Імпактний імпакт

Команда і я разом з нею, здається, пережили 2,5 грантові заявки та гігантський звіт за останні чотири дні. І тепер можна знову повертатися сюди. Сталося купа всього за останній час. Сподіваюся бог тайм-менеджменту змилостивиться і дозволить мені тим невдовзі поділитися. Поки ж анонс від ГО Філантропи, яку я ніжно люблю. Вони зняли документальний фільм про локальну філантропію. Запрошують на перегляд та дискусію опісля. 📌 Коли: 2 квітня о 17:00📌 Де: Київ (локацію надішлють після реєстрації)Реєстрація тут. «У фільмі лідери та практики з різних країн світу розповідають про те, як працює community philanthropy — не лише як джерело фінансування, а як культура, підхід до розвитку та спосіб об’єднання людей навколо спільних змін». А розмова опісля показу буде ось про що: ▪️Як виглядає локальна філантропія у світі.▪️Чи є подібні практики в Україні.▪️Чому важливо підтримувати культуру взаємодопомоги в громадах.▪️Яку роль у цьому можуть відігравати організації, активісти та самі жителі.Планую теж бути. Тож буде нагода побачитися або познайомитися.

Є людина, якою я щиро й безмежно захоплююся — це Нія Нікель. Вона мама 7-річної Єви, засновниця ГО «Епіпросвіта» та підприємиця. Нія написала книгу «Як бути щасливою, навіть коли на голову падає небо?». Вона насамперед для мам дітей з інвалідністю. У книзі особистий досвід Нії: як не зламатися, жити, працювати і бути щасливою тоді, коли це видається неможливим. «Сім років тому я сиділа в лікарні з забитими цвяхами вікнами і не бачила жодного сценарію далі. Моя донька Єва народилася з рідкісним захворюванням — у світі таких випадків лише кілька десятків. Вона не зможе ходити й говорити і живе з важкою формою епілепсії. У той момент стало очевидно: або я поступово руйнуюсь разом із цим досвідом, або вчуся жити всередині нього — і знаходити опору там, де її наче не передбачено», — пише Нія. За ці роки Нія доклала космічних зусиль, аби шукати лікування й забезпечити доньці все найкраще. Паралельно заснувала «Епіпросвіту», яка допомагає родинам дітей з інвалідністю. І долучилася ще до, напевне, десятків вкрай важливих ініціатив, які трансформують підходи нашої держави до медичного забезпечення, підтримки, реабілітації, освіти. А тепер про головне: давайте допоможемо Нії видати книгу. Ось, що можна для цього зробити: ✨ Оформити передзамовлення для себе.✨ «Підвісити» примірник для жінки, яка проходить складний періодОстаннє — вкрай важливо, і я вже теж долучилася. Часто фінансовий стан мам дітей з інвалідністю тяжкий. Зайвих коштів на книгу може не бути. А так хочеться, щоб її отримати ті, хто дійсно потребують. 📌 Підтримати вихід книги можна тут.

Мушу констатувати: чи не вперше за енну кількість років роботи тендер, який був вимогою донора, мав для нас реальний сенс та користь.Отримали інституційний грант від «Єднання», за що їм безмежно вдячні. Ну і якщо «Єднання», то автоматично всі послуги з оргрозвитку — через їхній маркетплейс.Шукали людину, яка допоможе нам доопрацювати політики, бо нині глибоко зайшли у все це. До фіналу відбору увійшли три фахівці:▪️Станіслав Андрійчук▪️Христина Іванчук▪️Уляна МовчанЗ Уляною ми знайомі, відгуки про послуги її команди — лише позитивні. Двох інших експертів я не знала. З кожним провели інтерв’ю-співбесіду. В обох випадках розмови вийшли за межі обумовленої години — обговорювали кейси, нюанси, підходи і захопилися розмовою. Отримала інтелектуальну насолоду.Проблема в тому, що кожен із трьох — дуже фаховий. Обрати було тяжко. Хоч монетку підкидай — і все одно не програєш. Попрацювати хотілося з кожним, і певна, нагоди ще будуть у майбутньому. Врешті обрали Станіслава. Основним аргументом стало те, що має спеціалізацію якраз на тих політиках, де у нас самих найменша експертиза. Це я до чого: якщо теж працюєте над політиками і шукатимете зовнішніх експертів, то зверніть увагу на цих трьох людей. Нашу верифікацію вони пройшли (а ми прискіпливі у виборі підрядників).

