Telegram statistics channel - @kitilampa

​​Цікавість як бонусКурси, ментори, приватні консультації — все це може пришвидчити навчання... але ніколи не замінить самоосвіти.Якщо ви не можете вчитися самостійно, все інше не має значення. Ось чому справжня майстерність у будь-якій ніші належить тим, у кого продовжують горіти очі, незалежно від зовнішніх обставин. Талановитий, але щиро зацікавлений у своїй справі новачок, за якийсь час залишить далеко позаду дипломованого і обвішаного сертифікатами кар'єриста, якщо матиме хоча б мінімальний рівень амбіцій і потрапить у правильне середовище. Якщо вам цікаво те, чим ви займаєтеся, то вчитися новому ви будете постійно — і на роботі, і поза нею. Це не потребує мотивації, бо підживлюється цікавістю, яка дає усе необхідне.Будь-які уроки — як хороші, так і не дуже — будуть засвоєні. Усі потрібні висновки — зроблені. Але найголовніше — у якийсь момент стане можливим проводити паралелі між речами, які здаються непоєднуваними. Саме у цій площині часто лежать найцінніші інсайти.Якщо вам подобається і цікаве те, що ви робите, згодом, ви перестанете розглядати це як навчання і почнете сприймати це як розвагу. Адже ви дізнаєтеся про речі, які вам справді небайдужі.

​​"Теорія неймовірності. Сімдесят історій про все на світі" — наука, реальність і дрібка фантастикиВ кінці минулого року Макс Кідрук з дружиною відкрили власне видавництво, з оригінальною назвою — «Бородатий Тамарин». Спеціалізується воно на нон-фікшні та науковій фантастиці. Сміливий крок у теперішніх реаліях, але старт вийшов хороший, і я вже встиг прикупити дві з трьох книжок, а на підході четверта. Обкладинки — топ, сам вибір книжок також. Як говорив Макс, видавати вони будуть те, що самі хотіли б бачити на своїх полицях. І ось першу книжку я саме закінчив читати.Ця книга створена на основі сценаріїв однойменного науково-популярного радіоблогу, випуски якого виходили в ефірі Українське радіо в другій половині 2021-го. Вона містить сімдесят історій, які розвінчують розповсюджені міфи, а також пояснюють різноманітні технології, події і явища з погляду науки. Чому ми старіємо? Чи існують додаткові просторові виміри? Яка користь із мертвого восьминога у нічному клубі й чи були тиранозаври пухнастими? Про все це — в «Теорії неймовірності».В дитинстві я прям залипав над книжками по науці і науковій фантастиці. Це був мій улюблений жанр, який потім доповнився фентезі і психологією. Але й після цього такі книжки не стали подобатися мені менше. Книжка Кідрука, ніби машина часу, знову перенесла у ті часи. Формат коротких історій мені дуже зайшов, всі вони різні, вибір тем цікавий, і незважаючи на купу прочитаного з життя, я дізнався звідти немало нового. Обкладинка з пухнастим тиранозавром, яйце якого обіймає восьминіг - прямо повязана з двома історіями з книжки. Заінтригувало? А їх тут, в цілому, сімдесят!Одним словом, прихильникам жанру, однозначно рекомендую. Те, що український книжковий ринок навіть в умовах війни розвивається і може піднімати планку — це дуже круто.#книжкова_полиця

Теорія відкритих люківДавним-давно, десь у нетрях інтернетів, я натрапив на цікаву алегорію у блозі одного практикуючого психолога. Там про це було одним реченням, але для вас, котики, я завжди готовий зробити пост навіть з нічого 😊 Так от, він порівняв вплив вживання будь-яких наркотиків на психіку, з забігом по вуличній дорозі, де кожних декілька метрів розташовані каналізаційні люки. Маршрут побудований так, що ти не можеш не ставати на них, коли біжиш. Але захоплюючись наркотиками ти провокуєш те, що у деяких з них все частіше починаються проблеми з кріпленням. І наступивши на один з таких, ти просто провалишся вниз. Проблема в тому, що ти не дізнаєшся про це до тих пір, поки одного разу не наступиш на той, де замки повністю розбиті.Хтось може провалитися на тридцятому по рахунку, а хтось - вже на третьому. Але з тих, хто біжить по цій дорозі, провалюються всі. Інших варіантів просто немає. Питання тільки в тому, чи встигнеш ти це зрозуміти, і зійти з небезпечної дороги до того, як одного разу просто відчуєш, що земля йде з-під ніг.

