кенпачі

Я можу тільки спостерігати і аналізувати. Великі бої проходять, елітні спортсмени змагаються, бʼються демонструють неймовірний рівень. Досягають певних успіхів. Бʼються там, там, ще там, в різних організаціях в різних виходах спорту, нокаути, технічні бої, характер, неймовірна витримка, координація, таймінг і воля до перемоги. І тут я ловлю себе на думці що я не люблю дивитись бої, не люблю спостерігати, я хочу бути там, бути там в вогні, в епіцентрі подій. Я часто себе питаю чого мені не вистачає, чому я ще не там, чому я не можу розрити той потенціал який сидить в мені. Останній рік по факту я бився з розірваною звʼязкою і постійно хвилювався за коліно і відповідно не прогресував і не зростав в боях бо бився дуже обережно і на 10% своїх можливостей. Зараз думки загострюються бо пройшло 6 місяців після операції, коліно ще болить, до кінця ще не відновився а час йде і йде, і здається мені що не в мою сторону, бо знов це блядське порівняння себе з іншими, і як би глибоко я не усвідомлював що у кожного свій шлях, просто закрити очі на це, я не можу, і всеодно хочеш не хочеш порівнюєш себе з іншими, і звісно з найкращими, з найсильнішими, найшвидшими і розумнішими.Ця травма стала найскладнішим моїм випробуванням, і найглибшим моментом для саморефлексії.Вчора мене спитали чи є у мене страх. Я відповів не знаю. Сьогодні я думаю що точно є, страх що я не стану ким я хочу бути. Бо поки я можу тільки спостерігати і аналізувати.#слобажанськізапискиувересні

Записки з Бангкоку день перший. БКК прикольний, але не для життя. Дивно але це місто нагадало мені дім, коли я їхав в метро. Тайці поки що найдобріша нація яку я зустрічав, хоч і велике місто затягує їх в суєту. Тут багато суєти, дуже. Банери, смог, доволі чисто. Тут багато стилю. Тут набагато менше природи, джунглі але камʼяні. Мені подобається хаос. Трафік великий але всеодно відчуваєш себе безпечно в порівнянні з Вʼєтнамом. Велике місто дорівнює система, система заганяє нас не зрозуміло куди. Багато людей дорівнює багато енергії. Не розуміючи того ми можемо потрапити в егрегор який диктує нам система, що нам треба це, нам треба інше. Чому я написав так вище про великі міста? Дуже просто я їхав на байку в заторі і дивися на людей які стоять в заторах, дивився як дуже великий потік людей дуже швидко кудись рухається. Думав про інфраструктуру, як влаштовано місто, як воно буквально заставляє людей рухатись і бігти. Як воно забирає силу. Так ви скажете рух то життя, можливостей багато, зустрічі, події і все таке, а для чого? Щоб що? Щоб отримати в кінці що? Час йде і краще чим сьогодні моменту не придумати.Все що треба для людини можна знайти в більш спокійному ритмі. Загалом то чисто моя думка, не сприймайте серйозно, я люблю великі міста але не для життя.#слобожанськізапискиувересніhttps://music.youtube.com/watch?v=ji4i_GfQn9g&si=o0prWRD4cUl5xx0v