На ютубі існує ціла ніша відео, де одні люди критикують інших людей, аргументуючи та використовуючи різні методи для пояснення своїх суджень. Так от читаючи книгу «Відкрите суспільство та його вороги» Поппера, я наче поринув у хай левел наукової аргументованої крити, важко передати словами, як же це цікаво. Наскільки це глибока робота.З книги:Платон швидко виявив, що натуралізм був слабким місцем в егалітарному вченні й повною мірою скористався з цієї слабкості. Слова про рівність завжди знаходять відгук серед людей. Але цей відгук незначний порівняно до того, який викликає пропаганда, що твердить про вищість одних людей над іншими, і про те, що інші нижчі за них. Хіба ви рівні від природи зі своїми рабами, слугами, ремісниками, котрі ні чим не кращі за тварин? Смішне вже саме запитання! Платон, мабуть, першим оцінив можливості такої реакції й протиставив презирство, глузування та зневажання вимогам природної рівності. Це пояснює, чому він так наполегливо провадив натуралістичний погляд навіть перед своїх опонентів, хто ніколи їх не сповідував. У «Менексені», знаходячи на Періклову риторику, він наполягав на зв’язку між вимогами рівних законів і природною рівністю людей: новий такого суспільного устрою рівність від на- родження, рівність походження, рівність виховання, рівність як у братами, дітьми однієї матері… рівність походження примушує нас гарантувати рівних для всіх прав, заснованих на законах 19.Згодом, у «Законах», Платон підсумовує свою відповідь егалітаризму: «Для нерівних рівне стало би нерівним». Потім Арістотель її розвинув у формулу: «Рівність для рівних, нерівність для нерівних». Ця формула вказала на те, що можна назвати стандартним запереченням егалітаризму, а саме, що рівність була б чудовою, якби тільки люди були рівними, але оскільки вони, очевидно, нерівні, то і, оскільки люди нерівні й оскільки їх не можна зробити рівними. Це, здавалося б, уся різкість заперечення, по суті, є найменш реалістичним, бо політичний устрій ніколи не ґрунтувався на природних відмінностях характе- ру. І справді, Платон, схоже, не дуже вірив у цей аргу- мент, коли писав «Державу», бо вживає його лише один раз, глузуючи над демократією, коли каже, що вона «рівних рівних і нерівних» 21. За винятком цієї репліки, він вважав за потрібне не сперечатися з егалітаризмом, а мовчати про нього.Підсумовуючи, можна сказати, що Платон ніколи не недооцінював значення егалітарної теорії, підтримуваної такою людиною, як Перікл, але й словом не обмовився про неї в «Державі»; він нападав на неї, проте не відкрито і чесно.Але в який же спосіб він намагався обґрунтувати свій власний антиегалітаризм, свій принцип природного привілею? А ще в ній так багато різних не зрозумілих для мене термінів, що доводиться постійно з гуглом поруч читати.