Telegram statistics channel - @ihor_terekhov

2271 година. Або майже 100 діб. Саме стільки часу для повноцінного життя, діяльності та розвитку ми виграли для Харкова завдяки диференціації системи оповіщення про повітряну небезпеку - для міста окремо від області. До впровадження цієї новації 1,3-мільйонний мегаполіс зупинявся щоразу, коли ворог бив по віддалених прикордонних громадах. Для міста це означало постійні збої у функціонуванні інфраструктури, банків, ЦНАПів, державних установ і бізнесу. Ми мали звести до мінімуму такі необґрунтовані паузи, дати економіці змогу дихати вільно і водночас зняти колосальний психологічний тиск з людей через сирени, які подекуди лунали по кілька діб поспіль.Тому ми й ініціювали цей проєкт, довели на всіх рівнях його критичну необхідність, відпрацювали алгоритм з військовими та експертами, отримали дозвіл Генерального штабу і технічно все втілили. Харків отримав шанс зберігати стабільний робочий ритм настільки, наскільки це взагалі дозволяють умови війни. І що вкрай важливо - механізм довів свою надійність: за весь період не сталося жодної ворожої атаки по Харкову без попередження. Ми також повернули довіру до самого сповіщення: містяни більше не живуть у режимі «безкінечного фону», а чітко усвідомлюють - якщо сирена лунає, загроза реальна. Така уважність, без перебільшення, рятує життя.Для нас беззаперечний пріоритет, щоб навіть під прицілом ворога наше місто залишалося сильним і живим - мало більше можливостей діяти, відновлюватися та гарантувати людям хоч трохи більше відчуття безпеки.

Ми в Харкові та в усіх прифронтових громадах уважно стежимо за перебігом переговорів. І підтримуємо наших переговорників та всю українську команду, яка працює над справедливим, тривалим і гарантованим миром.Для нас це не політика і не дипломатичні формулювання — це життя наших людей. Це світло у вікнах, тепло в оселях, спокій батьків за своїх дітей. Ми знаємо справжню ціну миру.Світ уже бачив «тимчасову тишу», що не ставала миром. Ірак, Палестина — перепочинки там завершувалися новими хвилями насильства. Україна має власний урок 2014–2022 років: неповні рішення не завершують війну, вони її відкладають.Ми підтримуємо кожен крок уперед — і водночас дивимось тверезо. Харків і прифронтові громади не вірять у декларації. Ми віримо у гарантії, які можна відчути: коли захищені люди, коли працює місто, коли завтра можна планувати майбутнє без страху. Нам не потрібна пауза між тривогами. Нам потрібен мир, який тримається міцно.Компроміси можливі. Ілюзії — ні.Гарантії мають бути такими, щоб нова агресія втратила сенс.

Долучившись до роботи над майбутньою архітектурою державної житлової політики, побачив очевидне: стратегічного бачення в країни досі немає. Немає відповіді, яке житло будувати, де будувати, що відновлювати, а що демонтувати як рудимент минулого. Який ресурс для цього потрібний? І мова не лише про фінансування, що є безумовно ключовим виміром цього завдання, але й також про енергетику, яка має забезпечити це будівництво, про саму будівельну галузь, що повинна бути спроможною звести такі масштаби житла, та про інші не менш амбітні питання.Тим часом збитки житловому фонду вже вимірюються десятками мільярдів доларів, а мільйони людей залишилися без дому — і більшість із них сьогодні тримають на собі прифронтові громади.Проблема не лише в масштабі руйнувань. Проблема в мисленні. Поки рішення залишаються точковими й ситуативними, країна втрачає час. Потрібна не латка на стару систему, а нова модель — із довгим горизонтом планування, стабільними фінансовими інструментами та зрозумілими правилами для інвестора і громади.Мова не про відбудову «як було». Мова про переосмислення існуючих міст — із новими функціями, новою економікою, новою якістю середовища. Старі міста мають отримати нову роль і нові можливості, щоб стати конкурентними просторами життя, які за рівнем комфорту, технологічності та організації можуть перевершувати навіть європейські столиці.Саме для цього потрібна системна державна політика і сучасний житлово-комунальний кодекс, здатний відкрити шлях інвестиціям і запустити масштабне перезавантаження міського середовища. Інакше відновлення ризикує перетворитися на дорогу імітацію розвитку.

