Telegram statistics channel - @kmnskeparh

Образ Пресвятої Богородиці «Услишательниця» знаходиться на Святій Горі Афон в обителі Зограф. Згідно з переданням, історія образа пов’язана зі святим Космою Афонським (кінець XIII – початку XIV століття).Святий жив у монастирі Зограф. Одного разу у Ватопеді, куди святий Косма прийшов разом з братією своєї обителі на панигир, тобто особливо шановане свято, він побачив Жінку. Косма зніяковів від цього, бо, як відомо, жінкам заборонено відвідувати Святу Гору. Він розповів про явлення своєму духівнику, досвідченому старцю. Той сказав, що ця Жінка є Сама Пресвята Богородиця.Через деякий час святий Косма залишився сам у храмі після богослужіння. Він так молився біля ікони Пресвятої Богородиці: «Пресвятая Богородице! Помолися Сину Твоєму і Богу, щоб Він наставив мене на шлях спасіння!» Тоді ж пролунав голос Божої Матері, який виходив від цієї ікони: «Сину і Боже Мій! Навчи раба Твого Косму, як йому спастися». І відповідь на молитву до Пречистої: «Нехай віддалиться із монастиря в усамітнення».Святий Косма так і зробив. Він пішов у пустелю, оселився в печері і вів аскетичний спосіб життя. Святий удостоївся дару чудотворіння.Ікону, від якої було почуто голос з повелінням святому Космі піти в усамітнення, стали називати «Услишательниця». Вона зберігається у вівтарі соборного храму в обителі Зограф. Списки ікони, котрі також прославилися як чудотворні, зберігаються в православних храмах по всьому світу.

26 жовтня, у свій день Ангела, він служив Літургію, але повчання вже не міг говорити. На другий день він відвідав черницю Варсонофію. Назад владика ішов насилу. Потім він послав за півчими і слухав, гріючись біля печі, як вони співали складені ним піснеспіви. Коли вони пішли, він затримав одного із них, Савву Яковлева, який переписував його твори. Святитель став розповідати йому про своє дитинство, своє життя, про те, як він молився Богу, і закінчив словами: “І ви так само моліться, чада! ”Відпускаючи півчого, митрополит благословив його і мало не до землі вклонився йому. Він здригнувся і сказав: “Чи мені, владико, останньому рабу, ти так кланяєшся?” Святитель лагідно відповідав: “Дякую тобі, чадо!” Півчий пішов у сльозах. Тоді святитель замкнувся і наодинці віддався палкій молитві.Так уранці його і знайшли — померлим на колінах. Молитва, така улюблена ним за життя, супроводжувала його до смерті. Святитель Димитрій помер 28 жовтня 1709 року у віці п’ятдесяти восьми років.Незважаючи на бажання святителя, висловлене в заповіті, духовенство й жителі Ростова просили поховати святого в соборному храмі міста, поруч з попередником святителя Димитрія, святителем Іоасафом. Але, дотримуючись заповіту свого покійного друга, митрополит Стефан наполіг на похованні тіла святителя Димитрія в зазначеному місці.Однак до прибуття митрополита місце поховання приготовлене не було, хоча від дня кончини пройшло близько місяця. У зв’язку з невідкладним від’їздом митрополита Стефана із Ростова у викопаній могилі був зроблений нашвидку заготовлений дерев’яний зруб, де і було поховано тіло святителя. Ця обставина, передбачена Промислом Божим, призвела до швидкого знайдення мощей.1752 року під час ремонту в соборній церкві монастиря, коли лагодили підлогу, було виявлено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубовий гріб зітлів, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра й шовкові чотки збереглися нетлінними.Після знайдення святих мощей біля них стали відбуватися зцілення. Звістка про це поширилася повсюди. У 1757 році святитель Димитрій був причислений до лику святих. Відтоді багато вірян прибувають до Ростова зі всього православного світу, аби вклонитися мощам великого святителя.Одразу після цього на батьківщині святителя, в Україні, почалося створення храмів на його честь. Зокрема, протягом другої половини XVIII століття в самому лише Києві було освячено три престоли на честь святителя Димитрія: у Свято-Троїцькому храмі Китаївської пустині; у дерев’яному храмі Кирилівського монастиря, де свого часу святий Димитрій прийняв постриг та був настоятелем і де поховані його батьки, і в теплій церкві біля храму святих Константина і Єлени на Подолі.

