Telegram statistics channel - @beyondreanity

я принесла вам відео з проб Овена Купера на роль Джеймі у "Adolescence" 🙂не можу перестати думати про цей серіал якщо чесно, прям прокручую в голові всі чотири кадри, особливо третій)) дуже мене глибоко вразила історія, хоча бачила в тредсі тонну коментарів, що це нудно, банально, не динамічно, нічого особливого, нема розвʼязки і взагалі все вже було у "Захищаючи Джейкоба"нічого не знаю, на Rotten Tomatoes "Adolescence" має рейтинг 99%, і мене це повністю влаштовує)а ще побачила в інсті публікацію The Village про ідею серіалу та концепцію маносфери, яка лягла ідейно в основу сюжету. пост можна прочитати тут, дуже цікавону і з приємного - Овен Купер вже отримав дві нові ролі - в екранізації «Буремного перевалу» (роль Хіткліффа у дитинстві) та в серіалі BBC "Film Club" авторства Еймі Лу Вуд. вона вам відома за роллю Еймі (персонажа звуть так само як і акторку, ага) в серіалі Sex Education - це екстравагантна подружка Мейв, яка носилася з козою)) премʼєра у 2025, так що запасаємося попкорном 🫶

я дуже мало яке кіно чи серіал дивлюся не відриваючи погляду, не ставлячи на паузу та не відволікаючись на мессенджери. але ось:Adolescence ("Юнацтво") - кримінальна драма, 1 сезон, 4 епізоди, Netflix13-річного хлопчика звинувачують у вбивстві.____я люблю дивитися криміналістику, але коли прочитала, що 4 епізоди тривалістю година кожен були зняті ОДНИМ КАДРОМ - довелося включити під страхом непрофесійної смерті від червоного режисерського дипломапісля перегляду в мій мозок ще більше не вкладається як це взагалі можливо, враховуючи мільйон переміщень, локацій, персонажів та крупностей - як це все треба було відрепетирувати, щоб годинний кадр зняти без жодної склейки? як зіграти без жодної заминки? не забути слова? як усюди попасти у фокус? як оператору не спіймати своє відображення в дзеркалі? як не спіткнутися, коли вилізаєш у вікно чи біжиш за актором? я навіть пішла гуглити чи дійсно це знято одним кадром чи просто склейки на пості зробили непомітними коли переходили через якісь двері, віконні рами чи спинині, офіційно - одним кадром. знімали по 2 дублі на день, на один кадр - одну серію - йшло до 10ти дублів. а до цього були місяці репетицій.я навіть знайшла бекстейдж, де видно як оператори передають один одному камеру, кріплять дрон, ставлять на штатив, візок - і все це ПІД ЧАС ЗАПИСУ. тільки подивіться будь-ласка це відео після перегляду самого серіалу, не спойлеріть собі сюжетце не перша в світі однокадрова історія, але круто те що тут це драматургічно виправдано. безперервна зйомка дає неймовірне відчуття присутності, ти бачиш всі емоції народжені тут і зараз, без вирваної на монтажі реальності, і переживаєш всі події та інформацію наживо разом із героямиі це прям моторошно, бо історія дійсно важкаокремий шок для мене, що актор, який зіграв 13річного обвинуваченого Джеймі, до цього взагалі не мав досвіду на знімальному майданчику. це блін дитина! органіка якої достовірніша за будь яку гру професійного актора. через це здається, що він не грає і все відбувається насправді, а тому сприймається вдвічі гострішеособливо в третьому епізоді, коли від внутрішніх гойдалок ставлення до героя я ледь не зійшла з розумуце дуже і дуже крута режисерська, акторська, операторська та художня робота - я не памʼятаю що останній раз мене так сильно вражало саме з точки зору продакшенуподивіться, не пожалкуєте#reanity_дивимось

