Ігор Терехов

Щодня наш Ситуаційний центр збирає і ретельно аналізує дані про кожен ворожий удар по Харкову. Передусім це дозволяє нам набагато швидше реагувати на обстріли та координувати дії з усіма екстреними службами та комунальниками, які виїжджають на місця подій. А також чітко розуміти характер нових загроз та зміни в тактиці дій ворога проти нашого міста та наших людей. За минулі сім днів Департамент надзвичайних ситуацій зафіксував 18 ворожих атак. Били по Шевченківському, Київському, Салтівському, Немишлянському, Холодногірському, Основ’янському та Індустріальному районах. Окупанти застосовували різне озброєння: FPV-дрони (зокрема й без бойової частини), безпілотники «Молнія» та «Італмас», реактивні «Шахеди», а також РСЗВ «Торнадо-С».На щастя, обійшлося без загиблих. Поранення дістали п'ятеро містян.Цілями загарбників знову були виключно мирні об’єкти. Агресор цілеспрямовано нищить звичайне життя: житлові багатоповерхівки, приватні домоволодіння, гаражі, автівки, малий і середній бізнес. Вибиті вікна, понівечені фасади, пошкоджені покрівлі й розірвані мережеві дроти. За кожним руйнуванням - оселі людей, робочі місця та підприємства, які продовжують сплачувати податки, виплачувати зарплати й утримувати економіку країни в надскладних умовах.Окремо звертаю увагу на прильоти по автозаправних станціях. Наприкінці тижня ми мали одразу кілька таких епізодів. Подібні випадки ми вже бачили у травні. Тепер агресор знову застосовує цю небезпечну практику як проти Харкова, так, до речі, і проти інших прифронтових міст та громад. Комунальники, як і завжди, допомагають постраждалим з відновленням, фіксують руйнування, закривають контури, ремонтують комунікації та усувають наслідки обстрілів. Районні адміністрації, комунальні підприємства, рятувальники, медики та правоохоронці теж працюють у постійному режимі реагування. Дякую всім службам за роботу! Протягом тижня в місті 63 рази оголошували повітряну тривогу. Сумарно небезпека тривала 97 годин. Цей показник на 61 годину (або на 39%) менший порівняно з областю, проте навантаження на містян залишається колосальним.Бережіть себе та реагуйте на сигнали про повітряні загрози!

Масштаб відновлення України сьогодні вимірюється сотнями мільярдів доларів. Це зруйнована промисловість і енергетика, розбита інфраструктура, пошкоджені будинки, понівечені пам’ятки історії та архітектури. За оцінками, на найближчі десять років нам потрібно майже 588 мільярдів доларів інвестицій.Я переконаний: ми все це відбудуємо або створимо заново.Але головне - не втратити людей. Бо найбільше від війни постраждали саме вони. Українські родини, які несуть на собі основний тягар випробувань. Втрати, руйнування, бідність, зневіра і розчарування стали реальністю для мільйонів українців.Тому, коли ми говоримо про відновлення, мова має йти не лише про слайди зі зростанням ВВП, інвестиційні проєкти чи макроекономічні показники. Відновлення - це добробут і гідне життя кожного українця. Саме за цим люди оцінюватимуть успіх відбудови.На форумі у Ґданську канцлер Німеччини Фрідріх Мерц дуже точно сказав: підтримуючи Україну, Європа захищає не лише безпеку, а й свободу на всьому континенті.І це важливий сигнал не лише для наших партнерів, а й для нас самих. Сильна Україна можлива тільки в сильному європейському середовищі. А сильне середовище будується на добросусідстві, довірі, спільних ринках, інвестиціях, торгівлі, транспорті, енергетиці та безпеці.Добросусідські відносини підживлюють економіки сусідніх країн. Вони створюють робочі місця, відкривають ринки, дають людям перспективу.А постійний пошук скелетів у шафах, взаємні образи й політика минулого лише гальмують розвиток добробуту. Історію треба пам’ятати. Але майбутнє треба будувати.Ми не відновимо державу, якщо втратимо людей. За кожного українця потрібно боротися - це моя принципова позиція. Плани відбудови мають бути написані так, щоб людина бачила там себе: свою роботу, свою зарплату, своє житло, школу для своїх дітей, лікарню для своїх батьків, гідну старість.Суспільство має знати, як саме відбудова змінить життя людей. Скільки робочих місць створять інвестиції. Якими будуть зарплати. Скільки буде відновлено лікарень, дитсадків і шкіл. Скільки житла збудують для ВПО і тих, хто повернеться додому.План відбудови - це не просто цифри для звітів. Це орієнтири, в яких людина має побачити своє майбутнє.

