ОЛЕНА ШУЛЯК

У сучасних українських реаліях бізнес є справжньою опорою для держави. Поки фронт стримує ворога, виробники тримають тил: запускають цехи, зберігають робочі місця, працюють 24/7 попри обстріли, перебої з електроенергією та постійні ризики. І завдання держави тут просте й водночас відповідальне — бути не наглядачем, а партнером. Дати бізнесу не гасла, а інструменти, які реально працюють і допомагають вистояти.Саме на цьому наголосила сьогодні під час презентації законопроєктів №13414 та №13415, організованому Конфедерацією будівельників України за участі колег-парламентарів та представників будівельного ринку. Мова про необхідність прийняття рішень, які відкривають для виробників, інвесторів і промислових компаній нові можливості для розвитку та модернізації виробництва в Україні. І згадані законодавчі ініціативи про те, як перетворити державну підтримку з теорії на практику: через компенсацію капітальних інвестицій податковими механізмами, через мотивацію вкладати саме тут, в країні, що воює, але не зупиняється.Для будівельної галузі працювати в таких умовах особливо важливо, бо від неї залежить відновлення: як точково після кожного прильоту, так і масштабно після нашої перемоги. Тому окремо зупинилася на ще одному кроці, який ми зробили в парламенті.❗️13 січня наш Комітет ухвалив рішення про створення робочої групи з питань застосування та розвитку законодавства у сфері надання будівельної продукції на ринку, склад якої ми нині активно формуємо. РГ має стати майданчиком для спільної роботи над технічним регулюванням і над тими вузькими місцями, які сьогодні створюють зайві бар’єри для виробників.Маємо розуміти, що європейський 305-й регламент оновився і з 8 січня 2026 року працює за новими правилами. Вони складніші, вимогливіші та з більшим акцентом на цифровізацію, екологію, прозорість і ринковий нагляд. І це як перехід на нову швидкість: без підготовки можна заглухнути на старті, але якщо правильно налаштувати двигун, відкриваються зовсім інші можливості доступу до ринків і інвестицій. Наше ж завдання зробити так, щоб українські виробники не залишилися на узбіччі цих змін.Тому запрошую виробників і профільні асоціації долучатися до робочої групи. Ми плануємо регулярні зустрічі і чесну фахову розмову. Без ілюзій, але з чітким розумінням мети. У час повномасштабної війни держава не має права ускладнювати життя тим, хто тримає економіку. Навпаки, вона має підставляти плече. І ці та інші законопроєкти, а також подальша робота — наша спільна відповідальність.

🏙 Є стара урбаністична теорія «розбитих вікон».Якщо в будинку довго не міняти одне розбите скло, з часом розіб’ють усі вікна, бо простір починає сигналізувати, що тут більше немає правил.🧩 З територіями те саме.Поки ми роками відкладаємо рішення, чекаємо «ідеального моменту» або великого інвестора, простір втрачає керованість, люди — довіру, а громади — майбутні можливості.📍 Саме про це ми говорили 20 січня в Києві на круглому столі«Як працювати з територіями, що потребують оновлення: європейські підходи та український контекст», організованому @Інститутом розвитку суспільних інновацій/⏳ Ключова точка, з якої сьогодні потрібно починати будь-яку розмову про оновлення територій, — обмеження. У нас обмежений час. Обмежені фінансові ресурси. Обмежений людський потенціал. І водночас — надзвичайно високі очікування від громад.🧊 Ми сьогодні рухаємося, як по тонкому льоду навесні. Зупинитися небезпечно, бігти ризиковано, але зважений і продуманий крок уперед усе ще дає шанс дійти до берега.⚖️ Ми не завжди можемо діяти швидко в законодавстві. Але це не означає, що ми можемо дозволити собі бездіяльність. Завдання одне — навчитися працювати з тими інструментами, які вже є, і робити це системно, а не фрагментарно.Коли ми говоримо про ревіталізацію територій, ми маємо на увазі не окремі проєкти і не швидкі візуальні рішення, а зміну логіки роботи з простором.