game of stories

​Період з 1970 по 1988 рік часто називають «Темним століттям» Діснея.Тоді роботи студії часто критикували, а також вони провалювалися в прокаті. Наприкінці 1980-х років консультант зі сторітелінгу Крістофер Воґлер (так, той самий, що згодом написав «Подорож письменника») зробив 7-сторінковий ґайд, який допоміг почати відродження Діснея.У 1978 році Воґлер навчався й став фанатом роботи міфолога Джозефа Кемпбелла «Тисячоликий герой». Тоді ж вийшов перший фільм зі всесвіту «Зоряних війн». Воґлер подивився його в кінотеатрі й був впевнений, що стрічка втілює ідеї Кембпелла у життя.Воґлер переклав складні ідеї Кемпбелла для своєї курсової роботи, яка визначила, як Джордж Лукас використовував міфічні елементи в «Зоряних війнах». Згодом Воґлер почав працювати консультантом з історій в Дісней. І адаптував свою курсову для 7-сторінкового ґайда, у якому окреслив «дванадцять етапів подорожі героя».Ось вони:1. Звичайний Світ2. Заклик до Пригод3. Відмова від Заклику4. Зустріч із Наставником5. Подолання Першого Порога6. Випробування, Союзники, Вороги7. Наближення до Найпотаємнішої Печери8. Головне випробування9. Нагорода10. Дорога назад11. Відродження12. Повернення з ЕліксиромҐайд Воґлера прочитав генеральний директор студії Джеффрі Каценберґ. Він наказав всім у компанії також прочитати його, а Крістофера Воґлера відправив працювати з анімаційною командою над «Королем джунглів» — мультфільмом, що пізніше матиме назву «Король Лев».Під час підготовчої роботи команда зробила розкадрування для «Короля Лева» з дванадцятьма етапами подорожі героя, чітко позначеними як вказівники.Використовуючи цю 12-крокову модель як дорожню карту, «Король Лев» вийшов у 1994 році та став найуспішнішим анімаційним фільмом, а на деякий час і найприбутковішим фільмом в історії.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Як писати зі стилем?У 1985 році вийшов текст Курта Воннеґута з його порадами щодо написання історій. Ось кілька з них:1. Знайдіть те, що вас цікавитьЯ не можу писати, коли мені байдужа тема. Неважливо, які прийоми чи техніки я використовую. Просто стає нудно.Існує просте рішення: пишіть про те, що вас хвилює.2. Пишіть простоЯкщо 12-річна дитина не може зрозуміти, що відбувається, ваш текст, швидше за все, потребує редагування.3. Майте сміливість різатиТут варто згадати цитату Стівена Кінґа:«Вбивайте своїх коханих. Навіть якщо це розірве серце вашого егоцентричного маленького писаки, вбийте своїх коханих».Тому якщо я не впевнений щодо того, чи потрібно щось вирізати, я вирізаю це.4. Звучіть собою«Уся художня література має бути настільки чесною, наскільки це можливо», — каже Ніл Ґейман.Ваш вік, звідки ви, як ви думаєте — все це робить ваші тексти більш автентичними та чесними.5. Говоріть те, що ви хочете сказатиБоріться з бажанням бути розумним. Пишіть так, щоб аудиторія розуміла, що ви маєте на увазі.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Мета сюжету — випробувати, зламати і переломити неідеального персонажа. Він або ж змінюється в подієвій історії, стає кращою людиною, визнаючи і виправляючи свої недоліки, або ні.«Якщо наша мета вибудувати цікаву драматичну історію про недоліки персонажа, то це має бути оповідь, що заторкує глибинні пласти. Нам слід знайти якийсь особливий недолік: такий, навколо якого персонаж сформує ядро своєї особистості. І такий, що може завдати серйозної шкоди самому герою», — пише Вілл Сторр у своїй книзі «Наука сторітелінгу».Автор також наводить приклад власного інтерв’ю з професором психології Джонатаном Гайдтом. Ось що той сказав: «Пильнуйте за священними речами. З’ясуйте, що для людей має сакральне значення, і ви одразу ж побачите, як буйним цвітом квітне ірраціональність».Саме буйний цвіт ірраціональності й варто шукати в персонажах. А для цього треба спершу зрозуміти, що для них має сакральну цінність. Адже це і визначає, хто ми такі насправді.