Результат - єдине, що має значення.І вчора у Гданську, напередодні офіційного старту конференції «Ukraine Recovery Conference», Харків отримав саме результат - 47 мільйонів євро для стійкості міста.15 мільйонів євро кредиту ЄБРР - на екстрену підтримку ліквідності Харкова. Ще 32 мільйони євро - на модернізацію системи теплопостачання, з них 15 мільйонів євро кредиту ЄБРР та 17 мільйонів євро безповоротного гранту від Європейського Союзу. Для Харкова перед опалювальним сезоном, як ви розумієте, це один із ключових напрямів роботи.Окремий важливий крок - оновлений Меморандум із ЮНІСЕФ. Співпраця охоплює безпечну освіту, охорону здоров’я, соціальну політику, захист дітей, підтримку підлітків і молоді та, знову ж таки, критичної інфраструктури. Третій рік поспіль Харків проводить власний сайд-івент на майданчику URC. Для нас це спосіб винести досвід усіх прифронтових міст на міжнародний рівень і працювати з партнерами предметно: не навколо окремих запитів, а навколо системної моделі подальшого відновлення. З чіткими пріоритетами, готовими проєктами, фінансовою логікою і відповідальністю за виконання.Харків давно став столицею незламності. Але незламність - це не гасла, це здатність нашого міста жити і працювати навіть після важких ворожих ударів й одночасно планувати нашу майбутню економіку.Я щиро дякую кожному партнеру і кожному гостю нашого заходу - представникам урядів, міжнародних фінансових інституцій, агентств ООН, містам-партнерам і всім, хто був, є і, впевнений, буде поруч із Харковом. Ваша підтримка - це сильний сигнал: світ визнає провідну роль Харкова у повоєнній відбудові України, довіряє нам і готовий разом втілювати в життя амбітні проєкти розвитку.

Біля входу до однієї з підземних шкіл Харкова сьогодні лунали оплески - так друзі, вчителі та батьки зустрічали кожного випускника після завершення НМТ. Попри намагання дорослих триматися спокійно, на їхніх обличчях читалися сліди безсонної ночі й тривожного ранку. Втім, ця напруга миттєво змінювалася на щире полегшення, щойно діти виходили з укриття.Я приїхав на локацію саме для того, щоб поспілкуватися з одинадцятикласниками, почути їхні враження з перших вуст та подивитися на результати. Зокрема, з задоволенням потиснув руку хлопцю, який щойно отримав 200 балів з англійської мови.Поряд з радістю від успіхів діти ділилися й наболілим. Практично всі називали математику найскладнішим блоком завдань. Особисто я категорично проти скасування цієї дисципліни як обов’язкової, адже саме точні науки формують логіку, структурність мислення та фундаментальний базис, без якого буде неможливо відбудувати країну. Водночас обов’язковість предмета не означає, що можна закривати очі на проблемні питання. Завдання мають бути збалансованими. НМТ не повинен перетворюватися на лотерею, де в один день дітям дістається посильний варіант, а в інший - рівень складності такий, що ламає навіть добре підготовлених.Зміни потребує і сам формат оцінювання. Чотири предмети за один день - відверто надмірне навантаження. Особливо для молоді з прифронтових регіонів, де постійно звучать сирени та вибухи. Тому моя пропозиція залишається простою і послідовною: розділити іспит на два дні, по дві дисципліни щодня.Ба більше, для випускників з громад, які живуть під постійною загрозою, необхідний принципово інший підхід до вступу. На моє переконання, харківські заклади вищої освіти мають приймати всіх абітурієнтів, давати їм можливість адаптуватися до навчального процесу та підтягнути знання протягом першого півріччя. А вже після завершення семестру - проводити відповідну перевірку у форматі НМТ. Це буде справедливим кроком назустріч як молоді, так і самим університетам, які в нинішніх реаліях гостро відчувають дефіцит студентів.Насамкінець хочу поділитися тим, що мене по-справжньому приємно вразило. Запитуючи вчорашніх школярів про плани щодо вступу, я чув виключно назви місцевих вишів: ХНУРЕ, ХАІ, юридичний університет імені Ярослава Мудрого, педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Каразінський та інші. З-поміж усіх співрозмовників лише одна дівчина зазначила, що планує навчання за кордоном.І для мене це найкраща відповідь на питання, яким буде Харків завтра. Якщо молоді, розумні, сильні діти після всього пережитого бачать своє майбутнє тут, значить, ми зобов’язані зробити все, щоб у нашому місті, у нашій Україні їм було де навчатися, працювати, створювати родини і реалізовувати себе!

