Я можу тільки спостерігати і аналізувати. Великі бої проходять, елітні спортсмени змагаються, бʼються демонструють неймовірний рівень. Досягають певних успіхів. Бʼються там, там, ще там, в різних організаціях в різних виходах спорту, нокаути, технічні бої, характер, неймовірна витримка, координація, таймінг і воля до перемоги. І тут я ловлю себе на думці що я не люблю дивитись бої, не люблю спостерігати, я хочу бути там, бути там в вогні, в епіцентрі подій. Я часто себе питаю чого мені не вистачає, чому я ще не там, чому я не можу розрити той потенціал який сидить в мені. Останній рік по факту я бився з розірваною звʼязкою і постійно хвилювався за коліно і відповідно не прогресував і не зростав в боях бо бився дуже обережно і на 10% своїх можливостей. Зараз думки загострюються бо пройшло 6 місяців після операції, коліно ще болить, до кінця ще не відновився а час йде і йде, і здається мені що не в мою сторону, бо знов це блядське порівняння себе з іншими, і як би глибоко я не усвідомлював що у кожного свій шлях, просто закрити очі на це, я не можу, і всеодно хочеш не хочеш порівнюєш себе з іншими, і звісно з найкращими, з найсильнішими, найшвидшими і розумнішими.Ця травма стала найскладнішим моїм випробуванням, і найглибшим моментом для саморефлексії.Вчора мене спитали чи є у мене страх. Я відповів не знаю. Сьогодні я думаю що точно є, страх що я не стану ким я хочу бути. Бо поки я можу тільки спостерігати і аналізувати.#слобажанськізапискиувересні