У лютому ми презентували річний звіт Меморіалу — на офлайн-події у Києві, яка зібрала понад сто людей (тоді ж нагороджували лауреатів премії Memorial Action Awards). Поділюся звітом і з вами. Минулий рік інституційно був важливим для Меморіалу — юридично він остаточно відокремився від організації-засновниці «Або». У січні 2025 року ми завершили всі грантові угоди на «Або», в яких було закладене фінансування Меморіалу. З осені 2024-го почали подавати грантові заявки лише від власної організації. Формувати грантову історію з нуля.Ще трохи — і організація нарешті почне відповідати критерію, який фігурує у багатьох конкурсах: мінімум 2-3 роки діяльності від дати реєстрації 🙈. Розумію, чому така вимога існує. Але в нашому (і, мабуть, не лише) випадку вона дратує: фактично Меморіал працює 4 роки, а його управлінська і фінансова команда — усі дев’ять.Якщо є можливість, ми намагаємося комунікувати це донорам. Одного разу це навіть завершилося успіхом — спершу заявку відсіяли, а потім повернули на розгляд експертів, бо ми надали аргументацію, докази тривалості роботи, сталості й досвіду команди.Проте це виняток. Зазвичай механізму апеляції на етапі технічного відбору не існує.Рішення відокремити Меморіал від «Або» назріло швидко, бо вже за перший рік роботи ми вийшли далеко за межі суто медійного проєкту. Був й інший великий виклик: оголошують конкурс, а ми маємо вирішити — подати на нього мережу The City, Меморіал чи інші медійні проєкти, засновані нами. І як тут обрати: яка з команд потенційно має отримати кошти на діяльність, а яка — лишитися без них?Пам’ятаю, як поділилася цим із представницею донора. Тоді потребувала поради від когось більш досвідченого. І вона її дала: Коли започаткований вами проєкт стає достатньо самостійним, має лідера і команду, розуміння, куди він рухається і що хоче змінювати в довгостроковій перспективі, — відпускайте його. Він має стати окремою юридичною особою. Це нормально. Мені тоді було важливо це почути. Врешті так і сталося.

Ще вам на вечір таке закину: Prometheus шукає фандрейзера. Дуже раджу звернути увагу, якщо ви в пошуку роботи.▪️ Зарплата — 60 000 гривень + бонуси.▪️ Безкоштовний доступ до платних курсів Prometheus PLUS (і це просто вау).▪️ Обіцяють менторинг, адекватного керівника та мінімум бюрократії в межах команди.Решта плюшок, вимог та обов’язків — за посиланням.Власне, одним із менторів буде засновник Prometheus Іван Примаченко — а він у фандрейзингу дуже сильний (принаймні з того, що знаю і чула я).Сам напрям фандрейзингу для організації стратегічний — цьогоріч вони вийшли в Німеччину та Польщу, уже мають там перші контакти й планують масштабуватися далі. Тож підозрюю, що завдань буде багато, і вони амбітні та непересічні. У мене дуже ніжне ставлення до Prometheus після того, як влітку прослухала курс про системне управління командою від їхньої ж операційної директорки Юлії Ходаківської (тут трохи писала про нього). Вона поділилася найкращими підходами самого Prometheus.Для мене цей курс став курсом року. Він багато чого фундаментально перевернув у голові та в підходах до роботи. Ці ж знання я передала керівниці одного з найбільших наших напрямків. Вона так прониклася, що інтегрувала в роботу (і досі продовжує то робити), напевне, відсотків 70% із почутого. І це мало величезний позитивний вплив на організацію.Це я до чого все пишу: у паралельному житті я б і сама із задоволенням попрацювала в команді Prometheus. Але ніт. А комусь може пощастити.

