Ліндон Джонсон (США) - В’єтнамська війна • Президент США Ліндон Джонсон довго відкладав масштабні мобілізаційні заходи, побоюючись втрати громадської підтримки у зв’язку з ескалацією війни у В’єтнамі. Попри те, що війна вимагала більше військових ресурсів, Джонсон спочатку намагався уникнути загальнонаціонального призову, щоб не втратити політичний рейтинг, особливо на тлі зростаючого антивоєнного руху. Зрештою уникання непопулярних рішень лише поглибило кризу. Війна перетворилася на затяжне виснаження без чіткої стратегії перемоги, рівень підтримки Джонсона стрімко падав, а суспільний спротив став масовим. У 1968 році він уже не бачив шансів виграти вибори та оголосив, що не буде балотуватися на другий термін. Політична обережність, покликана зберегти популярність, у підсумку коштувала йому самої політичної кар’єри та не змінила хід війни. 9. Річард Ніксон (США) - В’єтнамська війна • Під час В’єтнамської війни Річард Ніксон зіткнувся з масовими протестами проти військового призову. Незважаючи на потребу в додаткових військах, він поступово зменшував мобілізацію, відмовляючись від призову і перейшовши до поступового скорочення американської присутності у В’єтнамі. Це був політичний крок, спрямований на збереження рейтингу, оскільки Ніксон розумів, що підтримка громадськості може бути втрачена, якщо він продовжить мобілізацію в умовах зростаючого антивоєнного руху. Зрештою така стратегія не врятувала ані війну, ані політичний капітал. США так і не досягли військових цілей, Південний В’єтнам упав, а сам Ніксон уже через два роки після виведення військ був змушений піти у відставку через Вотергейт.