Житомир - Завжди ОК

Я хочу подякувати сьогодні європейським нашим партнерам: була зустріч на рівні радників з питань національної безпеки. Ми поступово просуваємо тему виробництва антибалістики у Європі – ми формуємо антибалістичну коаліцію. Варто це зробити, і зараз ми ближче до результату, ніж будь-коли. У сьогоднішній зустрічі країн по антибалістиці були представлені 13 країн і офіс Генерального секретаря НАТО. Важлива, дуже важлива ініціатива. Загалом зараз українські позиції на фронті та в наших далекобійних санкціях та у спільних результатах із партнерами найвищі за роки. Треба тримати рівень, досягати результатів. І саме це ми і робимо. Кожен виклик, який є при цьому, все, через що ми проходимо, повинно завершуватись одним – тим, що ми всі так чи інакше допомагаємо Україні, робимо сильнішою нашу оборону, робимо вигіднішими наші спільні українські зовнішньополітичні позиції. Не буває перемог когось одного, і не буває стійкості когось окремо. Треба дійти до головної цілі, і це наша спільна ціль, яку ми не здаємо. Ми не здаємо нашу землю, наш суверенітет. Я вдячний усім українцям, усім українкам, хто разом на цьому шляху. Україна має вистояти у війні, захистити свою незалежність, гарантувати безпеку людям. Це обовʼязково буде. Слава Україні!

Зараз наша коаліція за повернення українських дітей справді глобальна: від Канади та Латинської Америки, від Сполучених Штатів та Аргентини до Європи та Японії. І сьогодні до нашої коаліції приєднуються Швейцарія та Кіпр. Зараз майже 50 країн об’єдналися в цій коаліції, і я вдячний за це.Практично щомісяця ми бачимо результати. Діти повертаються додому. Але тих, кого ще треба повернути, набагато більше. Ми маємо чітко фіксувати, де перебувають діти, відстежувати весь ланцюг викрадення та приховування цього злочину, повертати дітей і допомагати їм знову знайти себе та відновити нормальне життя.Усе це непросто. Але добре, що наша ініціатива Bring Kids Back UA працює. Добре, що ви проявляєте активність – на рівні Європейської комісії, європейських інституцій, міжнародних організацій та керівництва кожної країни. І я особливо вдячний першим леді, які допомагають забезпечити звільнення цих дітей. Усе це має продовжуватися. Зі звернення до Міжнародної коаліції за повернення українських дітей. (2/3)

Вдячний нашим воїнам за влучність: українські Сили спеціальних операцій та інші складові нашого захисту. Є результати далекобійних санкцій. Зокрема, щодо регіону Каспійського моря – проти ракетного корабля, який може запускати «калібри». Також є влучання в Пермському регіоні щодо об’єкта нафтової галузі – це понад півтори тисячі кілометрів від нашого державного кордону. Були й інші влучання. За даними нашої розвідки, результати наших відповідей по Брянському напрямку, по Туапсе, по деяких особливих нафтових об’єктах Росії – результати задовільні для нас. Україна пропонувала Росії припинити вогонь, і це вже далеко не перша пропозиція. Цього разу – припинити вогонь із 6 травня. Україна готова була забезпечити повну тишу, але у відповідь на цю нашу мирну пропозицію були тільки нові російські удари, нові погрози з боку Росії. Вони хочуть від України дозволу провести їхній парад, щоб вийти на площу безпечно на годину раз на рік, а потім далі знов убивати наших людей і воювати. Вже росіяни говорять про удари після 9 травня. Дивна й точно неадекватна логіка російського керівництва. Маємо і звернення від деяких держав, близьких Росії, про те, що їхні представники збираються бути в Москві. Дивне бажання… в ці дні. Ми не рекомендуємо.

Житомир попрощався з Воїном-Захисником🕯️КОСОЛАПОВ ОЛЕКСАНДР ГЕННАДІЙОВИЧ 31.01.1987-24.04.202рр. Олександр народився у місті Житомирі. Навчався у загальноосвітній школі №19 (нині — ліцей №19). У юні роки захоплювався спортом — відвідував секцію карате, любив футбол. Він був щирим, відкритим, компанійським юнаком, завжди готовим підтримати та поділитися останнім. Особливе місце в його житті займала родина. Мав старшого брата, з яким їх єднала міцна братерська дружба — разом долали труднощі та ділили радість. Був турботливим сином, допомагав матусі, був надійною опорою для рідних. Після школи здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування та водія автомобілів у Центрі професійно-технічної освіти. Пройшов строкову військову службу, а згодом працював за фахом на одному з підприємств Житомира. Олександр любив природу, захоплювався риболовлею, «тихим полюванням», щ любов'ю ставився до тварин, особливо до котів. Мріяв про власну сім’ю та тихе життя біля Чорного моря, неподалік Одеси — міста, яке щиро любив.У листопаді 2022 року Олександр добровільно став на захист України від російських агресорів. Його вибір був свідомим — він не міг залишитися осторонь, прагнув захистити рідну землю, свою родину та майбутнє України.Служив водієм взводу протитанкових ракетних комплексів. За мужність та самовіддані дії був відзначений медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій» та відзнаками бригади. 24 квітня 2026 року після тяжкої хвороби перестало битися серце Воїна. Смерть вирвала його з лав Захисників, залишивши глибокий біль у серцях усіх, хто його знав... У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!