​​Люди і роботиЖарти і страшилки про те, що скоро у нас заберуть роботу роботи, поступово починають переходити в розряд актуальної реальності. Недавно мені трапився на очі пост у Instagram, де дівчина пожалілась на те, що її роботу як диктора замінили якимось АІ синтезатором, який хоч і видав гіршу якість, але справився на порядок швидше. Звичайно, приємним подібне назвати важко.В цьому, як на мене, і є суть проблеми. Люди очікували, що роботи візмуть на себе важку і нудну роботу, наприклад, на заводах. Натомість, алгоритми ШІ чомусь теж захотіли бути програмістами, письменниками і музикантами.Два тижні тому я приходив на прийом до лікаря у центрі Святої Параскеви, і на фоні решти персоналу мені особливо запамяталися двоє жінок-касирів, вигляд у яких був такий, ніби вони відпрацьовують четверту добову зміну підряд. І їхня втома явно кидалася в очі не лише фізично, але й в емоційному плані.Ось таку роботу і повинен взяти на себе АІ. Оплата платіжок, заповнення бланків, прийом грошей в касі, видача довідок і далі по списку. Нудна, емоційно пуста і така, де немає можливостей для розвитку і росту — всю цю роботу мали б забрати собі роботи. Бо я не бачу жодної причини, чому мали б радіти життю ці жіночки на касі, яких менеджмент медцентру ще й розмістив у "чудовому місці" у глухому куті, де ніколи не потрапляє сонячне світло.А творча робота, та, де можлива самореалізація, врешті-решт, банально будь-яка, яка нам подобається і якою хочеться займатися навіть у вільний час — все це повинно залишатися людям.Мені не потрібні роботи, щоб робити ті речі у житті, які мені справді подобаються. І немає сенсу віддавати нейромережам те, що любиш.

​​Стівен Кінг — "Країна розваг". Про найпрекраснішу осінь у життіЄ у Кінга особливі книжки, де переплітаються декілька історії, шарів, і насправді головним є не та, яка лягає як основний сюжет, а інша, та, яка розгортається на його фоні. "Країну розваг" я відношу саме до таких романів майстра.Студент Девін влаштовується на літню роботу в парк атракціонів, сподіваючись забути дівчину, яка розбила йому серце. Але тут відбувається щось моторошне. Кажуть, що в парку бачать примару дівчини, вбитої у “Домі жахів”. Безжальний маніяк уже забрав життя дівчат, а його так і не знайшли. Ворожка з парку розваг пророкує, що на Девіна чекають дивовижні зустрічі. З чим ще він стикнеться у країні розваг?Багато буденності, дрібка містики, історія місцями детективна, а місцями зворушлива — цей роман дещо вибивається з загальної творчості автора, тому і об'єктивно оцінювати її непросто. Як і життя в цілому.Як це вже характерно для пізнього Кінга, у "Країні розваг" зустрічаються згадки про те, що чекає нас потім, за межами. І якесь впевнене переконання у тому, що це саме "поза межами", таки існує.Здавалося б, історію як і сам роман не назвеш особливими, тут достатньо кліше і самоповторів. Але вийшло чуттєво, тепло, дещо ностальгійно і атмосферно. Це і витягує всю книгу, бо деякі струни душі вона зачіпає на відмінно.Жаль, що сторінок не багато. Хотілося б побути з головними героями довше. Подихати цим повітрям біля моря. Знову одягнути костюм у парку розваг, і дарувати іншим радість."Джойленд" — це історія про дорослішання, про втрату, про любов. Історія жива і справжня. Про найпрекраснішу осінь у житті. Місцями пронизану ниточками відчаю, страху і розпачу. Але таку атмосферну і чарівну, що її хотілося б закупорити у пляшку, і поставити на полицю, поруч з іншим, кульбабовим вином.** Цитати з книжки **• Коли тобі двадцять один, життя — це карта доріг. Уже в двадцять п'ять ти підозрюєш, що тримав карту догори дригом, у сорок тебе опановує цілковита впевненість у цьому. А на той час, коли тобі виповнюється шістдесять, повірте мені на слово, ти розумієш, що ти, бляха, заблукав.• Коли йдеться про минуле, усі пишуть художню літературу.• Ви повинні розуміти, що порівняти мені тоді не було з чим. Це називається бути молодим.• Якщо він досить дорослий, щоб купувати собі законно випивку, то вирішувати, яким бути його життю, може і поготів.• Відпускати й забувати нелегко. Навіть коли тримаєшся за щось болісно-шпичасте. Особливо коли за таке тримаєшся.• Не розумію, навіщо люди використовують релігію, щоб кривдити одне одного, коли в світі й без того стільки болю. Релігія має давати втіху.• Життя не завжди обдирайлівка. Часом у ньому випадають і справжні призи. Часом вони безцінні.• Не переймайся через другий акт, поки перший не скінчено.• Остання радість завжди приходить і йде, і коли ти бачиш, як до тебе підкрадається темрява, ти тримаєшся за те, що було яскравим і хорошим. Тримаєшся щосили.#книжкова_полиця

