Telegram statistics channel - @history_roman

22 січня 1918 р. - проголошення незалежності Української Народної Республіки!22 січня 1919 р. - об’єднання УНР та ЗУНР!До 1990 року головним святом було саме 22 січня! Його відмічали як повноцінний день незалежності! Пропоную вашій увазі спогади про святкування для злуки 22 січня 1939 року в місті Хуст. Тоді це була територія Чехословаччини! Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.(…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори — рекорд (…)Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старовинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі".— Зі спогадів письменника та журналіста Василя Ґренджи-Донського

20 січня 1661 року за наказом короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира у Львові було утворено перший університет на Українських землях! Нині він названий в честь Івана Франка! І саме про це хочу з вами поговорити.У ХІХ столітті заклад називався Львівський університет Франца І. Імперія нав’язувала своїх героїв!У 1875 році Іван Франко вступив на факультет класичної філософії і не зважаючи на свою радикальну діяльність та тюремне ув’язнення в 1879 році отримав диплом магістра філософії. Проте Івану Франку не дозволили вступити в аспірантуру та продовжити навчання. Місцева адміністрація блокувала таланти молодого каменяра. Тому ступінь доктора філософії Іван Франко здобув у Віденському університеті в 1893 році. Цікаво, що Іван Франка двічі намагався влаштуватися працювати в університет, проте не зважаючи на підтримку проукраїнських викладачів йому відмовили.Працювати не взяли, а університет в честь нього назвали. Тільки то вже сталося за радянської окупації і витіснення всього польського духу з Львову.І тримайте загадку! Який предмет хотів викладати Іван Франко в Львівському університеті?

Давненько не рекомендував книги для прочитання, тому тримайте мій відгук на нарис Джона Кракавера «У дикій глушині». Раніше вже рекомендував його книгу про Еверест — «У розріджене повітря».Загалом Джон Кракавер — відомий американський журналіст, який спеціалізується на описі альпінізму та екстремальних видів спорту. Поступово його короткі замітки перетворилися на повноцінні романи та стали бестселерами. Ну а я полюбляю його читати за легкість мови та соковитий опис географічних об’єктів.У книзі «У дикій глушині» автор описує історію юнака Кріса Мак-Кендлесса, котрий відмовився від своєї кар’єри, залишив родину і вирушив шукати пригоди, як герої оповідок Джека Лондона. Ну і завершив своє життя як і більшість героїв Джека Лондона...Джон Кракавер провів власне дослідження і на його основі описав дворічні мандри суперволоцюги. Головна частина книги — опис пейзажів, людей, подача невідомої Америки. Автор проводить читача через всі випробування головного героя. Пробує пояснити його мотиви та чому все завершилось трагедією...За мотивами пригод Кріса Мак-Кендлесса зняли фільм «Тепер я йду у дику далечінь». Фільм також вартий уваги, якщо полюбляєте пригоди.В Україні книга вийшла у видавництві Старого Лева у 2020 році. Нині вона не продається в магазинах, проте є в бібліотеках. Саме там і знайшов цей скарб.Хоча в США книга вийшла друком у 1996 році, а описані події — 1990–1992 років. Якщо вже читали книгу — напишіть свої враження!#книги

Вже напевно тільки лінивий не читав, що США в особі діда прагнуть придбати Гренландію. Тому пропоную почитати вам короткий огляд того, коли, що і за яку купу зелених США купували земельку!У розпал Наполеонівських воєн (1803 р.) в Європі США придбали у Франції Луїзіану. Її площа становила понад 2,14 млн км². Майже як Гренландія. Покупку здійснив Томас Джефферсон. Його пика ще зображена на банкноті 2 долари, тому більш за все ви його не бачили. Тоді американці віддали французам 15 млн доларів.У 1819 році США придбали Флориду у Іспанії. Це той самий штат, де сучасний дід грає в гольф. За площею це трохи менше, ніж Білорусь. З цікавого, гроші іспанці не отримали, а 5 млн доларів було виплачено громадянам США, які постраждали від іспанців. Покупку здійснив Джеймс Монро. Він був розробником принципу — «Америка для американців».У 1867 році відбулася купівля Аляски! Саме ця подія не дає гарно спати по ночам російським імперцям. Американці придбали 1,52 млн км² за 7,2 млн доларів. Дешевше тільки даром. У перерахунку на сучасні монети це близько 150–170 млн доларів. Покупку здійснив президент — Ендрю Джонсон. Цікаво, що це був перший президент, якому оголошували імпічмент. А ще був кравцем і любив костюмчики. Сам їх собі шив.Ну і все це завершується в 1917 році купівлею Віргінських островів! У той час вони називалися Данською Вест-Індією. Що, не знаєте, де це знаходиться? Тоді час записуватися на мої уроки географії.Загальна площа островів дорівнює площі Харкова, і США за них віддали 25 млн доларів. І це все — в розпал Першої світової війни!Тому практика купувати земельку існує понад 200 років!

