Telegram statistics channel - @irelandforukrainian

“Ірландія повертає 16 тисяч українців додому” — ви бачили цю новину? Вчора вона була всюди… звучить страшно. Але це не правда В інформаційному просторі вибухові речення зараз розходяться дуже швидко. І викликають паніку. Одними лише заголовками. Розбираємо що з цього правда, що «хайп»Факти:▪️Ніхто не прийняв рішення “повернути українців до кінця року”.▪️Йдеться про інше:держава планує поступово припиняти надання житла приблизно для 16 000 людей.Це неприємно. Але це не депортація.▪️Людей не “відправляють додому”.Їм доведеться самостійно шукати житло в Ірландії. Про повернення готелів туристичному бізнесу говорять вже не перший рік! То це вже не новина навіть…▪️Про виплати:€2 500 на людину або до €10 000 на сім’ю — це не нова “програма для українців”.Це стандартна схема добровільного повернення, яка існує давно і працює для різних категорій.▪️Так, Ірландія змінює політику:менше підтримки, більше самостійності.І це тенденція, яку вже видно по всій Європі. І до цього потрібно бути готовими. Джерело#ірландіядляукраїнців

Раніше я багато о подорожувала. Навіть мала авторську рубрику в журналі "Наталі", "Домашний очаг" та на сайті "РБК Україна" про досвід самостійних подорожей. А також власний тревел-бізнес та програму на телебаченні. Нашу машину впізнавали в різних куточках України бо її часто бачили по тєлєку. А поїздки островами Греції в карантинні обмеження показували в прямому ефірі на "1+1"І от що я помітила. Люди, які багато подорожували, рідше засуджують інших. І справа не в тому, що вони раптом стали добрішими чи «кращими». Просто в них більше не залишилось ілюзії, що існує одна-єдина правильна версія життя.Вони бачили надто багато «норм».У одній країні — нормально їсти руками, і це не про бідність, а про традицію і контакт із їжею.В іншій — за столом мовчать, і тиша там означає повагу, а не холодність.Десь обіймають незнайомих, ніби давніх друзів.А десь навіть прямий погляд у очі може здатися викликом, а не відкритістю. Десь пригощають і сідають разом за стіл як родина, а десь - ти гість на відстані. І щоразу ця «норма» працює. Вона не виглядає дивною для тих, хто в ній живе. Вона логічна, цілісна і достатня.Коли ти бачиш п’ять таких світів — ти дивуєшся.Коли десять — починаєш сумніватися.Коли тридцять — перестаєш вірити, що твоя версія є єдиною правильною.І тоді з’являється щось важливіше за доброту — внутрішнє прийняття перед чужим досвідом.Ти більше не поспішаєш давати оцінку. А тем більше - поради "як треба жити". Не тому, що не маєш думки, а тому, що знаєш: вони не універсальні.Подорожі розмивають жорсткі межі «правильно» і «неправильно».Вони вчать бачити контекст — історію, клімат, релігію, бідність, достаток, страхи і звички, які формують поведінку людей. Що їх привело як націю до того стану, який вони мають зараз. І з часом ти починаєш розуміти: більшість речей, які ми називаємо «дивними», — це просто інша відповідь на ті самі людські потреби.Ті ж самі питання — як жити, як їсти, як любити, як поважати одне одного — але інші рішення.І тоді терпимість перестає бути моральною чеснотою.Вона стає наслідком досвіду.Подорожі не вчать географії.Вони вчать сумніватися у власній очевидності.І саме з цього сумніву народжується справжня широта погляду.До речі, це моя третя весна в Ірландії. І тільки зараз я помітила, як яскраво квітнуть нарциси вздовж дороги. Скільки рожевих дерев у подвірʼї людей. Як вкриваються, наче жовтим килимом, галявини з кульбаб. Яка соковита світло-зелена ірландія в квітні. Наче хтось протер мої окуляри серветкою. І я почала все це бачити. Знов, як колись вміла. Щасливої весни вам, мої рідні люди🫶 #ірландіядляукраїнців **на фото єдине дерево, яке я встигла вхопити для фото😉 показуйте ви свої please! Давайте ділитись красотою Ірландії#добрийранок

