Login Sign Up
Advert
Your ad spot
Reserve this exclusive slot for the selected period.
Buy advertising →
Telegram community logo - артилерія!
Added 06 Dec 2025

артилерія!

@artyleriya
Number of subscribers: 3 668
Photos: 70
Videos: 2
Links: 11
Description:
«кому яка власне справа допоки мою біографію не друкують в підручниках я маю право робити дурниці» (с) Калитко мій інстаграм! @artyleriya_

👥 Number of subscribers

3 668
Average/Day:: -2
Average/Week:: -5
Average/Month:: -34

📊 Messages per Day

0
Last day: 0
Week average: 0
Average per day: 0

Status change history

Officially not confirmed 2025-12-06

Wall

Telegram statistics channel

👁 1,660 26-04-28 19:01
it feels like I was always dating little girls and you are a womanти дивишся і все у мені перевертається стою поруч і стаю маленька, кажу знічено, що соромлюся — мене?— тебетака красива так вправно граєш у цей ідіотський більярдя тільки кліпаю і не можу забити жодної кулькия вмію грати у більярд!! чесно! просто не коли хтось одягнений у чорну сорочку— господи ця твоя чорна сорочка —приобіймаєш мене ззаду, аби навчити мене кращої техніки— жахливе кінематографічне кліше, думаю, і все таки непоганий момент — доводиться, щоправда, трохи злісно зиркнути на мужчину, який в цей момент зиркає на насcome on торкаюся твоєї долоні поки йдемо сонячним Подолом і відчуваю цей доторк внизу живота торкаєшся моєї шиї холодними пальцямипоки ми дивимося безглузде кіно у Жовтні і хочеться скрикнути цілую твою долоню рівно-рівно по центру десь між лініями життя і серця бути жінкою — знати про себе достеменно і дозволяти цьому бути без викривлень. натомість жінка в мені соромиться час від часу і розгублюється іще більше від цього сорому хочеться одягати сукні!! уявляєш хочеться носити багато багато багато суконь і чомусь саме білих дивлюся на чорну крапочку біля твоєї правої зіниці— дуже гарна — і першою відводжу поглядможе десь саме на перетині страху і близькості народжується любовтреба тільки виміряти правильну пропорцію
👁 1,890 26-02-25 19:10
буденне За нами, у багажнику автівки, лежить пакет. В пакеті щось цвірінчить. Принаймні, ти і я це чуємо.///— А що, уже не «ми»? — питаєшся вранці, ледь продерши очі. — Хіба були «ми»? Це коли я таке пропустила??? — сміюся і весело закидаю всі свої манатки до наплічника. З будь-ким іншим, думаю, такого самого ранку, мені доводилося би шукати місця між відсирілими, а від того повідклеюваними шпалерами, куди можна було би залізти і сховатися. Натомість, я щебечу. Щось про вагітність, щось про сни з Миколою Зеровим, щось про пари. ///— Ви ж не проти, — питається таксист трохи згодом, — якщо я спинюся і віддам дещо? — Не проти, ми не поспішаємо. Переглядаємося. — А у вас там у пакеті щось… живе?? — Неживе, — відрізає таксист. "Це воно вже неживе чи ніколи і не було… живим?" — лишається питанням мною непоставленим. Від гріха подалі.Таксист гальмує у підворотні і ми намагаємося не звернути шиї, водночас з чим непомітно підглянути — що ж усе таки у пакеті. З нього дістають іще один пакет, у обмін на який наш водій отримує невигадливі 100 гривень. Коли ми продовжуємо рух, ти згадуєш, що страху не існує і, влучно користуючись цим, ділишся переживанням. — І все таки, ну дуже цікаво, що ж там у вас було… в цьому пакеті…— А це вже ви ніколи не дізнаєтеся, — підморгує водій. — Нічого-нічого, — кажу, — зате який же це благословенний простір для прози! Я напишу! Моєї прози варто боятися більше, ніж нашого ненадійного таксиста. Бути її героєм — заняття найсміливіших, як показує практика. ///Поки ти сопиш, я переконую себе, що в пакеті, швидше за все, лежали: — червʼяки для риболовлі;— корм для папужок;— ліки для хворої дружини;— чиста пара спідньої білизни;— баночка кабачкової ікри.Ввечері, поки прописую три вдячності за те, що сталося сьогодні, пишу:— Дякую, що нам мені і тобі, так і не відкрилося таїнство пластикового пакета. В моїй реальності страх існує, і мені таки страшно було виявити там прозаїчні труси.