15 січня 1891 року в американському містечку Спрінгфілд (Cімпсони) звичайний учитель фізкультури Джеймс Нейсміт опублікував 13 правил нової гри — баскетболу. Він окреслив основні принципи руху м’яча, визначення фолів, структуру гри та спосіб встановлення переможця.Ідея виникла з практичної педагогічної потреби. Взимку студенти місцевого коледжу не мали змоги займатися активними видами спорту на відкритому повітрі, а наявні ігри в залі були або нудними, або надто травмонебезпечними. Нейсміт поставив собі завдання створити динамічну, але безконтактну гру, що розвивала б спритність, координацію та командну взаємодію. Поширення нової гри було надзвичайно стрімким. Уже в 1892 році баскетбол почали викладати в кількох десятках навчальних закладів США, а правила були надруковані в студентській газеті й швидко розійшлися країною. До 1893 року в гру грали не лише чоловіки, а й жінки, а наприкінці 1890-х років баскетбол практикували в сотнях відділень YMCA по всій Північній Америці. На початку ХХ століття він вийшов за межі США, поширившись у Канаді, Європі та Азії, що остаточно закріпило його статус міжнародного виду спорту.ЗАГАДКА :Як баскетбол називався в Україні на початку ХХ ст. та хто був батьком української фізкультури!P.S. Це моя улюблена гра!

Всім нам у школі розповідали, що у Х ст. вікінги відкрили Гренландію та розпочали колонізацію острова. До речі, вони походили з Норвегії.Проте є один нюансик, про який зазвичай мало хто говорить!У XIV ст. розпочався малий льодовиковий період. Зелені ландшафти Гренландії перетворилися на снігову пустелю. Це призвело до занепаду скотарства і проблем із рибальством. Менше їжі — менше людей.Згодом додалася й інша проблема — «Чорна смерть». Туристи з Європи привезли із собою на кораблях милих щурів із набором відповідних бліх, які були переносниками хвороби. Загалом загинула половина населення…Кількість кораблів, які привозили їжу до Гренландії, поступово зменшилася, а потім узагалі ніхто туди не плавав. Європейська колонія зникла на початку XV ст.І може виникнути хибне враження, що після цього ніхто не проживав на острові. Проте це не так. У регіоні й далі проживали корінні жителі — інуїти. Вони були справжніми господарями Арктики і чудово розуміли, як виживати у надскладних умовах.Тому, коли європейці повернулися до Гренландії у XVIII ст., вони застали кам’яні руїни та інуїтів — вправних мисливців на моржів. Нині саме вони є основним населенням острова.На фото — карта розселення інуїтів.#географія

На замовлення моїх любих підписників сьогодні пишу про японські шахи - сьоґі. Сьоґі - традиційна стратегічна гра, що сформувалася в середньовічній Японії. Перші письмові згадки про неї відносять до XI століття, а правила, близькі до сучасних, остаточно закріпилися в період Едо. У цей час сьоґі були поширені серед самураїв і перебували під заступництвом сьоґунату, що сприяло розвитку професійної гри та формуванню спеціалізованих шкіл.Гра ведеться на дошці розміром 9×9 клітин. Фігури мають вигляд плоских п’ятикутників з ієрогліфами, а не зображеннями, і не поділяються за кольорами - їхню належність визначає напрям, у який вони «дивляться». Більшість фігур може бути підвищена після входу в зону суперника, що розширює їхні ходи та тактичні можливості.Найбільш характерною рисою сьоґі є правило повторного введення захоплених фігур. Взяті фігури не вибувають з гри, а можуть бути повернуті на дошку вже на боці гравця, який їх захопив. Це значно підвищує динамічність партій і ускладнює довгострокове стратегічне планування.А хто раніше грав у таку гру?На фото гра в сьоґі Японія, початок ХХ століття.