я обожнюю Міллі Боббі Браун. я обожнюю Stranger Things, мені дуже сподобався фільм Damsel і навіть Енола Холмс, в якій нічого класного, окрім Міллі, нематому очевидно, як тільки на Нетфліксі вийшов "Електричний штат" - я галопом побігла дивитись)отже, що в нас дано:1950ті - більшість професій замінили роботи. 1990ті - роботи повстали, стається війна, під час якої у Мішель помирають мама і Крістофер - молодший брат-геній, з яким вони були дуже близькі. тих роботів, що залишилися, звезли кудись в середину пустелі а-ля тюрму, а всіх, хто ще на свободі, - ліквідуютьодного дня в будинок Мішель пробирається зламаний робот у вигляді Космо, персонажа улюбленого мультика Крістофера. Космо може говорити тільки репліками свого героя, але йому вдається пояснити Мішель, що «справжній Крістофер» якимось чином перебуває у полоні. і вони вирушають на його пошуки.____________по вайбу фільм нагадує якусь роад-муві версію мультиків ВОЛЛ-І та "Дикий робот", ну і є щось трошки від Марвелу, бо режисери тут як ні як неймовірні брати Руссо - це вони створили всіх Месників. масштаб тут, звичайно, не той, але графіка класна ну і в кінці треба сильно плакати - як і на Війні нескінченності 😅Міллі - супер приємна головна героїня, я ще більше стала поважати її після хейту в сторону зовнішності, типу чому вона в свої 21 виглядає на 35. а ще вона мені дуже нетипова акторка - я прям балдію від поєднання нарваності, ліричності, жіночності, підлітковості, почуття гумору та емоційної відкритості - от реально хто зараз з молодих акторів ще має таку суміш? можливо Зендея, але їй майже 30))також мені тут дуже сподобався Кріс Пратт, бо "Вартові галактики" - моя нейнеулюбленіша марвелівська серія 🙈 я хоч вбийте не догяняю цих тупих жартів, плаского гумору і якогось суцільного дибилізму, яким пронизані всі фільми. і "я є Грут" мене абсолютно не розчулює 🫠а ще - якщо дивитися в оригіналі - можна впасти в екстаз від голосу актора, який грає Крістофера - 14річного Вуді Нормана. по-перше, він дуже симпатичний, а по-друге - в нього зламався голос і він зараз настільки звучить якось по-дорослому - низько, мужньо, що на контрасті з підлітковою зовнішністю це просто краш-комба 🤤 де мої 16))короче, фільм милий, каст класний, рОботи зроблені прикольно, дивитися можна всією родиною, плакати - також)) ну і судячи з останнього кадру - на нас чекає продовження 🙃#reanity_дивимось

в Португалії зʼявилася лімітована версія Kinder Maxi Surprise з диснеївськими принцесами 👸 я люблю шоколад, але вцілому нема проблеми пройти повз чи купити собі біо версію без доданого цукру (я ж на спорті, ну)тиждень тому в мене був вінішко-зум-вечір з подругою, я вирішила взяти оцей гігантський кіндер (150 грам шоколаду, звичайний кіндер 20 😅) та пачку чіпсів. ну і порізала морквинку, щоб якось заспокоїти совість))мені попалася Жасмін (пʼяненький анпакінг-кружечок, який відправляла хлопцю, показувати не буду)), але захват від принцеси був ніщо порівняно із самим кіндером це просто охреніти як смачно!!не знаю, що вони туди додали, може якісь наркотики, але оці вдвічі товстіші стінки самого яйця, які хрустять у роті і потім ніжно тануть, - це просто космос 😱настільки, що я сьогодні йшла на португальську і просто по дорозі завернула в супермаркет, купила кіндер максі і далі їла його решту шляху на ходу посеред вулиці))тепер у мене є ще Бель 💃🏼 сиджу думаю чи не зібрати всю колекцію, такі ж класні іграшки 😅до речі, бачила ще серії Avangers та Stanger things, якщо раптом принцеси вас не влаштовують, тому як то кажуть no excuses - всі бігом в магазин, поки це чудо не зникло з поличок 🤤інші країни, прийом прийом, бачили цих гігантів у себе?

в минулому відгуку я писала про книжки, які іноді обираю методом тику, щоб отримати щось непередбачуване, а сьогодні от історія максимально протилежна, бо всі точно знають чого очікувати від Бакмана 🙃отже, що в нас дано:Брітт Марі - жіночка-буркотун (тут нічого нового) поважного віку, яка вирішила розійтися з чоловіком і почати нове життя у маленькому містечку Борг. Брітт Марі хоче спокійного зрозумілого життя: щоб всі магазини відкривалися вчасно, щоб столові прибори були розкладені у правильному порядку, прибирати тільки з "Факсіном" та вечеряти рівно о шостій.натомість Брітт-Марі випадково стає тренером дитячої футбольної команди, і це перевертає її життя)____я цю історію слухала на Абуці в дуже класній озвучці Матвія Ніколаєва - раджу! було як завжди і дотепно, і зворушливо, і захоплююче - Бакман як ніхто вміє закохати у своїх персонажів ким би вони не були, в кожному слові відчувається ніжність, з якою він до них ставиться - як до їхніх чеснот, так і до вад ❤️‍🩹мені важко порівнювати Бакмана з кимось, окрім нього самого, тому з трьох прочитаних книг мій особистий рейтинг виглядає так:1. Чоловік на імʼя Уве2. Тривожні люди3. Брітт-Марі була тутвсі 10 з 10, але з точки зору емоційного залучення (та кількості пролитих сліз) я б поставили твори саме в такому порядкупочала вже слухати наступну його книгу, бо хочеться ще більше фірмового шведського (парадокс)) тепла ☺️