Житомир попрощався з Воїном-Захисником...🕯️ МАТЮХІН ВІКТОР АНАТОЛІЙОВИЧ17.07.1972 — 28.04.2026 рр.Віктор Анатолійович народився у селі Кохане на Запоріжчині. Там минули його дитячі та юнацькі роки. Закінчив місцеву загальноосвітню школу, згодом здобув професію водія у професійно-технічному училищі (місто Токмак). Працював у колективному господарстві рідного села.У 1990 році пройшов строкову військову службу. Змалку любив природу, захоплювався риболовлею, був завзятим рибалкою. Мав золоті руки і серце— умів майструвати, допомагати іншим, ніколи не відмовляв тим, хто потребував підтримки.Згодом доля привела його до міста Києва, де працював у сфері ремонту квартир. Пізніше переїхав до м. Житомира, який став для нього другим рідним домом. Тут він створив сім’ю, працював на ТОВ «Житомирський картонний комбінат», а також займався ремонтними роботами, здобувши повагу серед колег і знайомих як сумлінний і працьовитий майстер.Із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Віктор Анатолійович добровільно став на захист Батьківщини. Ніс службу на Чернігівщині, мужньо виконував військовий обов’язок, був учасником бойових дій. За відданість Україні нагороджений медаллю «Ветеран війни — учасник бойових дій». Навіть після важкої хвороби та перенесеної операції, пройшовши реабілітацію, він повернувся до строю, залишаючись вірним Військовій Присязі та побратимам. Та, на жаль, хвороба виявилася сильнішою… 28 квітня 2026 року смерть вирвала Воїна із лав Захисників України.У вічній скорботі — дружина, рідні, близькі та всі, хто його знав.Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!

Сьогодні провів нараду по армійській реформі: багато щодо цього ми проробили у квітні. Були і засідання Ставки, де ми готували деталі, і окремо працювали наші військові – Головнокомандувач, Генеральний штаб, міністр оборони, команда Офісу Президента. Я дякую всім вам за цю роботу. Сьогодні ми затвердили формат, який буде реалізовано. Головне – щоб наша армія була більше адаптована до викликів. Пʼятий рік повномасштабної війни – це те, що ставить особливі завдання.Зараз, у травні, всі аспекти реформи армії мають бути остаточно затверджені: документи, регуляції, фінанси. Доручив міністру оборони та військовому командуванню, нашій команді Офісу проговорити деталі реформи з бойовими командирами, щоб врахувати всі сильні пропозиції та повністю поінформувати про зміни. Важливо, що вже були зроблені кроки, які допомагають бригадам. І по прямому фінансуванню бригад: програма працює дуже добре. Від минулого року це є. Працюють і рішення по забезпеченню бойових бригад гарантованим щомісячним поповненням особовим складом. Теж була дуже важлива зміна. Це все буде розвиватись. Буде ще спрощення переведень: по цьому є відповідні рішення. І звісно, плюс до цього – новий значний етап армійської реформи. Завдання – зараз травень – усе фіналізувати і щоб з червня цього року зміни були: були відчутні.

Житомир попрощався з Воїном-Захисником...🕯️ ДЕНИСЕНКО РУСЛАН ВАЛЕНТИНОВИЧ28.12.1972 — 22.04.2026 рр. Руслан Валентинович народився у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №17 (нині - ліцей№17). Згодом обрав шлях захисту держави — здобув освіту в Донецькому вищому військово-політичному училищі інженерних військ і військ зв’язку, де опанував соціально-психологічний фах. З честю виконував військовий обов'язок. Звільнився із лав збройних сил у званні капітана запасу. З дитинства він був активним і життєлюбним — любив спорт, футбол, риболовлю. У дорослому житті створив міцну і люблячу сім'ю, був турботливим чоловіком і батьком. Працював у різних сферах як в Україні, так і за її межами, завжди залишаючись відповідальним і сумлінним. До початку повномасштабного вторгнення працював комірником у ТОВ «Альфа-Лубрикантс». Колеги згадують його як надійного працівника, на якого завжди можна було покластися, і як людину, що вміла підтримати, пожартувати та створити теплу атмосферу в колективі. Із початком повномасштабного вторгнення рф Руслан Валентинович без вагань став на захист держави, доєднавшись до лав Збройних Сил України. Він гідно і мужньо виконував бойові завдання, залишаючись вірним Військовій Присязі та побратимам. Завжди дбав про інших більше, ніж про себе: для нього було важливо, щоб кожен боєць був нагодований, відпочив і відчував підтримку. Побратими стали для нього другою родиною, і втрати він переживав як особистий біль.Руслан Валентинович був не лише відданим Захисником, а й щирою, світлою людиною, вірним другом, душею компанії, надійною опорою для близьких. 22 квітня 2026 року серце Воїна не витримало… Його життя обірвалося раптово, але пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, любив і поважав. У вічній скорботі матуся, дружина, син, друзі та бойові побратими.Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!

