Telegram statistics channel - @avantguardia

Поки суспільство розважали казками про «зрив 9 травня» та відбілювали чергових міндічів, у ЗМІ почали активно просувати ідею перетворення всієї України на мігрантське гетто з соусом карі. Логіка тих, хто приймає рішення, стає дедалі зрозумілішою: замість збереження українського народу, вони обирають шлях ввезення чужинців та заміщення населення. Нам намагаються нав’язати кількісно-ординський та антинаціональний підхід до демографічного питання - абсолютно такий самий, який давно вже діє в московитів.Проте якщо цей підхід спочатку виглядав як непослідовна діяльність, то потім – як діяльність послідовно злочинна: спочатку держава дозволила сотням тисяч молодих людей залишити країну, а тепер, коли наслідки цього стають критичними, пропонує заповнити демографічну яму мільйонами мігрантів з Індії, Бангладешу та інших похмурих помийок півдня і сходу. Це не вирішення демографічної проблеми, а антинаціональна діяльність: з чиєїсь сторони – свідома, ну а хтось просто тупий та ігнорує довгострокові наслідки для України. А комусь, може, і гадалка чи якийсь чорний маг підказав, як діяти, або якийсь викликаний Епштейном злий дух.На досвіді Європи вже доведена злочинність подібної політики – і вся її гидкість зрозуміла в повному обсязі, і про це з усіх утюгів в Європі крічать навіть ті, хто притримується точки зору просто поміркованих класичних лібералів, вже не кажучи про націоналістів. Міграційні служби і навіть вже уряди деяких країн прямо кажуть, що мігранти лише тягнуть економіку на дно, а казки про «інтеграцію» виявилися міфом — існують об'єктивні явища, які визначають здатність людини до творчої праці чи схильність до деструктивної поведінки: походження, генетика, етнос, культура.Окремо слід наголосити на безпековому аспекті: достатньо поглянути на боєздатність армій у регіонах, звідки до нас планують завозити «фахівців», та подивитися на реакції завезених в інші країни "новоєвропейців" на сумнозвісних соц.опитуваннях щодо участі в обороні країни, щоб зрозуміти — чужинці-"новоукраїнці" не стануть на захист нашої землі.Цю війну наш ворог веде не лише, щоб захопити території - а й щоб знищити популяцію українців. Ми ж боремося за те щоб українці були господарями на власній землі. Якщо ми замінимо свій народ на неєвропейських мігрантів під приводом «економічної доцільності», то сама боротьба втрачає сенс. Створення внутрішньої демографічної загрози під час протистояння із зовнішнім ворогом — це підривна діяльність, та перекреслення майбутнього української нації.Нація, якій сили зла навіюють мислення категоріями «загальної рівності» з дикунами, приречена на зникнення.

З нагоди роковин загибелі під час штурму с. Лук'янівка на лівому березі Києва Дениса «Шкіпера» Котенка та Сергія «Деймоса» Заїковського – нашого бойового товариша та головного ідеолога АКС, перекладача, історика, публіциста, правого інтелектуала. Сенс нашої епохи, яка нині перебуває в стані культурної, духовної та політичної агонії, цілковито криється в проблемі гибелі гідних людей. Саме вони уособлюють увесь той незначний інтерес, який реальність довкола ще може мати. Їх небагато, а кожна втрата такої людини — відчутний удар для всіх, немов один зі стовпів часу з гуркотом падає до низу.Друг Деймос був із таких людей. Харизматичний, розумний і талановитий — так можна його описати. Він вирізнявся з-поміж інших глибокою жагою до нових знань і нових пригод. Виступив ініціатором дослідження і студіювання досвіду європейських правих в області філософії і релігієзнавства. Займався перекладами книг і статей із багатьох європейських мов: французької, румунської та англійської, здійнявши планку для подальшого ідеологічного й культурного розвитку української інтелектуальної правиці.Як людина дії, на відміну від багатьох людей пера, він не зачинявся в чотирьох стінах чи підвалах, аби писати про великі речі, а прагнув втілювати ідеї в життя. Він жив проблемами своєї країни, жив боротьбою. І коли прийшов час — не проігнорував поклик часу, узявши до рук зброю, аби повторити шлях героя міфу.Ми обов'язково ще побачимося в інших втіленнях, а до того — наша справа працювати та здобувати перемоги на всіх фронтах, як того прагнув і жадав друг Деймос.

