Telegram statistics channel - @call_me_booklover

Мені дуже сподобалася ця книжка — навіть попри те, що я підкована в питаннях феміністичної літератури, біографій наших і зарубіжних письменниць. #прочитала «Гострі каблуки. Настільна книга з літературного фемінізму» ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Віра Агеєва та Ростислав Семків беруться за тексти, які здавалися нам зрозумілими ще зі школи, і витягують на поверхню сенси, що лишалися в тіні "чоловічого" канону.На сторінка ви знайдене наприклад таке: монстр Мері Шелі трактується як типова жінка, яка вирішила покинути відведений їй простір. Леся Українка показує, як суспільство схиляє жінок до божевілля у драмі «Блакитна троянда». Софія Яблонська, тим часом, єдина біла людина, яка пише про тубільців без зверхності та погорди, навідмінно від будь-яких інших мандрівників із західних країн.Віра Агеєва у післямові каже, що це контурна карта, нарис історії літератури, твореної жінками. І це справді читається як інтелектуальний простір, де ключові авторки світу нарешті розмовляють одна з одною через століття і кордони. Тому навіть якщо ви знаєте напам'ять біографію Кобилянської чи Вірджинії Вульф, вас всеодно здивують! Або якщо відчуваєте потребу побачити канон з іншої перспективи — ця книжка стане ідеальним початком. Вся слава надто довго діставалася лише чоловікам. п.с. не могла перестати у своїй голові озвучувати голосом Віри Агеєвої деякі гострі вкиди у сторону чоловіків 🤭

Відчуття тривоги, що вибиває землю з-під ніг — ось як читати цей роман. #прочитала «Я, яка ніколи не знала чоловіків»⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Роман часто описують як класичну постапокаліптичну антиутопію, але за своєю суттю це радше філософський експеримент. Я довго думала як підступитися до відгуку. Бо читання цієї книги — це досвід балансування між абсолютною безнадією і крихітною надією. Але безсоння о 2 ночі допомогло нарешті структурувати мої думки! Перше, що вам треба знати: авторка не переймалася «побудовою світу». Це не наукова фантастика, яка пояснює «як» і «чому». А ще тут відкритий фінал. Коли сідала читати, думала, що це феміністична антиутопія. Частково — так. Наприклад, тут немає жодного героя-чоловіка, який би заговорив чи мав бодай ім'я. Чоловіки позбавлені субʼєктності. Але це лише одна з багатьох сторін цього роману.Кармен Марія Мачадо, авторка збірки оповідань «Її тіло та інші сторони», каже, що це роман про спільноту, самотність і усамітнення, про інтелектуальне пробудження в неможливих ситуаціях. Це історія про те, що відбувається, коли люди з печери Платона вириваються на волю (класична філософська алегорія, де в’язні все життя бачать лише тіні на стіні печери, сприймаючи їх за єдину істинну реальність, аж поки один із них не виходить на світло і не пізнає справжню природу речей). Тому, як на мене, справжня сила цього твору не в розгадці таємниці, що сталося з героїнями, а у спробах зрозуміти всі шари сенсів, які заклала авторка.Чи можна побудувати себе без минулого? Для Гарпман, як для психоаналітикині, було важливо зрозуміти, як формується ідентичність «з чистого аркуша». Якщо прибрати всі гендерні та культурні нашарування, чого прагнутиме людина? А ще тут дуже багато думок про те, чому ми тут, навіщо живемо, чи можливо знайти відповіді на всі питання? Що означає бути живим? Як виглядає свобода, коли навколо нічого немає? «Я перетнула світ у всіх напрямках, але так і не відкрила його меж».На думку авторки, деякі речі в житті просто залишаються непізнаними. Усвідомлення того, що остаточних відповідей не буде — це і є істинна свобода. Тут вже відсилки і до Камю, і «щасливого Сізіфа». Як бачите, філософії багато! Але попри все це історія читається легко і швидко! Роман змусив мене подивитися вглиб себе і переосмислити цінність життя. Не раджу читати, якщо ви можете легко впасти в екзистенційну порожнечу. Але раджу читати, якщо любите багатошаровість ідей та хочете спробувати реально щось абсолютно нове в літературі.

