Він відтворює сцени з «Кабарії» у реальному житті: публічні церемонії, синхронні вигуки, символіка уніформи, архітектура жесту. Фіуме проіснувало лише трохи більше року, але символічний арсенал д’Аннунціо був перейнятий фашистською партією Італії. Жест - разом із «римськими» термінами, архітектурою та імперським пафосом - стає частиною репертуару. У період після «Маршу на Рим» (1922) жест активно використовується в мілітаризованих підрозділах фашистів - насамперед у «чорносорочечниках». Із середини 1920-х він закріплюється в державній символіці. У 1933 році - водночас із приходом Гітлера до влади - італійський режим офіційно оголошує «римський салют» державною формою привітання. Цей жест демонструють на публічних заходах, у школах, державних установах. Його виконання несе не лише ритуальне, а й політичне значення: це акт ідентифікації з режимом.Жест із витягнутою рукою з’являється в середовищі NSDAP на початку 1920-х. Уже до 1923 року (час Мюнхенського путчу) деякі його варіації використовуються на мітингах. Однак лише в 1926 році партія офіційно приймає його як стандартне привітання, з обов’язковим супроводом голосовим супроводом. Формулювання варіюються, але жест фіксується. І тут варто розуміти, що навіть сам Рудольф Гесс - особистий секретар Глітера, його ж наступник на посаді лідера НСДАП, людина без підпису якої або Глітера жодне розпорядження і жоден наказ не мав сили - визнавав, що італійська модель вітання мала вплив, хоча й намагався підкреслити «самобутність» німецької версії. Насправді, вся структура вітання, включно з уніфікованістю виконання, походила саме з італійської практики.Далі все відомо і банально. Після смерті Гінденбурга (1934) привітання “Heil Hliter!” із жестом стає неофіційною нормою — а згодом і фактичною вимогою. Всі державні службовці, вчителі, військові повинні його використовувати. У 1937–38 роках на рівні партійних і адміністративних інструкцій виходять директиви щодо того, як саме жест має виконуватись: рука піднята під кутом 135 градусів, пальці разом, долоня звернена вниз, супровідний вигук - обов’язковий. Жест стає механізмом дисципліни, а також способом виявлення політичної нелояльності: його публічне ігнорування могло розцінюватися як саботаж.Незмінним залишилось лише одне - він ніколи не мав відношення до «тисячолітніх традицій», як і «тисячолітній рейх» не проіснував і 13 років.