Святий мученик Іоанн Воїн служив в імператорському війську Юліана Відступника (361-363). Поряд з іншими воїнами його посилали переслідувати і вбивати християн. Залишаючись зовні гонителем, святий Іоанн на ділі надавав гнаним християнам велику допомогу: тих, які були схоплені, звільняв, інших попереджав про небезпеку, яка їм загрожувала, сприяв їхній втечі. Святий Іоанн виявляв милосердя не тільки християнам, а й усім, хто бідує і потребує допомоги: відвідував хворих, втішав скорботних. Коли Юліан Відступник дізнався про дії святого, то ув’язнив його в темницю. У 363 році імператор був убитий на війні з персами. Святий Іоанн вийшов на свободу і присвятив своє життя служінню ближнім, жив у святості й чистоті. Помер він у глибокій старості.Рік кончини його точно не відомий, місце поховання святого Іоанна Воїна поступово було забуто. Він з’явився одній благочестивій жінці і вказав місце свого спочинку. Воно стало відомим у цьому окрузі. Знайдені його мощі були покладені в церкві апостола Іоанна Богослова в Константинополі. Господь дарував святим мощам Іоанна Воїна благодатну силу зцілення. За молитвами святого Іоанна отримують розраду скривджені та скорботні.

7 серпня Православна Церква святкує Успіння праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. Богомудра і благословенна Анна була дочкою священника Матфана і дружини його Марії, із коліна Левіїного, роду Ааронового. Чоловік її, святий праведний Іоаким, був родом із коліна Іудина, із дому царя Давида. Згідно зі стародавнім переданням, із роду Давидового повинен був з’явитися Месія.Подружжя жило в Назареті Галілейському. Щорічно вони віддавали дві третини своїх доходів до Єрусалимського храму і бідним. За особливим Промислом Божим святе подружжя до глибокої старості не мало дітей. Подружжя тужило через це, оскільки бездітність у євреїв вважалося тяжким нещастям і карою Божою. Святі палко молилися про дарування їм потомства.В одне зі свят, коли ізраїльтяни приносили до Єрусалимського храму дари Богу, первосвященник, гадаючи, що бездітний Іоаким не мав благословення Божого, відмовився прийняти від нього дари. Святий Іоаким був сильно засмучений. Він звернувся в родовід до дванадцятого коліна ізраїльського і переконався, що всі праведні мужі мали потомство, включно зі столітнім Авраамом. Не повертаючись додому, святий Іоаким пішов у пустелю і провів там сорок днів в строгому посту і молитві, прикликаючи на себе милосердя Боже й омиваючи гіркими сльозами своє безчестя.Дружина його, свята Анна, вважала себе головною винуватицею горя, що спіткало їх. Одного дня, побачивши серед гілок лаврового дерева гніздо з пташенятами, які ледве оперилися, вона слізно молилася про дарування їй немовляти, обіцяючи принести в дар Богові народжене дитя. Як тільки свята Анна вимовила слова обітниці, ангел Божий сповістив її про сповнення молитви і сказав, що у неї народиться дочка на ім’я Марія, через яку благословляться всі племена світу. Зрадівши, свята Анна поспішила до Єрусалимського храму, аби подякувати Богу і повторити обітницю про присвячення Йому очікуваного немовляти.З тією самою благою вісткою з’явився ангел і святому Іоакиму в пустелі й повелів йому йти до Єрусалима. Там свята праведна Анна зачала Благословенне Чадо і народила Пресвяту Діву Марію.До трирічного віку Пресвята Марія жила в будинку своїх батьків, а потім урочисто була приведена святими Іоакимом і Анною до храму Господнього, де виховувалася до повноліття.Невдовзі після Введення до храму Пресвятої Богородиці вісімдесятирічний старець Іоаким помер.Анна, за переданням, померла мирно в Єрусалимі у віці сімдесяти дев’яти років, до Благовіщення Пресвятої Діви Марії. У часи правління святого благовірного імператора Юстиніана був збудований храм на її честь, а імператор Юстиніан II відновив її храм, коли праведна Анна з’явилася його вагітній дружині.Церква називає Іоакима і Анну Богоотцями, бо вони були предками Іісуса Христа по плоті, і щодня на відпусті Божественної служби просить їхніх молитов.

