Telegram statistics channel - @annamaliar

Щирі співчуття рідним та близьким Андрія Парубія. На момент вбивства він був народним депутатом, членом Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки.Але росіяни вхопились саме за те, що він раніше був спікером і свою пропагандистську лінію побудували саме на цьому. Ледь не всі заголовки в РФ сьогодні містили «екс-спікер». Якщо проаналізувати російське інфо поле, то видно чіткі ознаки продуманої кампанії. Тобто легенда була заготовлена давно, навіть не цього року. Вона типова для них. В них там ключовий наратив сьогодні був такий: що він був у них в розшуку з 2023, звинувачувався у нібито звірствах на Донбасі. Координував Самооборону на Майдані . І згадують подіі в Одесі 2 травня.Але ще раз нагадаю - Парубій був чинним нардепом. Тому версії щодо вбивства мусять бути з врахуванням цього фактору. Звісно, версія російського сліду просто напрошується. Звісно, росіяни можуть зараз інформаційно перекривати цим вбивством власні проблеми, а там є що прикривати. Так, це може бути у прямому сенсі терор і залякування патріотів України. Це може бути спроба дестабілізації.Але все одно треба розслідувати всі можливі версії і спиратись на фактичні докази.

Пояснила виданню Телеграф як розподіляються повноваження між президентом і військовим командуваннямУ час війни суспільство особливо уважно стежить за рішеннями військово-політичного керівництва: хто віддає накази, хто ухвалює ключові рішення. Проте навіть на одинадцятому році війни багато громадян не до кінця розуміють, як розподіляються повноваження між президентом і військовим командуванням.Як змінюється роль президента під час війни? Хто дає команду на застосування військ? Це, як то кажуть, БАЗА, яку треба знати. Глава держави, як обраний представник народу, визначає політичні цілі та стратегію оборони, ухвалює рішення щодо продовження опору або доцільності перемовин — і якщо перемовини, то на яких умовах. Натомість військове командування — це професійні фахівці, які відповідають за планування, організацію бойових дій та виконання наказів Верховного Головнокомандувача, тобто президента. Саме така модель взаємодії армії і політичної влади є маркером цивілізованості та умовою інтеграції України у західні союзи.Нерозуміння цього принципу породжує спрощення й небезпечні ілюзії: мовляв, військові мають самі вирішувати, як діяти, а політики — не заважати. Така логіка руйнує баланс між політичною відповідальністю та військовим професіоналізмом і може мати негативні наслідки.Навела приклад як у 2014 не було команди політичного керівництва на застосування військ попри те, що військові навіть просили про таку команду і були готові давати відсіч. Згадала історію як генерал Макартур пішов всупереч волі президента Трумена. І про роль військових у перемовинах теж згадала. 🔗повний текст читайте за посиланням. Цікаво, повірте. 🔗https://news.telegraf.com.ua/ukr/blogi-mnenija/2025-08-04/5916856-politiki-ta-viyskovi-khto-za-shcho-vidpovidae-pid-chas-viyni