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту — що почитати, аби зрозуміти масштаб трагедії? #добіркакнигУ Лабораторії всі книжки розповідають про Голокост з дуже різних сторін. «Материнська відвага» — про матір з дітьми, яких врятувала родина українців. «Дівчина у блакитному пальті» — події відбуваються у Нідерландах, про силу опору однієї людини. І тут зокрема висвітлюється переслідування і євреїв, і геїв. Піаніст. Надзвичайна історія виживання — історія на реальних подіях, екранізована Романом Поланскі. Про талановитого музиканта, який пережив Варшавське гетто та окупацію. «Голокост» — відповідає на два фундаментальні питання про Голокост: як і чому це сталося? Ґрунтується не лише на останніх наукових дослідженнях, а й на 25-річних опитуваннях очевидців. «Хлопчик, який пішов за батьком в Аушвіц» — на основі реального щоденника Густава Кляйнмана. «Хлопчик, який намалював Аушвіц» — історія хлопчика, який був ув'язнений в Аушвіці, Гросс-Розені й Бухенвальді, зміг вижити і відобразив власну історію у вигляді нотаток і кольорових малюнків. А що б ви порадили прочитати?

Літературний канон першої чверті 21 ст. від Богдани Романцової 🔥 З лекції про те, як культура реагує на ключові історичні події та які тексти з’являються після них.- Марґарет Етвуд "Сліпий вбивця" - Марк Данілєвскі "Дім з листя" (українською немає)- Зеді Сміт "Білі зуби"- Янн Мартел "Життя Пі"- Джеффрі Євгенідіс "Середня стать" (планується перевидання у ВСЛ)- Колм Тойбін "Майстер"- Кадзуо Ішіґуро "Не відпускай мене" - Чімаманда Нгозі Адічі "Половина жовтого сонця"- Кормак Маккарті "Дорога"- Ден Сіммонс "Терор"- Аравінд Адіга "Білий тигр"- Гіларі Мантел "Вулфголл" - Карл Уве Кнаусгор "Моя боротьба" - Елінор Каттон "Світила" - Донна Тартт "Щиголь"- В'єт Тан Нгуєн "Симпатик" - Пол Бітті (Бейті) "Запроданець" - Джордж Сондерс "Лінкольн у бардо"- Ле Телльє Ерве "Аномалія" - Дуґлас Стюарт "Шаґґі Бейн"- Шехан Карунатілака "Сім місяців Маалі Алмейди"- Пол Лінч "Пісня пророка"❗️«Всі культура забарвлена політикою. Без цього ми не можемо мислити наш світ» — Богдана Романцова цитує Євгена Маланюка та його есе «Толстоєвський».

Ідеальний лист про любов! #історіякнижок Ти мене вчора питав, коли виходили з храму, чому я всміхнувся і ніби сміхом привітав тебе, хоч я лише злегка посміхнувся, що греки називають: μειδάω. Тобі здалося, що я сміявся більше, ніж це було насправді. Ти питав, а я не сказав тобі причини, та й тепер не скажу: скажу лише те, що сміятися можна було тоді, можна і тепер; всміхаючись я писав цього листа, і ти, я думаю, його читаєш із усмішкою; і коли ти мене побачиш, я боюся, що ти не втримаєшся від усмішки. Але ти, о мудрець, питаєш про причину. Однак скажи мені: тобі подобається, тобі усміхається, так би мовити, один колір більше, ніж інший, одна рибка більше, ніж інша, один покрій одягу усміхається, інший — ні, або усміхається в меншій мірі, ніж іншим. І я тобі поясню причину вчорашньої усмішки. Адже сміх (ти не смійся в той момент, коли 234 я говорю про сміх!) — рідний брат радості, що часто заміняє її; такий, якщо не помиляюсь, відомий сміх Сарри: ["СмЂх мнЂ сотвори господь"]. Бо Ісаак по-єврейському означає "засміється", а це слово заміняє також і сміх. Тому, коли ти питаєш, чому я сміюся, ти ніби питаєш, чому я радію. Значить, і причину радості, в свою чергу, тобі треба сказати? О безсоромна вимога! Лист Сковороди до Михайла Ковалинського. У них були дуже близькі стосунки, і хто б що не казав, але навіть Ростислав Семків визнає романтичність їхнього звʼязку за життя і після смерті! #квірлекціяПриходьте на лекцію про українську квір-літературу! Картина: Остання зустріч Григорія Сковороди із Михайлом Ковалинським, художник Ф. Щербак, олія

