"Пані Боварі" і далі навіює сон краще за мелатонін. Схоже, це її я читатиму довго, а не "Підмайстру". Бо поки що графік встановився такий: я закінчую роботу, беру ПБ, прочитую кілька сторінок про твань, тлінь і несмачний сир (Леон з'явився, кліпає блакитними очима і бісить), засинаю як скотина, прокидаюсь, іду курить, лягаю з кіндлом і думкою "кілька сторінок Підмайстри і спать", читаю до першої години. Читаю і вдень, коли курю на веранде, чекаю, коли щось закипить, тощо тощо.
Якось ніяково хвалити книжку, коли знаєш, що автор, можливо, прочитає — похвали здаються нещирими або перебільшеними. Але ну ні, що поробиш, якщо воно дійсно цікаво, без огляду на "свій до свого по своє", хоча те, що фентезі українське, що чумаки їдуть хоч в іншому світі, але над моїм селом (Змієві вали видно в мене з усіх вікон), додає чару. З котиком все в порядку, з Доцею теж, куди виведе історія — досі незрозуміло, хоча знаки є. Жоден з персонажів поки що не виявився картонною вирізкою чи бодай таким, як я очікувала. Мабуть, зготую собі на обід щось складніше за звичайну кашу з таком, щоб довше почитати на кухні :)