І саме в цей момент гід застає нас на місці злочину: порожні чашки, солодкі докази, термінал у комі.— Тут таке буває.А в очах читається:«Що, догралися, дівчата? А я ж казала — вмийтеся».Через 10 хвилин зібралися в автобусі.— Що в тебе з волоссям?— Видирала ріп’ях. Звідки він тільки взявся? Гроші повернулися на карту?— Нєа. Ще й пляму десь поставила. А туалет взагалі закрили на технічку.— Ну, ти перемогла.Марині тривожно. Пішла в ніс автобуса розвідати ситуацію.Повертається.— Чуєш, там Макс сидить ніжно-зеленого кольору. М’ятна жуйка є?Нє, ну всі в автобусі нормальні.Тільки наша коаліція клятих раціоналістів потроху тріщала по швах.І, мабуть, ця думка промайнула не лише в мене, бо подружка вже порпалася у своїй бездонній сумці, дістала стаканчик із «Львівських круасанів» (скільки ж він проїхав!)Попросила в сусідів трохи води з джерела, ковтнула першою і простягнула мені.— О, свята Галичина спішить на допомогу.— Просто пий.Що ж, наша коаліція трималась гідно, але недовго.Джерело таки взяло своє.#ганнаівсеоце
Знаю, вам треба цей теплий фільмець на вихідні.«Орендована родина» / «Сім’я напрокат» (2025)Сюжет розгортається в сучасному Токіо. Головний герой — американський актор Філіп, якого грає Брендан Фрейзер (той самий О’Коннелл із «Мумії»). Він переживає творчу та особисту кризу. Прагнучи підзаробити грошенят, влаштовується в японську агенцію «родин напрокат». То він жених-американець на весіллі, то журналіст неіснуючої газети, то батько для дівчинки, яка його ніколи не бачила.До речі, Фрейзер у цій ролі якийсь неймовірно органічний. Несподівано.Проте з часом межа між грою і справжнім людським теплом розмивається. Коротше, Філіп прив’язується до клієнтів.Не можу сказати, що там прям немає прогалин у сюжеті. Ну, звісно ж, батьки нареченої ніколи не зіткнуться в ресторані чи на вулиці з фейковим зятем. Ясно ж, що сучасна дитина ніколи ні за яких обставин не обміняється з таким «татом» телефонами. Але післясмак все одно приємний.І ще раджу подивитися на цей фільм як на ілюстрацію роботи з нарисами. Це окремий вид мистецтва, коли з маленьких людських епізодів поступово складається велика історія.
Можна вивезти Маринку, тімліда, на море. Та не можна вивезти тімліда з Маринки. Навіть якщо вона «вільна та хтива». (Її слова, не мої.)Облюбували ми ресторан на першій лінії. Переважно через чорноокого офіціанта.Ходили туди вже не стільки вечеряти, скільки на нову серію їхнього з Маринкою ромкому. Сюжет був захопливий. Діалоги — таке собі.— Generally speaking, I’m more of a meat eater.— Bitter? (Ну, що знав, те й перепитав)— No…— Pepper?— Chicken, please, — зітхає Маринка.О-о, треба втрутитись. Третю вечерю з прісним філе я вже не потягну.— Розумна, аж страшно. Визначся: хтива ти чи ерудована?— Хто так ще говорить — ерудована?!— Ти мені тут відповіді не уникай.…Часом її пробивало на філософське.— Ти думаєш, я вже тьотя мілфа, да?— Ну, технічно — ні. Мамі Стіфлера в «Американському пирозі» було десь 37. Ти вже давно її переросла.— Ой, мовчи, Шелдон на мінімалках. Ну і хто тут ще задрот?— Ерудит!Зрештою ця парочка таки перейшла на жести та доторки, а я позбавилась меню «Дієта №5».Того вечора моя квінейджерка повернулася до готелю розпатлана й щаслива.І, схоже, кільця на шиї ніхто не рахував.#ганнаівсеоце
— Тільки не роби з мене посміховисько.— Не мій стиль.У мене зараз два проєкти з робочою назвою «функціональний гумор». І хочу вам про них розповісти.Перший — ведення фахової сторінки в LinkedIn.Ми одразу на березі домовилися: суржику — 0, кпинів — 0, жартам на межі фолу — теж повз.Попрацювали переважно зі стилістикою і душністю щільністю фахової інфи. Додали 3–4 прийомчики пожвавлення тексту. Поступово.І знаєте, що найприкольніше?Збільшилась частотність. Тобто людині стало цікавіше створювати свої тексти😌Плюс він згадав 127 бізнесових історій. Запаси там, я вам скажу, як у мами на балконі. І понеслося!Другий проєкт — бізнесова сторінка в Instagram.Експериментували з різними підходами. Врешті-решт розділили рубрики між різними спеціалістами: CEO анонсує новинки й різні фішечки продукту, юрист ділиться новинами та роз’ясненнями, а на менеджері — скетчі «Один день із життя підприємця».І так виглядає, що нам вдається утримувати баланс між розважальним і корисним.Не скотилися у фарс. Бізнес виглядає бізнесом. Пишаюся цим🙌#комічне