Це саме той випадок, коли людина приїхала “на деякий час”… а залишилась серцем Американка Tosin Cullen, яка прожила в Ірландії 8 років, розповіла, які звички й відчуття ця країна буквально “перевернула” в ній назавжди. І це дуже впізнавано для всіх, хто тут живе. Хто приїхав "на деякий час, поки ...", і вже тут декілька років1. Прощання телефономЯкщо ти не сказав “bye-bye-bye-bye” щонайменше 5–6 разів — розмова офіційно не завершена 2. Чай після вечері — це святеВечеря не вважається завершеною, поки не увімкнули чайник. Немає чаю — не було вечері.3. Career break — це нормальноВ Ірландії можна просто “взяти паузу на рік, щоб пожити життя” і потім повернутися до роботи. В інших країнах на тебе подивляться як на дивного.4. Слово “grand”Це стан душі. Погано? Grand. Добре? Теж grand. Усе просто grand 5. “Welcome home” в аеропортуФраза від прикордонника, яка щоразу б’є прямо в серце. І ти такий: так, це вже мій дім.6. Ірландська довіра й легкістьОце відчуття “та все буде добре”. Після цього складно жити в країнах із жорсткими правилами.7. Ірландська філософія "could be worse" - могло бути гірше. І все якимось чином налагоджується. І не виглядає вже катастрофічно. І найцікавіше — у коментарях під її постом люди масово пишуть одне й те саме:👉 спочатку це здається дивним👉 потім це дратує👉 а потім ти вже не можеш жити інакше#ірландіядляукраїнців

15 квітня — день, коли світ отримав людину, яку складно вкласти в одне слово.Леонардо да Вінчі не називав себе художником. Його більше цікавило інше — як влаштований світ, як його можна змінити, і що ще ніхто не пробував зробити.З дитинства він жив не так, як усі.Не їв м’яса. Спав уривками — по 15 хвилин кожні кілька годин, ніби ніч для нього не існувала. Писав лівою рукою — у ті часи це викликало підозру. А свої записи взагалі залишав у дзеркальному письмі — так, що їх можна було прочитати лише через відображення.Кілька років тому ми побували на його батьківщині й зайшли до Museo Leonardiano.Це місце не про картини. Це про мислення.Там зібрана одна з найбільших колекцій моделей його винаходів — речей, які з’явилися задовго до свого часу:велосипед, самохідні візки (фактично прототип автомобіля), кран для купола у Флоренції, парашут, літальні апарати, водолазний костюм, оптичні інструменти…Дивишся на це — і розумієш:він не просто випереджав епоху.Він жив у своїй.Трохи фото з музею #спогадиФБ