Україна живе під щоденним тиском війни. Цієї ночі — чергова повітряна атака. Як учора. Як позавчора. Як щодня протягом останніх місяців. Прифронтові громади працюють і виживають під обстрілами. Сотні тисяч військових безперервно тримають оборону. Енергетики, комунальні служби, рятувальники, медики — цілодобово на чергуванні. Українські родини, підприємці, педагоги працюють по 16–18 годин у складних умовах, часто без світла, тепла і зв’язку. Так виглядає реальність країни, яка воює і бореться.І водночас — інша реальність.Сьогодні парламент не зміг навіть розпочати роботу. У сесійній залі не вистачило народних депутатів для старту засідання. Вищий законодавчий орган держави фактично поставлений на паузу до 24 лютого. У час, коли країна працює на межі можливостей, така ситуація виглядає не просто дивною — вона виглядає неприйнятною.Факти:- фронт не бере пауз;- міста не беруть пауз;- енергосистема не бере пауз;- лікарні не беруть пауз;- громади не беруть пауз.Держава під час війни не має права на інституційну перерву.Як представник місцевого самоврядування і керівник великого міста, який щодня відповідає за життєзабезпечення людей, звертаюся до народних депутатів:поверніться до роботи. Виконуйте свої повноваження. Приймайте рішення.Порядок денний очевидний і невідкладний:- відновлення енергетичної інфраструктури;- посилення обороноздатності;- підтримка громад і міст;- соціальний захист родин;- допомога бізнесу в умовах кризи.Це не політичні питання. Це питання стійкості країни.

Ситуація, в якій опинилися сьогодні майже всі міста України, без перебільшення складна. Війна б’є по енергетиці, по критичній інфраструктурі, по базових умовах життя людей.Відключення електроенергії стали суворою реальністю для всієї країни.Але є міста, для яких ця реальність значно жорсткіша.Харків — прифронтове місто. Місто, яке вже четверту зиму живе під постійними атаками. Місто, де енергетична інфраструктура зазнала безпрецедентних руйнувань. Де тисячі будинків пережили аварійні відключення тепла, де системи працюють за межею можливого.І саме тому я змушений публічно звернутися до керівництва «Укренерго» та до Першого віце-премʼєр-міністра України Дениса Шмигаля.Після обстрілу 3 лютого близько 900 харківських будинків залишилися без тепла. Тоді ж пролунала чітка обіцянка: у будинках без теплопостачання відключення електроенергії триватимуть не більше 4 годин.Ця обіцянка має бути виконана.Відключення електроенергії по 15–19 годин на добу — неприйнятні для Харкова. Утім, як і для будь-якого українського міста. Бо в кожному місті за цими цифрами стоять не графіки — стоять люди.Для Харкова ж це питання не лише комфорту.Коли місто одночасно стикається з наслідками ударів по теплопостачанню, тривале знеструмлення означає:- холод у квартирах;- зупинку насосів;- ризики для систем водо- й теплопостачання;- неможливість елементарно обігріти житло.Це означає темряву там, де країна й так живе в умовах війни.Українці демонструють витримку по всій державі. Харків’яни — не виняток. Але витримка людей не може ставати універсальним ресурсом для безкінечних експериментів із графіками або їхньою відсутністю.Прифронтові міста потребують особливого, пріоритетного підходу до енергозабезпечення.Я вимагаю:▪️ перегляду тривалості та принципів застосування графіків відключень для Харкова;▪️ максимально можливого скорочення часу знеструмлення;▪️ публічного й чесного пояснення людям логіки ухвалених рішень.Це запит не лише Харкова.Це запит справедливості для міст, які живуть під постійною загрозою ударів.Міська влада, комунальні служби, тепловики, водоканал працюють цілодобово, утримуючи критичну інфраструктуру.Ми робимо все, щоб у місті було тепло й вода. Допомагаємо енергетикам усім, чим можемо, щоб Харків залишався зі світлом.І маємо право розраховувати на таку ж відповідальність у відповідь.Я — на боці харків’ян.І на боці людей у кожному українському місті, які сьогодні платять за війну власним комфортом, спокоєм і безпекою.