Цієї ночі Харків пережив чергову масовану атаку ворожих ударних безпілотників.Станом на зараз підтверджено 11 влучань БПЛА по місту, два дрони впали без детонації. Під ударом опинилися Шевченківський та Холодногірський райони.Ворог бив по житлових будинках, цивільних підприємствах, магазинах, автомобілях та міській інфраструктурі. Один із безпілотників влучив у багатоповерховий житловий будинок. Лише дивом обійшлося без загиблих. Біля будинку згоріли автомобілі, десятки машин пошкоджені, вибиті вікна у навколишніх будинках.Ще один безпілотник влучив у багатоквартирний будинок між 8 та 9 поверхами. На щастя, він не здетонував. Мешканців було евакуйовано.Пошкоджені житлові будинки, адміністративні та виробничі приміщення, бізнес-центр, кафе, церква, десятки автомобілів. У багатьох будинках вибито вікна.На цю хвилину відомо про 15 постраждалих, серед яких двоє дітей.Наш ворог вкотре доводить, що його ціллю є звичайні люди. Домівки, де сплять діти. Автомобілі, на яких люди їздять на роботу. Магазини та підприємства, які забезпечують життя міста.На місцях усіх влучань працюють рятувальники, комунальні служби, медики, правоохоронці та волонтери. Робимо все можливе, щоб якнайшвидше допомогти людям та ліквідувати наслідки чергового акту терору проти Харкова.

Методичний, щоденний російський терор продовжується. Маємо майже пів сотні ударів за останні сім днів. Переважно ворог запускав на нас «Шахеди», зокрема реактивні. Бив практично всюди: Основ’янський, Слобідський, Київський, Холодногірський, Немишлянський, Салтівський райони. У Новобаварському маємо наслідки від падіння уламків. У фокусі атак були логістика, транспортна та залізнична інфраструктура, промзони, критичні підприємства. Але давайте називати речі своїми іменами. Куди б не влучало російське залізо - поруч завжди цивільні. У місті не існує ізольованих об’єктів, і зброя агресора бʼє без жодного розбору. Кожен приліт руйнує житло. Кожен удар б'є по життю харківʼян. Маємо непоправне. У власному будинку загинула жінка. Мої щирі співчуття близьким! Ще 26 осіб зазнали поранень, серед них - одна дитина.Загальна тривалість повітряних тривог у Харкові була меншою на 45 годин (29%), ніж загалом по області.Люди витримують колосальний тиск. Попри те, що війна триває вже пʼятий рік, і Харків увесь цей час є практично передовою, звикнути до того, що щоночі тебе, твою сімʼю, твою роботу, твій дім намагаються знищити, неможливо. Проте щоразу я бачу гідну відповідь наших екстрених служб. Одразу після вибухів рятувальники, поліція, медики та комунальники першими їдуть у самісіньке пекло. Під загрозою повторних атак вони розбирають завали, закривають контури, допомагають постраждалим врятуватися. Харків не завмирає і не здається!

Сьогодні суспільству потрібні дії та реальні вчинки замість обіцянок. Майбутнє України потрібно планувати вже зараз.Нам потрібна відповідь на головне питання: якою буде країна після війни. Не просто відновленою, а сильнішою. З новою індустріалізацією, сучасними виробництвами, технологічним експортом та потужною економікою.Не менш важливими є енергетична безпека, повернення українців додому, підтримка внутрішньо переміщених осіб та гідна інтеграція ветеранів у мирне життя.Саме про це говорили у Рівному з виконувачем обов’язків міського голови Віктором Шакирзяном. Ми познайомилися кілька років тому, а після початку повномасштабної війни це знайомство переросло у справжнє партнерство. У найважчі для Харкова часи Рівне простягнуло руку допомоги, підтримуючи наше місто та його мешканців не словами, а конкретними справами.Сьогодні громади не лише забезпечують стійкість держави, а й формують практичні рішення для її майбутнього.Переконаний: якщо держава, громади, бізнес і суспільство діятимуть разом, у нас є всі шанси реалізувати ці завдання.

