KRUPKIN

Стратсесія.Вперше на стратегічній сесії планування я побував в 2014 році, в ролі найманого працівника, тоді я працював менеджером з продажів. Мене ніколи не напрягали такі корпоративні події, навіть навпаки, я обожнював все нове і невідоме.Та стратегічна сесія була без модераторів та фасілітаторів. Але власники компанії, в якій я працював, дуже круто впорались з цією роллю. Я точно не пам’ятаю, який був таймінг, що ми обговорювали, але я на все життя запам’ятав свої почуття після тієї стратсесії.Пам’ятаю сходинки біля метро станція “Олімпійська”, пам’ятаю чисте небо та білі хмари на ньому, пам’ятаю як я, щасливий, сидів та дивився на тих сходинках вгору і посміхався. В середині мене був спокій, неймовірна впевненість в те, що я працюю в найкращій компанії на планеті і що у нашої команди все вийде.Біля мене була ще частина команди, я опускаю голову на них і кажу: “У нас запитали! Ви уявляєте, у нас запитали думку. Я вперше в житті відчуваю, що я працюю не просто “на дядю”, а що я працюю на себе, бо саме я сьогодні допомагав формувати всі цілі компанії та напрями її розвитку. І найголовніше – мене чули”.То був один з найважливіших уроків в моєму житті. Саме тоді, я зрозумів, що є справжньою ефективною корпоративною культурою.Перша стратсесія вже в моїй компанії, Бюро продажів, де я був в ролі засновника та модератора, пройшла в вересні 2017 року, в дуже незвичному місці. Це був iQOS Space на бульварі Лесі Українки, 7Б. Я тоді використовував iQOS, і для клієнтів вони дозволили безкоштовно орендувати дуже модну переговорку, з великим столом та телевізором. Тоді це для мене здавалося чимось дуже крутим. А ще дуже зручно, бо я тоді жив на бульварі Лесі Українки, 7. В Бюро продажів тоді працювало всього 5 людей, але я вже тоді розумів, що мого бачення на розвиток компанії недостатньо. За всю історію Бюро продажів ми жодного разу не починали рік без стратсесії команди. Для мене критично важливо, залучати команду до формування стратегії розвитку нашої компанії.В цей раз ми вперше звернулись до фасилітатора. Це людина, яка є вузьким спеціалістом по проведенню стратегічних сесій планування. Приблизно місяць ми тільки готувались до сесії. Виділили для неї 2 повних робочих дня.Сьогодні ми встигли:🟡 обговорити найкращих досягнень команди за рік🟡 підвели підсумки якісних та кількісних показників🟡 проговорили що варто продовжити робити, для успіху компанії🟡 які процеси треба описати🟡 що варто не робити🟡 аналіз помилок та неефективних практик.Також, внутрішній аудит компанії: результати опитування команди, аналіз фінансових показників, маркетинговий аудит. Зовнішній аудит компанії: огляд конкурентного середовища, клієнтських опитувань, аналіз цільової аудиторії. Swot аналіз: оцінка сильних, слабких сторін, можливостей та загроз. Сross swot аналіз: комбінований аналіз для визначення стратегічних рішень. Спільне формування або оновлення візії. Спільне формування або оновлення місії. Цінності.Простими словами, багато чого встигли.Приємно втомився. Дуже радий бачити, яка крута у мене команда. Абсолютно всі процеси в компанії сьогодні працюють повністю без мене. Команда активна, заряджена та професійна.Надіюсь вони також, як і я тоді в 2014 році, відчувають себе щасливими від того, що мені не все одно на їх думку, куди рухається наша компанія і чого ми хочемо разом досягти.Завтра ще другий день.