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Єдиний автор, який отримував двічі поспіль престижні премії з наукової фантастики (Г’юґо та Неб’юла) — це Орсон Скотт Кард. Він отримав їх за перші романи з циклу «Ендер Віггін» — «Гра Ендера» та «Голос тих, кого немає».Коли Кард вперше надіслав «Гру Ендера» видавництву, йому прийшла відмова у публікації. Редактор дав йому дві поради:1. Змінити назву на «Професійний солдат».2. Скоротити роман у два рази.Письменник зневажав запропоновану назву: «У мене не було б кар’єри, якби я почав сагу з назви «Професійний солдат», — розповідав він згодом.Але до другої поради все ж прислухався. Однак по-своєму. Кард зрозумів, що: сказавши, що історію потрібно скоротити навпіл, редактор насправді мав на увазі ось що: «Мені вона відчувається надто довгою».Тож Кард запитав себе, чому моя історія відчувається для нього занадто довгою? Тоді автор перечитав чернетку й піймав себе на тому, що він пропускає батальні сцени. «Я вирізав одну битву, потім ще одну скоротив», — каже Орсон.Далі письменник помітив кілька місць у романі, про які він хотів написати ще детальніше. У підсумку оновлений рукопис був на кілька сторінок довшим за попередній, який йому сказали скоротити вдвічі:«Я не нагадав редактору про це. Просто сказав, що розв'язав проблеми, про які він мені повідомив і попросив залишити назву «Гра Ендера». І став чекати на його відповідь».Редактор запропонував контракт на публікацію роману.Мораль тут проста: редактори, друзі, аудиторія можуть сказати вам, що болить у вашій історії, однак вони можуть не знати джерело болю. Наприклад, якщо ви приходите до лікаря й кажете, що у вас болить м’яз, хороший спеціаліст не буде слухати лише вас і відразу лікувати м’яз. Він знайде джерело болю, адже цей біль може бути симптомом вірусу й вам варто здати аналіз крові, щоб розібратися з цим.Так само коли вам кажуть, що історія надто довга, проблема може бути не в її обсягу. Вона насправді просто нудна.Так і говорить Орсон Скотт Кард: «Коли вам радять зробити історію коротшою, насправді мається на увазі зробити її цікавішою й тоді вона відчуватиметься коротшою».📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Роберт Маккі, мабуть, найвідоміший теоретик мистецтва написання сценаріїв. Коли він лише починав кар’єру й переїхав до Лос-Анджелеса, то працював у компаніях, де аналізував сценарії, які їм надходили.Згодом у нього склалась універсальна рецензія з відмовою кандидатам. Ось якою вона була:«Гарні описи, сценічний діалог. Є кілька цікавих моментів, кілька гострих моментів. У цілому слова підібрані добре. Однак, оповідь жахлива. На перших тридцяти сторінках дія ледве повзе, оскільки їй заважає товсте черево експозиції; далі розповіді так і не вдається піднятися на ноги. Основний сюжет, а точніше те, що можна назвати цим, характеризується великою кількістю зручних збігів і слабкою мотивацією. Яскраво виражений протагоніст відсутній.Випадкові конфлікти, які можна було б перетворити на підсюжети, так і залишаються незадіяними. Персонажі не розкриваються. Абсолютно відсутнє розуміння їхнього внутрішнього світу або суспільства, що їх оточує. Це неживий набір передбачуваних, погано розказаних, шаблонних епізодів, які губляться в мороці безглуздя. ВІДМОВИТИ».Далі він ще наводить приклад того, які рецензії ніколи не писав. Там мова йде про те, що він прочитав фантастичну історію, з несподіваними кульмінаційними моментами, з вдалим і глибоким розкриттям персонажів і дивовижним розумінням суспільства. А сценарій змусив його сміятися і плакати. Однак йому не сподобалось, що в кожному слові помилка, а формат сценарію не відповідає стандарту, й взагалі ще тут багато філософських коментарів. Тому треба відмовити.Чому ж він відмовляв першим і ніколи другим? Бо не важливо, скільки помилок ти робиш, чи маєш якісь додаткові пояснення й взагалі в якому форматі ти це все написав. Єдине, що важливо — історія. Якщо вона захоплює, якщо вона оригінальна, підіймає знайому тему з іншої сторони та розкриває персонажів, це гарна історія. І її опублікують.