ТОКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВАТАРІВ В СОЦМЕРЕЖАХСпілкування у соцмережах – це зручно (багато співбесідників, доступ 24/7 й т.д.). Але це отруює та потроху краде вітаміни спілкування, без яких людина чахне.Найнебезпечніше, на мій погляд, у соцмережах (раніше в телебаченні, потім у мережі інтернет) – це поломка орієнтирів масштабу існування, спотворення сприйняття.Успішний успіх та світ супер-людей.Зараз поясню.Мільйони років розвитку людства (або десятки тисяч років після створення Богом)… не було такої опції як бути поміним на весь світ (промовляти для мільйонів), бути супер-блогером. Уся віртуальність (без якої ми не уявляємо своє життя) - це всього лише декілька поколінь. Тобто, ні тіло ні психіка Homo Sapiens до цього не встигли адаптуватися, а, значить, працюють у позаштатному режимі.Немає механізмів у мозку, які дозволили би відрізнити віртуальність від реальності. Розум плутає одне з одним. Розривається зв'язок розуму, тіла та емоцій. На виході маємо депресивні стани, тривожність, панічні атаки, втрату смислів та небажання жити та купу іншого (у кожного своє).Ну не було такого, що поруч із собою бачиш людину, яка в мільйон разів багатша за тебе. У сто разів успішніше. Або вдесятеро сильніше. Або в двадцять разів краще копає город або полює на дичину в лісі. Різниця була, звісно. Але вона була - в принципі і на практиці - переборна власними стараннями. Можна було вкласти рік-другий зусиль і якщо не стати врівень, то наблизитися.І, головне, ці люди були у сфері доступності. Буквально поряд фізично. У них можна було вчитися. Або хоча б щось нишком копіювати.Звичайно, були ще Боги, Герої зі сказань, легенд, казок та іншого епосу... Але вони були «десь там» і не нависали постійно над психікою по типу «подивись, як люди можуть і роблять… ось як треба… а що ти можеш?».Соцмережі та віртуальність взагалі створюють ілюзію, що успішні, знамениті, імениті, статусні, супер-розумні тощо. люди – твої сусіди. Більше того, ти ніби знаєш цих людей краще за своїх близьких.На їхньому тлі неймовірно легко відчути себе шматком нікчемного гівна. І вирішити, що й намагатися не варто.Логічні міркування, що «вони теж реальні люди» і у віртуальності ми бачимо лише одну їхню грань (успішну), та й трохи (або сильно) прикрашену – не працюють.На їхньому тлі, інший варіант – дуже легко спробувати «бути як вони» (бо всі вони розповідають «я зміг – і ти зможеш… тільки старайся і роби правильні речі»…)… одягнувши на себе зовсім інший масштаб існування… і гнатися за міражем, прагнути туди щосили… щоб у результаті впасти без сил посеред.Міркування про те, що в цій людині мало того, що генетика і виховання (стартові умови) склалися у виграш «один на мільйон»… так ще й десь пощастило, десь благословення Вищих Сил трапилося… І без цього ця людина не змогла би досягти таких вершин… Справді, на одного супер-успішного (на яких ми і рівняємося в соцмережах, інтернет, телебаченні) – припадають десятки і сотні тих, що робили плюс/мінус так само і програли (або досягли в десятки разів менших результатів). ***© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книгP.S: Це четверта частина із п'яти. Інші викладу в найближчі дні.ЧОМУ ВІРТУАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ ВИСНАЖУЄЗМІНИ СВІЙ МАСШТАБ ІСНУВАННЯПРОСТІ ПРОЦЕСИ ТА ЇХ СИЛАТОКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВАТАРІВ В СОЦМЕРЕЖАХБЛОГЕРСТВО, МАСШТАБУВАННЯ І ДОРОГА В ПЕКЛОP.P.S: з фото розважалася хрещена та нейромережа ))***То що, краще орієнтуватися тільки на реальних людей, які поруч?Як на мене, так. Але не на 100%, а на 80-90%. А от на 10-20% - найкращим представникам людства, які живуть з іншого боку планети чи мають зовсім інший рівень життя (генетику, стартові умови). Перші дадуть зв'язок з реальністю, підтримку та опору. Другі – напрям для розвитку та простір для мрій.