Книжковий дворф | Молоді леви»✍🏻 Ірвін ШоуОтже. Друга світова. Шоу будує роман навколо т...

📖 «Молоді леви»✍🏻 Ірвін ШоуОтже. Друга світова. Шоу будує роман навколо трьох персонажів: німця Крістіана, єврейського американця Ноа та американця Майкла. І самий «сік» в тому, що всі вони підпадають під мій улюблений типаж персонажів — у всіх сіра мораль.Крістіан.На початку він не є чудовиськом. Він звичайний австрійський лижний інструктор, який хоче стабільності, сили, майбутнього для своєї країни. І з цим персонажем Шоу дуже детально показує, як людина поступово звикає до дегуманізації. Не за один день, а маленькими кроками. Спочатку компроміс. Потім байдужість. Потім виправдання. Потім вже немає межі між виживанням і жорстокістю. І оце моральне гниття Крістіана прописане дуже красиво і правдоподібно. Читати його арку одночасно цікаво й гидко. Особливо коли бачиш, як війна буквально з’їдає в ньому все людське. Знайомо, чи не так?На противагу йому — Ноа Акерман. Його історія мене зачепила найбільше. Бо Шоу дуже боляче показує антисемітизм навіть серед американців. Ноа іде воювати проти нацизму, але стикається з приниженням навіть у власній армії. І, знову ж, максимум правдоподібності в тому, що автор показує лицемірство «правильної сторони». Той випадок, коли Америка в книзі не ідеалізована взагалі. Багаті відмазуються від фронту, потрібні зв’язки вирішують усе, дискримінація нікуди не зникає. Просто одна система зла страшніша за іншу. Знову ж, знайомо)Це сміливо, і не має вигляд пропаганди «своїх». Шоу показує людей, перемелених/перепрошитих/мутованих війною.Майкл з самого початку мені був бісячим — успішно успішний, самозакоханий чоловік із комфортного життя, який намагається уникати небезпеки. Та навіть його Шоу, на щастя, не залишає пласким персонажем. Майкл поступово стикається з власним нутром і вперше починає бачити світ поза межами свого его. А от тут вже не особо знайомо, бо «наша еліта» тисне свою лінію до кінця)Книга велика, детальна і дуже вʼязка. Тут купа побуту, випадкових розмов, бруду, переміщень, дрібних страхів. І, головне, що автор не романтизує війну ні на секунду. Навіть бойові сцени часто відчуваються не як «епік екшон», а радше як штучний хаос, де люди помирають без сенсу. Це для мене важливо, так як при всій моїй любові до романтизації будь-якого життєвого пиз… неочікуваностей, війна не та тема, яку варто романтизувати.Назва книги, спочатку, здалась мені дещо іронічною, і навіювала до модного нині слова «рекси», яке використовують по відношенню до молодих воїнів. Та «левів» тут перемололи ідеології, війна, страх і чужі амбіції. І, у підсумку, майже ніхто не виходить із цього морально цілим. Я думала про це, дивлячись крізь призму реалій. І мої думки і спогади про історії з нашої війни затопили мене своєю темнотою і… страхом майбутнього. Та це я лишу у себе в голові, для нічних тривожних думок.Не дивлячись на складність теми, у Шоу дуже жива манера письма. Є сцени настільки напружені або емоційно важкі, що аж фізично неприємно читати. Особливо моменти, пов’язані з концентраційними таборами й остаточним руйнуванням ілюзій персонажів. Знову ж, враховуючи обʼєм книги, цінно, коли автор не дає знудитися чи розслабитися.Отже, ця книга про повільне руйнування людяності. Про те, як ідеологія перетворює людей на механізми. І про те, наскільки крихкою виявляється мораль. Знову ж, життєво. Знову ж, боляче.Рекомендую дуже обережно, враховуючи стан кожного з нас, і готовність/не готовність рефлексувати на тему, яка нині болить.Видавництво КСД 🌟