Інформаційний смітник 🗑️Нещодавно, на сесії психотерапії, почув таку фразу: «Андрій, не переймайтесь. Це всього навсього інформаційний смітник. Він ніяк не впливає на ваше життя».А сьогодні глянув новий випуск Бунт у бібліотеці і народився цей допис, моєї вже постійної рубрики #krupkin_рефлексії Інформаційний смітник — це не про відсутність даних. Це про надлишок того, що не впливає на рішення, але викликає емоційну реакцію.Людина може не знати, куди рухається її бізнес чи стосунки, але точно знає:🟡хто з ким посварився в інтернеті,🟡яке нове ток-шоу на телебаченні,🟡який скандал сьогодні в трендах.Це і є смітник. Інформація без прикладної цінності, яка краде увагу, енергію та здатність діяти.📌Зиґмунд Фрейд ще на початку ХХ століття говорив про конфлікт між принципом реальності та принципом задоволення. Інформаційний шум — це чисте задоволення: емоція без відповідальності. Реальність же вимагає рішень, а не реакцій.В житті, людина годинами читає новини, які не змінять її дій завтра. Але не шукає собі роботу, не планує тиждень, не ставить цілі, не може закрити свої базові потреби.В стосунках, обговорюють чужі драми, але не говорять про власні очікування. Реагують на слова, а не на дії. Живуть емоціями, а не домовленостями.В бізнесі, власник знає всі тренди, але не знає цифр. Команда обговорює ринок, але не клієнта. Рішення приймаються під впливом шуму, а не фактів.📌Віктор Франкл підкреслював: людину руйнує не біль, а втрата сенсу. Інформаційний смітник не дає сенсу. Він лише створює ілюзію залученості до життя.Окремий приклад інформаційного смітника — погрози та агресія, наприклад від клієнта. Гучні фрази. Тиск. Категоричні заяви.«Ми вам створимо проблеми».«Ви ще пошкодуєте».«Зараз усе вирішиться не на вашу користь».На емоційному рівні це виглядає серйозно. А на раціональному — часто за цим немає нічого твердого: ні дій, ні ресурсів, ні реальних важелів впливу. Це не сила. Це форма інформаційного смітника, замаскована під загрозу.Люди реагують не тому, що щось реально зміниться, а тому що тон агресивний. Мозок зчитує гучність як небезпеку, навіть коли зміст порожній.📌Аарон Бек у когнітивній терапії описував, як зовнішні тригери формують автоматичні думки. Чим більше сміттєвої інформації — тим більше спотворених висновків і тривоги.Ще один масовий різновид — соціальні мережі та «серіали на фоні»Стрічка, яка не закінчується. Відео за відео. Серіал, що постійно йде фоном — «щоб не було тихо». Здається, що ти відпочиваєш або «в курсі подій». Але по факту — час з’їдений, а нічого не створено.Соцмережі дають ілюзію життя. Серіали фоном — ілюзію відпочинку. Обидва варіанти часто працюють як знеболювальне: знімають напругу, але не вирішують причин.Година в стрічці — мінус година на: розмову, фокус, роботу, спорт, тишу, рефлексію. Це теж інформаційний смітник. Тихий. Комфортний. Але системний.📌Даніель Канеман довів, що мозок реагує швидше на яскраве й емоційне, ніж на корисне. Алгоритми це знають. І системно годують нас шумом.Критерій простий:Якщо інформація не змінює вашу поведінку, рішення або результат — це сміття. Навіть якщо вона розважальна. Навіть якщо агресивна. Навіть якщо «просто фоном».Дорослість — це фільтр.Сила — це вміння не реагувати.Ефективність — це жити не в шумі, а в реальності.

🎬 Карти, гроші, два стволи.Кінорежисер: Ґай Річі10 цікавих фактів про фільм, які мене вразили.1. Дебют, який одразу став культовим.Для Ґая Річі це був повнометражний дебют. І замість «обережного старту» він одразу зняв фільм, який визначив його стиль на десятиліття вперед.2. Бюджет — смішний за мірками Голлівуду.Бюджет стрічки — близько 800 тисяч фунтів стерлінгів. Частину грошей Річі збирав буквально «по знайомих», переконуючи людей інвестувати в ідею, а не в ім’я.3. Каса перевищила бюджет у десятки разів.Світові збори — понад 28 мільйонів доларів. Для незалежного британського фільму кінця 90-х це був вибух.4. Ким надихався Гай Річчі.