Про дедлайн. (який мені колись ворд запропонував виправити на "дід лайно", і відтоді ми з шефом їх так і називали між собою: дід лайно вже підходить).Коли якийсь проєкт у мене йде повільніше, ніж я розраховувала, я, природно, починаю нервувати. Але згадую, що в газеті, коли в понеділок робилася доверстка, найшвидші наші перекладачі терміново перекладали статті для першої шпальти про те, що сталося за вихідні або, не дай бог, і в понеділок. А по обіді після лекцій в Могилянці приходив Джим Мейс і редагував їх. А з верстки вже дзвонять, і від головного редактора дзвонять — треба все це затверджувати й везти в типографію макети. І, звісно, я теж нервувала і питала Джима, як він гадає, скільки часу йому ще треба.А він відповідав абсолютно спокійно: It goes as fast as it goes. Go have a cigarette. (у вільному перекладі — Коли буде, тоді й буде. Іди покури). І якимось магічним способом я заспокоювалася.Ну і згадую, що я поки що не запорола жодного дедлайну, окрім пари разів, коли хтось факапив і не надавав матеріали вчасно — але тоді й дедлайн пересували.Це був сеанс публічного самонавіювання, але якщо комусь іще стане в пригоді, то й чудово :)