для митрополії, що сприймається як зрада і підтвердження, що його дії (саморозпуск УПЦ КП і перехід під Томос) були помилкою, в якому були наявні висловлювання спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі, приниження прихожан ПЦУ"."ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину визнав, розкаюється у вчиненому, позитивно характеризується, є учасником бойових дій, на диспансерному обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні троє дітей".Куди ми скотилися... А тисячі коментаторів і журналістів, які принижують прихожан УПЦ і УПЦ КП, коли будуть судити?