поділюся з вам подорожжю в Марокко, бо багато знайомих писали, що хотіли б поїхати 🙂по-перше, українцям в Марокко потрібна віза, але якщо у вас вже є віза trusted countries (США, Канада, Британія, Австралія тощо) - можна оформити онлайн візу ось тут. коштує вона $75, впродовж 3х робочих днів приходить на пошту летіли з Порто через Мадрид, €120 на людину round trip, але є і прямі перельоти з Португалії, просто на наші дати так було дешевше королівство Марокко просить туристів з візою брати з собою всі бронювання, страховку (я робила якусь першу ліпшу за 200 грн для галочки) та виписку з банку (здається, треба мати мінімум 70 євро на день). все роздрукувала, прикордонник подивився і забрав тільки папірець з візою) але краще мати все на руках, just in case 1.5 дні ми провели в місті Марракеш і потім поїхали у трьохденний тур вглиб Сахарижити в Марракеші можна у фенсі резортах з басейнами, а можна в класних локальних хостелах - ми брали тут deluxe double room with shower, 120 євро/2 ночі + сніданки, дуже задоволені, і це всього 10 хвилин пішки від центральної площі 2 дні на місто достатньо з головою - обійти всі відомі памʼятки, ринки, вузькі вулички та ще раз ринки)) дуже багато дешевих виробів зі шкіри, неймовірно гарного посуду, чай, спеції, прикраси - раджу залишити трохи місця в ручній поклажі)) ресторани розраховані на туристів, тому цінники на вечерю як нижня планка у Європі - приблизно €50 вечеря на двох. в більшості закладів нема алкоголю - мусульманська країна привіт)трьохденний тур брали тут - знайшли по відгукам у тіктоці))як виглядає маршрут скидаю в коментарях, щоб не писати тонну тексту)) тур коштував €360 з двох, і хоча досить велику частину ти їдеш в мінібусі від точки до точки - було комфортно) а ще коли ти проводиш три дні у складі туристичної групи, то враження, що ви велика шведська родина))тур коштує своїх грошей і було прям кайфово, тому щира рекомендація. можливо навіть було варто пожертвувати Марракешем та брати його на всі 5 днів з відвідуванням більш віддалених місць пустелі)ще з важливого - не їдьте сюди влітку, бо температура сягає 50 градусів 🥲 зараз взимку вдень тут 25, вночі 4 - тому брати треба і футболки, і светривцілому враження такі:країна бідна, багато пилу, в місті тобі на кожному кроці намагаються щось продати (і в них виходить)), купа бомжів, купа туристів, купа незрозумілої арабської мови, але майже всі говорять англійською. гарним Марракеш не назвеш, але колоритним - 100%якщо казати про пустелю - це вау) ми розсікали на баггі, їхали караваном на верблюдах та пробували сендсерфінг - кататися з дюн на дошках для сноуборду)) а потім провели ніч в наметовому містечку з вогнищем під зірками - ну дуже атмосферно)тому чи варто їхати? такчи варто повертатися? я б не стала) хіба що на узбережжя заради серфінгу 🙂