​​Небезпечна серединаЯкість будь-якої організації і будь-якого середовища залежить від того, з якого типу людей вона складається у своїй основній масі. Це особливо яскраво проявляється на прикладі бізнесу, тобто комерційних компаній. Але прояви цього можна побачити і на прикладі цілих міст чи регіонів.Якщо компанія зростає, вона приваблює тих, хто теж налаштований на ріст, кому подобається динаміка і рух. Всі хочуть там працювати, а самі працівники виступають амбасадорами бренду. Причому, цей ріст не обовязково повинен виражатися в людях, він може проявлятися і у якості процесів, технологій чи менеджерських рішень. Врешті решт, ріст може визначатися рівнем завдань, які компанія вирішує і викликів, яким протистоїть.Що цікаво, організації, які з тих чи інших причин взяли нисхідний тренд, теж можуть бути цікаві професіоналам рівня вище середнього. Наприклад тим, хто не боїться складної роботи, готовий брати на себе відповідальність і сприймає проблеми бізнесу як черговий цікавий челендж. У найгіршій позиції, насправді, знаходяться ті, хто застряг в режимі "нам і так все окей". Бізнес, який не падає, але й не зацікавлений у тому щоб рости (зайві ризики, нікому це не треба, на хліб з маслом ми собі і так вже заробили). Таким компаніям складно утримувати людей талановитих і з амбіціями, вони, навпаки, приваблюють тих, кому нормально, коли нічого не рухається і не треба напрягатися. Починається негативна селекція у всій її красі, замкнуте коло, а згодом - ефект доміно.Від серединної позиції один крок як вгору, так і вниз. Але щоб підніматися вгору треба докласти зусиль, а котитися вниз — завжди простіше. Тому, зазвичай, це виходить якось саме собою.І, нагадаю, мова не лише про бізнес, а й про будь-яку організацію чи спільноту в цілому. Тому одним із важливих завдань для лідера навіть невеликої групи є те, щоб розпізнати той момент, коли з фази стабільності, вона переходить на етап небезпечного застою. А тоді докласти зусиль, щоб повернути колись втрачений драйв.

