Telegram statistics channel - @avantguardia

З 5 по 8 серпня на території Сектор Гази пройшла (((спеціальна військова операція))) «Світанок», а у відповідь — (((ракетна спецоперація))) бойовиків Ісламського Джихаду по прилеглих містах Ізраїлю. Тригером для спецоперації став арешт шейха Бассама-аль-Сааді на початку серпня, лідера політичного крила Ісламського Джихаду, в місті Джанін, Палестинська автономія. Затримання супроводжувалося зіткненням бригади Аль-Кудс з окупаційними силами. Згодом члени руху ІД оприлюднили вимогу: звільнити аль-Сааді та всіх інших в'язнів, інакше буде «помста» за умови утримання полонених та безпрецедентне вторгнення на територію Палестини. Ізраїль, довго не думавши щодо відповіді (аж 5 днів!), i 5-го серпня здійснив авіаційний удар по Сектору Газа через «особливе становище в тилу». Результатами чергової "бульдозерної" self-defense операції, згідно з даними Міністерства охорони здоров'я Палестини, стали 44 загиблих (арабською — мученики) та 360 поранених серед цивільного населення. Конфлікт вирішився за участю Єгипту, який пообіцяв допомогти із звільненням ув'язнених. Прем'єр-міністр Ізраїлю, Яїр Лапід, заявив, що у триденний термін були виконані всі поставлені завдання.Без втручання ХАМАСу, це конфлікт зійшов нанівець; на відміну від торішньої травневої ескалації за ініціативи цього кружка любітелей Аллага на протиправне виселення арабських сімей з власних домівок. На цей раз сутичка пройшла виключно між Аль-Кудс та ізраїльськими вояками. Не останню роль зіграв також тиск зі сторони Єгипту і відповідь на провокацію ізраїльських спецслужб з боку ІД обмежилася лише постіками із погрозами. Тепер, коли українське суспільство намагається стежити та розділяти світових гравців на "своїх" та "чужих", слід нагадати, що Ізраїль не найкращий варіант для союзника. Зовнішня та внутрішня політика Ізраїлю багато в чому нагадує прояви національної політики, або скоріше, користуючись термінологією всіляких постмодерністів... психопатії. На міжнародному рівні це заняття нейтральної, пасивної чи мейнстримної позиції, тільки якщо в певній країні не виникає чергове єврейське питання. Саме тому для ізраїльської громадськості, після того, як Лавров порівняв українців із нацистами, було важливо відреагувати лише на згадку про єврейське коріння Гітлера. Щодо внутрішньої політики — це безкомпромісна жорстокість з тими, з ким вони мають тісні зв'язки, з палестинськими мусульманами.Об'єкт сіоністської політики — це виключно євреї. На цьому можна поставити жирну крапку. Адже навіщо надавати озброєння сторонній країні для захисту своїх же євреїв в тому числі, якщо їх можна просто репатріювати, та водночас великодушно звільнити арабські будинки десь в окупованому Східному Єрусалимі? Тим більше, що для Ізраїлю зараз на порядку денному стоїть значно серйозніше міжнародне питання, ніж війна в Україні, а саме закриття репатріаційного агентства в Москві, клієнтура якого після 24 лютого складалася з рідкісних російських лібералів та опозиціонерів усіх сортів.