Я була зла й розчарована.Зла, бо треба було не вимахуватись, а вдягнути на екскурсію кросівки.Ні, ну скільки легенд. Скільки сподівань.Не знаю, на що я розраховувала. На справжнього Зевса?Ніби зараз він такий дістає свою блискавку:— Ну все. Від сьогодні ти… еее, тверкуня. Творчиня!(струшує блискавку)— Зачекай…(ще раз струшує)— Блін. Не поставив на ніч на зарядку.Коротше, йди твори.А що побачила я? Просто красиву гору. І трохи чебрецю.***Плетуся я тією спекою.І раптом… Ляп. Щось м’яке й огидне падає мені на плече.Греція така:— Дитино, не засмучуйся. Ти ж хотіла оновлення. Почнемо з футболки.І баклан натискає кнопку «Підтвердити».Що ж, схоже, до мене направили найефективнішого гуру розхламлення з усього материку.Не якогось там делікатного горобчика:— Ось вам, пані Ганно, символічні двадцять гривень удачі.Ні.Прилітає баклан і каже:— Я працюю тіко з великими чеками.І тепер у сміттєвому баку лежать стара футболка, пляжна сумка і моя заплямована гордість.Мда. Воно, канєшна, в книжках та курсах усе виглядає дуже епічно. Та в реальності ніколи не знаєш, де на тебе чекатиме посвята. Варто лише терпінням й ньюбеленсами запастись.#ганнаівсеоце
Сьогодні принесла вам робоче комбо для комедійних скетчів у соцмережах. Чи можна його адаптувати під бізнес та товарку? Ізі.Два інструменти, які дуже люблять одне одного: What if? («А що, якби…») + Адвокат диявола.Працює це так.1. What if?Беремо звичну річ і переносимо її в абсурдну ситуацію.Наприклад, ніби її тільки-но вигадують на брейнштормі.2. Адвокат дияволаТепер знаходимо найбільш дивну, незручну або нелогічну деталь і починаємо її… захищати.Саме серйозно доводити, що це геніальне рішення.За моїми спостереженнями, десь 60% успіху таких скетчів — це відіграш.Найкраще працює гіперемоційна подача: міміка, різкі наближення камери, швидкі склейки.А тепер приклад.Уявімо, що ви продаєте сучасну постіль. (Нарешті дістались до товару!)What if?Якісь чуваки вигадують підковдру в 60-х.— А давайте зробимо величезну дірку посередині.— І щоб ромбиком.— Навіщо?— Ну як навіщо? Щоб о третій ночі люди могли плутатися в ковдрі й перевертати її сім разів.І тут заходить Адвокат диявола.— А зараз що? Зіпи якісь. Заправив ковдру за десять секунд — і все.(Тут уже природно підставляєте переваги свого товару.)Де інтрига: «це вже верх чи знову низ?»Де азарт просунути ногу й випадково вилізти ліктем?Де оце урочисте струшування підковдри разом із котом?Це комбо легко адаптувати майже під будь-яку нішу.Можна додати ностальгію («було / стало»), біль, способи використання чи специфіку продукту. Формула залишається тією самою, а декорації змінюються.Я у захваті від того, як цим прийомом користується Єгор Славуцький. Просто подивіться — https://www.instagram.com/reel/DWMaibngmcg/?igsh=ZW5jdzFhcm4yZng4
О, вам немає чим зайнятись? А ну сфоткайте нашу родину.Поки хтива Маринка (я ж вам ще не розповідала про неї?) вкотре запізнювалась, я встигла побудувати кар’єру сімейного фотографа.І здається, я вже тут на сіньйорній позиції.Свою аудиторію я знаю добре.Батько зазвичай задоволено посміхається, трясе мені руку і ніколи не дивиться на результат. Можливо, я та одна з небагатьох жінок у його житті, яка погоджується і на нього не кричить.Немовлята, щедро намащені олійкою, намагаються покинути сімейну сцену за всяку ціну. Підозрюють мамині янголятка, що цей фотокомпромат колись використають проти них.Сікс-севен молодьожі не стоїться. Складаються навпіл швидше, ніж пляжний лежак. Жінки ж виглядають настільки розслаблено, наскільки може виглядати менеджер бойзбенду з чотирьох людей.⸻Роби, доцю, добре, паскудно воно й саме виходить.І я, як сумлінний фотограф, кажу:— Смайлінг!Призумлюю, присідаю, аби тільки захопити на задньому фоні пальмочку без смітника.Думаю, на місцевому «Кабанчику» вже давно є моя анкета.⭐⭐⭐⭐⭐ (4,9)«За потреби лягає в пісок.»«Може відсунути море на два сантиметри вправо.»«Пальму ставить куди скажете.»«Зробила чоловіка вищим, дитину щасливішою, тещу молодшою.»⸻Цього разу і тодлер сумирний, і батько усміхнений.Роблю мій стандартний пакет — чотири фото.То тільки аматори роблять по одній світлині.Бачу, що мамасіта прискіпливо розглядає результат.Що ж, нічого не повинно стояти між жінкою та її незадоволенням собою.Клац.Видалила.Другу.Третю.…Четверту.…Нє, ну яка неповага до творчої людини!Так митців і ламають.Я звільняюсь.Підходить моя подружка.— Што стоім? Што ждьом?(І правда.)#ганнаівсеоце
