Ейдос

Усе частіше зустрічаю статті типу Anti-AI Design Trends 2026.Копнув, і виявляється, що бренди, які надмірно покладаються на ШІ-зображення та дизайн, уже активно втрачають довіру споживачів (форбс раз, форбс два, форбс три). З однієї сторони, можна знову наголосити, що в епоху ШІ цінною стає глибина дослідження. Точність промпту і якість наданого контексту прямо впливають на аутпут. Але це вже давно очевидно. То чому ж анти-ШІ? Навіщо крайність?Тому що з ШІ ми все одно поліруємо досконалість. Щоби ШІ видав human-like недосконалий результат, ми по суті мусимо йому прописувати певну тупість, обмеженість, прагнення до порушення вивчення правил, врешті, відкидання попереднього датасету, на якому він навчився. Звучить абсурдно, чи не так? У статті вище автор пропонує звернутися до "вабі-сабі" - японської естетики, що цінує красу недосконалого, незавершеного, тимчасового, любові до асиметрії, простоти, потертостей, зношеності, слідів використання. Будь-яка людська робота має походження, історію, душу. Тексти для Ейдоса я теж пишу від руки, бо через тексти я проєктую насамперед свою любов до людей і до життя, а не доношу важливі меседжі. Наврядчи ми вже зможемо відмовитися від ШІ в своїй роботі. Але принаймні ми можемо враховувати типово людські прийомчики в нашій ручній фіналізації дизайнів:– асиметричні сітки– рукописні шрифти з нерівними базовими лініями або звичайні шрифти але з невеличким фейдінгом (ефект друкованої машинки)– зображення з зерном (аля цифрова плівка)– недосконалі відтінки (#FFFFFF -> #FFFEF7) чи вигоряння кольорів– сколи й подряпини на іконках чи контейнерах– нерівні тіні або асиметричні градієнти (імітація природного косого світла)– UI-елементи у виглядів стікерів та шматочків паперу (раптово співзвучно з моїм постом про poetcore)Що б ще ви додали в цей список чи вже практикуєте в своїй роботі?

А чи чули ви нещодавню історію про Tailwind CSS?Давайте розкажу. В 2017 році чувак на імʼя Адам Ватан (ох і прізвище) релізнув опенсорсний фреймворк Tailwind CSS. Ну тобто це набір готових дрібних класів для стилів (відступи, кольори, шрифти і так далі), з якими можна дизайн одразу прописувати в HTML, оминаючи створення CSS-класів.Фреймворк пропонувався безкоштовно, а заробляв Адам на курсах і наборах UI-кітів, які просувалися безпосередньо в документації. І от приходить ШІ. Трафік на документацію фреймворка починає падати, але популярність фреймворка злітає втричі. За State of CSS 2025, його використовує понад половина опитуваних; фіксуються десятки мільйонів завантажень фреймворку на місяць. Тим часом ШІ-асистенти зʼявляються в IDE (середовищах розробки на кшталт Cursor, VS Code) і генерують Tailwind-класи прямо там і без читання документації. Оскільки вся монетизація Tailwind завʼязана на платних продуктах, які рекламуються в документації, а трафік на неї різко падає, виручка падає на 80% від пікових значень. В січні Tailwind Labs cкорочує 75% інженерів "через жорсткий вплив ШІ". Новина швидко розлітається по соцмережах, кейс стає символом кризи монетизації опенсорсних рішень в епоху ШІ. Реально, ШІ завадив найпопулярнішому CSS-фреймворку далі масштабуватися.Так, звісно, спільнота пропонує нові підходи до монетизації, тож ставити хрест на прибутках, можливо, ще зарано. Але в усій цій історії є цікавий епізод. В листопаді 2025-го року один із розробників створює pull request про додавання файлику /llms.txt, тобто пропонує зробити документацію дружньою для ллм-ок. Такий файлик - звична зараз практика для більшості сайтів, які хочуть бути більш видимими для ШІ й генерувати звідти більше трафіку. Але Адам відхиляє цей реквест після напружених обговорень, аби не вбити остаточно людський трафік на документацію.У мене теж була троооошечки схожа ситуація. Ми натренували ШІ-агента для допомоги юзерам в роботі з нашим продуктом. Я створив понад 100 статей для knowledge base, і їх можна було зробити публічними, аби приганяти більше трафіку по ключових словах. Однак ми вирішили закрити цей контент, щоби наш бот мав інфу, яку не мають ChatGPT та аналоги в сподіванні, що це допоможе утримувати людей в продукті.