Навіть якщо ви не любите мелодрами й усі ці лав-сторі, найвідомішу з них ви точно бачили. Бо геній Джеймс Кемерон зумів вплести її в трагічну історію катастрофи Титаніка.У ніч із 14 на 15 квітня сталося те саме зіткнення з айсбергом у водах Північної Атлантики. Сьогодні — 14 квітня. Чудовий привід переглянути улюблений фільм.🍀На роль Джека Доусона пробувалися такі актори, як Том Круз, Бред Пітт, Крістіан Бейл, Маколей Калкін та Метью Макконахі. З останнім Кейт Вінслет навіть проходила спільні проби. Але роль дісталася молодому й тоді ще маловідомому Леонардо Ді Капріо.🍀До речі, і Вінслет отримала роль не надто легко. За Роуз змагалися Мадонна, Шерон Стоун, Ніколь Кідман, Гвінет Пелтроу, Вайнона Райдер та Ума Турман. Щоб підвищити свої шанси, Кейт дістала телефон режисера й буквально вмовляла його: «Я повинна зіграти цю роль, і ви будете божевільним, якщо не оберете мене». Вона навіть надсилала йому троянди з запискою: «Від твоєї Роуз».🍀 Фільм Титанік коштував дорожче, ніж сам лайнер: близько $200 млн проти $7,5 млн на будівництво корабля.🍀За сценарієм Роуз мала вколоти свого нареченого шпилькою, але Вінслет вирішила, що значно ефектніше буде плюнути йому в обличчя — так і зробили.🍀Якщо вирізати з фільму всі сцени, що відбуваються в наші дні, і залишити лише події 1912 року, тривалість становитиме 2 години 40 хвилин — саме стільки часу знадобилося лайнеру, щоб піти на дно.🍀Кемерон спершу не планував використовувати жодної пісні. Але композитор Джеймс Горнер таємно записав трек із Селін Діон і лише потім показав його режисеру. Співачка спочатку сумнівалася, але після прочитання сценарію змінила думку. Під час запису саундтреку плакали всі — навіть сама Селін.🍀 у 1995 році Кемерон здійснив 12 занурень на дно океану в батискафі, щоб на власні очі побачити затонулий корабель. Тоді він зрозумів: права на помилку немає — фільм має стати даниною пам’яті загиблим.☘️Пам’ятаєте фразу «Я король світу»? Це чиста імпровізація Ді Капріо — у сценарії її не було.🍀Стрічка встановила кілька рекордів, зокрема за тривалістю прокату — 287 днів у кінотеатрах. Фільм ще йшов у прокаті, а його вже випустили на відеокасетах.🍀 У сценах із літньою Роуз можна побачити померанського шпіца. Це не випадково: після катастрофи вижили три собаки — два шпіци та один пекінес. До речі, сцени з тваринами під час катастрофи зняли, але вирізали — режисер вирішив, що це занадто жорстоко.☘️Під час виробництва фільм мав робочу назву «Планета льоду» — частково для конспірації, щоб конкуренти не розкрили процес зйомок.🍀Бюджет стрічки зріс удвічі, зробивши її на той момент найдорожчим фільмом в історії. Студія 20th Century Fox змушена була залучити конкурента — Paramount Pictures. Чесно кажучи, мало хто вірив, що фільм окупиться.🍀Сукню Кейт Вінслет шили так, щоб вона однаково добре виглядала і сухою, і мокрою.🍀Сцену, де Джек малює оголену Роуз, зняли в перший день. Режисерові потрібні були справжні емоції й легке збентеження — актори ще не були знайомі. 🍀 Шанувальники роками сперечаються, чи міг Джек урятуватися разом із Роуз на уламку. Школярки з Британії навіть провели експеримент і довели, що шанс був. Але Кемерон відповідає просто: «На 147-й сторінці сценарію написано, що Джек помирає». За його словами, ця історія — про втрату, і фінал був необхідним.🍀 До речі, той самий уламок, на якому врятувалася Роуз, — точна копія реального фрагмента, знайденого після катастрофи й виставленого в музеї в Галіфакс.

❗️На ваші численні прохання — повертаються групові тури, які завжди збирають особливу атмосферу!Квітень — це шанс побачити Дублін і його околиці зовсім інакше: через історії, які захоплюють, дивують і залишаються з вами надовго.Місця традиційно розбирають швидко, тож бронюйте завчасно.⚓ 19 квітня — “Dún Laoghaire. Головна гавань Дубліна”Один із найулюбленіших маршрутів — морський, атмосферний і дуже красивий.На вас чекає:🌊 історія головної гавані Дубліна🚂 перша в Ірландії залізниця🏊 легендарні купальні Forty Foot📚 музей James Joyce Tower and Museum📍 Старт — 13:00, біля Hartley’s⏱️ 2 години💶 20 €🔍 25 квітня — “True Crime. Кримінальний Дублін”Тур, після якого ви вже ніколи не будете дивитися на центр міста так само.Розповім про:✔️ найгучніші злочини Дубліна✔️ гангстерів, афери та загадкові справи✔️ місця, які приховують темні таємниці📍 Старт — 14:00, біля Christ Church Cathedral⏱️ 2 години💶 20 €📩 Для запису пишіть у приват @MiniailoN або у коментарі під цим дописом.🗣️ Усі екскурсії проводяться українською мовою.До зустрічі на екскурсіях.☘️