🏗 Мова йде не про косметичні зміни.Не про фасади, лавки, бруківку чи нові висаджені чорнобривці на клумбі. А про фінансові моделі, управлінську спроможність і готовність громад реалізовувати складні, системні проєкти.Спроможна громада починається з планування. І тут є три фундаментальні речі, без яких будь-яке оновлення приречене.1️⃣ Перше. Стратегія розвитку громади.В Україні їх багато. Але стратегія працює лише тоді, коли вона є реальним дороговказом, а не формальним документом. Коли громада чесно відповідає собі на питання: що ми змінюємо, для кого і заради чого.2️⃣ Друге. Публічні інвестиції.Реформа управління публічними інвестиціями PIM дала нову логіку. Портфелі проєктів, прозорість, зв’язок між рішеннями і ресурсами. Але портфель не може бути набором того, що захотілось громаді. Інвестиції мають прямо випливати зі стратегії розвитку. Інакше вони не змінюють якість життя.3️⃣Третє. Просторове планування.Без сучасних комплексних планів розвитку громади не мають правил гри ні для себе, ні для бізнесу. Саме тому ми говоримо про пріоритетність фінансування для тих громад, які зробили якісну планувальну документацію. Інвестор не заходить у хаос. Він заходить у передбачуване середовище.🔗 Окремо хочу наголосити на програмі комплексного відновлення. Це не обов’язковий документ, але дуже ефективний інструмент. Він працює як міст між стратегією розвитку і просторовим плануванням. Дає змогу громадам швидше зібрати дані, сформувати бачення і підготуватися до складніших рішень без надмірних витрат часу й ресурсів.👥 Ще один виклик, про який ми говорили відверто, — інклюзивність.Без участі мешканців і бізнесу жодна робота з територіями не буде сталою. Простори не оживають наказами чи постановами. Вони оживають тоді, коли люди розуміють сенс змін і відчувають свою участь у них.⚠️ І, нарешті, про реальність.Багато територій в Україні сьогодні впираються не в брак ідей, а в юридичні вузли. Неоформлену землю. Складну структуру власності. Роки відкладених рішень. Це складно і це довго. Але без розв’язання цих питань ми знову і знову будемо ремонтувати «розбиті вікна», не змінюючи сам будинок.

Вже 20 січня разом із Конфедерацією будівельників України проведемо презентацію законопроєктів, які пропонують механізм компенсації капітальних інвестицій через податкові інструменти.Йдеться про законопроєкти №13414 та №13415, які відкривають нові можливості для підприємств переробної промисловості, виробників будівельних матеріалів та бізнесу, що планує розширення або модернізацію виробництва в Україні.Цей захід — про практику.Про те, як держава може ділити інвестиційні ризики з бізнесом, а не перекладати їх повністю на підприємців. Про те, як податкові інструменти можуть працювати як стимул для запуску нових виробництв і створення робочих місць.Окремо хочу наголосити, що при Комітеті держвлади ми створили РГ з питань застосування та розвитку законодавства у сфері надання будівельної продукції на ринку. Наше завдання — системно і на постійній основі залучати ринок, виробників і профільні об’єднання до формування рішень у сфері будівельних матеріалів та промислової політики.Під час презентації говоритимемо про:🔹 як працюватиме компенсація капітальних інвестицій через податки;🔹 які можливості відкриваються для виробників будівельних матеріалів;🔹 як політика «Зроблено в Україні» вже впливає на економіку (за оцінками Мінекономіки — майже +1% до ВВП);🔹 які інструменти підтримки бізнесу будуть доступні у 2026 році.Разом зі мною у дискусії братиме участь Дмитро Кисилевський, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, координатор політики «Зроблено в Україні».📅 20 січня 2026 року⏰ 14:00📍 Формат: офлайн (Київ) / онлайн (Zoom)Якщо ви вже інвестуєте у виробництво або тільки плануєте це зробити — цей захід допоможе зрозуміти, які інструменти держава готова запропонувати бізнесу найближчим часом.👉 Реєстрація обов’язковаБуду рада живому діалогу і вашим запитанням.