Хвіст крутить собакою Саме така асоціація в мене виникає коли я читаю статті в іноземній пресі про нашу війну і політику. Маю на увазі статті, висновки у яких ґрунтуються на розповідях якихось дуже таємних джерел у Генштабі, в Міноборони, в офісі президента, в парламенті чи ще десь там. Наші «таємні джерела» навчились вирішувати свої особисті стосунки через іноземну пресу. В якій іноді читаю просто якусь фантастику про війну і політику в Україні. Через нашу пресу це складно зробити, бо наші журналісти добре знають «хто кому Рабінович» і хто проти кого і навіщо готовий «щиро говорити» і бути експертом. Тому у матеріалі часто зазначають джерела «наближені до….». І це вже певна чесність по відношенню до незайманої у цих інтригах свідомості читача. А от західні журналісти більшою мірою цих нюансів не знають і наші «таємні джерела» їм видаються об‘єктивними, особливо якщо людина працює чи працювала у державному секторі. З 2022 року якої тільки брехні від наших «таємних джерел» я не читала в іноземних матеріалах щодо питань, про які достаменно знаю. Зазвичай, я навіть розумію хто міг таке сказати і навіщо. Знаю, що деякі «таємні джерела» навмисно виходять на західну пресу, щоб тут цю статтю потім показати комусь на кого вона повинна вплинути. І це геть не європейська і не американська аудиторія. А хтось використовує західні видання як «останню інстанцію» своєі правоти у звичайній конкурентній боротьбі з кимось в Україні. Прикладів можу багато навести. Особливо матеріали про те - як, коли і чому приймались певні важливі рішення. Я майже не зустрічала коментарів «таємних джерел» на цю тему, які б відповідали дійсності. Може воно під час війни і добре. Колись зберу ці приклади в єдиний кейс. Що тут скажеш. Прикро, що так відбувається. Я не можу, звісно, щось радити іноземним журналістам. Хіба побажати. Знаю, що в нас є дуже відповідальні і фахові фіксери. Я би навіть їх назвала співавторами іноземних матеріалів - їх рука і мізки завжди відчуваються. От бажаю таких всім, хто пише або знімає про Україну. А от читачам можу порадити - якщо ви в іноземному тексті про Україну зустрічаєте «таємне українське джерело», то врахуйте, що за цими словами може стояти хто завгодно з якими завгодно власними інтересами.

Опублікований росіянами меморандум - це пропущений хід.Перемовини воюючих сторін це не “win-win”, як у бізнесі, це шахи - у яких можлива нічия, а можливий і виграш/програш - це вже як сторони будуть грати. І ніхто не знає наперед чим зрештою поступиться і чим перемовини завершаться, але це може бути для обох сторін вихід з глухого кута війни. Проблема лише в тому, що ми граємо у ♟️шахи, а росія і Трамп в 🃏карти. Сьогодні вперше, ми їх спонукали грати в шахи і почати серйозну розмову, а не терпіти путінське шулерство та імітацію процесу.З точки зору перемовної стратегії Украіна спробувала завести перемовини у конструктив та вирівняти силові позиції - à la guerre comme à la guerre. Крім того делегацію України очолює кримський татарин, а це сильний меседж, який весь світ розуміє без слів. Втім, росіяни знову приїхали з крапленими картами 🃏… і старою шарманкою. Але на цей раз це гарна новина. Це означає, що в них немає після вчорашнього варіантів, який має бути їх наступний хід. Тому вони його за великим рахунком сьогодні пропустили. Опублікований меморандум - це пропущений хід. Вони цією картою давно вже зіграли. Це не означає, що вони нічого не вигадають, думаю над цим зараз працює все путінське оточення і він особисто. Але ми отримали хороший момент для наступного кроку.

Повернення наших з полону - це завжди радість. 1000 людей - це величезне досягнення. І це великий прорив України в бік цивілізованості та дотримання норм міжнародного права. Росіяни у 2022 році не хотіли, щоб ми цивілізували процес обміну і зробили його прозорим. Вони хотіли, щоб залишилось як було до 2022 - «договорняки» на їхніх умовах з «медведчуками». Але мені у 2022 пощастило бути у складі великої команди з різних міністерств і відомств та брати участь у створенні організаційної і нормативної бази під цивілізовані обміни та цивілізоване поводження з полоненими. Як це встановлено Женевською конвенцію про поводження з військовополоненими. За 8 років війни в нас так і не були прописані процедури - хто, як і куди доставляє військовополонених. В нас не було системи утримання військовополонених. Все це довелось створювати з нуля. Дуже швидко з‘явилась ідея зібрати всі держ органи, які займаються цим питанням, під дахом ГУР і створити Координаційнийштаб з питань поводження з військовополоненими. Що Україні вдалось? Вдалось у питанні обмінів залучити Червоний хрест як посередників і зробити процес обміну прозорим для міжнародної спільноти. Вдалось побудувати процес затримання та утримання військовополонених у повній відповідності до норм міжнародного права. Вдалось примусити міжнародну спільноту ставити росіі питання про умови тримання наших військовополонених. Так, на жаль - Червоний хрест виявися слабким у цьому, але Україна продовжує працювати з цим. З росіянами щоправда завжди було важко і завжди був ризик непередбачуваності. Не знаю як зараз. Але було так: списки на обміни передавали сторони через Червоний хрест для прозорості процесу. Але на жаль, росіяни самі визначали по тих списках пріоритет - кого коли обмінювати чи ні. Втім, обміни все ж таки відбувались і відбуваються. З відомими та публічними військовополоненими іноді було складніше. Це якось ніяково навіть писати, бо це про людей, але росіяни мають свою шкалу оцінювання наших військовополонених. Та в будь-якому разі, навіть при всіх цих нюансах, обміни є. І хай кожен хто чекає свою рідну та близьку людину - дочекається.