Знайшла чудову книжку для підлітків — фантастично-детективна історія про:✨ дорослішання✨ дружбу й сімейні цінності✨ любов до історії та таємницьТаємниця картини — для читачів, які люблять загадки, пригоди та магію, що оживає на сторінках! Анотація: Дванадцятирічна Сашка ніяк не може вписатися у «звичайне» життя. Її ваблять не ігрові майданчики, а музеї, стародавності й таємничі картини… І не дарма: одна з них виявляється справжнім порталом — і затягує дівчинку в минуле, аж у 1842 рік. І ця епоха, здається, підходить дівчинці значно більше. Тут, де міфи живуть поруч з історією, Сашка приятелює з місцевими однолітками, знаходить з ними пригоди й проблеми та… відкриває свої чарівні здібності! У цьому місці вона має особливу місію. Та чи вдасться її виконати, коли на кожному кроці чекають грізні чари? Чи зможе Сашка розгадати таємницю картини, щоби повернутися додому, чи назавжди залишиться її частиною? 🎁І ловіть промокод на знижку -20% , діє на цю та інші книги «Ранок» і ReadberryПромокод: booklovers#інтеграція

Vivat затизерило плани на 2026, і я вже передчуваю як росте мій кредитний ліміт… Серед найбільших бажанок: «Human Acts» — неймовірно глибокий і болючий роман про повстання в Кванджу, про людську гідність, пам'ять та те, як історія закарбовується в тілах і душах.«The Glassmaker» — від авторки «Дівчини з перлинною сережкою», про дівчину з 15 століття, яка попри заборони, оволоділа ремеслом склодувів, а її прикраси почали носити імператриці. «How High We Go in the Dark» — ода людству, що стикається з глобальною пандемією, розказана через серію переплетених історій про горе, надію та наш зв'язок із космосом.«Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)» — шпигунський трилер—розслідування про подвійне життя Домонтовича. «Боги мого краю дуже люблять кров» — містичний Київ початку XX століття. Спіритичні сеанси, захоплення Вайлдом, ритуальні вбивства та юна Вероніка Черняхівська поруч із Миколою Зеровим. Атмосфера міста, що стоїть на порозі катастрофи, просто заворожує.«Батьковбивця. Змієві діти» — масштабне фентезі з нетривіальною магічною системою та сірою мораллю. Це історія про принцесу-заручницю Маріт та її таврованого брата Емріса у світі, де магія — це цінний ресурс. Обіцяють токсичні родинні зв’язки, ЛГБТК+ лінії та гостру іронію. #лгбткнижки+ дуже чекаю 2 частину «Залізної вдови», бо книжка мені дуже зайшла! А що чекаєте ви?

Про закулісся перекладу від перекладачки книг Емілі Генрі ✍️ Анна Процук дуже чесно розповіла про свою роботу, а я принесла вам кілька цифр і фактів. #книжковийринокУ періоди активної роботи Анна працює по 8 і більше годин на день. Її норма — 10 тис знаків перекладного тексту на день, хоча іноді більше: 15–18 тисяч. Вартість перекладу:Окремі гонорари можуть сягати 400–500 грн, але більшість пропозицій значно нижчі навіть за державні рекомендації. 🟣Найчастіші розцінки на ринку 130 – 350 грн🟣Середня ставка — 235,5 грн🟣Рекомендований мінімум Кабміну (2025) — 288 грн 🟣Рекомендований (2026) — 311 грнЧи можна жити лише з перекладу книжок: «Ні, неможливо, якщо немає додаткових обставин або власного житла».Проблеми ринку та видавців: малі та нішеві видавництва часто платять більше, комунікують людяніше та мають індивідуальний підхід. Натомість великі гравці нерідко пропонують мізерні гонорари та нереалістичні терміни, що призводить до сумнівної якості продукту.Головний парадокс ринку: «Власники й топменеджери розглядають галузь як бізнес, але від працівників усе ще очікують саможертовного ентузіазму».Основні виклики для професії сьогодні:🟣Низька оплата праці.🟣Брак професійної згуртованості та єдиних галузевих стандартів.🟣«Скляна стеля», і навіть висока кваліфікація не конвертується у вищу оплату.Але, попри всі труднощі, Анна бачить позитивні зміни: здорової та плідної співпраці між видавцями та перекладачами стає дедалі більше. Раджу вам прочитати всю статтю, але поки розкажіть у коментарях, що думаєте? ⬇️

