Telegram statistics channel - @ihor_terekhov

Минулого тижня Харків зазнав одинадцяти ударів «шахедами». Ворог бив по різних районах міста - Індустріальному, Новобаварському, Холодногірському, Шевченківському, Немишлянському, Київському.Цілили свідомо. По енергетичній інфраструктурі, щоб позбавити харківʼян нормальних умов життя. По складах і підприємствах, які продовжують працювати, дають харків’янам роботу, забезпечують виплату зарплат і підтримують економіку не лише нашої громади, а й країни в цілому.Під час ворожого удару по цеху м’ясокомбінату просто посеред робочого дня загинули двоє людей. Звичайні працівники, які вийшли на зміну і не повернулися додому... Мої щирі співчуття їхнім рідним і близьким!Ще 20 осіб дістали поранення різного ступеня тяжкості. Включно з дітками. Є значні пошкодження і в житловому секторі. Постраждали приватні будинки та багатоповерхівки, вибиті сотні вікон, потрощені дахи. Все, що можна зробити швидко, відновлюємо. На місцях влучань працюють комунальні служби. Сьогодні вони усувають наслідки вже нових ранкових ударів. Там, де атаки сталися раніше, першочергові аварійні роботи завершені.За цей тиждень повітряні тривоги в Харкові тривали майже 81 годину, що на 43% менше, ніж у середньому по області.

Я уважно прочитав сотні повідомлень і коментарів під постом про можливе введення ПДВ для малого бізнесу. І чесно скажу: українське суспільство продемонструвало багато здорового глузду. Люди добре розуміють просту річ - підприємці на прифронтових територіях сьогодні виконують не лише економічну, а й державну функцію. Вони відкривають кав’ярні під сирени, запускають виробництва біля кордону, створюють робочі місця, платять податки і фактично тримають життя там, де ворог намагається залишити порожнечу. Саме тому позиція суспільства чітка: не руйнувати систему ФОПів і не вводити для них ПДВ у нинішніх умовах. Натомість держава має створити спеціальні умови для бізнесу на прикордонних і прифронтових територіях. Сьогодні виглядає дивно, коли податкові «гавані» створюються у глибокому тилу через індустріальні парки, тоді як міста, які фактично тримають кордон країни, працюють без жодних особливих економічних режимів. Завдяки активній позиції підприємців, громад і місцевого самоврядування рішення про введення ПДВ для ФОПів наразі відтерміновано - це важливий результат спільної позиції. Але тепер треба переходити від дискусій до системних рішень. Пропоную разом систематизувати пропозиції бізнесу, експертів та громад щодо підтримки підприємництва на прифронтових територіях - податкових режимів, гарантій інвестицій, страхування воєнних ризиків, спеціальних економічних інструментів - і підготувати спільну законодавчу ініціативу щодо регулювання та підтримки бізнесу вздовж кордону і фронту. Усі пропозиції можна залишити у формі: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScGlsJ9oVHYGb_jBay83ksiOarTDq17hO2H5Wiakd1OqEMQLA/viewform. Сильний кордон - це не лише армія. Сильний кордон - це люди, робота і життя.PS. Також запрошую до дискусії експертів та представників великого бізнесу.

Вони не шукали слави чи особливих почестей, але ми маємо знати їх в обличчя. Бо Харків цінує своїх героїв.На цих фото - Сергій та Володимир. Різний час, різні обставини, але спільний вибір: коли поруч сталася біда, вони не роздумували жодної секунди. Обидва кинулися у крижану воду, щоб витягти дітей.Учора Сергій врятував чотирьох підлітків. Раніше Володимир так само, без вагань, вихопив з водойми восьмирічну дівчинку, яка вже йшла під лід. Саме так проявляється справжня мужність - не в словах, а у вчинку.На жаль, остання трагедія принесла нашому місту не лише історію порятунку, а й величезне горе. Ми втратили двох хлопців - 11 і 17 років. І я хочу окремо сказати про старшого з них. Він теж повівся як справжній чоловік і герой. До останнього подиху боровся у воді, намагаючись врятувати своїх молодших друзів.Мої найщиріші співчуття батькам! Це непоправна втрата. Ми всі маємо зробити дуже серйозні висновки. Я вже дав доручення терміново провести в усіх школах міста уроки безпеки з поведінки на льоду. Але жодні шкільні заходи не замінять батьківського слова.Тому я звертаюся до кожного дорослого: поговоріть з дітьми вже сьогодні! Не завтра! Спокійно і серйозно. Так, щоб вони справді почули. Поясніть: замерзла водойма - це не місце для ігор, це смертельна небезпека. Жодна цікавість не вартує життя.А Сергію і Володимиру - ще раз дякую! За сміливість. За врятовані долі. За приклад хоробрості.