⚡️Житлова політика виходить на етап системних рішень. Сьогодні у Верховній Раді завершено усунення останньої технічної неточності у законопроєкті №12377 «Про основні засади житлової політики». Рамковий законопроєкт іде на підпис Президенту.Фактично закладено фундамент. Але будь-який фундамент без архітектури, інженерії та правил експлуатації залишається бетонною плитою. Житлова політика потребує глибшої трансформації — зміни самої логіки, за якою в Україні будується, фінансується й утримується житло. Рамковий законопроєкт ще належить наповнити живим змістом, реальними механізмами і зрозумілими інструментами для людей.Саме про це говорили під час великого круглого столу, організованого Громадянською мережею ОПОРА, присвяченого фінансуванню житлового будівництва та новим моделям його організації. Майже 300 учасників онлайн-дискусії стали чітким сигналом: тема житла сьогодні перебуває в епіцентрі суспільного запиту. Тут сходяться відновлення країни, фінанси, енергоефективність, соціальна справедливість і відповідальність держави.У центрі розмови були житлово-будівельні товариства як альтернативна модель, здатна повернути людям контроль над процесом будівництва. Контроль над коштами, якістю рішень і довгостроковими витратами на утримання житла. Ми тривалий час залишали цей інструмент поза фокусом державної політики, тоді як у країнах Європи він є повноцінною частиною житлової екосистеми поряд із комерційним девелопментом, муніципальним житлом та орендними моделями.ЖБТ перетворюють групу людей, зокрема ВПО, на колективного замовника, який відповідає за кожну гривню і кожне управлінське рішення. Це знімає маржу посередників і створює простір для іншої логіки будівництва — з орієнтацією на якість і повний життєвий цикл будинку. Коли люди будують для себе, вони мислять десятиліттями, а не моментом здачі об’єкта: утеплення, інженерія, експлуатаційні витрати стають частиною економічного розрахунку.Під час роботи над 12377 одразу усвідомлювалися його межі. Саме тому ще в межах робочих груп домовилися, що нові моделі фінансування житла мають отримати окреме законодавче продовження. Сьогоднішні експертні напрацювання вже містять фінансову логіку, правові запобіжники та чітке бачення ролі держави й громад у запуску таких проєктів.Житлова політика формується як цілісна конструкція. Рамковий законопроєкт став її основою. Наступні законодавчі рішення, фінансові інструменти та управлінські механізми мають перетворити цей фундамент на працюючу систему — зрозумілу для людей і здатну відповідати на виклики відновлення України.

Щойно Верховна Рада України підтримала у другому читанні законопроєкт №12377 «Про основні засади житлової політики» — рамковий документ, який запускає абсолютно нову систему управління житловим фондом у країні.Україна десятиліттями жила у межах застарілих радянських норм житлового кодексу, ухваленого у 1983 році, — норм, що давно не відповідають викликам відбудови, мобільності населення, безпекових ризиків та сучасних європейських стандартів. Сьогодні ми зробили принциповий крок до сучасної, прозорої й передбачуваної житлової політики.Новий законопроєкт визначає:👉 національну, регіональну та місцеву стратегії житлової політики;👉 прозорі правила формування черг і пріоритетів;👉 механізми розвитку орендного та соціального житла;👉 нові стандарти планування, пов’язані з відбудовою та стійкістю громад.Це рішення важливе не лише для людей і для відбудови. Воно є одним із маяків програми Ukraine Facility. А це означає конкретний результат: виконання цієї реформи відкриває для України доступ до фінансової підтримки Європейського Союзу, необхідної для стабільності бюджету, розвитку економіки та відновлення країни.Це не фінал — але фундамент закладено.Далі — імплементація, підзаконні акти та практична реалізація в кожній громаді.Ми не можемо відбудувати країну, спираючись на законодавство минулого століття.Тепер у нас є основа, яка дозволяє будувати майбутнє.Вдячна всім, хто був дотичний до розробки законопроєкту, робочій групі, яка доопрацьовувала його до другого читання, членам Комітету з організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, а також усім колегам у Верховній Раді, які підтримали цей системний документ.

Завтра, на першому в цьому році засіданні Верховної Ради України, у другому читанні буде розглянуто законопроєкт №12377 «Про основні засади житлової політики» — документ, який без перебільшення можна назвати своєрідною житловою Конституцією.Це рамковий законопроєкт, який закладає нову логіку житлової політики. Вперше він чітко відповідає на питання, хто і за що відповідає: держава, громади, ринок, іпотека, соціальні програми. І головне — визнає, що шлях до житла не може бути один на всіх, бо життєві ситуації різні.Українська житлова політика навіть сьогодні, у 2026 році, досі значною мірою регулюється нормами Житлового кодексу Української РСР 1983 року. Це як аварійний будинок який неодноразово «ремонтували» — численними змінами, підпирали новими нормами. Але по суті це все той самий старезний, скрипучий, холодний будинок який залишився в логіці минулої епохи. Аварійний, незручний, але в якому продовжують жити, бо просто не мають альтернативи.Дуже хочеться вірити, що завтра така альтернатива нарешті з’явиться.Бо реальність за ці роки стала жорсткою.Війна.Масові руйнування.Мільйони внутрішньо переміщених осіб.Люди, які втратили не лише дах над головою, а й будь-яку передбачуваність завтрашнього дня.У цих умовах стало остаточно зрозуміло: житло — це не приватна справа і не питання, яке можна відкласти на потім. Це питання безпеки, соціальної стійкості і довіри до держави.Іпотека не відповідає на всі питання.Вона не працює там, де людина втратила все.Не працює для тих, у кого немає стартового капіталу.Не працює для вразливих груп, які не витягують кредитну модель.Саме тому №12377 пропонує не один інструмент, а комплексне рішення.👉Соціальне житло і житло для доступної оренди — фонд, який не приватизується і не зникає з часом, а залишається в публічному користуванні для тих, хто цього потребує.👉Револьверні житлові фонди — механізм, у якому кошти від оренди та повернення підтримки знову і знову працюють на створення нового житла. 👉Фінансово-кредитні інструменти — іпотека, доступні кредити та комбіновані моделі підтримки для тих, хто здатен купувати житло, але потребує допомоги.👉Публічно-приватне партнерство — залучення ринку до вирішення житлового питання, а не перекладання на нього всієї відповідальності.🇪🇺 Цей законопрожєкт є також одним із маяків Ukraine Facility. Для Європейського Союзу це сигнал про здатність України мислити системно, планувати наперед і відповідати за базові соціальні політики. Саме таким шляхом йдуть країни ЄС, де доступне житло — це поєднання соціальної оренди, муніципального житла, фінансових інструментів і чітких правил гри для ринку.Завтрашнє голосування — це про вибір між минулою епохою і сучасною державою.Між латанням аварійної системи і створенням нової, здатної витримати війну, відновлення і мирний розвиток.І в цьому сенсі законопроєкт №12377 справді визначає напрям на роки вперед.

У мирний час вибори здаються звичною демократичною процедурою. У час війни вони стають її випробуванням. Бо демократія — це не лише право обирати, а здатність держави забезпечити свободу цього вибору. І тут важлива не швидкість, а чесна відповідь на ключове питання: чи відповідатимуть ці вибори всім демократичним стандартам.Вибори мають мати зрештою зафіксований результат — легітимність влади і підтверджене право людей впливати на рішення, які визначають майбутнє країни. Без цього будь-яка процедура втрачає сенс і створює нові ризики.Саме про це йшлося під час сьогоднішнього засідання Робочої групи з підготовки перших повоєнних виборів. Це була фахова розмова за участі науковців у галузі конституційного права, експертів з виборчого процесу, представників громадянського суспільства і політиків різних фракцій.Під час засідання також було прийнято рішення щодо розподілу роботи над виборчим законодавством між підгрупами, одну з яких я очолила спільно з головою ЦВК Олегом Діденко. Це підгрупа з адміністрування виборів та виборчої інфраструктури, яка відповідає за одну з ключових частин підготовки — чи здатна держава технічно, організаційно і процедурно провести вибори без збоїв і сумнівів у результаті.Умовно кажучи, якщо вибори це міст, то наша робота — перевірка, чи витримає цей міст навантаження. Чи не обвалиться він у перший день. І чи зможе по ньому пройти вся країна, а не лише частина суспільства.У межах цього напряму ми працюватимемо над:👉 визначенням базових засад проведення виборів у післявоєнний період та їх відображенням у законодавстві;👉 оцінкою готовності виборчої інфраструктури, включно з необхідністю створення додаткових виборчих дільниць;👉 питаннями формування та роботи виборчих комісій в умовах кадрового дефіциту і безпекових ризиків;👉 функціонуванням Державного реєстру виборців та інформаційних систем, зокрема ЄАІС «Вибори»;👉 фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням виборчого процесу;👉 спроможністю поліграфічної та логістичної інфраструктури;👉 організацією роботи офіційних спостерігачів;👉напрацюванням механізмів стимулювання явки без адміністративного тиску.Поспіх у демократії це завжди ризик.Імітація вибору — не вибір. А процедура без довіри — слабкість, якою неодмінно може скористатися ворог.Саме тому ми говоримо про вибори не як про політичну кампанію, а як про інституційне рішення для держави після війни. І всім, хто плутає ці речі, потрібно просто зрозуміти, що йдеться не про владу, а про державу.

🇺🇸 6 січня 1941 року Президент США Франклін Делано Рузвельт під час звернення до Конгресу виголосив видатну промову, яка назавжди увійшла в історію і отримала назву «Чотири свободи» (Four Freedoms).У її основі були чотири базові свободи:👉 свобода слова та висловлювання поглядів;👉 свобода віросповідання;👉 свобода від злиднів;👉 свобода від страху.🛡 Промова стосувалася національної безпеки Сполучених Штатів і загроз, які світова війна вже тоді створювала для демократичних країн. Рузвельт фактично поставив крапку в політиці самоусунення США й окреслив відповідальність країни у світі, що стрімко скочувався до глобального конфлікту. Він прямо дав зрозуміти: нейтралітет не рятує, коли зло стає системним. А допомога союзникам — це не альтруїзм, а інвестиція у власну безпеку.Менш ніж за рік Сполучені Штати були безпосередньо втягнуті у війну після збройного нападу. І цей вибір перестав бути теоретичним.🌍 У січні 1941 року війна в Європі вже тривала.Загрози були очевидні.Світ уже ділився на табори: ілюзій і реальності, сили і права, страху і відповідальності.Сьогодні світ знову змушений обирати між свободою і страхом.Між демократією і силою, яка зневажає правила.Між відповідальністю і спокусою «перечекати».🇺🇦 Україна опинилася в самому епіцентрі цього вибору. Не з власної волі, але з чітким розумінням, за що ми стоїмо.У 1941 році Рузвельт назвав свободи, без яких світ скочується в темряву.У 2026 році ми добре знаємо, що означає їхня втрата і яку ціну доводиться платити за їхній захист.Історія не повторюється дослівно.Але вона дуже наполегливо нагадує: коли демократії вагаються, страх починає говорити голосніше за свободу.🗓 6 січня — хороший день, щоб це пам’ятати.

