Хвиля за хвилею неквапно накочується на берег.З першого погляду у цьому немає нічого дивного чи загрозливого. Звична пульсація моря, його вічний подих. Але вода завжди бере своє.Там вона тихо розсипається бризками штормової хвилі. Там - непомітно пересуває кілька пісчинок, ледь-ледь змінюючи малюнок узбережжя. Перекочує маленький камінець, грається ракушкою. І цей безкрайній дрібний рух, що здається неважливим, раптом обертається стихією.Море накопичує силу. Те, що здавалося дріб’язком, лише легким торканням води, одного дня перетворюється на удар. Берег обвалюється, руйнуються мости, дамби, яким довіряли свої життя цілі міста, поступаються натиску. Море збирає свою данину: човни, кораблі, їхні екіпажі - усе, що опинилося на шляху того, що колись видавалося лише легкою хвилею, що грайливо торкалася піску.Але все має свою ціну.І Морська Піхота платить найвищу - платить кров’ю. Ворожою, але й своєю теж.Кров’ю тих, хто зумів підвестися й піти наперекір смерті, хто знайшов себе, поборовши страх; тих, для кого честь та вірність - не пусті слова.16 листопада - день пам’яті полеглих Морських Піхотинців.Тих чоловіків і жінок, хто смертю смерть подолав. Хто, не вагаючись, віддав найдорожче заради того, щоб інші могли повернутися додому. Хто закрив собою Україну.Честь вам, браття і сестри.Навіки в строю.