Історія України - це не лише останні триста років. Це літопис усіх тих держав, народів та племен, що жили, воювали, вмирали та йшли вперед, аби побачити, що там, за обрієм. Сармати, скіфи, готи, гуни, сколоти… Щоб відчути подих вічності, достатньо поглянути на перший-ліпший курган і згадати: більшість із них були насипані ще представниками ямної культури, а вже пізніше вони ставали останнім прихистком для багатьох інших народів.Саме тому символіка нашої землі, зокрема герб Миколаївщини - серця українського степового півдня - не може бути заручником обмеженого світогляду чиновників. Південь ніколи не був «пустим полем», яким його намагалася зобразити імперська пропаганда, і він не починається з синодальних настанов чи указів царів.Миколаївщина - це справжній плавильний казан народів, де поселення давньогрецької Ольвійської хори зустрічалися з воїнами степу, де литовські князі будували фортеці, генуезці - факторії, козаки тримали переправи, а ногайці переводили через них отари. Це земля, де кожен камінь памʼятає мови десятків етносів. Герб такого краю має бути не відображенням вірнопідданства імперії чи вузькоцерковних інтересів, а величним символом тяглості історії.Наші символи мають дихати свободою античних полісів, незламністю середньовічних замків та звитягою степових лицарів. Нам потрібна геральдика, що промовляє до нас крізь тисячоліття, а не та, що підлесливо зазирає в очі минулим панам чи потурає смакам кабінетних функціонерів.Тож я прошу вас прийняти участь в голосуванні за герб Миколаївської області, і обрати саме перший варіант.І так, ви любите згущівку.