Дорогі медійники!Ми найчастіше зустрічаємося у найтяжчі моменти. Біля зруйнованих будинків. На місцях нічних ударів. Там, де люди втратили рідних, дім чи справу всього життя. У хвилини, коли важко говорити, але абсолютно неможливо мовчати.Чудово розумію, скільки ресурсу забирає ваша робота. Вона вимагає сталевої витримки, сміливості, гострого розуму, уважності до деталей та безмежної душевної віддачі. І попри таке шалене емоційне навантаження, вам щодня вдається робити майстерно тримати цей ідеальний баланс між високим професіоналізмом та справжньою людяністю.Ваші слова сьогодні мають цілком реальну силу. Після опублікованих матеріалів збори для наших захисників закриваються набагато швидше, а постраждалі родини знаходять підтримку небайдужих. Дякую за чесність. За сенси, які ви несете в суспільство, за любов до Харкова та України, за вміння дивитися в корінь проблеми, помічати найважливіше і говорити про найскладніше так, щоб кожне слово знаходило відгук у душах людей . За працю, яка дає можливість міжнародній спільноті знати обʼєктивні речі про російську війну і нашу з вами стійкість. Мрію, щоб зовсім скоро стрічки новин наповнилися винятково радісними подіями. Щоб ми частіше обговорювали архітектуру відновлених шкіл, сучасну забудову, розвиток міських просторів та мирне майбутнє Харкова та України! Бережіть себе! З Днем журналіста!

Що таке місто без молоді?Це будинки без гучних голосів. Вулиці без жвавого руху. Університети без студентського шуму, який завжди означав: місто живе.Харків завжди був студентською столицею, місцем, де народжуються ідеї. Тут звикли не просто вчитися - тут звикли винаходити, сперечатися, шукати рішення, створювати нове. І сьогодні, коли місто щодня проходить випробування війною, для нас критично важливо зберегти цю енергію. Бо університети - це не про минуле Харкова. Це про його майбутнє.Сьогодні на Всеукраїнському форумі Асоціації прифронтових міст та громад говорили саме про це - як зберегти науку і молодь на українському прифронті. Пропоную три кроки.Перше. Міські тендери мають працювати не лише на закупівлі, а й на розвиток. Громади можуть надавати перевагу тим компаніям, які інвестують у місцеву науку: лабораторії, дослідження, університетські розробки. Бізнес має приходити в місто не тільки заробляти, а й вкладатися в його майбутнє.Друге. Нам потрібні стартап-простори на базі університетів. Місця, де студентська ідея може пройти шлях від першого ескізу в зошиті до реального продукту, робочого місця і власної справи. Де університет, бізнес і місто працюють разом - не на папері, а в реальних проєктах.Третє. Нам потрібен Муніципальний фонд підтримки молодіжної науки. Гранти для студентів і аспірантів, які пропонують рішення для життя громад: у транспорті, енергетиці, міському плануванні, відновленні. Бо дуже часто найсвіжіші й найсміливіші ідеї народжуються саме у молодих людей. Їм треба не заважати. Їм треба допомагати.Окремо говорив і про наших випускників з прифронтових територій. Складати іспити, коли поруч постійні тривоги, обстріли, руйнування, - це зовсім інша реальність. Ці діти не просять потурання. Але вони мають право на справедливість. І ми повинні боротися за кожного з них.Бо стіни ми відбудуємо. Дороги відремонтуємо. Інфраструктуру відновимо.Але якщо втратимо молодь, університети й наукові школи - будувати майбутнє буде нікому.Наука має стати сильним партнером для влади й бізнесу. А молодь має бачити своє майбутнє тут, в Україні. І наше завдання - зробити все, щоб це майбутнє було не абстрактною мрією, а реальною можливістю.

Є новини, до яких не можна звикнути. Ніколи. Щоразу, коли я отримую інформацію, що під час обстрілу загинула дитина - ловлю себе на думці: ця дитина мала вирости.Мала піти до школи. Посваритися з друзями через якусь дрібницю і за годину помиритися. Мала вперше закохатися. Обрати професію. Колись привести за руку до 1-го класу власних дітей. Словом - мала жити.Сьогодні ми згадуємо українських дітей, яких убила російська агресія.І думаємо не лише про них. Ми думаємо про батьків, які більше ніколи не почують кроків у сусідній кімнаті. Не допоможуть з домашнім завданням. Не дочекаються дзвінка зі словами: «Я вже вдома».Є біль, до якого людина не повинна звикати. І смерть дитини - саме такий біль.Тому пам’ять про кожну дитину - це не лише скорбота, це наша відповідальність. Відповідальність зробити все, щоб в Україну повернувся справжній мир. Щоб українські діти більше ніколи не засинали під звуки вибухів. Щоб ходили до школи, будували плани, сміялися, бешкетували. Щоб могли просто бути дітьми. І жити. Світла пам’ять кожній дитині, чиє життя забрала ця війна.