Життя святих страстотерпців були принесені в жертву основному християнському благодіянню – любові. «Як хто скаже:«Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той брехун» (1Ін. 4:20). Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозуміло для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти – вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі вбити не можуть» (Мф. 10:28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві. «Річ у тім, браття, – зауважує преподобний Нестор Літописець, – як висока покірність старшому братові? Якби вони спротивились, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають вбитими. Але вони не уподібнюються благодаті, якій удостоїлися ці святі».Благовірні князі-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану: «Мені помста належить і Аз воздам» (Рим. 12:19).У 1019 році князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий нашим народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і спочинку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.«З того часу, – пише літописець, – затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, стала тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони – особливі покровителі, захисники землі Української. Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Служба святим була складена митрополитом Київським Іоанном I (1008-1035).Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, які протягом 4 років не були похованими, і зробив їх поховання в Вишгороді, в храмі в ім’я святого Василія Великого, поруч з мощами святого князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, мощі ж залишилися неушкоджені, і від них відбувалося багато чудес. Один варяг неблагоговійно став на могилу святих братів, і раптово вийшло полум’я та обпалило йому ноги. Від мощей святих князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з’явились отроку уві сні і осяяли хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну і встав абсолютно здоровим. Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на цьому місці кам’яний п’ятиглавий храм, який був освячений 24 липня 1026 митрополитом Київським Іоанном із собором духовенства. Безліч храмів і монастирів було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах Православної Церкви.

Свята рівноапостольна Марія Магдалина, одна з жінок-мироносиць, удостоїлася першою з людей побачити Воскреслого Господа Ісуса Христа. Народилася вона в містечку Магдали в Галілеї. Жителі Галілеї відрізнялися безпосередністю, палкістю вдачі і самовідданістю. Ці якості були властиві і святій Марії Магдалині. З юності вона страждала тяжкою недугою - біснуванням (Лк. 8, 2).Перед Пришестям у світ Христа Спасителя біснуватих було особливо багато: ворог роду людського, передбачаючи своє близьке осоромлення, повставав на людей з лютою силою. Через хворобу Марії Магдалини явилася слава Божа, сама ж вона знайшла велику чесноту цілковитого уповання на волю Божу і нічим непорушну відданість Господу Ісусу Христу. Коли Господь вигнав з неї сім бісів, вона, залишивши все, пішла за Ним.Свята Марія Магдалина йшла за Христом разом з іншими жонами, зціленими Господом, проявляючи зворушливу турботу про Нього. Вона не залишила Господа після схоплення Його юдеями, коли почала коливатися віра в Нього серед найближчих учнів. Страх, який спонукав до зречення апостола Петра, в душі Марії Магдалини був переможений любов'ю. Вона стояла біля Хреста разом з Пресвятою Богородицею та апостолом Іоаном, переживаючи страждання Божественного Вчителя і співчуваючи незбагненному горю Богоматері. Свята Марія Магдалина супроводжувала Пречисте Тіло Господа Ісуса Христа при перенесенні Його до гробу в саду праведного Йосифа Аримафейського, була при Його похованні (Мт. 27, 61; Мк. 15, 47).Служачи Господу під час Його земного життя, вона бажала послужити Йому і після смерті, віддавши останні почесті Його Тілу, намастивши його, за звичаєм євреїв, миром і пахощами (Лк. 23, 56).Воскреслий Христос послав святу Марію із звісткою від Нього до учнів, і блаженна жона, радіючи, сповістила апостолам про бачене - «Христос воскрес!» Як перша благовісниця Христового воскресіння, свята Марія Магдалина визнана Церквою рівноапостольною. У цьому благовісті головна подія її життя, початок її апостольського служіння.За переказами, вона благовістила не тільки в Єрусалимі. Свята Марія Магдалина вирушила до Риму і бачила імператора Тиверія (14-37). Відомий своїм жорстокосердям імператор вислухав святу Марію, яка розповіла йому про життя, чудеса і вчення Христа, про Його несправедливе осудження юдеями, про малодушність Пилата. Потім вона піднесла йому червоне яйце зі словами «Христос воскрес!». З цим вчинком святої Марії Магдалини пов'язують пасхальний звичай дарувати один одному червоні яйця (яйце, символ таємничого життя, висловлює віру в прийдешнє загальне Воскресіння). Потім свята Марія вирушила до Ефесу (Мала Азія). Тут вона допомагала святому апостолу і євангелисту Івану Богослову в його проповіді. Тут же вона, за переказами Церкви, преставилася і була похована. У IX столітті за імператора Лева VI Філософа (886-912) нетлінні мощі святої Марії Магдалини були перенесені з Ефесу до Константинополя.