Взагалі ми багато говоримо про те, що дизайнерам потрібно опановувати ШІ, щоби бути в темі, працювати швидше, краще, і так далі. Але результат все одно вимірюється в ефективності інтерфейсів. Зробив хороший інтерфейс - люди лишаються в продукті, платять, стають амбасадорами бренду. Але наближається час Generative UI, інтерфейсів, що будуються на льоту. Я це запросто можу уявити - якщо всі правила, стилі, гайдлайни якісно прописані (що є передумовою для впровадження ШІ в дизайні, як я писав вище), то чому би ШІ їх не будувати самому, а головне — підлаштовуючись під технічну грамотність юзера, яку можна вирахувати з його попередніх взаємодій?Моя мама, наприклад, зараз просить мене замовити через Олх безперебійник для роутера у одного надійного чувака (а я все зволікаю, бо йому треба дзвонити, а не писати 🥶). А нещодавно для неї цілою пригодою було переслати на імейл однієї держустанови квитанцію, яку спершу треба було дістати в Приват24. Цілком собі уявляю, як генеративні інтерфейси лагідно поведуть її в таких задачах. Цікаво, що Якоб Нільсен гадає, що ціною таких інтерфейсів буде смерть "мʼязової памʼяті". Ніби якщо кожен інтерфейс малюється заново, то його неможливо запамʼятати й опанувати. Але ж слухайте, ну невже ми дійдемо до точки, коли прямо весь UI буде вимальовуватись на льоту? Все одно ж буде якась legacy/класична/мейнстрімна версія, яка мусить працювати, якщо ШІ відвалиться?

Мав пару років тому фотосесію для соцмереж, і, значить, треба придумати собі образи. Ну, є в мене повсякденний і діловий, а хочеться третій, новий, до купи. Я вибрав стиль dark academia. Як людина, що працює зі словом і виражає себе через слова, мені імпонує ця асоціативність із меланхолійною інтелектуальністю, любовʼю ло класичної літератури, романтизацією університетів, я сам із родини вчителів та викладачів, ну і плюс гарно шиється слово dark із нашими блекаутами. І хоча цей образ став частиною мого гардеробу, він водночас асоціюється з холодами. В теплі часи хочеться носити щось світліше, легше. Коротше, Dark academia - це скоріше про настрій, аніж про образ мислення. Згодом я чув про light academia, а оце на днях дізнався про poetcore, і хочу розповісти про нього. Вони в чомусь схожі візуально, але якщо dark academia підкреслює статус та власну елітарність, то poetcore навпаки про естестику стриманості і фокус на повільності й саморефлексії. Я про це також захотів написати, бо ми з Вадимом нещодавно говорили, як важливо інколи нічого не робити, щоби перезаряджати мотиваційну батарейку і чути свої бажання. У певному сенсі poetcore – це крайній прояв цього прагнення.І хоча я не можу сказати, що poetcore – це якась мейнстрімна течія, мені здається, що це ще одне віддзеркалення того, чого потребує наш соціум в епоху надлишку технологій: розслаблення і фокусу на собі, своєму настрої, і, врешті, самопроявленні через технологічно-незалежну творчість, навіть ціною певного відкату в стилі перед-технологічної епохи. Я навіть зустрів такий опис poetcore: «granny-chic for angsty geeks» - «бабусин шик для тривожних гіків». Ну, я думаю кожен із нас зараз трохи тривожний гік 🙂 В коментах я просто накидаю кілька релевантних картинок про poetcore, в яких ви побачите певну спільну візуальну складову, але з точки зору дизайну тут скоріше можна зчитати запит переважно зумерів на паперові відтінки й текстури в інтерфейсах, а також тягу до гуманістичних антикв та мʼяких гротесків в поліграфії. Може бути актуально, якщо ви реалізуєте довгі формати типу лонгрідів чи сторітел-лендингів.