Ну що вам сказати. Це знову сталося 🙈. Наша вчорашня бурхлива дискусія наштовхнула на ідею чергового офлайн-заходу. І вже навіть знайшла партнерів-співорганізаторів.Хочу поговорити з донорами про те, як вони обирають стратегічних партнерів і чи є можливість робити цей процес більш прозорим.▪️ Чи мають вони певні політики, внутрішні критерії, інструкції щодо цього?▪️ А квоту чи співвідношення між стратегічними грантами та конкурсними?▪️ Чи одразу бюджетують подібні партнерства, коли самі залучають фінансування? (вочевидь, так).▪️ Чи можуть організації отримати від донорів певну дорожню мапу: чого мають досягти, як посилитися, аби потрапити в пул потенційних стратегічних партнерів?Це поки питання нашвидкуруч. Подосліджую тему глибше. Якщо маєте власні питання, пишіть у коментарях. Врахую.І ще цього разу хочу зробити онлайн-трансляцію заходу. Бо на дуже детальне пост-висвітлення з моєю несистемністю блогінгу — надії мало.Тож спробую домовитися з «Єднанням», яке по четвергах надає своє приміщення та, сподіваюся, й апаратуру для заходів ГО та їхніх трансляцій.п.с. І поставте ❤️ під дописом, якщо тема заходу вам цікава. А то раптом лише мені і сенсу організовувати немає.

Ми колись тут обговорювали, що в Польщі (і не лише) кожен може обрати громадську організацію, якій дістанеться відсоток зі сплачених ним податків. Ось підгледіла у Галини Халимоник, редакторки Біляївка.City, допис про це. «Раптом хтось не знає, в Польщі під час розрахунку податків, можна пожертвувати 1,5% своїх податків на громадські організації. Це з тих податків, які людина і так сплатила. Але вразило мене не це. Вразив маркетинг. Люди не полінувалися створити рекламу українською, таргетувати її на українців в Польщі, обратити правильний заклик. Респект», — пише Галина. Зайшла на сайт цього медіа. На головній — кнопка, яка веде на лендинг, де читачам пояснюють, як спрямувати свій податок на їхню підтримку, розказують про продукти, команду, річний бюджет медіа, суми і джерела надходжень. «Ваші 1,5% це аж 24% нашого річного бюджету або 182,000 злотих [49,5 тис. доларів]», — пишуть там. Окремо є лендинг українською. Головний посил тут інакший, аніж той, який адресують полякам: «Хочеш безкоштовно допомогти протидіяти російській дезінформації?». І далі — «Питання української спільноти є для нас важливим». Опісля підбірка з десятків матеріалів, які стосуються життя українців у Польщі. Наприклад, такий: «Що я маю говорити про Польщу в Україні? Як мені пояснити антиукраїнські настрої?». Авторка відстежує, чому змінилося ставлення поляків до українців, які наративи російської пропаганди спрацювали і що з цим всім робити, аби не було соромно за рідну країну.

Корисний допис від Ірини Малишевої, експертки з МіО, — про те, як підібрати кількісні показники, які б вимірювали якісні результати проєкту. Ага, ось так.«Чи можна поміряти невимірюване? Можна», — пише Ірина. І далі на двох кейсах пояснює, як довести:🔺 Підвищення обізнаності молоді щодо можливостей громадської участі.🔺 Підвищення фінансової стійкості та прозорості закладів освіти.До речі, цього тижня наша команда мала зустріч з Іриною. Один із донорів запросив її для зовнішньої незалежної оцінки результатів майже 3-річного проєкту, який ми завершили. Нас вона теж «мучила» питаннями, щоб зрозуміти, як саме посилилася фінансова стійкість медіа-учасників проєкту.Для нашої команди це МіО-інтерв’ю стало ще й класною рефлексією та своєрідним майстер-класом — напередодні зустрічі я попросила проєктну менеджерку звертати увагу на те, що саме і як будуть запитувати, уточнювати, відстежувати логіку розмови.Бо все те саме робить і вона, коли напряму працює з редакціями, досліджує історії впливу, аналізує індикатори. Тепер же має нагоду побачити подібну роботу, але зі сторони й від більш досвідчених колег. Сьогодні на щотижневій зустрічі відділу ще окремо поговоримо про те, що ж вона врешті помітила та відзначила.Ну і додам: коли якісно впроваджуєш проєкт, то від подібних зовнішніх оцінювань не стресуєш, а кайфуєш і отримуєш користь 🙂.

