Коли лицарі стали професійними найманцями, їхня служба почала регламентуватися контрактами. Замість покладання на традиційний феодальний заклик, королі, такі як Едуард I, почали утримувати лицарів при дворі шляхом виплати фіксованих грошових сум (fees) і забезпеченням одягом (robes). Баннерет (вищий ранг лицаря) у королівському домогосподарстві отримував близько 24 фунтів стерлінгів на рік, а звичайний лицар - 12 фунтів. Додатково лицарі отримували компенсацію за коней, втрачених на королівській службі під час кампаній. Відносини закріплювалися письмовими угодами (indentures), які гарантували оплату, проживання при дворі та відшкодування збитків. Земля ж, своєю чергою, остаточно перетворилася на комерційний актив.Перетворення лицарського лену на майнову категорію зробило феодальні інциденти (feudal incidents) - королівські права на маєтки васалів - одним із найважливіших політичних та соціальних інструментів. Англійські королі мали право опіки (wardship) над землями васала, якщо той помирав, залишаючи неповнолітніх спадкоємців, а також контролювали організацію шлюбу спадкоємця чи повторного шлюбу вдови.Ці права мали фундаментальне значення для посилення влади та престижу монархії, даючи королю безцінне джерело патронажу.Родини лицарів та магнатів, які жили під королівським сюзеренітетом, були глибоко стурбовані цими правами, оскільки шлюб відігравав критично важливу роль для безперешкодного переходу земель та майна від одного покоління до іншого. Враховуючи високу смертність і небезпеки життя у Середньовіччі, успадкування маєтків неповнолітніми було частим явищем, і розподіл королем опікунських прав ставав делікатною політичною проблемою.Замість того, щоб здобувати землю лише мечем, еліта почала змагатися за королівську прихильність, яка дозволяла отримувати вигідні опікунства (wardships) або дозволи на шлюби. Кар'єра лицаря все більше залежала від його адміністративних та політичних навичок. Наприклад, лицарі королівського двору Едуарда I були не лише воїнами. Вони виконували роль дипломатів (як Джон де Вескі, який їздив до Парижа та Гасконі), адміністраторів, суддів та охоронців правопорядку. Показовим є приклад лицаря Джона Ботетура, який починав свою кар'єру при дворі як сокільничий (falconer), але згодом піднявся до статусу баннерета і став великим землевласником у Східній Англії саме завдяки вигідному шлюбу, а не через традиційний феодальний земельний грант за військові заслуги.Таким чином, період трансформації лицарства став часом, коли суворі реалії брудної, фізично виснажливої війни об'єдналися з глибокими економічними змінами. Військовий обов'язок монетизувався. Лицарський лен перестав бути єдиною умовою виходу на поле бою, перетворившись на об'єкт купівлі, продажу, шлюбних угод та королівського опікунства. Багатство та здатність генерувати готівку остаточно витіснили стару феодальну присягу, перетворивши лицарів із локальних воїнів-землевласників на професійних державних службовців, чий статус чітко вимірювався фунтами та марками.