🟡Квентін Тарантіно — нелінійний сюжет, кілька паралельних історій, діалоги з чорним гумором🟡Мартін Скорсезе — швидкий монтаж, енергія кадру, кримінал без моралізаторства🟡лондонської вуличної кримінальної культури — букмекери, покерні притони, дрібні аферисти 🟡британських кримінальних фільмів 70–80-х — сухий гумор, антигерої, мінімум пафосу У результаті: фільм виглядає як суміш американської кінодерзкості та британської вуличної реальності, що й зробило його культовим.5. Джейсон Стейтем — випадковий каст.Стейтем не був актором у класичному сенсі. Його взяли після того, як Річі побачив, як він у реальному житті, на вулиці Лондона, продає речі з рук — саме ця вулична харизма й потрапила у фільм. З цього кадру і починається фільм.6. Стінг — не просто камео, а ключовий інвестор.Стінг зіграв роль батька Тома — Джей Ді. Але набагато цікавіше інше: саме він став одним із ключових інвесторів фільму. Річі познайомився з ним через спільні кола, показав сценарій — і Стінг повірив у проєкт ще до того, як у нього повірив ринок.Фактично, без участі Стінга фільм міг взагалі не бути знятий. Це рідкісний випадок, коли світова зірка не просто з’являється в кадрі, а реально допомагає фільму народитися.7. Вінні Джонс — колишній професійний футболіст, в ролі одного з ключових героїв фільма.Вінні Джонс — колишній професійний футболіст, відомий своєю жорсткою грою в АПЛ. На полі він був справжнім «м’ясником» — і саме цей реальний імідж зробив його ідеальним кандидатом на роль Великого Кріса.Цікаво, що акторського досвіду у нього майже не було, але Річі навіть не намагався його «перевиховати». Джонс у кадрі фактично грав самого себе — холодного, небезпечного і мовчазного. Саме з цього фільму почалася його стабільна акторська кар’єра в кримінальних і бойовиках.8. Реальні лондонські злочинці як референс.Персонажі списані з реальних типажів кримінального Лондона. Річі багато спілкувався з людьми «з тієї сторони», щоб відчути лексику й поведінку.9. Назва — пастка для глядача.Назва звучить майже комічно, але за нею ховається надзвичайно щільний кримінальний пазл, де кожна деталь має значення.10. Фільм змінив британське кіно.Після успіху стрічки з’явилась хвиля кримінальних фільмів «під Річі», але повторити його баланс гумору, жорсткості й стилю змогли одиниці.Для мене «Карти, гроші, два стволи» — це приклад того, як ідея, стиль і сміливість важать більше, ніж бюджет і гучні імена.⭐️Моя оцінка: 10/10#кіноклуб

Це все точно треба залишити в старому році. Після нього, мене вже нічого не зупинить 💪🏽🤟🏽1. Прокинувся2. Зіштовхнувся з реальністю3. Розлучився4. Спостерігав5. Мовчав6. Ахуївав7. Зрозумів, як виглядає іспанський стид8. Забив болт на все9. Втратив 15 кг за 1 місяць10. Переніс операцію11. Почав жити життя12. Переконався, що у мене найкращі друзі в світі13. Перебудував процеси в компанії14. Делегував абсолютно всі процеси15. Запустив стартап16. Займався спортом17. Набрав 10 кг18. Навчився грати в падель19. Увійшов в нові бізнес-партнерства20. Переїхав в чудову квартиру21. Насолоджувався літом22. Ходив на побачення23. Почав якісно проводити особистий час24. Впустив в життя багато класних людей25. Знайшов друзів в Валенсії26. Написав 2 книги27. Випустив 1 книгу28. Проводив дуже багато часу з донькою29. Відновив YouTube блог30. Відвідав концерт 50 cent31. Багато мріяв32. Загинув мій племінник на війні, Вітьок, йому було всього 21 рік33. Знайшов найкращого психотерапевта34. Полюбив психоаналіз35. Отримував насолоду36. Багато читав37. Полюбив філософію стоїцизмуЩось ще точно було, але не таке важливе. Тому, залишаємо пережите в минулому і впевнено рухаємось далі.З найкращими побажаннямиОбняв 🫂🤝