24 лютого для нас — не просто дата в календарі, а межа, після якої час пішов інакше. Те, до чого ми готувалися як до випробування волі, стало щоденною реальністю. За ці роки війна змінила всіх нас, але найглибше вона позначилася іменами тих, хто вже не повернеться.У річницю початку повномасштабної війни ми передусім згадуємо полеглих побратимів — кожного, хто прийняв бій, вистояв і віддав життя. Пам’ять про них — не урочиста формальність і не слова на один день. Це обов'язок кожного з нас, як носіїв культу пам'яті — обов’язок берегти їхні імена, їхні історії, їхню вірність, їхню мужність. Вони залишаються з нами у строю — в рішенні не відступати, у дисципліні, у готовності продовжувати справу, за яку вони заплатили найвищу ціну.Чотири роки потому ми знаємо ще ясніше: горнило війни забирає найкращих, але саме їхній приклад гартує живих. Тож сьогодні — день пам'яті. День, коли ми схиляємо голови перед загиблими і мовчки даємо собі ту саму обітницю: бути гідними їхнього чину, не зрадити їхньої жертви.Пам'ятаємо всіх загиблих Авангардистів: Волк, Грек, Деймос, Шкіпер, Булінь, Чужий, Грей, Карабас, Люц, Ульв, Олекса, Ростов, Рембо, Гром, Чечен, Маріо, Дум, Француз, Смішний, Кача, Опера, Ромашка, Дяк, Арджуна, Лоуренс, Кельвін, Адвокат, Козир, Зепам — PRESENTE.

Позавчора, 16 січня, на Донеччині свій останній бій прийняв наш організаційний старшина – друг Віктор "Зепам" Хижа. Віктор був єдиною дитиною в сім’ї.Свій бойовий шлях розпочав 24 лютого 2022 року у складі 241-ї бригади ТрО. У квітні 2023-го долучився до взводу Авангарду у складі 78-го полку ДШВ, а на початку 2025-го приєднався до 1-го батальйону 12-ї бригади спеціального призначення "Азов".Друг Зепам брав участь у боях за село Сакко і Ванцетті стримуючи ворога на шляху до Бахмуту. У складі штурмового взводу авангардістів був учасником контрнаступу на Запорізькому напрямку штурмуючи околиці Роботіне. В 2024 році у найскладніших умовах приймав бої на Авдіївщині, обороняв Часів Яр, згодом виконував бойові завдання на Соледарському та Мар’їнському напрямках в складі взводу вогневої підтримки сотні Авангарду. В 2025 році в складі «Азову» отримав поранення під час бойової роботи на Торецькому напрямку і після лікування та реабілітації продовжив свій бойовий шлях та повернувся на Донеччину.Свого часу виконав вкрай важливу й незамінну роль: став одним із творців десантно-штурмового взводу, а згодом і сотні Авангарду в 78-му полку. В цивільному крилі – був дорогим для молоді інструктором і наставником на багатьох вишколах.Зепам — людина, яку без перебільшення можна назвати душею компанії. Завжди готовий викинути палкий жарт і, коли треба, ринутися в бій – веселий, молодий, справжній воїн і товариш. Таких одиниці.У цивільному житті займався графічним дизайном.Обов’язково ще зустрінемося в наступних перевтіленнях!ЗЕПАМ – PRESENTE!