Коротше так виглядає, що головна проблема ШІ в дизайні - це те, що він не шарить в емпатію. Памʼятаєте історію, коли в США поміряли розміри 4 000 пілотів, і зробили середній профіль, аби під нього побудувати макимально зручну кабіну літака? А потім виявилося, що жодної людини з такими параметрами не існує, і врешті розробили кабіну, де все по максимуму регулюється. За замовчуванням ШІ робить те саме - генерує дизайни для "статистично найімовірніших персон", а не для живих людей. Ну окей, це півбіди. Далі, PwC опитало 4500 гендирів з 95 країн. 56% кажуть, що ШІ поки не генерує прибуток, ще 22% каже, що ШІ взагалі збільшує витрати.Дослідники пояснюють це FOMO (гендири і FOMO?!), але імхо справа не в тому. Коли прилітає нова невідома (з точки зору генерації прибутку) технологія, ми що робимо спершу? Ми точково експериментуємо, йдучи наосліп. А з ШІ в дизайні якраз така штука, що уже найперший експеримент має бути якісним, аби оцінити справжні можливості технології. Щоби не вийшла кабіна для неіснуючого пілота, потрібно вшивати human-centered design практики уже на етапі промптів та вибору інструментів і на рівні дизайн-відділу, якщо не всієї продуктової команди (бо тут же зачіпається і UX-райтинг, і ведення документації, і "що тільки не"). А отут більш точкові дослідження якраз показують, що у 80% компаній таких практик нема. Ну, воно й не дивно потім, що без них ШІ якось не монетизується.

#хвилинкадизайнера Ми створюємо прототипи у Lovable за кілька годин. Ваш менеджер показує вам робочий MVP нової функції, повністю створений за допомогою Cursor, ще до обіду. А ваш головний пересилає вам публікацію в LinkedIn про те, як штучний інтелект замінить 80% роботи дизайнера за наступні кілька місяців. І здається, що тепер будь-хто може створити додаток для вирішення своєї проблеми.Але чи справді графічний інтерфейс помер, як стверджує Якоб Нільсен? Пан Нільсен працює в цій галузі набагато довше за мене, однак, за майже два десятиліття власної роботи, я сміливо переформулюю його твердження і скажу, що це інтерфейс, як суто утилітарний засіб, помирає. І слава Йсу!ШІ фактично виявив те, що завжди було правдою, але легко ігнорувалося — функціональний дизайн ніколи не був достатнім. Подивіться цю статтю десятирічної давності. Вона має великий заголовок «Юзабіліті більше не достатньо» і розповідає про те, наскільки важливим є емоційний дизайн.Ми мусили зосередитися на зручності використання та естетиці через усі бізнес- та технічні обмеження. Тепер, коли ці обмеження швидко зникають, перед нами постає складніше питання: якщо будь-хто може створити функціональний, зручний у використанні та естетично приємний додаток, що робить продукт вартим вибору?Відповідь ми знали весь час, але вона була прихована під роками термінових дедлайнів та компромісів.👉 На UX Collective вийшов мій есей-дослідження під назвою — Feelings are the new features, в якій йдеться про те, що емоційний дизайн, за батьком нашим Норманом, а особливо рефлективний його рівень, стає актуальним та важливим для бізнесу в епоху ШІ. У статті — повний фреймворк сучасного емоційного дизайну, з прикладами та купою цікавих джерел. А ще думка про те, чому ми, дизайнери, будемо незамінними в еру ШІ 😉