“Новорічні свята - один з найдепресивніший періодів року. Бо маркетинг нав’язує нам період різдва та нового року, як щасливі дні, яскраво показуючи нам через фільми, казки, рекламу, тільки щастя, гармонію, чудо, сімейні традиції, тощо. Але у багатьох людей реальність дуже відрізняється від того, що транслюється в цей період року. І тому люди деприсують”, - таку думку я почув позавчора.В цей період року я багато рефлексую, підводячи підсумки року. Часто розмовляючи з собою: “цього я не зміг досягти”, “чи все я зробив в цьому році” і обов’язково “насолоджуюсь маленькими перемогами, в усіх сферах життя”.Я можу бути засмученим, бути в собі, рефлексувати про не досягнуті цілі, тощо, але депресивний стан точно не про мене. Але розібратись в цій темі я хочу. Тому сьогодні поговоримо про стани, через які люди можуть засмучуватись, в кінці року. І щоб не зловити такі стани, нам варто розібратись в цій темі, спираючись на роботи Фрейда.“Ворог людини — культура”.Коли Фрейд говорить про культуру як про ворога, він не має на увазі мистецтво, освіту чи етикет у побутовому сенсі. У психоаналізі культура (цивілізація) — це система заборон, норм і символів, які стримують природні потяги людини.Людина за своєю природою хоче насолоди, уникає болю, прагне негайного задоволення бажань. Культура ж вимагає протилежного: стримуй бажання, терпи, відкладай, підлаштовуйся, будь «нормальним».У цьому і виникає конфлікт, культура необхідна для співжиття, але вона постійно травмує суб’єкта, змушуючи його жити не своїм бажанням, а дозволеним.«Культура пропонує готові образи». Культура не просто забороняє — вона підміняє.Вона дає готові відповіді:🟡як має виглядати «успішний чоловік»;🟡якою повинна бути «правильна жінка»;🟡коли ти «вдався», а коли — «ні»;🟡заради чого варто жити і страждати.Ці образи небезпечні не тому, що вони погані. А тому, що вони чужі. Людина починає жити не своїм життям; бажати не свої бажання; страждати «правильним» стражданням; радіти «соціально схваленій» радості. У психоаналізі це називається відчуження від власного бажання.«Не розчинитися в цих образах».Розчинитися в культурі — означає ототожнити себе з роллю; замінити “я є” на “я повинен”; жити очікуваннями Іншого (суспільства, батьків, партнерів, аудиторії). Зовні така людина може виглядати успішною. Але всередині — порожнеча, тривога, злість, депресія або постійна втома.Образ людини в собі — це не статус і не роль. Це контакт зі своїм бажанням і відповідальністю за нього.«Стояти осторонь культури»Це ключовий момент, який часто неправильно розуміють. Стояти осторонь культури — не означає бути маргіналом, знецінювати правила, воювати із системою. І не означає сліпо слідувати трендам, поклонятися нормам, жити за сценарієм «так прийнято».🟡Стояти осторонь — означає внутрішню дистанцію.🟡Я бачу правила — але вирішую, що з ними робити.🟡Я знаю образи — але не плутаю їх із собою.🟡Я використовую культуру — але не дозволяю їй використовувати мене.«Не воювати і не поклонятися»Війна з культурою — це теж залежність. Поклоніння культурі — тим більше.Зріла позиція — суб’єктна:🟡я не проти світу;🟡я не за світ;🟡я за себе.Саме з цієї позиції з’являється свобода, зникає істерика, припиняється потреба у визнанні, людина починає жити своє життя, а не доводити щось світу.Тому підводячи підсумки року та ставлячи цілі на 2026 рік, знайте про це. Кожен з нас проживає своє життя. Якщо ми комусь і винні, так це тільки собі. Винні – знайти або змінити своє життя, в напрямку себе.#krupkin_рефлексії

На одній із сесій з психотерапевтом ми розбирали тему люмпенізму.Мені здається це дуже цікавою темою, бо раніше я помічав таких людей поруч, але не мав для них «назви». Чесно, я дуже негативно ставлюсь до таких людей і тримаюсь від них подалі — навіть якщо серед них є близькі.Термін «люмпен» і «люмпенізм» запровадив Карл Маркс. Первинно він описував lumpenproletariat — людей, які випали з продуктивної економічної ролі, але залишили очікування благ.Що таке люмпен.Люмпен — це не про бідність. Це про відсутність ролі, дії та відповідальності при наявності претензій.Ознаки:🟡не створює цінності;🟡не має стабільної діяльності;🟡живе випадковими доходами або допомогою;🟡чекає «справедливості» замість дії.Дуже точний кінематографічний образ люмпена — Чувак (The Dude) з фільму «Великий Лебовські» (The Big Lebowski), братів Коен.