на днях я ходила на серфінг і спіймала таку ейфорію, що ледь не розплакалася. їхала додому і не відпускала думка:якщо я опинилася в точці, де здатна отримувати такі емоції - я все в своєму житті зробила правильноа тепер розкажу вам менш філософську, але цікаву історію 🙂 у будь-якому спорті, де присутня дошка - серфінг, сноуборд, скейт etc - у вас є певна стійка, положення ніг:якщо у вас права опорна, а ліва спереду - ви регуларякщо у вас ліва опорна, а права спереду - ви гуффі(не питайте чому такі дивні назви, я не знаю))стійка визначається тим як збалансоване ваше тіло і як вам комфортніше рухатися - інших правил нема) зазвичай на першому занятті з серфінгу вас неочікувано штовхають в спину і ви падаєте на якусь ногу. ось власне на яку впали - така і передня))коли я вперше спробувала серфінг на Балі - мене визначили як гуффі (права спереду). коли ти турист, який "серфить" раз на три роки, а твою дошку ще й штовхає тренер, бо самостійно - очевидно - ти не можеш розгрестися на хвилі, вцілому пофіг яка нога ведуча. ти встаєш з горем навпіл у позі каракатиці і несешся вперед завдяки дуже плавучому як корабель борду, а не своїм відсутнім скіллам))власне, коли вже в Португалії я почала займатися регулярно - питання на яку сторону тренуватися навіть не стояло.бо я ж гуффі. ну мені ж так сказали. ну і почалися темні часи))в мене постійно були величезні проблеми зі вставаннями, бо я не те що не могла одним рухом застрибнути на дошку як всі навкруги - я вставала дупою до гори, ставила задню стопу не ребром, а на пальці, що заважало втримати баланс, і в результаті чи падала зірочкою назад, чи раком вперед. рідкі спіймані хвилі виглядали як чудеса еквілібристики, і тренер, закочуючи очі, кожен раз казав мені практикувати вставання вдома, інакше я ніколи не зможу ловити більші хвилі.я страранно практикувала на коврику для йоги, мені здавалося що ситуація стає краще, але мої катання тільки погіршувалися, бо реальність ані трохи не відповідала очікуваннямі одного разу я чисто заради інтересу вирішила спробувати встати на іншу ногу - як регуларну далі ви зрозуміли))в якийсь момент мені здалося, що я ніколи не вийду зі стану шоку - настільки мене вразило усвідомлення, що 8 місяців я змушувала своє тіло і мозок робити дію, яка фізично мені не підвласна: в мене тупо не вигинається ліва стопа у потрібний для опори кут, проте права - на ізіі у стійку регулар я застрибую одним рухом коли мій знайомий серфер це побачив, він сказав що з такою стійкою мені треба кататися по трубам (це коли хвиля завертається в тунель, і ти їдеш всередині) - це був найкращий комплімент в моєму житті))як трапилося, що нікому не прийшла думка про іншу ногу раніше - я не знаю) але тепер вчуся серфити заново, тому що вставання вставаннями, а тіло вже відкалібрувалося на іншу сторону, і встаю я зараз добре, але їхати все ще важкувато. але з кожним днем краще 🥰смішно, що минулого року я зробила татуювання дівчинки-серфера, і мені всі казали, що вона на мене схожа, тільки вона у стійці регулар, а ти ж, аня, гуффіа потім подруга мені на день народження згенерувала милі тематичні зображення - власне, одне з них ця картинка зверху, - і мені тренер написав "дуже схоже, тільки ти гуффі, а вона регулар"тепер все нарешті стало на свої місця))такі випадки трапляються дуже рідко і зазвичай людям на "не їхню" ногу кататися прям некомфортно і швидко стає очевидним, яка стійка правильна. ну а я тепер каракатиця-амбідекстр 😀

я до вас сьогодні з дуже приємним серіалом 🥰всім, кому подобається The Good Place та фільм The Intern ("Стажер" з Робертом де Ніро) - налітайте!Man on the inside ("Таємний інформатор") - новий серіал Нетфлікса. 1 сезон, 8 серій по 24 хвилини, в головній ролі Тед Денсон (оцей неймовірно харизматичний дідусь на постері)Чарльз - самотній чоловік похилого віку (але дуже непохилого вигляду) сумує через втрату дружини, яка померла рік тому від деменції. у своєму смутку він більше не має жаги до життя, закинув роботу та хоббі і майже не спілкується з донькою, обмежуючись надсиланням їй вирізок новин з газет.одного разу, вирізаючи чергову статтю, він натикається на оголошення про вакансію шпіона. вимоги - вік від 70 років та вміння користуватися мобільним телефоном.ну і Чарльз відгукується 🙃дуже милий, легкий, веселий та ніжний серіал про літніх людей і про те як їм важлива підтримка 💛 ну і Тед Денсон - мій краш) готова дивитися на нього вічно - власне, мені це вдасться, бо серіал вже продовжено на другий сезон 🥳

