Священник села Карабієвки Староконстантинівського повіту о. Софроній Ленчевський ще в дитинстві зцілився від хвороби ніг, що лишала його можливості не тільки ходити, але й рухати ногами. Псаломщик з села Білокриниці розповідав, що його сліпа племінниця Ганна Кощинська, по молитві її та батьків перед чудотворною іконою, яка знаходилася в Онишківській каплиці, прозріла. Жителька села Загаєць Кременецького повіту, зцілившись на джерелі від хвороби ніг, приїздила із сім’єю до Онишківських святинь ще двічі, просячи Матір Божу про зцілення своїх двох небезпечно хворих доньок, які по молитві матері стали здоровими.
Бачачи такі та схожі до них чудеса, явлені від чудотворної ікони Божої Матері «Онишковецької», народ із особливою старанністью і в великій кількості збирався в село Онишківці кожної суботи, наступної після молодика (новолуння), для поклоніння Онишківській святині. Особливо великий потік людей був у свята Святої Трійці та Воздвиження чесного і животворящого Хреста Господнього, коли звершувався із церкви з благодатною іконою Божої Матері «Ієрусалимська» урочистий хресний хід до Онишківської каплиці. Кількість паломників тоді налічувалося до двох тисяч і більше.
У 1887 році на пожертвування 100 карбованців була влаштована кам’яна підмурівка під каплицю, а також зі сторони крейдяного пагорба, засипаючого джерельні струмки, поставлена кам’яна стіна.
Під час Першої Світової війни 1914 р. в с. Онишківці розмістилася лінія фронту. Австрійські солдати, здійснивши наругу над святинями, розібрали Свято-Троїцький храм і каплицю на джерелі, використавши будматеріали для укріплення фронтових окопів. Жителі села були біженцями. Після війни вони повернулися в рідне село. Потім настала революція 1917 р. Значна частина Волині, у тому числі й село Онишківці, в 1920 р. увійшли в склад Польщі. Тоді зусиллями селян і прочан в тридцятих роках храм і каплиця були знову відбудовані. Фундамент каплиці був зроблений у вигляді склепу з трьома коридорами із тесаного каменя, через які протікала благодатна джерельна вода. Але в 1959 р. на початку літа каплиця була закрита з наказу богоборчої влади. Святині її перенесли в храм, а саме приміщення перевезли в с. Берег, з часом продавши частинами як будматеріали. Ревні прочани не змогли змиритися із тим, що припиняться богослужіння на благодатному джерелі. Незабаром вони спорудили невелику капличку у вигляді пам’ятника, біля якої розставили ікони і продовжували там молитися. Навколо джерела були красиві насадження туй.
Атеїстична влада цілеспрямовано продовжувала боротьбу зі святинями, розбираючи по декілька разів встановлені прочанами каплиці, поки, врешті, на початку вісімдесятих років, зруйнувавши за допомогою екскаватора кам’яні коридори, спромоглася зовсім знищити святе джерело, засипавши його торфокрихтою, землею і накривши бетонними плитами.
Але Господь осміяний не буває. Джерельна вода своєю свіжістю оживляла навколишні ставки, в яких розводили рибу, і коли джерело засипали, риба в ставках почала гинути. Тоді поблизу закритого джерела вирили канаву, з якої знову стала стікати живильна волога, яка дарувала життя та силу всьому навколишньому.
Місцевий Троїцький храм, який знаходився на відстані одного кілометра від джерела, був закритий в 1961 р. Орієнтовно через рік після його закриття, все церковне майно, у тому числі й ікони, перенесені з каплиці, були відвезені вночі – ким і куди - не відомо. У 1985 р. храм розібрали, погрузили на вантажні машини і кудись відвезли. Ніхто із місцевого населення не насмілився підняти руки на святиню, адже люди боялися гніву Божого. Облишивши техніку, вони йшли геть, не бажаючи брати участь розоренні рідних серцю святинь. Тоді із технікуму м. Мирогощі привезли студентів, які і виконали наказ богоборців. Скорботна участь спіткала тих, хто противився Богу - усі вони були покарані. Страждали вони, страждали рідні і близькі їм люди. Тут, на землі, в житті тимчасовому понесли вони покарання за вчинений гріх, - а в житті вічному?... Коли зустрічаєшся зрідка з такими людьми, сльози мимоволі накочуються на очі.