Чувак:🟡не працює і не має чіткої ролі;🟡живе випадковими грошима;🟡говорить про «філософію життя», але уникає відповідальності;🟡постійно втомлений, хоча не діє;🟡очікує, що світ якось «сам владнається».Він не злий і не бідний — він випав із обміну. Це ключове. Світ для нього щось винен, але він нічого не повертає у відповідь. Це і є люмпенська позиція: очікування без дії, емоції без вкладень, претензії без відповідальності.Що таке люмпенізм. Люмпенізм — це стан мислення і поведінки, коли:🟡немає дії, але є втома;🟡немає результату, але є образа;🟡немає обміну, але є очікування визнання.Ця людина роками «шукає себе», але не працює. Каже, що «система винна». У стосунках: партнер хоче уваги, тепла й визнання, але не дає опори, відповідальності й дій. Емоції — замість вкладень. У бізнесі людина говорить про «цінності» й «місію», але не створює продукту. Хоче грошей і статусу без результату.Як цю тему називають у психології та психотерапії.Різні школи описували люмпенську позицію під іншими назвами:🟡Ерік Берн — «дитяча позиція» або життєвий сценарій Жертви🟡Зиґмунд Фройд — фіксація на принципі задоволення без переходу до принципу реальності🟡Віктор Франкл — екзистенційний вакуум (очікування сенсу без відповідальності за нього)🟡Альфред Адлер — уникання життєвих завдань і втеча від відповідальності🟡У сучасній терапії — позиція інфантильної залежності, вивчена безпорадністьСуть одна - людина не входить у дорослу роль обміну зі світом.Люмпен: очікування → претензії → напруження → вигоранняАнтилюмпен: дія → результат → обмін → компенсаціяЛюмпен — це стан, а не вирок. З нього виходять не через роздуми, а через діяльність. Саме діяльність повертає тіло, дає ясність, відновлює психічне здоров’я, повертає людину з фантазій у реальність.Це і є доросла позиція.п.с. якщо не бачили фільм «Великий Лебовські», обовʼязково до перегляду #krupkin_рефлексії

Чому дивитися на світ лише через емоції — це пастка.Емоції — важливі. Але коли вони стають єдиним критерієм реальності, людина втрачає здатність діяти ефективно, відповідально і довгостроково.Психологія описує це давно. Ще Зиґмунд Фрейд говорив про конфлікт між принципом задоволення (хочу, відчуваю, нестерпно) і принципом реальності (факти, наслідки, відповідальність).Дорослість — це здатність відкладати емоційне заради результату, а не жити в режимі «мені зараз важко — отже, я маю рацію».Пізніше Віктор Франкл підкреслював: «Людину руйнує не біль, а втрата сенсу». А сенс — це не емоція. Сенс — це напрям, вибір і відповідальність, навіть коли емоційно важко.Когнітивна психологія пішла ще далі. Аарон Бек, засновник когнітивної терапії, довів: люди страждають не від подій, а від інтерпретацій, які емоції нав’язують розуму.Наприклад:«Мене звільнили» → я нікому не потрібен«Мені відмовили» → мене знецінили«Зі мною не погодились» → на мене напалиФакт — нейтральний.Емоція — додає драму.Рішення — або є, або його немає.У поведінковій економіці це підтвердив Даніель Канеман. Він описав дві системи мислення:Система 1 — швидка, емоційна, реактивнаСистема 2 — повільна, раціональна, відповідальнаПроблема сучасної людини — вона приймає стратегічні рішення системою 1. Йде з роботи «бо образили», розриває стосунки «бо стало некомфортно», інвестує «бо відчуває». А потім дивується наслідкам.У стосунках часто кажуть: «Мені важливо, що я відчуваю». І це нормально — як сигнал. Але в бізнесі це не працює. Якщо в стосунках критерієм роблять емоцію, то в діловому світі працює продукт.Продукт — це:🟡результат🟡цифра🟡якість🟡ефект🟡впливУ бізнесі не питають:— «Як ти почувався, коли це робив?»Питають:— «Що ти створив?»Людина, яка намагається жити бізнес-логікою через емоції, або будувати стосунки через очікування результату, плутає рівні реальності.Це добре видно на прикладі людей, які ображаються на звільнення через погані результати. Я багато разів це бачив. Замість того щоб рухатися далі, розвиватися, брати відповідальність вони роками живуть в образі.Емоція стає їхньою ідентичністю. Про це ж говорили стоїки — Епіктет і Марк Аврелій: «Не події керують людиною, а її судження про події».Раціональне й емоційне мають бути роз’єднані.Це не означає не відчувати. Це означає не приймати ключові рішення емоціями. Емоції — це сигнал. Рішення — це вибір.Коли раціональне не відокремлене від емоційного:🟡у стосунках з’являються маніпуляції🟡у бізнесі — хаос🟡у житті — виснаженняДорослість — це не про «мені важко». Дорослість — це про я беру відповідальність, навіть коли важко.#krupkin_рефлексії