Світ тримається на взаємній любові та підтримці. Саме ця невидима нитка людяності не дає нам зламатися в найтемніші часи.Сьогодні переді мною сиділа 88-річна пані Ніна. Колишня вчителька, чия вишукана вимова мимоволі змушує вирівняти спину. Війна перетворила її дім у Харкові на руїни, син зараз за кордоном, і єдиною опорою в її бутті стала Галина - соціальна працівниця. За роки повномасштабного вторгнення вона перетворилася для пані Ніни на найріднішу душу. І коли старенька зі сльозами на очах дякувала своїй помічниці, Галина лише ніяково просила: «Будь ласка, не треба, я просто поруч».Та за цим «просто» стоять тисячі дуже важких історій. У кожного підопічного - свій болючий шлях, евакуація чи втрата даху над головою. А в кожної працівниці - виснажлива щоденна місія: шістнадцять поверхів пішки у знеструмлених висотках та свідоме рішення взяти під опіку п’ятнадцятьох людей замість нормативних десяти, бо совість не дозволяє залишити стареньких наодинці. Проте ми маємо говорити чесно й прямо. В умовах, коли ціни на енергоносії та послуги постійно зростають, турбота про старше покоління має стати фундаментом усієї державної політики. Містам критично потрібен конструктивний діалог з центральною владою та справедливий механізм розподілу ресурсів. Ми просто не витягнемо цей тягар самотужки, як би сильно не старалися.Підтримка людей поважного віку потребує фінансування та сучасних сервісів догляду. Ми зобов'язані забезпечити гідну оплату праці нашим соцпрацівникам і чітку допомогу кожному переселенцю. Адже тільки так, тільки реальним ставленням до тих, хто десятиліттями будував нашу країну, вимірюється зрілість суспільства.

Уряд та Верховна Рада обговорюють можливість запровадження ПДВ для ФОПів.І це питання для мене зовсім не теоретичне.Як міський голова я щодня думаю про наповнення бюджету міста. Без бюджету не працює нічого: ні транспорт, ні лікарні, ні відновлення, ні підтримка людей. Місто повинно мати ресурси, щоб жити і розвиватися навіть під обстрілами.Але є і друга сторона.Як харків’янин я добре бачу, як у прифронтовому місті тримається бізнес. Сьогодні кожен підприємець – це не просто платник податків. Це робочі місця, це світло у вітринах, це життя на наших вулицях.Саме підприємці щодня наливають гарячу каву нашим військовим.Саме у приватних пекарнях печеться хліб, який разом зі своїм ароматом приносить нашим захисникам згадку про дім, про родинне тепло, заради якого вони тримають фронт.Харків пережив важкі удари, але вистояв саме завдяки людям, які не закрили свої справи і не виїхали. Тому у місті ми пішли на безпрецедентний крок – скасували місцеві податки та збори, щоб бізнес мав можливість працювати і розвиватися.Саме тому сьогодні у мене є дві позиції, які я чесно зважую.Перша – позиція міського голови.Бюджет держави і бюджет міст повинні бути сильними. Без ресурсів країна не зможе витримати довгу війну.Друга – позиція харків’янина, який хоче, щоб місто жило.Бо місто живе доти, доки у ньому живе підприємницька ініціатива. І її не можна задушити податками у момент, коли вона ледве тримається.Як писав Вінстон Черчилль:«Податки повинні бути достатніми, щоб держава жила, але не такими, щоб люди перестали працювати».Тому для мене важлива ваша думка.Голосуйте в опитуванні нижче 👇