Чи будуть інші країни наслідувати приклад росіі? Так, будуть. Якщо внаслідок різних домовленостей і «мирних ініціатив» частина наших територій залишиться під контролем агресора 🇷🇺 Це сигнал іншим - що так можна. Нападай на меншого і слабшого і забирай території. Цей сигнал спрацює не за один день. А за кілька років … от власне зараз цей час настав. Зараз країни, які до цього готові, будуть об‘єднуватись і підтримувати рф, щоб виправдати потім власні агресивні дії. І не дивно, що в цьому списку опинились США 🇺🇸, вони завжди ці амбіції мали. Не люблю оце «я ж говорила», але я дійсно про цей наслідок безкарної агресії і говорила, і писала. Говорила на всіх міжнародних зустрічах і майданчиках - коли мала до них доступ. Але у 2022-2023 західна аудиторія, влада, дипломати - слухали це як казковий сюжет. Втім, ось він стає реальністю. Це як з вуличною злочинністю. Якщо не притягати нікого до відповідальності - почнеться розгул злочинності. Просто війна злочин іншого рівня, але суть психологіі злочинців та сама.

Сьогодні три роки як Сили оборони України звільнили Київську область від росіян. Київська оборонна операція тривала 38 діб. Мені вони тоді здались вічністю. Це була насправді битва за існування України як держави. І на мапі світу ми залишились саме тоді. Захистити Київ вдалось тоді завдяки декільком факторам. Насамперед підготовці до оборони Києва, яку організував Сирський тими силами, які в нього були. Днів за 10 до повномасштабного вторгнення він почав переміщати особовий склад на позиції, потім - техніку, сформував сектори оборони, призначив командувачів, було організовано внутрішній та зовнішній рубіж оборони і за день до початку великої війни він зібрав на нараду військових, правоохоронців, місцеву владу і розподілив задачі. Тому на ранок 24 лютого 2022 всі діяли згідно плану. Таким самим вирішальним фактором успішної оборони Києва був героїзм наших воїнів та неймовірне об’єднання зусиль добровольців, волонтерів і місцевих жителів Києва та області. Ми тоді боролись з найпотужнішими підрозділами російської армії, які вони кинули на захоплення Києва. В них було значно більше і людей, і зброї. А в нас ще не було ні петріотів, ні хаймарсів, ні абрамсів ні іншої західної зброї та техніки. Добре пам’ятаю ранкові наради в штабі оборони Києва, у яких я тоді брала участь. Там збирались і військові, і цивільні - київська влада, народні депутати. Щоранку Сирський для всіх знаходив завдання і всі діяли як один великий налагоджений механізм. З мурахами по шкірі перечитую переписку за 2 квітня 2022 з Головнокомандувачем Залужним і командувачем оборони Києва Сирським про те, що Київська область звільнена і тепер про це можна повідомити публічно. ✔️Вдячна виданню «Главком», яке відтворило тодішню атмосферу штабу оборони Києва. Посилання 🔗 Завтра була війна. Як Київ готувався до оборони: нові подробиці