11 грудня під час бойового завдання загинув наш організаційний старшина, друг Адвокат.Бойовий шлях Адвоката почався ще до повномасштабної війни, коли він разом з іншими Авангардистами отримував бойовий досвід в степах Донбасу. Він пройшов кампанію боїв за Бахмут штурмовиком у складі 1-го штурмового батальйону 3-ї ОШБр, гідно себе проявивши як воїн, отримав поранення. Після відновлення Адвокат повернувся в стрій вже розвідником в складі розвідувального батальйону, де виконував бойові задачі разом з новим поколінням Авангардистів.Ярослав Коротчин був активістом Авангарду з 2017 року. Він був вірним другом, мудрим наставником, рішучим та мужнім воїном, справжнім ідеалістом. Сенсом свого життя він бачив поширення цінностей Авангарду та виховання молодших братів організації згідно героїчних ідеалів. Впродовж свого відновлення він приділяв весь час розвитку тилового крила організації: навчав нове покоління активістів, що зараз допомагають бойовому крилу та самі долучаються до війська, розвивав та підтримував внутрішні традиції.Пам'ять про цю шляхетну людину житиме вічно в нашому Пантеоні, справа його буде продовжена, кров його — помщена. Адвокат — PRESENTE!Інформація щодо прощання буде оголошена згодом.

Авангард зустрічає новий 2026 рік. Виклики цього року не стали нам на заваді.Наш стрій зростав і ширився простором — від армійських структур та підрозділів до нових осередків і цивільних ініціатив.За цей час ми приймали бої та нищили противника на різних напрямках — від Харківщини й Бєлгородщини до Добропілля та Запоріжжя. Авангардисти тримали позиції в населених пунктах, у посадках і міцно стояли на своїй землі.Упродовж року було повноцінно сформоване молодіжне крило та масштабований тил. Багато молодших братів Авангарду здобули інтелектуальний і фізичний розвиток, отримали цінні навички з військової справи й вирушили до лав Збройних сил та в бойові осередки АКС. Пройшовши через жорна кривавих визвольних змагань, учорашні активісти стануть досвідченими лицарями.Протягом цього часу нам вдалось повністю охопити весь спектр діяльності цивільного крила — ми провели величезну кількість різних військових вишколів, походів найкращими місцями України, лекцій і тренувань.Наш орден став міцнішим, але й зазнав великих втрат — за пролиту кров наших побратимів ми помстимося трикратно.Пам'ятаємо всіх загиблих Авангардистів: Волк, Грек, Деймос, Шкіпер, Булінь, Чужий, Грей, Карабас, Люц, Ульв, Олекса, Ростов, Рембо, Гром, Чечен, Маріо, Дум, Француз, Смішний, Кача, Опера, Ромашка, Дяк, Арджуна, Лоуренс, Кельвін, Адвокат, Козирь — ПРИСУТНІ.

Сьогодні ми згадуємо помилки нашої національної еліти та вшановуємо жертв Голодомору 1932–1933 рр., масових голодів 1921–1923 та 1946–1947 рр. Голодомор став наслідком ресентименту російських еліт та програної незалежності.Існування української нації тримається на сильних людях — нащадках козацтва та воїнства, які неминуче викликають ненависть і заздрість у наших сусідів. Голодомор був геноцидом саме тому, що створював такий соціальний контекст, у якому сильні жертвували собою заради слабких — у повстаннях, збройних виступах, коли віддавали останню їжу чи заступалися.Штучний голод – як слідує з формулювання, це цілеспрямована політика. Проте яким чином ми дозволили більшовикам реалізовувати свої ідеологеми?Соціал-демократи та інші представники лівиці зайняли стіни верховної ради та звели все до слабкості, дезорганізації, втрати мотивації, до політичних ігор і фінансового збагачення окремих осіб. Час змінився, але виклики все ті ж – щоправда, ресентимент росіян був доведений до абсурду радянською біологічною машиною (від колгоспів до міністерств).Нашою відповіддю на події минулого сторіччя може бути лише одне — розмноження і готовність до боротьби. Українська нація існує лише за умови, що є ті, хто зі зброєю в руках боронить її зараз, завтра, через сто років. Нас не існує за кордоном, нас не існує там, де ми беззбройні – міра нашого існування лише в кількості озброєних українців.Пам'ятаємо жертв голодомору.