Вчорашня дискусія про дискваліфікацію заявок Єднання перетекла в розмову про ШІ та його розумне використання.Розповім про наші плани щодо ШІ на 2026 рік:🔺 Наймемо фахівця, який інтегрує ШІ в різні процеси та CMS (людину, яка глибоко в темі, а не лише прослухала кілька курсів).🔺 Низку інструментів ми розробили самостійно рік-два тому — наприклад, для SEO-оптимізації текстів. Хочемо вийти на рівень вище.🔺 Поки самостійно тестуємо Claude, Gemini та GPT для роботи з грантовими заявками, звітами, моніторингом і дотичною рутиною. Наприклад, у Claude колега створила проєкти під ключових донорів — поки що там аналітика їхніх глосаріїв і правил уживання термінів. Використовуємо, щоб звірятися, що «говоримо однією мовою».🔺 У наших політиках та Етичному кодексі вже є перші згадки про ШІ. До кінця року з’явиться окрема політика. Локальні медіа теж спонукаємо додати до редакційних політик розділ про ШІ.💡 Які у ваших організаціях стосунки з ШІ? Чи використовуєте його вже для чогось на advanced рівні?

Меморіал започаткував щорічну премію Memorial Action Award — відзнаку за внесок у нову культуру пам’яті в Україні та дієві практики меморіалізації. На неї ще сьогодні можна номінувати людей, організації й ініціативи.Вам розповім про премію, так би мовити, з операційної точки зору.Ми думали про неї 1,5-2 роки. Тричі подавали її як одну з активностей у межах грантів, проте донори не підтримували. І це ок: вони мають право вирішувати, на що раціональніше витрачати свої кошти.Водночас ми як організація чітко розуміли, навіщо ця премія нам і сектору. Не для галочки, чергової пафосної щорічної події (подія камерна, бюджет — мінімальний), а для того, щоб:🔺 Самим знайти й підсвітити для інших ініціативи памʼяті (зокрема, нішеві, локальні), які мають значення й вплив, але випали з поля зору або не мали належного медійного висвітлення.🔺 Налагоджувати горизонтальні звʼязки. Співпраці важать багато. Так масштабувалася акція «Стіл памʼяті», започаткована Фондом імені Іллі Грабара. Завдяки цьому ми спільно з ГО «Вшануй» проводимо вебінари для бізнесу й допомагаємо з корпоративними політиками памʼяті. І є ще десятки наших і чужих прикладів.🔺 Адвокатувати принцип «памʼять — це дія», а не статичний меморіал, памʼятник, дошка. І підвищувати надивленість суспільства: що це означає на практиці.🔺 Щорічно осмислювати той шлях, який ми як суспільство пройшли, шукаючи нашу мову памʼяті.Тому ми знали: заснуємо премію в будь-якому разі, з підтримкою донорів чи без неї. Вийшло без. Торік не вдалося цього зробити, бо ми завершували 2024-й з дефіцитом бюджету й лише щойно запустили кампанію «Донат на памʼять». Зникнення USAID у січні лишило організацію без коштів узагалі. Усе, що ми мали, — винятково благодійні внески на невизначений термін, тож економили на всьому. Премія не відбулася.Ще за рік до того все застопила я сама, бо почала ускладнювати: зовнішнє журі, методологія, інші атрибути вже сталих, великих премій. У результаті ми нічого не зробили.Це теж важливий вивчений урок: просто починайте робити й нарощуйте мʼязи з кожним роком. Прагнення чогось ідеального і великого тут і зараз — веде в нікуди. Цього року премія є. Поки без окремого лендингу. Без зовнішнього журі. Зі спрощеною, але все ж чіткою методологією. А далі — буде більше.Лауреатів ми нагородимо 17 лютого. Церемонія стане частиною іншої важливої для нашої команди події — дня, коли ми збираємо амбасадорів, партнерів і друзів Меморіалу, щоб публічно відзвітувати за все, що зробили за 2025 рік.📍Сама подія відкрита. Якщо комусь цікаво прийти й познайомитися або побачитися наживо — реєструйтеся.