Біометрія замість штампів: ЄС змінює правила контролю на кордоні з 10 квітняІз 10 квітня 2026 року на зовнішніх кордонах країн, підключених до системи EES (Entry/Exit System), почне діяти новий формат прикордонного контролю. Замість штампів у паспорті — цифровий облік в’їзду та виїзду.Що це означає:▪️ під час першого в’їзду можуть сканувати паспорт, фотографувати та брати відбитки пальців▪️ система фіксує дати в’їзду та виїзду автоматично▪️ стосується громадян третіх країн, які подорожують до Шенгенської зони на короткий термін — до 90 днівЩо важливо для українців:▪️ система застосовується лише до короткострокових поїздок▪️ українці, які мають тимчасовий захист або посвідку на проживання в країнах ЄС, не підпадають під ці правила в рамках свого статусу перебування▪️ тобто для них нових вимог до перетину кордону не вводиться❗️Головне:для туристів і тих, хто їде до ЄС ненадовго, контроль стане повністю цифровим — без штампів і з точним обліком перебування.Для тих, хто живе в ЄС легально, система нічого не змінює.📌 Джерело:Європейська Комісія — Entry/Exit System (EES)Джерело #ірландіядляукраїнців #тимчасовийзахист

Зараз світові новини шаленіють від погроз то США, то Ірану стосовно ядерної загрози. В центрі Європи, в Україні (ви ж знали що Україна є географічним центром Європи, так?) існує така сама загроза від Росії - захоплена і перетворена на військову базу Запорізька АЄС. Найбільша АЄС Європейського континенту. І друга в світі, захоплена військовим шляхом в історії людства. Якщо Чорнобильська АЕС була виведена з експлуатації на момент вторгнення орди, то Запорізька - подолала свій максимальний рекорд потужності у січні 2022. Вперше дійшовши позначки 6060 МВт.В ніч з 3 на 4 березня 2022 ми пережили ніч, яка могла стати останньою в житті кожного українця. Коли російська армія впритул розстрілювала блоки Запорізької АЕС. Про події, які всі забули і не дуже згадують, я написала книжку "Битва за Енергодар"Як українські люди, мешканці міста, відважні енергетики недопустили катастрофи світового масштабу. Запорізька АЕС в окупації вже 4 роки. Чотири роки. Тільки подумайте про це. З паливом в реакторах, рашисти використовують її як схованку для техніки, як фортецю з якої ведуться обстріли навколишніх території.... з найбільшим сховищем відпрацьованого ядерного палива на території Європи. Цю історію повинен знати кожен. Я так вважаю. Вона зібрана з десятків інтервʼю учасників подій потягом двох років. Доступна за посиланням в електронному форматі https://budianskan.gumroad.com/l/ciror?utm#особисте