За останні сім днів Харків пережив 22 обстріли з боку російського агресора. Ворог бив регулярно, майже щодня, і знову комбінував різні засоби ураження - були й удари з РСЗВ, й атаки різними типами БПЛА.Під вогнем опинилися Слобідський, Шевченківський, Салтівський та Холодногірський райони. Найголовніше - загиблих немає. Проте, на жаль, 11 осіб отримали поранення.Руйнувань зазнала цивільна інфраструктура, зокрема один із ринків міста. Серйозно дісталося й житлу. В одному з підʼїздів пошкодженого будинку вигоріли квартири з другого по п'ятий поверх. Тепловий контур комунальники закрили в першу ж добу. Паралельно продовужємо відпрацьовувати подачу заявок власників постраждалих осель за програмою «єВідновлення». Найскладніший виклик тижня - знову енергетика. Ресурсу критично бракує. Усі харківʼяни відчувають на собі наслідки ворожих атак по енергогенерації. Адже коли зникає струм, це, відповідно, одразу впливає на водопостачання, опалення та транспорт. Тож КП «Харківські теплові мережі» спільно з енергетиками працює у надважкому режимі 24/7. Використовуємо найменший технічний шанс втримати мережу, стабілізувати ситуацію і за першої ж нагоди повернути людям звичні умови життя.З огляду на холод і навантаження, вперше за цю зиму розгорнули додаткові намети обігріву для підсилення стаціонарних пунктів незламності. Зараз уже працюють сім таких муніципальних точок у Шевченківському та Холодногірському районах. Буде потреба - розгорнемо більше.Трохи цифр про безпеку. Загальна тривалість тривог у Харкові склала 102 години. Це на третину менше, ніж по області, але небезпека нікуди не зникла. Тому прошу: не ігноруйте сирени, бережіть себе!І наостанок. Розумію, що важко, й у всіх накопичилася шалена втома. Але я вдячний вам за те, що Харків живе! Дякую, що залишаєтеся вдома, що ми стоїмо один за одного і разом допомагаємо тим, кому зараз найважче.

Є три речі, які для кожного з нас, для кожного українця, дорівнюють слову «життя».Енергетика - це життя. Від неї напряму залежить функціонування критичної інфраструктури, стійкість мегаполісів і можливість для людей залишатися вдома, а не виїжджати з країни.Економіка - це життя. Адже це робочі місця, зарплати й податки, що йдуть, зокрема, і на підтримку наших Збройних Сил.Безпека - це життя. У буквальному сенсі.Саме захист цих трьох основ був у центрі роботи форуму Асоціації прифронтових міст та громад, який відбувся сьогодні в Харкові.І хоча наше місто знову прокинулося під звуки вибухів - удари ворога вкотре були спрямовані по енергетиці - форум відбувся так, як і було заплановано: за участі колег з Миколаєва, Кривого Рогу, інших міст і міжнародних партнерів, які працювали разом з нами. Ми вже чітко сформулювали спільну позицію. На місцях робиться максимум: децентралізуємо системи опалення, встановлюємо когенераційні установки, відновлюємо мережі, ремонтуємо та відбудовуємо житло, підтримуємо ветеранів і внутрішньо переміщених осіб, дбаємо про безпечне навчання дітей. Але правда проста: все це вимагає колосальних ресурсів. І жоден муніципалітет не тільки в Україні, а й у світі не здатен витримати такий тиск самотужки.Тому нам потрібні рішення на державному рівні. Не загальні, а сфокусовані саме на територіях, що межують з лінією фронту. Влада має взяти на себе фінансування й захист об’єктів реконструкції, підтримку децентралізації генерації струму, гарантування справедливих умов для мешканців, які живуть під постійною загрозою. Окремим блоком має стати державна програма будівництва та реновації житла. Українцям потрібен дім. Тому ми наполягаємо на підвищенні доступності іпотеки та запровадженні дієвих механізмів соціальної оренди.Те саме стосується економіки. Ми наголошуємо: жодного тиску на бізнес у зонах бойових дій! Ані нових податків, ані зборів. Підприємці, які залишилися працювати тут, під сиренами й обстрілами, - це не «резерв бюджету». Це фундамент стійкості регіонів. Якщо їх зламати, вони просто закриються.Саме наша прифронтова лінія вже майже чотири роки несе на собі найважче випробування війни. Ми - щит країни. І щоб ця броня була міцною, потрібні не лише витримка й характер, а й матеріальна база та реальна допомога.Вдячний нашим іноземним друзям за сміливість бути поруч!Дякую колегам за єдність!Разом ми усвідомлюємо, за що боремося, і добре розуміємо, що саме зараз необхідно робити.