Бо помилки завжди можна виправити (тим паче у сучасному світі), можна вивчити граматику, можна змінити формат та програму, де була написана історія. Це все деталі, які можна швидко вирішити, якщо історія того варта.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Уявіть, що ви пишете історію, і вам треба вирішити, чому герой вдається до насильства та жорстокості.У 2006 році науковці провели дослідження, де виявили чотири основні причини, які провокують насильство та жорстокість:▫️жадібність▫️садизм▫️самолюбство▫️ідеалізм.Вілл Сторр у книзі «Наука сторітелінгу» зазначає, що найгірші з них — самолюбство та моральний ідеалізм. Вони — рушійні сили зла.Далі буде спойлер роману Ґіліян Флінн та фільму Девіда Фінчера «Загублена».Героїня Емі Данн вирішує вчинити злочин через своє самолюбство й завищену самооцінку. Її зрадив чоловік, і вона вирішила підставити його у своєму вбивстві. Однак головна причина була не в самому факті зради, а в тому, що зрада зіпсує її «ідеальну» репутацію.«Віра героїв у те, що вони мають беззаперечну рацію, наділяє їх нечуваною силою. Потужна драма розвивається, коли стикаються два світи: один належить антагоністові, а другий, геть інший, — протагоністові. Кожен із них вважає, що його сприйняття світу абсолютно природне і правильне. І ці два світи битимуться не на життя, а на смерть», — пише Сторр.Долучайтесь до обговорення фільму «Загублена» Девіда Фінчера: https://secure.wayforpay.com/payment/gonegirl

​Раян Голідей — один з найуспішніших авторів нон-фікшн літератури.9 з 12 його книг — бестселери New Tork Times. Його книжки можна придбати українською у видавництві «Наш Формат» ось тут.Ось кілька порад щодо написання текстів від нього:Визначте найкращий час для текстівРаян завжди працює за фіксованим професійним графіком. Пише вранці по 3 години, з 8 до 11 ранку.Важливо визначити, коли найбільш зручно писати для вас і робити це. Головне — регулярно та відповідально.Робіть нотаткиРаян використовує нотатки, щоб узагальнити свої знання.Він туди записує все: цитати, структури або нові думки.Автор поділяє нотатки на 5 категорій:• Життєві поради• Письмові поради• Різне• Стоїцизм (це його основна ніша, тому ви тут можете використовувати свою)• Майбутня тема книги (це може бути тема тексту/історії/сценарію тощо)Встановіть ритуали перед написаннямБлокування факторів, що відвертають від роботи, має вирішальне значення для розпорядку дня Раяна.Він не перевіряє свою пошту і сидить в інтернеті перші 5-6 годин дня.Перед тим як почати писати він готує робоче місце, встановлює тривалість роботи та перевіряє нотатки, беручи звідти цікаві ідеї та думки.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​«Юнацтво».Додивився цей мінісеріал. І хочу сказати дві речі щодо нього:1. Добре, що все частіше починають говорити про те, як суспільство вимагає від хлопців маскулінності й засуджує, якщо її взагалі немає або недостатньо на чиюсь думку. Це може бути сором батька або насмішки однолітків.І так, булінг людини може призвести до того, що жертва вбиває свого агресора. Але тут теж це грамотно показано не перекладаючи відповідальність за вбивство. Тому що все ж таки вбити може далеко не кожна людина і тим паче дитина. Для цього повинні бути передумови. І саме тому нам у третьому епізоді показують, що головний герой має неконтрольовану агресію, тому тут так і все зійшлось:◽️Суспільство, яке чекає від нього бути іншим «чоловіком»: більш крутим, мужнім, привабливим і так далі.◽️Батько, який теж хоче бачити іншого сина, який відповідає його уявленням про те, яким повинен бути «чоловік».◽️Однолітки, які насміхаються.◽️Неконтрольована агресія. 2. Бачив десь пост про те, що серіал поганий, а його головна фішка — знімання одним кадром, обмежує можливості оповіді.Так, дійсно, обмежує. Бо це буквально обмеження. Але водночас це сильно допомагає. Бо взагалі обмеження можуть бути ефективними. Це дає можливість краще фокусуватися та конкретніше розповідати історію.Я вже, до речі, писав, як обмеження допомагають створювати історії. Наприклад, ось тут.