Харків продовжує гуртувати навколо себе надійних партнерів.Учора ми приймали потужну делегацію - майже всіх послів країн Нордично-Балтійської вісімки (NB8), які приїхали до Харкова єдиною командою.Ця зустріч була важливою не лише для нашого міста. До неї долучилися й мери міст Асоціації прифронтових громад. Бо сьогодні прифронтовий пояс України - це не просто лінія оборони. Це простір, де вирішується питання безпеки всієї Європи.Саме тому міжнародний напрямок став одним із ключових у роботі Асоціації. Ми посилюємо співпрацю з іноземними партнерами, а горизонтальні зв’язки між українськими та європейськими містами формують для наших громад додатковий запас стійкості.Стабільність Європи завтра залежить від того, наскільки сильними будуть прифронтові громади України сьогодні. Саме тому настав час переходити від окремих ініціатив до довгострокових стратегічних проєктів у наших регіонах.Для когось із дипломатів це був перший візит до Харкова, для когось - уже третій чи четвертий. А для декого наше місто взагалі стало близьким і знайомим.Але знаєте, що найбільше вражає іноземних гостей? Не лише відновлені після ворожих прильотів будинки, чисті вулиці чи навіть перші у світі підземні школи.Найбільше їх захоплюють харків’яни.Посол Естонії зізналася: щоразу, коли приїжджає до Харкова, сама почувається більш стійкою. Посол Данії розповів про свого радника, який прожив у нашому місті два роки, щиро його полюбив і тепер переконує керівництво відкрити тут представництво.Європейські амбасадори відзначають колосальну мужність як харківʼян, так і людей, які були змушені тікати від війни та знайшли в нашому місті новий дім.Вони дивуються тому, як наша громада зберігає нормальний ритм життя під постійним тиском - і відверто кажуть, що їм є чому повчитися. Партнерам потрібен цей досвід управління мегаполісом у кризових умовах. І ми готові ним ділитися.Окремий, надзвичайно важливий, напрям нашої розмови - енергетика. Країни NB8 уважно стежать за тим, як Харків готується до наступної зими, і готові допомагати у створенні «енергетичного острова».Це колосальний виклик, який місцевому бюджету не подолати самостійно. Тому підтримка держав Нордично-Балтійської вісімки для нас - буквально питання життя.Щиро дякую всій команді послів Литви, Естонії, Латвії, Данії, Швеції, Норвегії та Ісландії!Вдячний за організацію цього справді історичного візиту, за вже реалізовані ініціативи й за ті амбітні плани, які ми обов’язково втілимо в життя разом!

У лютому житловий фонд Харкова знову зазнав важких руйнувань від російських обстрілів.За місяць ворог пошкодив 234 будинки. Загалом було вибито 1922 вікна - у під’їздах, на балконах і в квартирах - та понівечено 57 покрівель.На сьогодні всі теплові контури закриті, дахи відремонтовані. Але за цим результатом стоїть ціла низка критичних викликів, які нам доводилося долати одночасно. Перше. Робота комунальників у січні-лютому має зовсім інший рівень складності, ніж у теплу пору. Коли надворі мінус 20, важко всім: і людям, і техніці, і матеріалам. А головне - ми не маємо права «розтягувати» ремонт. Потрібно діяти дуже швидко, щоб утримати тепло в будинках і не допустити, щоб пошкодження потягнули за собою ще більші проблеми.Друге. Критична ситуація в енергетиці постійно додає ризиків і затримок. Атаки на інфраструктуру та аварійні відключення ускладнюють і підвезення матеріалів, і роботу електроінструменту й освітлення на об’єктах.Третє. Лютий був прикметний тим, що прильоти траплялися в різних районах майже одночасно. Бригадам доводилося миттєво маневрувати між десятками адрес, щоб встигнути всюди. Четверте. Я часто про це кажу, і це правда: ми відчуваємо брак робочих рук. Але ті, хто залишився в строю, мають колосальне навантаження і часто працюють за трьох.Окрема тема - приватний сектор. У лютому ми мали випадки, коли агресор руйнував будинки буквально «під нуль». Для родин це катастрофа, тож шукаємо можливості підтримки разом із державою та партнерами.Паралельно з відновленням житла майже щоразу доводиться лагодити комунікації - газ, світло, воду, тепло. Аварійні бригади часто працюють під загрозою повторних обстрілів, бо розуміють, що від їхньої швидкості залежить нормальне життя цілих кварталів.Також допомагаємо людям пройти шлях до компенсації. Адміністратори в ЦНАПах щодня оформлюють заявки на державну програму «єВідновлення». А для тих, хто з юридичних чи інших причин не може нею скористатися, ми залучаємо міжнародних партнерів - вони підтримують фінансово або напряму встановлюють нові склопакети.Тому я вдячний кожному, хто тримає Харків: ремонтникам і будівельникам, енергетикам і тепловикам, водоканалу, аварійним службам, волонтерам, нашим партнерам.Бо разом ми боремося за право кожного харків’янина жити гідно у себе вдома. Ми відбудовуємо місто вже зараз, щоб після того, як настане мир, кожен, хто був змушений поїхати, відчув одне: повернутися додому - найкраще рішення!

Росія не знижує інтенсивності обстрілів Харкова. За лютий маємо 67 ворожих атак. Якщо порівнювати з січнем (75 ударів), цифра ніби менша, але лютий коротший, тож фактично рівень небезпеки залишається на тому ж рівні.До того ж, агресор постійно «апгрейдить» те, чим нас атакує. Ті ж «Молнії» (а їх за лютий прилетіло 17) - це вже модернізовані версії, значно підступніші за минулорічні.Більше того, маємо перший прецедент - приліт FPV на оптоволокні.За місяць поранень зазнала 31 особа. Те, що в графі загиблих - нуль, я вважаю величезним везінням і заслугою екстрених служб. Буквально минулого четверга молода дівчина опинилася після обстрілу під завалами приватного будинку. Рятувальники дивом її врятували.Ми зафіксували наслідки влучань у всіх районах Харкова.Найбільше дісталося нашій енергетиці: окупант маніакально намагається вибити базу життєзабезпечення міста. Також під вогнем були промислові об’єкти, школи, торговельні точки та житлові будинки. Щодо руйнувань у житловому секторі, як завжди, опублікуємо окремий звіт. Загалом у режимі небезпеки харківʼяни прожили 395 годин 32 хвилини. Це понад 16 діб сумарно. В області ситуація ще критичніша - там тривога тривала 24 доби. Дякую тим, хто підтримує життя міста: рятувальникам, комунальникам, лікарям, волонтерам! І вам, харків’яни, за те, що не опускаєте рук, підтримуєте бізнес, допомагаєте сусідам і в будь-яких ситуаціях просто залишаєтеся людьми.Прошу реагувати на сигнали про повітряні загрози, берегти себе, своїх дітей та близьких!

25 лютого 2022 року мільйони людей, залишивши свої домівки, їхали від війни, і, навіть, ще не знаючи цього, опинилися у новому для себе статусі. І вже пʼятий рік продовжують у ньому перебувати. За абревіатурою «ВПО» - не папери і не реєстри. Там люди. Їхні долі. Їхні сім’ї.Там діти, які втратили свою кімнату.Там батьки, які втратили роботу і ґрунт під ногами. Там літні люди, які залишили двори, де прожили все життя.Багато з них не виїхали з країни. Вони залишилися. Вони обрали Україну, навіть коли війна вигнала їх із дому. І це означає, що Україна повинна обрати їх.Допомога не може бути подачкою.Не може бути одноразовим рішенням чи випадковою виплатою. Потрібна система. Чітка, зрозуміла, справедлива. Така, що працює незалежно від того, що станеться завтра. Така, де кожен громадянин знає: якщо біда торкнеться його - держава має логіку дій, а не хаос.Саме тому нам потрібні не лише програми й постанови. Нам потрібні символи відповідальності.25 лютого - має стати національним Днем внутрішньо переміщених осіб. Він не має стати ще одним формальним рядком у календарі. Він має бути точкою державного зобов’язання терміном на пʼять років.П’ять років - достатній термін, щоби зробити все необхідне, аби статус ВПО став тимчасовим, а не довічним. Важливо запровадити на національному рівні єдиний маршрут підтримки ВПО - зрозумілу логіку допомоги. Маршрут, де людину супроводжують - від звернення до роботи, житла і повноцінного життя.Щоб люди або повернулися у свої вже безпечні громади, або повноцінно інтегрувалися в нові - з роботою, житлом і впевненістю у завтра. І забули про три літери ВПО назавжди. Бо справжня державна сила - це коли система працює для людини.Бо сьогодні переселенець - це хтось інший. А завтра це може бути будь-хто з нас.Я пишу цей текст із надією на тих народних депутатів, які бачать своє майбутнє тут. Які хочуть виховувати дітей і онуків в Україні, а не шукати запасний аеродром. Які розуміють, що війна не питає про статус і посаду - вона може постукати в будь-які двері.На тих, хто загруз у корупції і думає лише про власний відступ, я не розраховую.Я розраховую на тих, хто здатен побудувати державу, в якій людина, що втратила дім, не втрачає гідності.І де за абревіатурою стоїть не проблема, а відповідальність.Наші люди цього точно заслуговують.

Ми вступили у пʼятий рік великої війни. Війни, яку почали не ми, і яку ми прагнемо завершити. Розпочався пʼятий рік втрат, болю, виснаження. Позаду - чотири роки, у які Харків тримав удар і платив найвищу ціну за право бути вільним українським містом. Слова про незламність звучать гордо. Але за ними - життя людей. Тих, хто воює. Хто рятує. Хто лікує. Хто вчить дітей. Хто відновлює будинки, мережі, транспорт. Хто після безсонних ночей, після вибухів і тривог, усе одно виходить на роботу - бо знає: за ним життя. Тому Україну не зламати, адже Україна - це ми, люди. Ми щодня дивимось один одному в очі.Очі старших - сповнені гідності.Очі дітей - світлі й сильніші за страх.Очі батьків - відповідальні й надійні.У цих поглядах - надія. І сила, яка не дозволяє нам зупинитися.Ця війна змінила нас назавжди. Ми навчилися берегти одне одного. Ми надто добре знаємо справжню вартість простих речей: світла в домі, тепла в батареях, тиші без вибухів.Ми прагнемо миру. Не абстрактного - справжнього. Безпечного. Справедливого. Миру, в якому діти навчаються у світлих школах, сім’ї разом, а місто живе й будується.Харків вистояв. Україна вистояла. І встоїть надалі.Мріємо про мир. Працюємо заради миру.Єдині - заради України.