Вчора відбувся чин похорону нашого бойового товариша - друга Опери.Владлен Сабіна народився 8 серпня 2004 року, був прихильником Авангарду, молодим активістом. Долучився до нашої штурмової сотні у 2024. Опера був надійним побратимом, відданим справі, сміливим. Він брав участь у дуже складній розвідувальній операції, очолював групу, яка влаштувала спостережний пункт у лісі біля села Новомихайлівка, до села Прасковіївка. У нього це вдалось. В той день, коли ми повинні були змінити їхню групу на іншу, до села прорвався ворожий танк з ворожою піхотою. Опера зі своєю групою вів перестрілку з тією групою піхоти противника, а потім вивів свою групу на кращу позицію. Під час бою він прийняв відважне рішення - йти останнім, замикаючи рух групи, і мав раптову перестрілку з піхотою противника. В тій операції він загинув, вбивши кількох ворогів.Від 29 квітня 2024 року Владлен «Опера» Сабіна вважався безвісті зниклим і тільки через півтора роки ворог обміняв його тіло. Він повернувся на щиті і був похований у своєму рідному місті Люботин.Опера PRESENTE!

Сьогодні День Листопадового чину, коли українці заявили світу, що націю не спинять намальовані чужоземними зверхниками фальшиві кордони. 1 листопада 1918 року українські війська під керівництвом Української Національної Ради по всій Галичині перейняли владу, щоб повернути наш П'ємонт до лона єдиної держави.Силою зброї, а не прокламацій, вогнем гармат, а не ліхтарів протестувальників, здобували українці свою незалежність. Тоді кращі сини нашого народу, які провели цілі роки в жахливій буденності окопної війни, йшли у невідомість. Ніхто не знав, що принесе завтрашній день. Можливо, нові роки війни і страждань. Однак небайдужі, пасіонарні і найбільш віддані національній ідеї українці не подумали кинути зброю, щоб повернутися до сумнозвісної «хати скраю», а йшли вперед і тільки вперед — у довгу й темну ніч, на світло мрії незалежності, осяяної золотим тризубом.Воїни сучасної української армії перейняли цей запал боротьби і продовжують справу своїх предків — борються за свободу, за право України бути єдиною, сильною та незалежною національною державою.

83 роки тому, 14 жовтня 1942 року, український дух знову знайшов свій вияв у збройній боротьбі. За рішенням проводу Організації Українських Націоналістів постала Українська Повстанська Армія.В основі їхнього спротиву лежав український націоналізм — не як партійна доктрина, а як найвищий імператив, як релігія служіння Нації. Це ідеологія сильних, готових брати на себе відповідальність за долю мільйонів і жертвувати всім заради вищої мети. Сотні тисяч найкращих синів та доньок України пройшли крізь лави ОУН та УПА, обравши шлях честі, боротьби та самопосвяти.Цей день — свято українських націонал-революціонерів, свято нескореного духу та вірності національній ідеї. Десятиліттями його відзначали потай, бо святкувати було небезпечно: радянська влада таврувала борців за незалежність як “ворогів народу”, намагаючись зламати пам’ять про визвольний рух. Але попри репресії, українська традиція боротьби не зникла — вона передалася новим поколінням.Минули роки, а споконвічний ворог нікуди не дівся — і вже сьогодні на полях уже не партизанських, а загальновійськових боїв, у сирих бліндажах і випалених лісопосадках кров'ю пишеться нова сторінка в книзі звитяг української нації. Не менш героїчна, аніж чини наших предків, з плеядою нових героїв, які залізобетонно закарбували себе у світовій воїнській історії і обов'язково виборють довгождану перемогу.Варто згадати, що 14 жовтня — день козацької слави, лицарства й військової честі, що має глибоке коріння у національній традиції. Саме 14 жовтня відзначається це свято, це наша історична тяглість, що має велике значення національної боротьби.