І тому, особисто я не думаю, що це псує оповідь чи робить її гіршою, а навпаки допомагає їй. Чи можна було чіткіше проговорити деякі меседжі? Так. Чи можна було більше розкрити різних персонажів? Так. Але це все зробило історію зовсім іншою. І не факт, що кращою. 📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​В один день 1983 року Джеймса Кемерона найняли для написання сценаріїв до фільмів «Чужі» та «Рембо II».А ще він нещодавно продав власну історію під назвою «Термінатор».Перед ним стояла непроста задача — написати три сценарії за три місяці. Тому Кемерон розробив стратегію, як це зробити.Спочатку Джеймс купив собі ще два нових столи. У нього в кабінеті вже був один, ще один він поставив у спальні й ще один у вітальні.В кабінеті він працював над «Термінатором», у вітальні над «Чужими», а в спальні над «Рембо».«Таким чином, коли я переходив від одного столу до іншого, усі нотатки й папери були саме там, де вони повинні бути».А ще він придумав, як зробити завершення трьох сценаріїв за три місяці неминучим:Він вирішив, що три сценарії будуть складатися з 360 сторінок. Потім він порахував, скільки сторінок на годину треба писати.«А потім я писав стільки, скільки треба», — згадує Кемерон.По-перше, у психології є таке поняття, що пояснює як мозок вчиться пов’язувати певні місця з певною поведінкою та типом мислення.Коли Кемерон переходив зі свого столу «Термінатор» на стіл «Чужих» або «Рембо», його мозок був налаштований на навколишнє середовище: «Я знаю, що ми тут робимо».З погляду стратегічного менеджменту, написання заздалегідь визначеної кількості слів або сторінок — це дія, яка, якщо її постійно повторювати, робить виконання трьох сценаріїв неминучим.Щоб досягти будь-якої мети — написати три сценарії, досягти цільових продажів, схуднути, пробігти марафон тощо — варто впровадити двоетапну стратегію.По-перше, визначте основні заходи, які необхідні для досягнення мети.По-друге, застосуйте енергію до цих заходів.Це те, що Кемерон зробив. Він спочатку визначив, скільки сторінок йому доводиться писати на годину. А потім — писав. Зосередившись на головному заході, Кемерон завершив три сценарії за три місяці. Для нього це було неминучим.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Намагаючись пробитися в Голлівуд, Метт Деймон читав про те, як це вдалося Квентіну Тарантіно:По суті, він переконав відомого актора (Гарві Кейтеля) захотіти зіграти в першому фільмі Тарантіно («Скажені пси»), а потім використав це, щоб отримати фінансування фільму.«І так, — каже Деймон, — коли ми написали сценарій фільму «Розумник Вілл Гантінґ», ту роль, яку зрештою взяв Робін Вільямс, ми назвали «роллю Гарві Кейтеля». Ми з Беном Аффлеком спеціально написали фільм, бо хотіли отримати ролі. Але ми також знали, що нам потрібен відомий актор, який міг би принести нам трохи грошей, бо ми з Беном нічого не були варті».Тому вони написали «роль Гарві Кейтеля» відкритою й могли її коригувати: наприклад, якби роль взяв Морґан Фрімен або Дензел Вашингтон, вони готові були дослідити питання історичної расової напруги в Бостоні. А якби Меріл Стріп — замість стосунків батька та сина, вони б створили стосунки матері та сина.«Ця частина була відкритою. І коли ми переконали Робіна взяти в цьому участь, це дійсно дало нам зелене світло. Він змінив наше життя».Ця історія вчить, що коли ви хочете досягнути успіху в будь-якій сфері, варто подивитися на тих, хто вже це зробив, проаналізувати їхній шлях і подумати, що ви могли б отримати в цьому прикладі для себе: які кроки робили ті люди та які кроки варто зробити вам.Так, наприклад, робив і сам Тарантіно: створив окремий альбом, де записував шлях своїх улюблених режисерів. «Я був істориком кіно. Я був одержимим вивченням того, як вони це зробили, еволюцією їхніх кар’єр».Так само і зі створенням історій: читайте/дивіться тих, хто вам подобається й аналізуйте те, як вони це роблять.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories