Я була зла й розчарована.Зла, бо треба було не вимахуватись, а вдягнути на екскурсію кросівки.Ні, ну скільки легенд. Скільки сподівань.Не знаю, на що я розраховувала. На справжнього Зевса?Ніби зараз він такий дістає свою блискавку:— Ну все. Від сьогодні ти… еее, тверкуня. Творчиня!(струшує блискавку)— Зачекай…(ще раз струшує)— Блін. Не поставив на ніч на зарядку.Коротше, йди твори.А що побачила я? Просто красиву гору. І трохи чебрецю.***Плетуся я тією спекою.І раптом… Ляп. Щось м’яке й огидне падає мені на плече.Греція така:— Дитино, не засмучуйся. Ти ж хотіла оновлення. Почнемо з футболки.І баклан натискає кнопку «Підтвердити».Що ж, схоже, до мене направили найефективнішого гуру розхламлення з усього материку.Не якогось там делікатного горобчика:— Ось вам, пані Ганно, символічні двадцять гривень удачі.Ні.Прилітає баклан і каже:— Я працюю тіко з великими чеками.І тепер у сміттєвому баку лежать стара футболка, пляжна сумка і моя заплямована гордість.Мда. Воно, канєшна, в книжках та курсах усе виглядає дуже епічно. Та в реальності ніколи не знаєш, де на тебе чекатиме посвята. Варто лише терпінням й ньюбеленсами запастись.#ганнаівсеоце