​​Зобов'язання як стимул до дійДивним чином, але це дійсно працює. На цьому базується одна з технік, які часто згадуються у книжках присвячених мотивації, досягненню цілей, “успішного успіху” врешті-решт.Деяким людям потрібно створити ситуацію, за якої необхідність досягнення певної цілі, буде зумовлена в першу чергу зовнішніми факторами. Бо внутрішніх сил для того, щоб зрушити з місця, у них не вистачає.Наприклад, звільнитися з роботи, щоб почати бізнес. Взяти кредит, щоб купити квартиру. Переїхати в інше місто і на оренду, щоб знайти більш оплачувану роботу. Прикладів можна навести достатньо.Це може здаватися свого роду універсальним рецептом як почати. Але воно далеко не завжди так.Треба розуміти, що подібний підхід актуальний, якщо проблеми лежать у плані саме мотивації чи нестачі проактивності. Але інколи, корінь небажання діяти лежить у тому, що сама ціль — насправді для вас не настільки важлива як здається. Або нав’язана зовні. Чи просто перестала бути актуальною з часом. І підсвідомо ви це розумієте.В такому випадку, створюючи додаткові зобов’язання, ви, по факту, створите лише проблеми собі самому. І в якийсь момент можете зрозуміти, що час і інші ресурси, були не просто витрачені зовсім не туди.Чи ще гірше — вони були відібрані у чогось більш важливого.Наприклад, в погоні за просуванням кар’єрними сходами, одного дня можна виявити, що ти став чужим у своїй же сім’ї. Чи було воно цього варте? А у якості бонусу ще й набір обов’язків на 36 годин в день.Ласкаво просимо в чудовий, новий світ (коли прийде це усвідомлення).Тому перед тим як створити для себе якісь обмеження чи зобов'язання, потрібно впевнитися, що мета, заради якої ви це робите, справді цього варта. І задуматися, чи потрібно це вам взагалі.

​​Карлос Руїс Сафон — “Тінь вітру”. Магія міста, людей і їхніх історійДебютний роман? Ну що ж, якби я міг зустріти автора десь у цій версії реальності, то точно пригостив би його бокалом хорошого вина, навіть якби за мені треба було віддати за це останні гроші світу. Але на жаль, наступним моїм відкриттям, після прочитання цієї чудової книжки стало те, що 19 червня 2020 року Карлос Руїс Сафон помер. І я впевнений, що разом з ним не стало і багатьох чудових ідей, які письменник ще міг би втілити у життя, якби не хвороба. Ніхто і ніяк не здатний це змінити. Тож давайте продовжимо, і я розкажу вам детальніше про книжку, яку прочитав — “Тінь вітру” Карлоса Руїса Сафона.1945 рік. Барселона. До рук десятирічного Даніеля потрапляє таємнича книга, яка абсолютно змінює його життя. Ризикуючи своїм життям, він шукає автора цієї книги. Намагаючись розгадати таємниці, пов’язані з цим романом, він занурюється в лабіринт інтриг і секретів, прихованих у темній душі міста.В “Тіні вітру” магія і містика настільки органічно вплетені в реальність, що я неодноразово ловив себе на думці, що перестаю відрізняти ту межу, коли одне переходить в інше. Роман місцями гіпертрофований, неоднозначний, але чого у нього точно не віднімеш, так це атмосферності. Я напевне не помилюся, якщо назву це атмосферою готичного роману.А ще, він емоційний, чуттєвий. І трагічний. Місцями це навіть занадто виражено, як у мексиканському серіалі. Але в цілому, це живі емоції. Їх смак чимось нагадує розріджене повітря морозної ночі, яким дихаєш і не можеш нахидатися.Здавалося б, тут мало б бути про Барселону. Але ні, місто – це не більше ніж декорації для грандіозної вистави під назвою людське життя. Хоча, здається мені, що “Тінь ночі” – доволі суб’єктивний роман, і кожен сприйме його по-своєму. Побачивши і відчувши те, що найближче саме йому. Тому і сама книжка або дуже сподобається, або навпаки. Але байдужим не залишить точно. У цьому романі так багато переплетінь доль, що впливають одна на одну, що двома словами складно описати, про що книжка, не зіпсувавши враження і не наробивши спойлерів. Історія в історії затягує, і розібратися у всьому цьому буває ой як непросто. Тут немає якоїсь глибокої філософії, роман не є взірцем пропрацьованих персонажів, можливо він не стане класикою. Але “Тінь вітру” Карлоса Луїса Сафона — це одна з тих історій, які приносять те саме справжнє задоволення і емоції, за які ми і любимо читання як таке. // Цитати з книжки //• «Читання — це особистий ритуал. А книжки — дзеркала наших душ.»• «Заробити гроші неважко. Але справа, якій дійсно варто присвятити життя, грошей якраз і не дає.»• «Інколи ми ставимося до людей як до лотерейних квитків — ніби вони створені для того, щоб здійснити наші найбезглуздіші мрії.»• «Немає страшніших привидів, ніж привиди втрачених надій.»• «Жорстокість — наче припливні хвилі, розумієте? Хвиля відпливе — вам здається, що ви у безпеці; але вона завжди повертається, завжди… і накриває нас із головою.»• «У житті нічого не трапляється двічі, за винятком каяття.»• «Люди взагалі багато базікають. Люди пішли не від мавп. Вони пішли від папуг.»• «Час минає тим швидше, чим бідніше життя. Життя без сенсу проходить повз тебе, немов потяг, що не зупиняється на твоїй зупинці.»• «Якби рани на серці гоїлися так само швидко, як подряпини на обличчі.»• «Подарунки призначені давати радість тому, хто їх дарує, а не відзначати заслуги того, хто отримує.»• «Іноді важить не те, що тобі дають, а те, чим заради тебе поступаються.»#книжкова_полиця