Про що ми говоримо, коли говоримо про лібералізм? #історіякнижок Назабаром українською вийде книга «Втрачена історія лібералізму» і нам всім її треба прочитати! Ось чому: 1 — Це важлива історична і політична праця. І її написала жінка.2 — До того як стати політичною доктриною у XIX столітті, слово «ліберальний» стосувалося насамперед людської чесноти. Бути ліберальним означало виявляти «ліберальність» (лат. liberalitas) — бути щедрим, вихованим і відданим спільному благу.3 — Для багатьох класичних лібералів держава була потужним союзником у боротьбі за краще майбутнє. Вони вірили, що саме уряд має будувати школи, підтримувати тих, хто опинився в скруті, та створювати умови, щоб кожна людина могла розвиватися. 4 — Під час Холодної війни історію лібералізму частково переписали, зосередившись майже виключно на англо-американській традиції та індивідуалізмі. Щоб було зручніше боротися з тоталітарними диктатурами, з ідеології вичистили все, що бодай віддалено нагадувало про «колективні обов’язки» чи «спільне благо», адже ці слова надто часто експлуатували у срср. Так лібералізм почав асоціюватися виключно з особистими свободами.5 — Лібералізм це історія не лише про англійців та американців. Справжні інтелектуальні баталії за значення слова «ліберал» точилися у Франції та Німеччині ХІХ століття. Поки британці більше зосереджувалися на економіці, французькі та німецькі мислителі ламали голови над тим, як побудувати вільне суспільство після хаосу революцій та воєн Наполеона. Саме їхні палкі дискусії про громадянську мужність, релігію та державний устрій стали тим самим фундаментом, на якому стоїть сучасне західне розуміння свободи.Книжка ось ось вийде, тому дуже чекаю!

Кілька чесних фактів про Емі Вайнгауз, які ви могли не знати1 — Після запису кожного треку в студії, вона слухала пісню у таксі свого батька. Їй було важливо знати, як трек звучить у звичайній машині — саме так, як його почує більшість людей.2 — У 2009 році заснувала власний лейбл Lioness Records. Емі створила його, щоб допомогти своїй 13-річній похресниці, Діонн Бромфілд, розпочати шлях у музиці. Назва «Lioness» (Левиця) була дуже особистою: саме так ласкаво називала Емі її улюблена бабуся Синтія.3 — Мала фірмовий напій «Rickstasy». У її улюбленому пабі в Кемдені (The Hawley Arms) для неї готували спеціальний коктейль, який назвали «Rickstasy». Він складався з горілки, бананового лікеру, Southern Comfort та лікеру Baileys.4 — Працювала журналісткою світської хроніки. Протягом двох місяців Емі працювала молодшою репортеркою у новинній мережі WENN. За словами колег, вона була гучною, прямолінійною і постійно щось співала прямо в офісі.5 — За словами мами Емі, її внутрішній світ був яскравим, але руйнівним. Емі була «людиною без шкіри» — надто чутливою до цього світу. Через це вона зловживала алкоголем, вживала наркотики, і постійно боролася з самою собою. Вона намагалася залатати глибоку емоційну порожнечу тим, що було під рукою. І найсумніше в оповіді матері — це усвідомлення, що Емі так і не встигла прожити достатньо довго, щоб дізнатися: її можна любити справжньою, без високих зачісок, стрілок на очах і сценічного епатажу.❤️‍🩹Мама Емі Вайнгауз написала дуже щирі мемуари про свою доньку — «Любити Емі». Українською ця книжка незабаром вийде у Лабораторії! Кажуть, що це найкраща біографія Емі, яка допоможе побачити її справжню. Буду читати, а ви?