І автобус прибуває до румунського кордону.У вервечці спраглих до моря наш #5.Люди знай собі чекають.Діти саморозважаються з кудлатими нещепленими двортерʼєрами, доїдаючи останній круасан з UPG.Дорослі бігають у кімнату щастя за 10 гривень.Кордонний психоз — штука заразна: один пішов і весь автобус раптом згадує, що попереду невідомість.— Так а чого ти не сходив?— Ну то й що, що не хочеш? Біжи, потім не буде!…Нарешті наша черга. Підходжу до прикордонної буди.Вставляю пальці у прилад для сканування.Працівниця митниці, не піднімаючи очей:— Добрий вечір.(Нашою привіталась, ти ба)— Добрий вечір.— Васил!— Ммм? Та ніби нєОчі чиновниці впиваються в мене.— NOT YOU! ВАСИЛ!До мене починає доходити. Це вона кличе Василя Добривечора, що топчеться у шльопанцях за моєю спиною.Зву.Десь всередині мене шкряб-шкряб неприємна думка.А раптом нас схрестили? Мій паспорт все ще у неї. Відбитки теж. Може, я пройшла кордон як Василь?Може, я там уже Добривечір Ганна. Male. Петрович.І все, що мені залишається, – це сподіватись на пильність суворої прикордонниці та милість румунських богів.…Рушили.#Ганнаівсеоце
Не всі. Ой, не всі ми будемо вшивати в скетчі продажі пельмешиків.Але якщо ви вже зламали всю голову об питання: «як би написати не нудно про свої послуги», цей допис для вас.Правило комічного сторителінгу звучить так: гумор привертає увагу, а сенс допомагає залишитися в пам'яті.😎Як знайти баланс між цими двома штуками?1. Правило «Емоційного гачка» (Hook & Deep)Почніть з кумедного спостереження, іронії або невеликого факапу.Коли людина посміхнулась, вона вже не стоїть зі схрещеними руками. Можна рухатись далі та говорити про щось важливіше.2. Використовуйте гумор як «кисневу маску» (Comic Relief)Якщо текст довгий, складний або експертний, читач втомлюється.Тому кожні кілька абзаців серйозної інформації варто дати йому маленький перепочинок. Дотепне порівняння, самоіронія або мемна метафора допомагають повернути увагу.Наприклад:«...і на цьому етапі графік росте вгору так само стрімко, як моє бажання кинути все та поїхати в село садити картоплю».3. Перевірка на «ой, ну шо тут такого» перед публікацієюКоли текст готовий, поставте собі питання: «Чи не знецінює мій жарт головну проблему?»Ми жартуємо з обставин, з власної розгубленості.Але сам досвід людини заслуговує на трохи більше поваги.Тож хороший гумор не відволікає від думки. Він допомагає її донести.#storytelling
— Ваше Оре-шморео з подвійною посипкою та подтрійною карамеллю буде готове за 12 хвилин. У нас зараз акція. Морозиво безкоштовно. Будете?І протягує повноцінну порцію вершкового.Тю. Та чи я не впораюсь зі збитими вершками та морозивом? Ізі.Що вам сказати, внутрішня дитина та слабкі, проте дуже красиві окуляри-хамелеони — засранці, а не радники.Через 10 хвилин мені виносять основну страву. Назвімо її гамбеликом. І вгадайте що? Воно теж з морозивом!(Спасибі за дрібне та таке далеке меню.)На цьому етапі я вже їм без вождєлєнія.Морозиво тече зверху. Ну бо майже літо.І знизу з конуса.Ця форма взагалі якийсь злочин проти людства.Серветки, звісно, є.Десь там.У задній кишені джинсів.Замурзана шестирічка 42 років.А мене ж про таке попереджали.Казали, що злипнеться.Не злипалось, коли підняла ціну добрим людям. (А навіщо з поганими взагалі працювати?)Не злипалось після дорогезного абонемента в Спортлайфік.Від часу на себе, кажуть, ще й розклеюється.А отут уже пішла поплава.Програла десерту всуху.Хоча ні.В липку.Пробач мене, мала Аня.Два морозива підряд я не стягую.Від усього іншого не злипнеться.Перевірено. Та дайте вже солоний огірок!
TGLIST.COM.UA
