Оскільки в мене зʼявився час на приведення до ладу старих записів, то давайте вже добʼєм цей міф до кінця. Одним із найбільш вкорінених історичних міфів є уявлення, що книга Malleus Maleficarum («Молот відьом») — це підручник Іспанської інквізиції, а полювання на відьом в Європі були її наслідком. Однак, насправді цей трактат, написаний у 1486 році німецьким домініканцем Генріхом Крамером, не лише не був офіційним посібником інквізиторів Іспанії, а навіть піддавався різкій критиці з боку самої інституції. Книга створювалась у межах німецького контексту, де Римська інквізиція майже не мала впливу, і де питання відьомства швидко набуло характеру масової істерії, зокрема у протестантських та частково автономних католицьких регіонах Священної Римської імперії.«Молот відьом» описував жінку як «з природи ближчу до диявольської омани», стверджував, що відьма може викликати бурю, наврочити худобу або викликати безпліддя, і приписував жінкам схильність до сексуальних угод з дияволом. У ньому містились докладні поради щодо тортур і примусу до зізнання, без гарантій справедливого розгляду - що в межах інквізиційного суду Іспанії було неприйнятним. Вже через два роки після першого видання, факультет теології Кельнського університету офіційно засудив книгу як таку, що суперечить канонічному праву й логіці судового процесу, сам же Крамер був відсторонений від діяльності інквізитора в Тиролі незабаром після публікації.Найбільш парадоксально, що саме Іспанська інквізиція - інституція, яка в пізній історіографії ототожнюється з крайньою жорстокістю - насправді виступала ПРОТИ масового полювання на відьом. У 1526 році Вища рада інквізиції в Мадриді (Suprema) видала інструкцію, в якій заявлялося, що звинувачення у чаклунстві мають базуватися лише на перевірених доказах, і забороняла покладатися на доноси, примхи або зізнання, отримані під тиском. Більше того, у найвідомішому іспанському процесі — трибуналі в Логроньо у 1610 році — інквізитори, вивчивши численні доноси про нібито шабаші й літаючих відьом, дійшли висновку, що більшість обвинувачень є плодом страху, марновірства і сусідських сварок. Було визнано, що масове переслідування «відьом» не приносить очищення, а породжує хаос. Тому замість страти інквізиція закликала до каяття, реабілітації, а в деяких випадках - звільнення обвинувачених і покарання наклепників.Статистика лише підкреслює контраст. У всій Іспанії між XV і XVIII століттями інквізиція винесла кілька сотень вироків, пов’язаних із чаклунством, з яких лише мала частина завершилася стратою. Натомість у німецьких князівствах, протестантських кантонах Швейцарії, а також у Франції, Англії й Скандинавії - там, де Malleus став впливовим джерелом - сотні, а іноді й тисячі жінок були засуджені й страчені без жодної спроби встановити справжній намір чи доведеність вини.Таким чином, поширена думка, що Іспанська інквізиція стояла на чолі полювання на відьом, є історично неточною. Навпаки, вона — парадоксальним чином — була однією з небагатьох інституцій, що в умовах ранньомодерного страху зуміла стримати судову істерію, яку сам Malleus так активно розпалював. Її архіви не стали хронікою шабашів і чаклунських польотів, а залишилися історією більш раціонального, хоч і суворого, богословського судочинства.Отже, асоціація між Молотом відьом і Іспанією — це результат пізнішого змішування понять, історичного непорозуміння і, почасти, результат «чорної легенди» — навмисної пропагандистської стратегії, спрямованої на очорнення Іспанської імперії в очах Європи. Іронічно, але саме Іспанська інквізиція — символ нібито темного релігійного фанатизму — була однією з перших інституцій, яка побачила в масових звинуваченнях у відьомстві не духовну загрозу, а суспільну хворобу, яку треба було лікувати — не вогнищем, а розумом.