Психоаналіз. Аристократія. Зиґмунд Фрейд. Продажі. PR. Політика.Сьогодні поділюсь двума цікавими фактами, які я дізнався нещодавно, в ході однієї з сесій психотерапії. Ці факти на перший погляд не пов’язані між собою. Але якщо дивитись глибше — між ними проходить тонка, майже тривожна логіка ХХ століття.Факт перший. Правнучка Наполеона викупила Фрейда у нацистівУ 1938 році, після аншлюсу Австрії, Зиґмунд Фрейд опинився в пастці. Єврей, відомий мислитель, символ «небажаної» науки — він став прямою мішенню нацистського режиму.Обшуки, допити гестапо, арешт доньки Анни, конфіскація майна. Виїзд з Відня був практично неможливий без спеціального дозволу і великого викупу.Саме в цей момент у його житті з’являється Марі Бонапарт — правнучка Наполеона Бонапарта, французька принцеса, психоаналітикиня і близька учениця Фрейда.Вона використала власні фінанси, дипломатичні зв’язки, аристократичний статус, щоб викупити Фрейда у нацистів, організувати його виїзд з Австрії та перевезти до Великої Британії разом із сім’єю та архівом.Фрейд прожив у Лондоні лише останній рік свого життя. Але саме завдяки цій події його праці, тексти і метод залишилися з світом.Парадоксально, але факт: людину, яка розкривала механізми людського страху, врятував статус, гроші й політична вага.Факт другий. Племінник Фрейда створив сучасну пропагандуДругий факт розгортається вже по інший бік Атлантики.Едвард Бернейс, племінник Зиґмунда Фрейда, став людиною, яка винесла психоаналітичні ідеї з терапевтичного кабінету в масове суспільство. Він виходив із простої, але радикальної ідеї – людина керується не логікою, а несвідомими імпульсами.Бернейс першим системно почав застосовувати це в:🟡рекламі,🟡політиці,🟡корпоративних комунікаціях.Саме він створив те, що сьогодні називають public relations, але по суті — тонку, непомітну пропаганду. Він не продавав товари. Він продавав ідентичність, відчуття свободи, соціальні ролі, символи бажаного життя.Його кампанії впливали на звички мільйонів людей. І що важливо — він відкрито писав, що керування масами є необхідним елементом демократичного суспільства.Сьогодні рефлексія про Фрейда та його вплив. Фрейд – неймовірна історична постать, вплив якої виходить за рамки психоаналізу. Кайфую вивчаючи себе та світ психології. #krupkin_рефлексії

Не інвестуйте в минуле.Думки про минуле та майбутнє - це інвестиція часу та енергії. Ця інвестиція даремна, бо минуле не змінити, а з майбутнім ми можемо помилитися в прогнозах. Але коли ми інвестуємо в теперішнє — у власні дії, вибір, поведінку — ми створюємо майбутнє, яке можемо впливати.Фриц Перлз, засновник гештальт-терапії, називав це «принципом контакту»: людина існує тільки там, де вона діє. Не там, де вона фантазує чи шкодує. Тому інвестиція в теперішнє — це не філософія, а навичка: відповідальність, рішення, крок.Справедливості як абсолюту не існує.Є тільки порушення або непорушення закону — зовнішнього чи внутрішнього. Справедливість виникає не з морального ідеалу, а з кордонів.Юнг писав, що хаос у психіці починається тоді, коли стираються межі — коли «тінь» виходить з-під контролю. Так само і в житті: справедливість — це не про «хто правий», а про чи порушені правила взаємодії. Коли межі відновлені — повертається порядок, а з ним і відчуття справедливості.Не шукайте справедливості. Не шукайте довіри.Ці речі не можна знайти — їх можна лише будувати. Довіра — не фіксований стан. Людина змінюється, її поведінка змінюється, її межі теж змінюються.Ерік Еріксон у своїй моделі розвитку писав, що довіра формується багаторазово: через досвід, через поведінку, через те, як люди реагують у кризові моменти. Тому довіра — це не статус, а процес. І найчастіше вона не втрачається одним вчинком — вона розмивається відсутністю дій.Справедливість відновлюється там, де відновлюється закон.У психотерапії це означає: коли порушені межі — треба повернути межі. У житті: коли порушені домовленості — потрібно повернути правила, а не шукати винних.Коли є структура — є безпека. А де є безпека — там і є справжня справедливість.#krupkin_рефлексії