для читачів, які раніше не зустрічалися із терміном фанфік ❤️Фанфік (скорочення від “фанатська вигадка”, англ. fanfiction) — це літературний твір, створений фанатами, який базується на вже існуючих персонажах, світах або сюжетах із книг, фільмів, серіалів, ігор тощо.Особливості: 1. Авторство: Фанфіки пишуться фанатами й зазвичай не є комерційними - тобто вони пишуться фанатами для фанатів і викладаються у відкритому доступі в інтернет 2. Сюжети: Вони можуть розвивати існуючі історії, заповнювати сюжетні прогалини, переосмислювати події або змінювати жанр - тобто у фанфіку може бути що завгодно, так як він викладений безкоштовно у вільному доступі та не порушує авторські права 3. Формати: Поширеними є історії про романтичні стосунки між персонажами (пейрінги), альтернативні всесвіти (AU — Alternate Universe), кросовери та гумористичні інтерпретації - наприклад, драміона це пейрінг Драко + Герміона, альтернативні світи це інтерпретації what if (…а якби Гаррі Поттер не переміг, а помер?), кросовери - коли в одному фанфіку перетинаються персонажі з різних світів (наприклад, Гаррі Поттер + Белла Суон, чи Тімоті Шаламе + Рапунцель)) 4. Місця публікацій: Фанфіки зазвичай публікують на таких платформах, як Wattpad, Archive of Our Own (AO3), FanFiction. net - ці платформи зазвичай платні, але завжди можна погуглити і знайти текст просто в інтернеті насправді fanfiction - це дуже класний творчий простір для того, щоб поєднати улюблені речі в одному місці та знайти ту саму золоту комбінацію персонажів та обставин, до якої лежить саме ваше серце і яка кожного разу буде робити вас щасливим мандрівником)бо яка різниця скільки разів їсти торт, якщо він улюблений 😌

for who’s sake?останнім часом все частіше ловлю себе на думці, що нізащо б не хотіла прожити людське життя ще разне тому що я не щаслива - навпаки, я вважаю себе дуже щасливою жінкою, якій багато в чому пощастило,але оглядаючись назад - 30 років не дались легко, і я впевнена, що так само вони не далися на ізі нікому у світі навіть не беручи до уваги ковід та війну тому наразі я переконана в двох речах:1. перші 30 років могли б бути набагато гіршими та складнішими2. всі наступні роки після 30 - ким би ти не був - буде тільки складніше, бо тіло починає втомлюватися, твої «хочу» та «можу» поступово віддаляються одне від одного…і саме тому я не хочу дітей 🙃окрім тисячі інших причин типу «я занадто егоїстична, щоб ділити простір/час/ресурс з іншою маленькою-залежною-людиною», думаю, найголовніше це те що я не хочу проживати ще одне життя народженнячому трава зелена?дитсадокяк завʼязати шнурки?хвороби соціалізаціязі мною все так?освітабуллінгза що зі мною так? сексуальна освіта хобічим я хочу займатися у житті?роботав якій сфері я хочу цим займатися?терапіяя дійсно хочу цим займатися?можна перерахувати безліч пунктів, серед яких будуть ті, що трапилися з тобою і ті, що НЕ трапилисяі тепер треба проходити через те саме, тільки з точки зору людини, яка за цим споглядає (що ще складніше, аніж менеджети саму себе)тому яким би не був популярним у радянському союзі паттерн «принести склянку води в старості» - я сподіваюся, що зможу відкласти на цю склянку сама, а не буду замість цього народжувати схожу на себе істоту, проживаючи потім з нею весь жах дитинства, підліткового періоду та дорослішання (бо все це неймовірно важко навіть у повних щасливих сімʼях з запланованими дітьми)іноді мені здається, що в мене просто атрофований материнський інстинкт, я взагалі не маю «вбудованого» бажання ні про кого піклуватися - для мене чиясь потреба в моїй увазі в 90% випадків відчувається як тягаря не люблю дітей, я не люблю тварин, я ненавиджу відчуття «несвободи», коли ти повинен присвячувати комусь або чомусь час, коли тобі насправді хочеться робити якісь інші речі і також я не маю «історичної» потреби продовжувати свій рід, особливо враховуючи факт, що мій хлопець - іноземець, і менеджити різні культури між нами двома це той ще челлендж, куди там дитинутому на питання чи хочу я дітей, я щиро не маю жодного аргументу сказати «так»поділіться думкою як ви до цього ставитеся?і як завжди до таких постів прикріплюю опитування 🤍