Був час, коли я ніяк не могла залишити в спокої своє минуле.Ось воно — минуле.Як підшивка журналу. Точніше, її невелика частина.Подорожі. Плани. Мій дім. Друзі. Книги. Бізнес.Воно не відпускало.Можливо, тому що історія, через яку довелося піти, не була ані красивою, ані гідною - війна в Україні. Окупація мого міста.Можливо, я ще всередині продовжувала боротися за свою правду. Застрягла. Зачепилася. І ніяк не могла знятися з того гачка.Напевно, все разом.Одного разу, глибокої осені, ми сиділи з одним дуже глибоким психологом у кафе.Пам’ятаю, як у напівтемряві я сказала йому — ні багато ні мало — що втратила ідентичність. Наче сенс життя. Що тепер там, де була я, гуляє злий вітер.Наче я залишила там якусь важливу частину себе.А може, і всю себе.— Де вона, ця частина? — запитав психолог. — Як виглядає?— Мій дім. Моє оточення. Моє життя.Він кивнув.— То заберіть себе звідти. Ви ж звідти досі не поїхали. Ваша голова, мізки, плани на майбутнє - все там. У цьому й проблема.Я заплющила очі.Уявила, що почала забирати все, що не встигла взяти, коли тікала:свої книги, вирізки статей із журналів, рукописи в комп’ютері, підбірку відео з наших подорожей, дитячі альбоми доньки, фототехніку, ноутбуки, обручку, улюблену сукню, кота.Подумки повернулася у свою квартиру. Пройшлася кімнатами.Акуратно все склала й запакувала.Попрощалася зі стінами, дипломами на стіні в кухні, з побутовою технікою, яку лишила на пограбування "асвабадітєлям"... Постояла в коридорі, дивлячись на стінний годинник. На малюнки дитини, придавлені магнітами до холодильнику. І зачинила двері.Потім попрощалася з друзями.Залишила номери телефонів.Подзвонила родичам — і з ними теж попрощалася.І пішла.Це була психологічна практика, робота уяви. Я прожила своє кіно. Яке не відбулось в реальності. Як кажуть психологи: поки ти не поїдеш із дому назавжди, ти не почнеш жити в новому місці.Це як відрізати пальці — один за одним.Кровить. І болить роками.Як би це страшно не звучало, але той, хто в одну мить втратив усе через війну, адаптується швидше.А ми розтягуємо свій біль у часі.І досі не тут.І вже не там.Робити цю вправу було корисно, мабуть. Але в її ефективність я не вірила.Попри багату уяву, всі ці речі на кшталт «вашій лівій нозі тепло, ваше праве вухо важчає» на мене ніколи не діяли.Тим дивніше було згодом помітити, що ця практика спрацювала.Я справді забрала з минулого свої сенси. Свої емоції. Свою важливу частину.А там залишила порожні сторінки. Своє я взяла з собою.Підозрюю, той психолог таки добре «пошаманив».Бо відчувалося це саме так: моє повернулося до мене.І досі зі мною.За спиною.Як і має бути з минулим — тримає тил.Спробуйте зробити цю практику, якщо вас не відпускає минуле, якщо ви залишили десь частину себе.Заберіть себе звідти.Візьміть своє.Не чекаючи на підходящий момент🫶#ябіженка #ірландіядляукраїнців

Дехто живе легко.Наче улюбленці долі, балувані фортуною. Вони змінюють документи, народжують дітей, отримують дипломи, навчаються, їздять до моря, лікують кота, роблять модні стрижки, дружать або сваряться — і все це ніби без зусиль.А іншим — важко. Жити їм непросто. Ой дуже не просто. Вони постійно зітхають і нарікають. Усе дається з величезною напругою. Документи — це нескінченні черги й збори. Поїхати до моря — квитки дорогі, море холодне, перельоту не витримати. Вагітність стає затяжною хворобою, дитина — джерелом тривог і проблем. Навіть стрижка — ціла пригода, ще й у салоні можуть нагрубити. Навчання — суцільна темрява і мука.І ось що важливо: події — ті самі. І в одних, і в інших. Жодної різниці.Є хороше і є погане.Але одні з кожної події роблять тягар і важкий хрест. Інші — теж переживають. Але йдуть далі. Живуть. Долають перешкоди легко. Або принаймні так здається.Одні просто дихають. Інші — тяжко зітхають.І навіть похід до магазину перетворюється на випробування…Ті, кому важко, із заздрістю дивляться на “улюбленців долі”, не помічаючи очевидного: життя в усіх подібне.То тепло, то холодно. То світло, то темно. То гірко, то солодко.Усі іноді хворіють, засмучуються, мають фінансові труднощі, змінюють документи, втрачають близьких — таке життя. І з цим нічого не вдієш.Залишається одне: жити легше. Легше дихати. Рухатися вільніше.Це єдине, що залежить від нас.Жити і дихати.Або виживати і зітхати — в тих самих обставинах#спогадиФБHappy EasterІ з Вербною неділею🫶