Преподобний Іоанн Багатостраждальний подвизався у Києво-Печерській Лаврі. Подвижник розповідав, що від самої юності багато страждав, мучений похоттю плоті, і ніщо не могло позбавити від неї: ні голод, ні спрага, ні важкі вериги.Тоді преподобний пішов у печеру, де спочивали мощі преподобного Антонія, засновника монастиря, і старанно молився святому авві. За добу багатостраждальний Іоанн почув голос: «Іоанне! Тобі потрібно зачинитися тут, щоб, принаймні, небаченням і мовчанням послабити брань, і Господь допоможе тобі молитвами Своїх преподобних».Відтоді святий оселився в печері й лише через тридцять років переміг плотську пристрасть. Напруженою і жорстокою була боротьба, тернистим шляхом ішов преподобний до перемоги. Іноді хотілося йому залишити затвор, але потім він наважився на ще більший подвиг.Святий воїн Христовий викопав яму і з настанням Великого посту вліз у неї та засипав себе землею до плечей. Весь піст він провів у такому положенні, проте пристрасть, як і раніше, не покидала його багатотрудну плоть.Ворог спасіння навів на подвижника страх, бажаючи вигнати його із печери: страшний змій, дихаючи полум’ям і осипаючи іскрами, намагався поглинути святого. Декілька днів тривали дії лукавого. У ніч Воскресіння Христового змій захопив голову преподобного у свою пащу. Тоді святий Іоанн виголосив із глибини серця: «Господи Боже мій і Спасителю мій! Чому залишив Ти мене? Помилуй мене, Ти, Єдиний Людинолюбивий; позбав мене від уст ворога мого: блисни блискавку і прожени його!»Раптом блиснула блискавка, і змій зник. Світло Божественне осяяло подвижника, і почувся голос: «Іоанне! ось тобі допомога; віднині будь уважний до себе, щоб не сталося тобі гірше і не постраждав ти в майбутньому віці». Святий поклонився і сказав: «Господи! навіщо Ти залишав мене так довго мучитися?» — «По силі терпіння твого, —була відповідь, — навів Я на тебе спокусу, аби ти був випалений як золото; міцним і сильним слугам призначає пан тяжку роботу, а немічним і слабким — легку; ти молися за себе похованому тут (преподобному Мойсею Угрину), він може допомогти тобі в цій боротьбі: він вищий за Іосифа (Прекрасного)».Преподобний Іоанн помер близько 1160 року, здобувши благодать проти блудної пристрасті. Його святі мощі спочивають в Антонієвих печерах.