Поки ти відкладаєш навчання «на понеділок», ринок кричить: нам не вистачає дизайнерів!Цифри не брешуть: щомісяця у світі відкривається понад 12 000 вакансій на UX/UI. Але сьогодні бізнесу потрібні не просто «малювальники», а дизайнери нового покоління, які вміють делегувати рутину штучному інтелекту.Курс «UX/UI-дизайнер із володінням AI» - це твій легальний чіт-код. Тобі не потрібно вміти малювати від руки або мати художню освіту. Тобі потрібен лише ноутбук і готовність діяти.Чому варто почати саме зараз:⚡️ AI-прискорення: Навчишся юзати ШІ для генерації ідей та макетів - те, на що інші витрачають дні, ти зробиш за годину.✈️ Повна свобода: Працюй із будь-якої точки світу. Твій офіс - там, де є Wi-Fi.📈 Актуальність: Опануєш Mobile Design, Дизайн-системи, UX-патерни та Soft Skills для роботи в топових командах.Це професія для тих, хто хоче поєднати логіку, креатив і високий чек. Не дай своєму часу згоріти на роботі, яку ти переріс. Почни створювати майбутнє вже сьогодні, поки ніша з AI-дизайном ще не переповнена.🚀 Встигни забронювати місце та змінити вектор свого життя: https://i.goit.global/yp3sj#направахреклами

#хвилинкадизайнераТовариство, вітаю вас! Сьогодні хочу поділитися з вами деякими новинами, особистими проектами, а також робочою пропозицію 🙂По-перше, хочу похизуватися вам своїм новим сайтом! 🙂 Зробив собі такий подарунок на Різдво. Хотів би я сказати, що все це вайбкодінг, але нє 😁 Робив по старінкє і тому дуже довго мучився з анімаціями та всякими деталями. Залітайте в коментарі й розбивайте його в пух і прах дизайнерською критикою 😉По-друге, раніше я писав, що маю амбітну ціль — 1к підписників у моєму англомовному проекті Eidos на Substack до кінця року. І на зараз нас там уже майже півтори тисячі, а сам блог за минулий рік перетворився на справжній цифровий журнал про дизайн, з нахилом до AI, з професійною командою з 3 авторів. Раз на місяць ми публікуємо: одну newsletter з якої, власне, усе й почалося: design insight, огляд цифрового продукту та «крапля натхнення»; newsletter з новинами цифрової індустрії; та статті в категоріях AI in UX та UX Job Search. А ще в нас є купа прикольних плюшек для підписників. Тож запрошую вас підписуватися і приєднуватися!По-третє, до поганих новин. Моя книга Emotional UX, яку я видав ще позаминулого року — знята з продажу. Причина — я розірвав контракт із видавництвом і забрав права на книгу. Зробив я це тому, що видавництво не робило взагалі нічого, аби просувати книгу, не виплачувало гроші за продажі. Тепер я маю намір доробити й оновити матеріал і дуже сподіваюся, що цього року мені більше пощастить із видавцем.Й останнє. Наприкінці минулого року я змінив роботу й пішов працювати до компанії, яка 100 % стане unicorn’ом уже цього року. І я шукаю офігенного дизайнера. Дизайнера, який вміє не просто збирати та аналізувати дані й пакувати це в стандартні інтерфейси, а який вміє вражати графікою, робити цікаві та приємні анімації, заварювати такий інтерфейс, який буде надихати людей! За такого дизайнера компанія готова не тільки релокейтнути в Берлін, але і платити дуже високу зарплату (від 90 тис. євро на рік). А я дуже хочу в команду українця/українку 😊 Тож, якщо раптом вас це цікавить — пишіть!