Поговоримо про подорож американського журналіста Томаса Стівенса Україною!Першу частину про його навколосвітню мандрівку велосипедом читайте тут.У 1890 році редакція The New York World замовила в Томаса Стівенса серію репортажів про Російську імперію. Цього разу мандрівник вирішив замінити велосипед та коника. До цього йому розповідали про веселі козацькі мандри на кониках. Для цієї мети у Москві в американському мандрівному цирку, він купив угорського мустанга на прізвисько Техас. І де ж беруться ці стереотипи?Ну і для об’єктивності варто додати, що в імперії не було доріг для велосипедів.Мандрівник проклав маршрут між Москвою та Севастополем. Відвідав Харків, Дніпро та тисячі українських сіл і містечок.Мовне питання йому допомагав вирішувати студент з Москви, який трішки знав англійську мову. «Бікулеле», «сокіабле», трішки жестів руками — і все зрозуміло…Подорожуючи російською частиною імперії, мандрівник описував горілку, горілку та ікони. І це не моя якась вигадка! Це опис ХІХ ст.! Він писав, що Росія — це мрія римського бога виноробства Бахуса. Тільки горілка в них до картоплі. І вартує 15 копійок!Україну він називав у книзі «Малоросією» (Malo Russia, Little Russia). Він помітив значну різницю між українцями та росіянами.Російські неогороджені, нефарбовані зрубні будинки змінювалися побіленими українськими хатами, а замість мужиків у червоних сорочках з’явилися селяни в білих сорочках та чорних штанях. Села мали більше населення з етнічним різноманіттям, і, окрім українців, у них могли мешкати євреї. Подорожанин звернув увагу на те, що представники згаданих народів мали темніший, ніж росіяни, колір волосся та шкіри.Мандрівник описав і українські стереотипи - жадібність, хазяйновитість і красу жінок.У Криму найбільше його вразило мирне співіснування християн та мусульман.А загалом про Російську імперію в нього лишилися враження, що це країна церков і тюрем. А богинею цього всього є безмежна корупція.Повернувшись додому, Томас Стівенс написав книгу «Через Росію на мустангу» (Through Russia on a Mustang). Було би чудово перекласти дану книгу на українську мову та видати! У ній є багато цікавих та актуальних моментів.Більш детально про це можна почитати в статті.А ось оригінал книги!

6 січня 1938 року в селі Рахнівка Вінницької області народився Василь СтусПропоную вашій увазі спогади про його «щасливе дитинство». Це був період Другої світової війни та відбудови. У той час Україна пережила третій голод організований СРСР. «Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав тато - з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний я був, як пес. Пам’ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама, а мені від них геть боліла голова». «То був мій 3-4 клас. Тоді, на тій біді, я став добре вчитися. Вже 4 клас скінчив на відмінно - і до кінця школи мав похвальні грамоти, де в овалах були портрети Леніна і Сталіна.Усе дитинство моє було з тачкою. То везли картоплю з поля, то з мішком я ходив на городи - рвав траву чи то для корови, чи то для кози, то возив вугілля, збиравши на териконі. Тяжко - жили мало не лопали. А мусиш пхати тачку.Пам’ятаю, як плакала мама, бо в неї була одна подерта - латана-перелатана сорочка, а ми з Марусею ходили бозна у чому.Пам’ятаю, як 1946-1947 рр. пас чужу корову - за це мене годували. Я знав, що мама голодна - і не міг їсти сам, просив миску додому, аби поїсти з мамою разом. Колись поніс миску, а мама стала сварити мене дуже тяжко, плакала, казала, аби я так не робив більше. Бо їй дуже хотілося їсти - і дивитися на їжу їй було тяжко. А мені ложка не лізла до рота.»Більше спогадів можна прочитати за посиланням.Шкільне фото Василя Стуса

Українські підручники з історії галюцинують не гірше чату GPT.Так, готуючи матеріали з історії для своїх любих 10-класників, натрапляю на такий абзац:«В умовах окупації тисячі шкільних приміщень було спалено, пограбовано, перетворено на склади, шпиталі, казарми. Утім, навчальний процес почався у 1942 р. і провадився за складеними німецькими чиновниками програмами. Своє ставлення до освіти українців відверто висловив Гітлер. «Краще, — заявляв він, — не вчити їх навіть писати».»І наче все звучить чудово та логічно, проте є малесенька проблемка. Гітлер не говорив фрази щодо українців «Краще не вчити їх навіть писати».Натомість є чудова цитата Генріха Гіммлера, котра зафіксована у службовому меморандумі і, як на мене, вона краще ілюструє реальність, ніж вигадана цитата Гітлера:«Якщо вони [місцеві мешканці Сходу] вмітимуть читати дорожні знаки — цього цілком достатньо. Навчання рахунку понад сто — це зайва трата часу. Ми повинні стежити, щоб вони не отримували знань, які могли б використати проти нас».Ну і якщо вам цікава назва підручника, то це Історія України. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Власов.Загалом це чудова книга для навчання, просто інколи бувають дивні моменти.