2025 vs 2026. Ціни на нерухомість⚠️⚠️ Війна, постійні обстріли, блекаути, дефіцит робочої сили, дорога логістика, зростання собівартості будівництва, загальна невизначеність. Усе це формувало фон, у якому ринок житла працював у 2025 році. Здавалося б, у таких умовах ринок мав би впасти в кататонічний стан, але ні. Він продовжив демонструвати зростання цін — нерівномірне, фрагментоване, залежне від регіону й типу житла, але все ж зростання.📊 За даними OLX Нерухомість, на вторинному ринку квартир у 2025 році попит на купівлю зріс на 4%, водночас кількість пропозицій скоротилася на 15%. Медіанна вартість квартир по країні зросла на 19%.У Києві медіанна ціна однокімнатної квартири додала 16%, а рекорд за темпами зростання зафіксували в Ужгороді — +60% за рік.🏡 Схожа логіка спостерігалася і на ринку будинків. Попит зріс на 21%, пропозиція зменшилася на 2%, а медіанна ціна будинків піднялася на 27%.💰 Окрему роль у підтримці попиту відіграли державні програми. єОселя влила в ринок 31 млрд грн іпотечних коштів, єВідновлення — 40 млрд грн. Це були реальні, живі гроші, які безпосередньо працювали на ринку.🏢 Ринок оренди також не стояв на місці. Для квартир попит і пропозиція знизилися на 3%, але медіанна орендна плата зросла на 8%. Для будинків картина жорсткіша: попит +19%, пропозиція −11%, медіанна орендна плата +13%. У Києві оренда будинків подорожчала одразу на 68%.📈 У 2026 рік ринок входить із тими самими базовими передумовами: обмежена пропозиція, високі витрати, складний доступ до фінансування і стабільний попит у безпечніших регіонах. Це не про очікування, а про вже сформовану реальність. Тому не варто очікувати ні завмирання цін на місці, ні тим більше їх зниження. Ринок не має таких передумов, а отже 2026 рік буде роком очікування миру та продовження зростання цін на нерухомість.⚖️ Важливо інше. Ціна квадратного метра — це ринок і економіка. Держава не має і не повинна керувати нею у стилі командно-адміністративного диктату, який наказує ціні не зростати. Результат такого підходу завжди один — дефіцит, тінь і деградація.🛠 Але держава може і повинна створювати інструменти. Соціальне житло, револьверні фонди, партнерство громад, держави й бізнесу, пільгові іпотечні програми. Саме так формується сучасна житлова політика через механізми, які дають людям реальний шлях до житла.Саме це закладено в законопроєкті №12377 «Про основні засади житлової політики», який Верховна Рада має шанс підтримати 13 січня і який запускає цивілізовані, європейські практики у сфері житла.Створювати чесні, прозорі та різні механізми — соціальні, фінансові, іпотечні — щоб кожна людина мала не ілюзію, а реальний шлях до житла, який відповідає її можливостям і життєвій ситуації.Саме про це — сучасна житлова політика.

⚡ єВідновлення 2.0Поки країна поступово виходить із післяноворічного режиму, хтось ще живе інерцією свят, хтось перемикається на світові новини, хтось рахує повідомлення з фронту, а хтось просто намагається зібрати докупи звичний ритм життя, для мільйонів людей залишається одне питання, яке не відпускає ні в свята, ні після них. Питання дому і можливості повернення в Україну.3 січня варто зафіксувати як важливу дату для програми єВідновлення. Цього дня був реалізований перший житловий сертифікат у розширенні програми для родин, які втратили житло.Родина з Гостомеля втратила свій дім, виїхала за кордон, але згодом повернулася в Україну. Уже тут вони змогли реалізувати житловий сертифікат та придбати нове житло в Бучі.Ця історія підтверджує просту річ. Житло є базовою умовою повернення людей в Україну. Не єдиною, але ключовою. Без вирішення житлового питання мільйони українців, які сьогодні перебувають за кордоном або залишаються внутрішньо переміщеними, не зможуть ухвалити рішення про повернення.Механізм житлових сертифікатів був передбачений Законом України №2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна», який ми розробляли спільно з колегами. Через поєднання технічних і фінансових причин ця норма потребувала часу для запуску. Сьогодні ми бачимо, як вона працює.Загалом за 2025 рік держава виплатила компенсації понад 67 тисячам родин на загальну суму понад 31,5 млрд грн.За пошкоджене майно виплати отримали майже 47 тис. родин на суму 4,4 млрд грн.За знищене майно понад 19 тис. родин отримали сертифікати для купівлі нового житла на суму 25,8 млрд грн.Також у 2025 році розпочався процес виплат для відбудови на власній земельній ділянці — цією можливістю скористалися 730 родин на суму 1 млрд грн.Це великий крок уперед.Від очікування — до повернення.І саме з таких рішень починається відновлення, яке має значення як у цифрах, так і в долях людей.