Бачу Азаров воскрес у публічному просторі. На зміст його відео час витрачати не буду. Це хай СБУ вивчає. Я звернула увагу на форму - інтонацію та манеру триматись. Справжній член політбюро ЦК КПРС, який розмовляє з робітниками і селянами. Я ще застала таких колишніх чиновників вищого рангу, коли у серпні 2021 була призначена на посаду заступника міністра. Вони і до мене в кабінет намагались ногою двері відкривати. Це такий тип чиновників, які після звільнення йдуть з кабінета з «кріслом» і ніколи з ним не розлучаються. Вони завжди в ролі «члена політбюро». Це представники старої політичної еліти, які встигли покерувати до Майдану 2014, коли їх влада обмежувалась лише державним кордоном України.Якось такий колишній міністр уряду Кучми намагався в мене в кабінеті з інтонаціє «члена політбюро» розказати кого треба на нагороди подавати(в нього був список своїх «героїв тилу», які хотіли до пенсії мати ще виплати за державні нагороди) і прагнув втрутитись у деякі питання. Після невдачі, яка його спіткала у моєму обличчі, він образився і написав на мене скаргу. Тоді я це відчула як зустріч різних поколінь чиновників і як багато змінилось з часів його перебування на посаді. От і Азаров - прямо в кадрі зі своїм «кріслом» застряг в ролі прем‘єр-міністра та в російських наративах. І у повчально-наказному тоні «члена політбюро» вчить українців історії. Жалюгідне видовище я вам скажу. Якась дика неадекватність.

Деконструкція НАТО - це оптимальний вихід для всіх із ситуації, що склалась(⬇️внизу я даю значення слова «деконструкція» у якому воно тут вжите)А склалась - глобальна криза системи колективної безпеки. Така криза неминуче породжує війну. Війна повинна закінчуватись створенням нової моделі безпеки. Зі старою - знову війна. Зараз замкнене коло ⁃ Путін вважає першопричиною війни - ймовірність вступу України в НАТО. Його мета - остаточно виключити таку можливість, в тому числі і шляхом захоплення Украіни. ⁃ НАТО втратить довіру і обличчя, якщо відмінить всі свої рішення навіть щодо далеких і гіпотетичних перспектив України в НАТО. Тому вони не можуть відступити. ⁃ Ми теж не можемо відступити. В нас навіть Конституція встановлює цей зовнішньополітичний вектор. Трамп зараз доводить цю кризу до точки кипіння. Європа зрозуміла, що потрібно створювати власну безпекову архітектуру. Яка БЕЗ УКРАІНИ неможлива. Це вже очевидно, що наша армія - основа європейської безпеки. Але поки інснує НАТО Європі буде важко з усіх міркувань формувати свій безпековий простір разом з Україною. І Європа теж у цій ситуації втрачає. Втрачає час. Бо безпекова криза не розсмокчеться. Вона набула незворотній характер. Просто можна якийсь час робити вигляд, що мертвий кінь ще живий. Бо такі процеси зазвичай багаторічні. Деконструкція НАТО знімає політичну безвихідь, яка утворилась. І на місці НАТО захід може створити ще більш потужний альянс. В якому буде місце Україні. 📌слово «деконструкція» я вживаю у значенні, яке в нього вкладав автор цього терміну філософ постмодерніст Жак Деріда. Він вважав, що люди мають здатність нав'язувати психологічні конструкції сенсу свого світу. Тому часто те що подається за істину - це просто чийсь психологічний твір. 🔖Тож, «деконструкція» в цьому тексті - це позбавлення НАТО гіпербалізованої значимості, як єдино можливої системи колективної безпеки, через яку варто заходити у третю світову.

Все, що зараз відбувається, означає що путін не може воювати як воював. Йому потрібно змінити баланс сил та розставити інші акценти у цій війні. США фактично зламали зараз західну систему безпеки, чим дали пас росіі. Але це не кінець, а лише початок тектонічних змін на мапі світової безпеки. Для нас це вікно можливостей. А для Європи неминуча необхідність будувати власну архітектуру безпеки. Європа повинна зараз швидко, протягом місяця-двох, створити бодай фундамент нової безпекової системи і публічно показати єдність та готовність себе захищати. Та продемонструвати непохитність підтримки України, а не готовність обміняти наші території на зупинку вогню. Європа має показувати силу. Тоді мирним шляхом почнеться перебудова системи колективної безпеки, яку дуже серйозно може зміцнити Україна і наша армія. Якщо це не відбудеться зараз, то ризик загострення війни дуже високий і Європі все одно доведеться створювати свою систему безпеки, але це буде вже дорожче і невідомо в якому стані буде Україна.