Є рішення для того, щоб у нашої держави, у нашої оборони був достатній фінансовий ресурс. У тому числі за рахунок того, що Україна має колосальну безпекову експертизу, сильні можливості виробляти зброю. Є в нас зараз напрями виробництва, які мають профіцит виробничих спроможностей 50%. Експорт української зброї буде реальним. Українські військові завжди матимуть право першого і достатнього обсягу: військові візьмуть те, що потрібно, а понад цей обсяг – експорт. РНБО України на основі міжурядових угод із партнерами буде визначати рамки співпраці – просто щоб українські технології, українська зброя не дістались росіянам. Урядовці разом з РНБО, разом із нашими спеціальними службами готові спростити бюрократичні процедури, умови роботи в Україні, зберігаючи необхідний експортний контроль. Потрібні також автоматичні дозволи на експорт у такому режимі, щоб час отримання дозволу був чітким і не створював ґрунту для корупції. Наш особливий формат роботи з партнерами, які допомагають Україні, – Drone Deals – уже в роботі з країнами із трьох частин світу: Близький Схід та Затока, Європа та Кавказ. Є пропозиція на столі в наших американських партнерів. І це про дрони, про системи оборонні, наші інші види зброї, які потрібні, щоб у повітрі, на землі та на морі можна було будувати реальний захист. Ще раз: умови мають бути вигідні Україні, має бути чіткий контроль, і гроші за експорт мають допомагати Україні захищатись. Так і буде. Говорили сьогодні також із Премʼєр-міністром України Юлією Свириденко про роботу державних компаній. Будуть зміни. Частина державних компаній працює досі не в державних інтересах і не на державний бюджет. Кабінет Міністрів України та самі компанії повинні це виправити. Слава Україні!

Україна завжди висловлює свою вдячність і завжди добре памʼятає, хто і як нас підтримував після початку цієї війни. Але всім партнерам важливо теж не забувати, що Україна захищає не тільки себе в цій війні, і особливо для Європи. Росія хоче нашу територію, щоб можна було захоплювати території також інших. Якщо пройде з однією державою, з одним сусідом, то буде так само і з іншими. Росія так і йшла: шматок Молдови, частини Грузії, захоплення Криму, окупація Донецька, підкорення Білорусі. Повномасштабна війна проти України. Це можна зупинити тільки реальною силою, реальною принциповістю всіх партнерів. Саме це важливо – принциповість. Це стосується і Америки, і країн «Сімки», і європейських країн. Щоб був справді мир у Європі і щоб Росія зупинилась, мають бути достойні умови для України, повага до України. По кожному вагомому безпековому аспекту: суверенітет, територіальна цілісність України, гарантії безпеки, вступ у ЄС та реальне відновлення нашої країни після війни. Ми працюємо заради достойного миру. Дякую всім, хто з нами, хто з Україною! Слава Україні!

На щиті повернувся Герой...🕯️ БІЛОУСОВ ГЕННАДІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ06.12.1976 — 03.04.2026 рр. Геннадій Анатолійович народився у місті Магдебурзі (Німеччина) в родині військовослужбовця. У трирічному віці разом із сім'єю повернувся до України, до рідного Житомира, де й розпочав свій життєвий шлях. Навчався в ЗОШ №21 (нині — ліцей №21). Через службові обставини, пов'язані із військовою службою батька, певний час проживав і навчався у Чехії, де здобував освіту з 5 по 8 клас. Повну загальну середню освіту завершив у Житомирі. Після школи продовжив навчання у Медичному училищі (нині- Житомирський медичний інститут), де здобув спеціальність «Стоматологія ортопедична». З дитинства Геннадій був щирим, добрим і чуйним. Завжди допомагав матері, вирізнявся вихованістю, відкритістю та доброзичливістю. Його поважали й любили друзі, однокласники та сусіди. Він мав багато друзів, захоплювався футболом, щиро любив природу і тварин, особливо собак. Після навчання проходив строкову військову службу. Згодом повернувся до цивільного життя, створив міцну сім'ю, став турботливим чоловіком і люблячим батьком. Заснував власну справу — метизний бізнес, відкрив магазин інструментів, сумлінно працював і розвивав свою справу. Найбільшою цінністю для нього була родина. Він мав особливий, теплий зв’язок із сином, мріяв про його щасливе майбутнє. Разом із рідними подорожував Україною та за її межами, любив Карпати, цінував кожну мить, проведену з близькими. У 2025 році Геннадій без вагань став на захист Батьківщини від російських агресорів, доєднавшись до лав ЗСУ. Служив командиром відділення електронної підтримки взводу електронної підтримки роти радіоелектронної боротьби. 03 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині солдат Білоусов Геннадій Анатолійович героїчно загинув, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та українському народові. У вічній скорботі залишилися рідні, близькі, друзі та бойові побратими. Світла пам’ять і вічна слава Герою!