​​Кава без кофеїнуУ далекому 1903 році судно, яке перевозило каву, потрапило у шторм, і мішки з зернами виявилися просякнутими морською водою. Як виявилося, на смак і запах це практично не вплинуло, а от кофеїн з кавових зерен вимило трохи менше ніж повністю. Того ж року двоє німців, Людвіг Роземус і Карл Віммер, які ці зерна досліджували, знайшли спосіб отримати такий же ефект і у фабричних умовах. Так і з'явилася кава без кофеїну, яку більш ніж сто років по тому, вирішив і я замовити собі на пробу. Шляхом спеціальної обробки, з неї витягують близько 97% кофеїну - якщо у звичайній чашці його міститься від 70 до 140 міліграм, то у безкофеїновій каві, його всього лише близько 3 міліграмів.Повивчавши трохи відгуків, зупинився на ось цій Lavazza, яку заварюю рівно таким же способом у турці, як це робив і зі звичайною кавою. Вердикт: дуже навіть ОК, трохи слабший аромат, м'якший смак, але якщо пити регулярно, то швидко звикнете і взагалі перестанете помічати різницю.Зараз я пю звичайну каву і декофеїнізовану у співвідношенні десь 50/50, а перейти на цей вид кави вирішив виключно через те, що почав відчувати негативний вплив кофеїну на організм, і це трохи не окей. Тому якщо вам з тих чи інших причин не можна вживати кофеїн, ви як я просто любите каву за її смак, але при цьому хочете мінімізувати її можливу побічку - спробуйте каву без кофеїну. Можливо вам теж зайде.А ще, можна заварити собі чашку міцної кави на ніч, і тобі за це нічого не буде 😎

​​«Під синьою фляжкою»Ця кав'ярня була одним із знакових місць у Львові, де здавалося б час зупинявся. Від моменту, коли я побував там вперше, і коли б не повертався, там залишалася все та ж атмосфера спокою, затишку, атмосфера автентичного Львова, атмосфера місця, де можна було б сховатися від усієї навколишньої метушні.Ця незвичайна кав'ярня проіснувала більше 20 років. І це останнє з таких місць, їх у Львові практично не залишилося. Не здивуюся, якщо скоро стане відомо, що приміщення викупив Козловський чи хтось з йому подібних. У таких персонажів є талант знищувати автентичні, але не такі "маржинальні" місця, замінюючи їх комерційно успішними черговими наливаєчками. Зносячи по ходу діла пам'ятки архітектури, бо кому ж до них є діло в епоху всепереможної ходи шаурми і кальянних. Сподіваюся, історія йде по колу. І скоро знайдуться ті, хто запустить процеси не лише знищення, а й відновлення. Зрештою, в Україні стає все більше людей з достатніми фінансовими можливостями, які на ментальному рівні сильно відрізняються від місцевих контрабандистів, казнокрадів і їм подібних породжень постсовка.А зараз, якщо маєте можливість, сходіть у кавярню "Під синьою фляжкою". На цих вихідних, 8 і 9 липня, там востаннє приготують для вас каву ☕❤️