Вся Україна відчайдушно бореться з наслідками ворожих атак. У багатьох українських родин у домівках немає тепла, електроенергії та води. Енергетики працюють у три зміни, щоб ліквідувати наслідки чергових ворожих ударів і якнайшвидше повернути людям базові умови для життя.На цьому тлі парламент, який у воєнних умовах і під час енергетичних шоків мав би працювати без пауз і з максимальною відповідальністю, фактично паралізований. Окремі народні депутати досі не можуть повернутися до виконання своїх обов’язків після тривалої перерви, що виглядає особливо дисонансно з реальністю, в якій живе країна.Сьогодні Верховна Рада мала розглядати надважливий пакет законів. Зокрема – щодо підтримки розвитку ефективного та сталого централізованого теплопостачання, відновлення платоспроможності державних енергетичних підприємств, реалізації інфраструктурних проєктів та розвитку альтернативної енергетики. Йдеться про сферу, яка зараз перебуває під найсильнішими ударами ворога і є критично важливою для національної безпеки та життя громадян. Але через відсутність кворуму робота парламенту зірвана.Звертаюся до всіх народних депутатів – від влади й опозиції, фракційних та позафракційних. Те, що ви сьогодні не виконуєте свою роботу, – це неповага до суспільства і до українського народу, який надав вам мандат довіри, обрав вас своїми представниками і доручив захищати та забезпечувати його інтереси. Не ігноруйте людей – повертайтеся до відповідальної та продуктивної праці.Нагадую: країна перебуває у стані жорстокої війни.Це не час для політичних ігор, інтриг і особистих амбіцій.Коли країна мерзне – парламент не має права «відпочивати».Коли люди без світла й тепла – влада не має права бути відсутньою.Війна не ставиться на паузу.Відповідальність – теж.І цього суспільство не забуде.

Обстріл Харкова триває вже понад три години. Удари йдуть цілеспрямовано по енергетичній інфраструктурі. Мета очевидна: завдати їй максимальних руйнувань і залишити місто без тепла в сильний мороз.Ми вже розуміємо, що доведеться ухвалювати важкі рішення. Одне з них — вимушене, але єдине можливе. Щоб не допустити замерзання мережі, нам необхідно злити теплоносій у системі теплопостачання 820 будинків, які живляться від однієї з найбільших ТЕЦ. Я розумію, наскільки це важко у двадцятиградусний мороз. Але безпрецедентна атака ворога на критичну інфраструктуру не залишає іншого варіанту. Іншого виходу наші фахівці не бачать.У звʼязку з цим у місті цілодобово працюватимуть усі 101 пункт Незламності — там можна зігрітися, випити гарячі напої, зарядити свої гаджети. За потреби будемо оперативно розгортати додаткові пункти обігріву.Також можливі перебої в роботі міського електротранспорту. Для того щоб місто не зупинилося, ми запускаємо додаткові автобусні маршрути.Це складна ніч і складний ранок для Харкова. Але місто працює, усі служби на місцях, рішення ухвалюються швидко й відповідально. Ми тримаємо ситуацію під контролем і зробимо все можливе. Харків вистоїть!!!

Січень для Харкова був важким. Холодним. Нервовим. І дуже концентрованим за кількістю випробувань.За місяць ми зафіксували 75 обстрілів. Проти міста використовувався широкий спектр засобів ураження - від важкої балістики типу «Іскандер-М» та реактивних систем залпового вогню «Торнадо-С» до керованих авіабомб і масованих атак «Шахедами».Окремо хочу звернути увагу на загрозу, яку багато хто недооцінює, - різноманіття малих безпілотників. Їхня підступність у тому, що вони важко прогнозуються, часто застосовуються точково і не завжди одразу ідентифікуються як серйозна небезпека. У багатьох випадках такі дрони падали без детонації або без наслідків. Але при влучанні вони здатні наробити чимало біди. За місяць постраждали 95 осіб, серед них - п’ятеро дітей. Дев’ять осіб, зокрема одна дитина, загинули внаслідок ворожих ударів.Під обстрілами були всі без винятку райони міста. Маємо суттєві руйнації в історичному центрі - внаслідок потужних вибухів на початку січня. Дуже серйозних пошкоджень зазнали критичні об’єкти - теплові та енергетичні підприємства, які ворог цілеспрямовано намагається вивести з ладу саме посеред зими.Постраждали школи й дитсадки, промислові підприємства, залізниця, спортивна інфраструктура, гаражні кооперативи, десятки цивільних автівок. Є пошкодження і в житловому секторі, про що я детально прозвітую згодом окремим блоком.Щоб зрозуміти рівень напруги, в якій живе місто, достатньо подивитися на тривалість повітряних тривог. У січні сирена в Харкові лунала 187 разів. Загалом це майже 248 годин, тобто фактично десять повних діб постійної тривоги та психологічного тиску. Проте ми тримаємось. І значною мірою - завдяки людям, які працювали, попри втому і страх. Я щиро дякую нашим рятувальникам і медикам, які першими прибували на місця трагедій і рятували життя. Окремі слова вдячності - комунальним службам та волонтерам.Січень додав до викликів війни ще й погодні: сильні морози, снігопади, крижаний дощ, ожеледицю. В цих умовах, а часто ще під загрозою повторних ударів, наші служби виконували дуже складну роботу. Я дякую тепловикам, які повертали тепло в оселі після обстрілів, енергетикам, інженерам і працівникам водоканалу, водіям спецтехніки, будівельникам, дорожникам і двірникам - за щоденну, важку і відповідальну працю!