«Як світ став таким потворним?»— питає у своєму відео мій улюблений блогер Шиан Квірк. Його ви можете знати за проєктом Areopagus. Себе він називає The Cultural Tutor і недарма, бо він, мабуть, найталановитіший гід у світ культури, мистецтва та дизайну. Дуже рекомендую до перегляду та читання.У відео він на прикладі лондонських вікторіанських каналізаційних систем, набережних і ліхтарних стовпів розповідає, як у 19 столітті суспільство вміло поєднувати передові технології з орнаментальністю, сенсом і красою, навіть у найпростіших елементах міської інфраструктури. На противагу цьому, сучасні насосні станції, стовпи, кондиціонери — це функціональна порожнеча. Мінімум форми, максимум вигоди. Естетика — поза грою. Головне — швидко, зручно, прибутково. На думку Шиана, Вікторіанські ліхтарні стовпи та каналізаційні станції свідчать про гордість, віру в гідність громадськості та переконання, що навіть працівники каналізації заслуговують на гарне оточення. Сучасне «нудне» середовище: порожні будівлі, відкриті кондиціонери на будинках, або функціональні, але доволі потворні ліхтарні стовпи — все це, начебто, вказує на те, що звичайна краса більше не цінується й це формує те, як сучасні люди відчувають, поводяться і ставляться до своїх міст.І от на цьому місці я подумав про місце та значення краси в нашому реальному контексті, в якому триває війна.Війна — це щоденний біль, руйнування, втрати. І здавалося б, не до краси. Але мені здається, що саме зараз краса стає важливішою, ніж будь-коли. Краса набуває нового сенсу — стає не просто естетикою, а жестом турботи. Прекрасним засобом нагадати собі й іншим: ми — люди, а вони — свині.Сьогодні в кожного з нас одне-єдине бажання до Санти, Одіна, Зевса й усіх богів — аби війна скінчилася. І я не знаю, чи з’являться в наших містах колись вишукані ліхтарі, чи зникнуть з фасадів блоки кондиціонерів. Але я знаю одне: краса — це те, що залишає людину людиною, навіть коли світ навколо втрачає людяність. Напевно, саме тому одні мої друзі будують прекрасний будинок за 30 км від фронту, а інші — з любов’ю обирають ідеальний кахель для кав’ярні, куди може прилетіти в будь-який момент. Тому що краса важлива, а зараз і поготів!З прийдешнім, друзі! Нехай наступний рік принесе більше спокою, ніж тривог. Більше світла, ніж темряви. І більше краси, попри все.Бережіть себе! ❤️

#хвилинкадизайнераСлухайте, ну пройшло вже достатньо часу з моменту релізу Figma Make, тож маю питання до вас, товариство: як ви її використовуєте? І найголовніше — чи задоволені результатом?Тривалий час я використовував Figma Make радше як джерело натхнення.🧠 «А як воно оце тут викрутити?»🎨 «Як запхати невпіхуєме?»🤡 «Як креативно подати оцю сумну шляпу?»Тобто як вітрина можливостей, а не як інструмент для production-рішення.Але під кінець року вирішив оновити свій сайт. Зробив швиденько дизайн, подумав: «Ну ось, нарешті є кейс, де Figma Make може реально зберегти час і зробити бодай базу фронтенду».Ага, щас!Figma Make взяла мої чіткі, структуровані дизайни, з автолейаутами, компонентами тощо — і вирішила, що це просто вільна інтерпретація на тему. Почала вигадувати своє, галюцинувати розмітку і генерувати щось, що мало дуже слабкий зв’язок із макетом.І повірте, мої промпти це не «будь ласка, зроби щось красиве», а доволі чіткі, чітко сформульовані технічно задачі. Але результат все одно… Ну, дуже далекий від задовільного, скажімо так. Поділіться досвідом: чи в когось виходило створити щось production-ready через Figma Make?