Той факт, що до Івана Вишенського звертається сам Патріарх, свідчить про те, що старець був уже досить відомий і мав певний духовний авторитет.Відповіддю на таке звернення і стали перші полемічні послання старця Іоанна. До наших днів збереглося 16 його творів. Три з них були складені до Брестської унії, інші 13 написані після унії 1596 року і присвячені переважно апології православної віри і викриттю католицького вчення, а також єпископату і духовенства, що відпали від Православ’я.Після декількох років інтенсивної переписки, близько 1604 року старець Іоанн приїжджає в Україну. Він зустрічається зі своїми однодумцями, відвідує ряд православних монастирів на Волині і в Галичині. Його приїзд був викликаний необхідністю надати допомогу прп. Іову (Княгиницькому) та ігум. Ісаакію (Борисковичу) в здійсненні затіяної ними за підтримки князя Острозького масштабної монастирської реформи. Її метою було переведення ряду галицько-волинських монастирів на афонський устав з тим, щоб в умовах протистояння унії вони стали справжніми духовними центрами Православ’я і ісихастської традиції.За участю старця Іоанна в цей час за афонським зразком були перетворені Дерманський, Угорницький, Унівський, Почаївський та інші монастирі, а також заснований знаменитий Манявський скит, що мав важливе значення у відродженні православного чернецтва в Західній Україні.Успішно виконавши цю місію, Іван Вишенський близько 1607 р. знову повернувся на Святу Гору, оселився в печері прп. Косьми, неподалік від болгарського Зографського монастиря.Одна з останніх прижиттєвих згадок про старця Іоанна Вишенського є у визначенні Собору 1621 р., що пройшов в Луцьку під головуванням Київського митрополита Іова (Борецького). Судячи зі змісту цього документа, на 1621 р. Іван Вишенський був ще живий. Більш того, Церковний Собор Київської Митрополії від імені всієї Церкви називає старця Іоанна «преподобним чоловіком» і «блаженним», «в житії і богослов’ї цвітущим». Той факт, що Собор окремою постановою наказує запросити «блаженного старця» з Афона в Україну, свідчить про його шанування і високий духовний авторитет на батьківщині ще за життя.Старець Іоанн помер між 1620-30-ми роками в печерному затворі, відмовившись від їжі і приймаючи раз в тиждень лише антидор, просфори і святу воду, що доставляли до його наскельної печери по мотузці. Точна дата кончини старця Іоанна Вишенського достеменно невідома. Все життя віддаляючись від мирської слави і суєти, він пішов в інший світ, як і личить афонским подвижникам — тихо і непомітно, не залишивши про це ніяких слідів. Так і йдуть більшість афонських старців, і лише з роками особливим Промислом Божим життєвий шлях деяких з них стає відомими в світі. Саме так і сталося з часом зі старцем Іоаном.У листі ченця Манявського скиту Леонтія від 9 вересня 1633 р. вперше згадується старець Іван Вишенський, який преставився. Більш того, о. Леонтій пише про нього з глибокою повагою і називає «блаженної пам’яті великий старець Іван Вишенський Святогорець». Таким чином, на підставі цього документа можна однозначно констатувати, що помер старець не пізніше 1633 року.

Архангел Гавриїл був обраний Господом для того, щоб благовістити Діві Марії, а з Нею і всім людям велику радість про Втілення Сина Божого.Святий Архістратиг Гавриїл ─ служитель Божественної Всемогутності. Він сповіщав старозавітному людству про майбутнє втілення Сина Божого: надихав пророка Мойсея під час написання книги Буття; пророкові Даниїлу сповіщав про майбутню долю єврейського народу (Дан. 8:16; Дан. 9:21-24); з’являвся праведній Анні зі звісткою про народження від неї Преблагословенної Діви Марії. Святий Архістратиг Гавриїл невідступно перебував зі святою Отроковицею Марією в Єрусалимському храмі та згодом охороняв Її в увесь час земного життя. Він сповістив у день Благовіщення Діві Марії, що ім’я Її Сина буде – Іісус (Спаситель) (Мф. 1:21). Він з’явився священику Захарії, передбачивши народження Предтечі Господнього ─ Іоанна Хрестителя (Лк. 1:13). Господь посилав його до святого Іосифа Обручника: він з’явився йому уві сні, щоб відкрити таємницю втілення Сина Божого від Пресвятої Діви Марії (Мф. 1:20-23), попередив про задуми Ірода та звелів тікати до Єгипту з Немовлям і Богородицею (Мф. 2:13).Після Народження Господа Гавриїл з’явився пастухам і оголосив їм про пришестя Спасителя (Лк. 2:9-14). Коли Господь перед Своїми стражданнями молився в Гефсиманському саду до кривавого поту, на зміцнення Його, за Церковним Переданням, був посланий з Небес саме Архангел Гавриїл, ім’я якого означає “Сила Божа ” (Лк. 22:43). Жони-мироносиці почули від Архістратига радісну звістку про Воскресіння Христове. (Мф. 28:2-7; Мк. 16:5-7; Лк. 24:4-7; Ін. 20:12-13).Згадуючи цього дня багаторазові явлення святого Архістратига Гавриїла та його ревне виконання Божественної волі, сповідуючи його заступництво перед Господом за християн, Православна Церква закликає своїх чад з вірою та ревністю звертатися в молитвах до великого Ангела.