Дорослі люди, які всередині залишаються дітьми.Сьогодні поговоримо про те, що я дуже багато років не помічав в людях. Навіть не так, я це помічав, але мені здавалось що це нормально, я приймав їх позицію, але в кінці кінців відбувався піздєц. Це стосується як бізнес відносин так і особистих.Вивчаючи цю тему, я зрозумів, що і сам був багато разів був в такій позиції. Дуже не люблю ті періоди мого життя. Але саме тоді до мене прийшло усвідомлення «брати ТОТАЛЬНУ відповідальність, за своє життя».Парадоксально, але що в цій позиції можуть бути навіть наші батьки або ті люди, які є для нас старшими.Дорослі люди, які всередині залишилися маленькими дітьми. Не за віком — за поведінкою, реакціями, емоціями. Психологія називає це дитячою позицією, але в житті ми бачимо це набагато простіше: людина не витримує реальність і починає поводитися так, ніби їй не 30, а 8 років.І найцікавіше — це не про інтелект. Не про досвід. І не про статус. Дитячість проявляється у тих місцях, де емоційне дорослішання зупинилось.Бо в дитинстві не дали опори… або навпаки — контролювали кожен крок. Бо за тебе все вирішували. Бо не було любові чи підтримки. Бо одна ситуація “заморозила” частину психіки на тому віці. І тепер доросла людина живе, працює, будує стосунки… але реагує як дитина.Як виглядає маленька дитина у тілі дорослого?🟡Уникання відповідальності. “Це не я… мені ніхто не сказав”. Дитина завжди шукає винних.🟡Потреба в увазі та схваленні. Коли не хвалять — образа. Коли не помітили — драма.🟡Імпульсивність. Хочу — зараз. Сказав — пожалкував. Почав — не довів.🟡Нуль фрустрації. Щось іде не так — одразу гнів, образа, втеча.🟡Чорно-біле мислення. “Або ти мене любиш, або ти проти мене”.🟡Пошук “дорослого” поруч. Хтось має рятувати, пояснювати, оберігати, приймати рішення. Це найбільший жах, як на мене.Стосунки з такою людиною.Це завжди емоційні американські гірки. Образи замість діалогу. Очікування, що всі здогадається, про все. Ревнощі як ознака відсутності внутрішньої опори. Страх близькості, бо вона нагадує дитячу залежність. «Ти ж чоловік, давай вирішуй, все на світі», «Ти ж жінка, ти повинна про мене турбуватись».Такі люди хочуть любові, але ще більше — щоб хтось заповнив їхню внутрішню пустоту. І часто перетворюють партнера на “маму” або “тата”.Як це проявляється в бізнесі.Співробітник, якому потрібна лише похвала. Без неї він здувається. Уникання відповідальності. Дедлайн пропущено — починається фантазія: “я думав”, “я не знав”. Потреба в контролі керівника. Ні кроку самостійно. Бо страшно помилитись.Емоційні конфлікти. Не підвищили → образився → саботаж. Імпульсивні рішення власників. Коли бізнес живе не стратегією, а настроєм.Вивчаючи різні підходи, до визначення терміну «дитяча позиція», мені сподобались думки Жака Лакана (структурний психоаналіз).Лакан пояснював “дитячу позицію” як невміння від’єднатися від бажань Іншого.Тобто доросла людина:🟡живе для того, щоб її любили, приймали, визнавали;🟡постійно шукає підтвердження ззовні;🟡не має власного стабільного “Я”.Для Лакана це — позиція “не-відбутої суб’єктності”, коли людина не стала автономною.Ключова ідея Лакана: Людина залишається дитиною, доки шукає “великого Іншого”, який скаже їй, хто вона.Що з цим робити.Не рятувати. Не грати у провину. Встановлювати кордони. Бачити, що перед тобою — не погана людина. Перед тобою — незрілі почуття, які потребують дорослішання.І найважливіше: дитину всередині можна доростити — через терапію, чесність із собою, реальні рішення та готовність брати відповідальність.#krupkin_рефленсії