Історія чудотворної ікони Божої Матері «Троєручиця» пов’язана з долею великого церковного піснеписця і автора догматичних трактатів преподобного Іоанна Дамаскіна. У VIII столітті, в часи іконоборчої єресі, преподобний Іоанн палко викривав єретиків і цим викликав гнів візантійського імператора Льва III Ісавра. Щоб зганьбити ім’я святого, який проживав у Дамаску та обіймав високу посаду при дворі дамаського халіфа, імператор наказав виготовити підробний лист, в якому преподобний Іоанн нібито запропонував йому напасти на Дамаск, обіцяючи свою допомогу.Прочитавши лист, халіф наказав відрубати у преподобного кисть правої руки і повісити її на площі. Тільки ввечері святий Іоанн випросив віддати йому свою руку. Приклавши кисть до відсіченої руки, Божий угодник впав на коліна перед іконою Божої Матері й довго зі сльозами просив у Неї зцілення руки, яка писала на захист православ’я.Після сердечної молитви піснетворець задрімав і побачив у сонному видінні Саму Пресвяту Богородицю, Яка сказала преподобному, що йому дарується зцілення, та наказала без ліності трудитися цією рукою на славу Господню. Прокинувшись, святий Іоанн побачив, що кисть його приросла до пораненого місця і рука стала здоровою.Сповнений глибокої вдячності до Небесної Владичиці за Її милість, святий Іоанн створив хвалебну пісню Матері Божій «О Тебе радуется, Благодатная, всякая тварь», котра в богослужінні стала використовуватися як задостойник на літургії святителя Василія Великого.Бажаючи залишити пам’ять про чудесне зцілення, преподобний Іоанн Дамаскін приклав до нижньої частини ікони руку, виготовлену зі срібла, і від цього ікона отримала назву «Троєручиця». Згідно ж з іншими джерелами, преподобний сам домалював третю руку на іконі. Роздавши своє значне майно бідним, Іоанн як простий послушник вступив до Лаври преподобного Савви Освященного, яка знаходилася поблизу Єрусалима, і взяв з собою туди чудотворну ікону Богородиці. Там «Троєручиця» перебувала близько п’яти століть.На початку XIII століття з особливої милості Пречистої Діви чудотворна ікона була подарована Лаврою святителю Сербському Савві і перенесена ним до себе на батьківщину. Під час нападу турків на Сербію (XIV століття) християни, бажаючи захистити святиню, ввірили піклування про неї Самій Цариці Небесній. Вони поклали святий образ на віслюка, який без наглядача дійшов до Святої Гори Афон і зупинився біля воріт сербського Хіландарського монастиря. З великою духовною радістю ченці прийняли ікону і поставили її у вівтарі соборного храму.Наприкінці XVIII століття, коли в обителі помер ігумен, обрання нового супроводжувалося суперечками. Зібравшись за звичаєм на утреню, братія помітила, що ікона «Троєручиця» стоїть не на своєму місці у вівтарі, а на ігуменському. Ченці повернули її до вівтаря, але чудотворний образ знову і знову повертався на ігуменське місце. Братія нічого не розуміла, доки до обителі не прийшов всіма шанований старець-затворник, який відкрив монахам волю Божої Матері. Небесна Владичиця, щоб припинити чвари, побажала Сама зайняти ігуменське місце і керувати монастирем.Відтоді й донині в Хіландарській обителі незмінно виконується свята воля Цариці Небесної: тут обирається не ігумен, а тільки намісник, який керує монастирськими справами. Під час богослужіння він стоїть біля ігуменського місця, де знаходиться чудотворна ікона «Троєручиця». Прикладаючись до ікони, братія свято вірять, що отримують благословення від Самої Богородиці, їхньої Небесної Ігумені.Під час набігу турків на Афон Божа Мати неодноразово охороняла обитель від нападників. Загарбники не раз були налякані видінням таємничої Жінки, Яка обходила навколо стін обителі, охороняючи хіландарських ченців.Перед іконою Божої Матері «Троєручиця» моляться під час душевного неспокою, хвороби рук, ніг, а також під час пожежі.